19 May 2022, 12:22 | Реєстрація | Вхід
/ «Коли письменники були дітьми»: Юрко Іздрик та Артем Полежака. - 11 June 2012

 «Коли письменники були дітьми»: Юрко Іздрик та Артем Полежака.

Категорія: «Новини»
Дата: 11 June 2012 (Monday)
Час: 15:45
Рейтинг: 0.0
Матеріал додав: pole_55
Кількість переглядів: 2485



Шановні читачі! 

Сьогодні в гостях у рубрики «Коли письменники були дітьми» маємо аж дві зірки української неолітератури: Юрка Іздрика та Артема Полежаку.  

Якщо хто не знає, Юрко Іздрик – український поет і прозаїк, постмодерніст, засновник і редактор легендарного часопису «Четвер»; народився й проживає у місті Калуш Івано-Франківської області. А ось Артем Полежака  - уродженець Харкова, і якщо Ви хоч трішки знайомі із явищем української СЛЕМ-культури, то не можете не знати його. Попри поезію та СЛЕМ Артем ще й співає, а Юрко попри «Четвер» малює. 

Особисто між собою хлопці не знайомі, та є в них дещо спільне: обоє полюбляють писати суржиком, не цураються непристойних тем, а ще – носять суперзручні зачіски, що не потребують гребінця для волосся. А якими вони були у дитинстві – нехай розкажуть самі.

Запитання були стандартні для рубрики: коли і як познайомилися з поезією, які вірші першими вивчили напам’ять, які вірші були улюбленими й не улюбленими в дитинстві, чи вдавалося декламувати вірші, на яку тему здебільшого писалося, як змінилося відношення до поезіїу школі, як реагували батьки на діточу творчість, чи слід прищеплювати любов до поезії дітям і, якщо так, то яким чином.


Юрко Іздрик

Ні першого, ні другого свого знайомства із поезією не згадаю. Пам’ятаю лише, що школярем любив перечитувати "Співомовки" Степана Руданського – по суті версифіковані анекдоти, фольклорні жарти. Ну на кшталт оцього:

ВОВКИ

"Чого, брате, так збілів?
Що з тобою сталось?"
- Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!
"Бог з тобою... Сто вовків!..
Та б село почуло..."
- Та вірно пак і не сто,
А п'ятдесят було.
"Та й п'ятдесят диво в нас...
Де б їх стільки взялось?"
- Ну, Іванцю! нехай так,
Але десять гналось.
"Та і десять не було!
Знать, один усього?"
- А як один? аби вовк!
Страшно і одного...
"А може, то і не вовк?"
- А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило.

1859

Особливою увагою користувалися співомовки еротичного характеру – адже за совдепії, як сказонула якась телевізійна тітка: "В Советском Союзе секса нет".

Коли вже вчився в старших класах, вивчив напам’ять Пушкінського Євгенія Онєгіна – хотів у цьому бути схожим на Маяковського. Маяковського, до речі, в тих же старших класах любив, ну і традиційно для тодішньої романтично налаштованої молоді – серед улюбленців був Олександр Блок.

А шо з декламуванням? Та вчив напам’ять усе, що задавали в школі – те й декламував, коли питали. Відмінником був, слухняним, золотим медалістом.

Знайомство із суч укр поезією почалося з текстів Братів Гадюкіних (то вже ліричний відступ від дит.творчосі, бо Іздрикові було тоді років 27 – авт.) Наслідуючи їхні тексти, писав, наприклад, таке:

ми сиділи з тобою в кав’ярні,
їли курку під назвою «гриль»,
були ноги у тебе негарні,
але був незалежним твій стиль.
про мистецтво точилась розмова,
про нескорий його ренесанс,
мав дотепи давно я готові,
і від них ти впадала у транс.
ми спритних не вживали напоїв,
та поволі, немов мимохіть
починали дрижати обоє,
між словами вчуваючи хіть.
ми дрижали з любовної муки,
паморочилося в голові,
і в очах моїх плутались руки,
ноги курячі, й ноги твої.
та любов нас жорстоко підвела,
хто, скажіть, запідозритри міг,
що пробралася в нас сальмонела
з непросмажених курячих ніг?
і зчинилось сум’яття в кавярні,
може, й паніка навіть була...
і швидка відвезла до лікарні 
бездиханнії наші тіла.

Писав я за різних обставин, на різні теми. Поетичні рядки або з’являлися самі собою, або не з’являлися – власних зусиль я до цього не докладав.

Згодом познайомився з поезією Андруховича, і зрозумів, що українська поезія зовсім не така, як уявлялося, і – перестав писати вірші.


Про що я писав у ранній період творчості? З власного досвіду знаю, що існує ідіотське запитання, на яке немає адекватної відповіді: ПРО ЩО ваша книжка? На нього зазвичай відповідається ненормативом. Але щоби хтось питав «ПРО ЩО ваші вірші?» - то вперше чую. Як колись казали –  "Про вовків, а вкінці стріляють".

Як реагували на мою творчість мої батьки? А ніяк. Я нічого їм не показував. 

А щодо того, чи слід змалку прищеплювати дітям любов до поезії, то я вважаю, дітям просто варто купувати й читати добрі книжки – поетичні вони чи ні – діло десяте.




Артем Полежака

Не знаю, коли конкретно, але мама каже, що заговорив я дуже рано – значно раніше, ніж це зазвичай робить більшість дітей. На додаток до цього, я ще був хлопчиком із феноменальною пам'яттю, тож всі пісні, вірші, казки, великі шматки монологів із фільмів відкладались в моїй голові з фотографічною точністю і, якщо мене не просили помовчати, я міг не замовкати годинами, цитуючи всі відомі мені на ту пору надбання словесної творчості. Мало не всього "Кобзаря" знав на пам'ять. Точно не можу сказати, але думаю, що найулюбленішим віршем Шевченка був "Мені тринадцятий минало...", бо перед словами "утирала мені сьози і поцілувала" я зупинявся і урочисто об'являв: "А зараз буде смішне!!!" і вже після слова "поцілувала" надовго заходився щирим дитячим реготом – будь-який натяк на секс змалку викликав в мені бурхливі емоції! Улюбленою патріотичною піснею був "Варяг". Перед початком робив глибокий вдих і починав одразу на повну силу, під кінець плакав, але не по-дівчачому, а від накривавшого мене почуття незламної матроської гордості.

Потім я підріс, і моя феноменальна пам'ять кудись поділася. Якісь віршики в школі складав і точно пам'ятаю, що записував, але про шо?.. Ну мабуть, про якусь дівчинку, в яку таємно закохувався – як і всі діти, закохуються і пишуть, як їм здається, найкращі вірші про велике кохання, якого, як їм знову ж таки здається, ніколи не було і більше вже ніколи не повториться. 

Оскільки, що б я не робив, батьки завжди були і залишаються незадоволені, то у випадку з віршами вони зробили велике благо вже тим, що просто не звертали на це уваги.

А про своїх дітей я не знаю, бо точно не можу сказати: є вони в мене чи ні. Напевне, десь є, бігають...



Отакі ось пиріжки. 
До слова, якщо бажаєте розповісти про своє дитинство, 
або хочете прочитати про дитячий світ якоїсь конкретної літ.особистості – 
не соромтеся, пишіть мені, тобто Сказзі skazkin_dom@mail.ru 

Хай щастить і не дорослішайте докінця!

Лідія Дзюпіна (skazo4nica)


Лінки:

2. «Когда писатели были детьми»: Женя Баранова и Аська Коробкина.


0 коментарів

Залишити коментар

avatar