Вірші Ясни Шаміч в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Елла Євтушенко | Перегляди: 12313
Ясна Шаміч (Jasna Šamić) вивчала східні мови та культури в Сараєвському університеті, де здобула ступінь кандидата наук у загальній лінгвістиці та тюркології, а згодом стала доктором наук в Університеті Париж ІІІ Нова Сорбонна, де спеціалізувалася на суфізмі та балканській історії. Професорка філософського факультету в Сараєво, тоді співробітниця Національного центру наукових досліджень (Франція), викладачка Університету Марка Блоха (Страсбург), а також авторка численних колаборацій із Міжнародним французьким радіо (RFI) та радіо Франс-Кюльтюр. Лауреатка міжнародних літературних премій, авторка багатьох поетичних збірок, есеїв, романів, новел, театральних п’єс (написаних французькою та боснійською мовами). Була постановницею театральних вистав, режисеркою документальних фільмів, перекладала з понад десяти мов.
Лауреатка програми стипендій для письменників «Missions Stendhal» (тепер «Hors les murs Stendhal») 2008 року, премії Ґоше-Філіппо 2014 року, призу глядацьких симпатій Балканського книжкового салону 2018, Літературної премії Наджі Наамана (за весь творчий доробок, 2018 рік), а також кількох літературних премій Боснійського видавничого фонду (між 2014 і 2019) та премії «Zlatna jabuka» («Золоте яблуко», за дитячі казки).
Вірші (французькою мовою) були люб’язно надані самою авторкою.
ARLES 1. Il pleut aujourd’hui sur Arles Et voilà que tu vois partout des grilles Et des balcons avec des grilles en cristal Identiques Partout Roméo et Juliette T’observent Quelqu’un se jettera-t-il Sur ces lisses pavées jaunâtres ? Dans le grand Rhône ? Partout de grosses voitures Dans ces ruelles aux balcons Avec des grilles Rues étroites telles les ombres Les gens se serrent-ils leurs mains par les fenêtres ? Peut-être Tandis que le silence règne derrière ces Volets et les portes verrouillées Vides sont les balustrades brodées En dentelle Comme les ruelles semblables aux vulves Ces vieilles bagnoles les pénètrent-elles Pareils aux phallus rouillés perçant les fentes de femmes Au point qu’elles disparaissent Alors que la grisaille Enveloppe la ville Le passé de la ville son histoire et Celle du peintre comme son jardin Fleurissant aujourd’hui encore sous cette Pluie lassante 2. Comme c’est étrange de dormir Sous le même toit que le peintre maudit Te couperas-tu l’oreille toi aussi ? Ou vas-tu faucher ces mots qui se déchainent tels les vagues Sous une tempête ? Accompagnés de souvenirs exquis Qui se heurtent à la grisaille du présent Trancher l’angoisse avec un sabre de mots Sinuant dans les rues comme des serpents Qui te poursuit sur ces pierres luisantes ? Et faire taire la langue aigrie hurlant tel un orage Soulevant les fleuves Tandis que ce fleuve-là est muet Sans bateaux ni voiles Sans ailes ni oiseaux Juste les eaux calmes emplies d’un taciturne orage 3. Soudain un portail vermeil près de la rivière Une pancarte : La main qui pense Et plus loin : Monstre Est-ce ton ombre qui serpente dans la rue Tes pas lents sur les pavés qui brillent Tes pensées boiteuses de tes jardins d’antan Comme c’est étrange de rencontrer tout cela Dans la ville du peintre maudit D’habiter Sous le même toit que lui Dans la même chambre qui donne Sur les porches semblables aux feuilles mortes Et sur le jardin en fleurs couleur de son chapeau Dans la maison aux arcades de mimosa Enveloppant le patio pareil aux Tournesols A ses maisons et son Arlésienne A sa terrasse du Café le soir Au ciel de ses Déchargeurs Et les contrées au déclin du jour Comme ses meules de foins où dorment les amants Lieux pareils à ses Nuits étoilées Ses champs de blé aux corbeaux et à Son visage tourmenté A la pipe De même qu’au visage du Vieillard Au seuil de l’éternité 4. Comme c’est étrange de croiser Sa chaise son lit sa fenêtre et L’ombre de son voyageur La Solitude Etrange d’écrire Dans les lieux du poète Au pinceau jaune Du mort qui chante en couleur de ses champs de blé Ne cesse de chanter et chantera A travers des siècles Tout en étant Habité par des fantômes ensanglantés Tels sa vigne rouge Et les amoureux accolés Près de la rivière Et tu as vu à Londres ET TU AS RENCONTRE Et tu as rencontré Richard Smart était-il, Richard Qui te montra Shakespeare’s globe Et à la fin s'écria What a wonderful day Tu entras ce jour-là dans la galerie moderne Et rencontras de nouveau - Qui donc ? - Un miroir tout blanc qui ne réfléchissait pas Des miroirs aveugles Tu les rencontres tout le temps Tu le regardes ignorant si toutefois Il t’aperçoit Et soudain tu vois des larmes Géantes couler sur son Visage blanc Comme des loques d’un clochard Déchiré il continue à se défaire Il ne reste de lui que des lambeaux Des trous sont ses yeux sans vue Et ce n’est qu’alors que tu peux Te mirer et apercevoir Ton propre image décousue Dans les cavités de ce blanc Torchon - Glace moribonde - Pensant aux mots de Richard : What a wonderful day ! AVANT DE PARTIR POUR BERLIN Avant de partir pour Berlin Ce jour-là A Londres ton ami te dit : Brexit Puis ouvrit la télé et toutes les chaines Chantèrent la même ballade Bréxitienne Ce jour-là tu entras A Westminster Cathedral Sans voir un dieu quelconque Mais entendis les cloches sonner Inlassablement Brexit Tu passas devant le Westminster Palace Où les hommes mal habillés aux visages Putréfiés sous une pluie accablante Portaient des pancartes immenses qui dans leurs mains Hurlaient Brexit Comme leurs bouches Elles aussi ! Tu entras à Trafalgar là Où des boîtes à thé aux visages de la Reine s'empilaient Et des poupées de la Reine tournoyaient Comme les derviches en transe Et des doubles dockers rouges et des cabines téléphoniques Vermeilles et des crayons aux images de la Cathédrale rouge Tous scandaient Tels les rustres devant le Parlement : Brexit Comme les gommes d’écoliers et les sacs en plastique et les Biches chevaux peluches et bombons Et peut-être même cette vendeuse Pakistanaise Convertie en Londonienne Sans que tu la comprennes Au marché de Noël on vendait Des lampes à la lumière jaunâtre qui éclairent Le Brexit Et des boules rouges et mauves qui chantaient Le même air Pendant qu’un ancien habitant de colonies Brexitiennes Cherchait des terroristes cachés dans nos sacs Devant les boutiques pailletées Au-dessus du Marché The London Eye Fut pourtant immobile et muet Alors que les roues de l’Undegroud Beuglaient - Yes it’s true - les mêmes contes Brexitens Tu sortis Ce matin ensoleillé A Hyde Park corner désert Puis passas par les allées qui filtraient une Lumière exceptionnelle Devant le Buckingham s’entassaient des âmes foraines Grandes rondes petites et sereines Attendant Dieu sait quoi Et criant d’une seule voix Quoi donc ? Non, tu ne compris pas Puis tu passas devant le lac Où les mêmes voix exaltées - Se mêlant aux feuilles mortes sanglotant Sous leurs pieds - Glapissaient - Tiens donc ?!- Cigno Cigno ! Pendant que cygnes et canards De toutes les peintures voguaient Dans cette belle auge et les oies rubensiennes rubicondes Se dandinaient entre les jambes des filles qui braillaient Cigno cigno Et que tu regardais un oiseau Noir au cou long col blanc Une merveille devant toi Tu te penchas pour entendre Chantait-il lui aussi Cette même rengaine Si moderne Brexitienne Mes les voix déchainées T’en empêchèrent Alors que l’oiseau noir au coup long col blanc Aussi beau que le dos de Venus - Où tu te berças très longtemps comme dans Un navire d’autres temps - Te regardait de ses yeux mélancoliques Remplis de Brexit «Dans le lit d’un rêve» LE NUAGE EST MON RADEAU Le nuage est mon radeau L’Astre de la Nuit, ma chandelle Anuket au visage de gazelle Ornée de la couronne faite de plumes de canard, Ma secrétaire et Dans le royaume des sens La Gardienne de mon couronnement Mon nom est Claire de Nuit Depuis le royaume des astres J’ensemence Mon rêve Tandis que les rossignols dorment À l’ombre de vos plaines Depuis mes jardins Plus beaux que les terrasses de Sémiramis Coulent les vers Ornés d’énigmes Je dirai Vous À tout ce qui brille Mon nom est Claire de Nuit Je suis un poème de volupté Yasna Avesta Le miroir de mer et de liberté Indifférente aux poèmes Le nuage est mon radeau L’Astre de nuit ma lanterne et L’empire des sens Mon temple Monsieur de mon rêve | АРЛЬ 1. Над Арлем сьогодні дощить І ось ти всюди бачиш ґратки І балкони з кришталевими ґратками Однаковими Всюди Ромео і Джульєтта На тебе дивляться Чи кинеться хтось На цей гладенький жовтавий хідник? У велику Рону? Всюди великі автівки На цих вуличках балконів Із ґратками Вулички вузькі наче тіні Чи потискають тут люди руки через вікна? Можливо Тим часом тиша панує за цими Віконницями й замкненими дверима Порожні балюстради вишиті Мереживом Як і вулички схожі на вульви Чи проникають у них ці старі машини Неначе іржаві фалоси що прохромлюють жіночі щілини Так що ті аж зникають Поки тьмяна сірість Огортає місто Минуле міста його історію та Історію художника і його саду Який і нині досі цвіте під цим Виснажливим дощем 2. Як дивно спати під одним дахом Із проклятим художником Ти теж відріжеш собі вухо? Чи коситимеш його слова розбурхані ніби хвилі Під зливою? Разом із дивовижними спогадами Що накочуються на сьогоднішню сірість Зарізати тривогу шаблею слів Що звиваються вулицями ніби змії Хто женеться за тобою цим блискучим бруком? І затнути гострий язик що реве мов буря Яка здіймає ріки А та річка німа Ні кораблів ні вітрил Ні крил ні птахів Лише спокійні води сповнені мовчазної бурі 3. Раптом пурпуровий портал біля річки Напис: Рука що думає І далі: Монстр Чи це тінь твоя зміїться вулицею Твої повільні кроки на блискучому бруку Твої кульгаві думки про сади твого минулого Як дивно все це бачити У місті проклятого художника Жити Під одним дахом із ним У тій самій кімнаті яка виходить На ґанки подібні до мертвого листя І на сад із квітами кольору його капелюха У будинку з арками кольору мімози Що оточує подвір’я схоже на соняшники На його будинки і на його арлезіанку На його нічну терасу кафе На небо над його вугільними баржами І краєвид надвечір Схожий на копиці сіна де сплять коханці Місця схожі на його Зоряні ночі На його пшеничні поля з воронами і на Його зболене лице З люлькою А ще на обличчя cтарого На порозі вічності 4. Як дивно бачити Його стілець його ліжко його вікно і Тінь його подорожнього Самотність Дивно писати В краях поета З жовтим пензлем Смерті яка співає кольорами його пшеничних полів Без упину співає і співатиме Довгі століття І в ній вічно Житимуть закривавлені привиди Схожі на його червоний виноградник І коханці що сплелися В обіймах біля ріки Із циклу «І ти побачила в Лондоні» І ТИ ЗУСТРІЛА І ти зустріла Річарда Він був smart, той Річард Він показав тобі Шекспірівський «Глобус» А в кінці скрикнув What a wonderful day Того дня ти зайшла до галереї сучасного мистецтва І знову побачила - Кого ж? - Повністю біле дзеркало без жодного відображення Сліпі дзеркала Ти весь час на них натрапляєш Ти дивишся на нього не знаючи чи воно все ж Бачить тебе І раптом помічаєш гігантські Сльози які течуть на його Білім лиці Мов лахміття клошара Пошматоване воно й далі себе роздирає Від нього лишається саме шмаття Дірками стали незрячі очі І тільки тоді тобі вдається Себе побачити й вгледіти Власний розламаний образ У порожнинах цієї білої Шмати - Люстро при смерті - Думаючи про слова Річарда: What a wonderful day! ПЕРЕД ТИМ ЯК ПОЇХАТИ В БЕРЛІН Перед тим як поїхати в Берлін Того дня В Лондоні твій друг сказав тобі: Брекзит Тоді ввімкнув телек і всі канали Співали ту ж саму пісню Про Брекзит Того дня ти зайшла До Вестмінстерського собору Не побачила там ніякого бога Зате почула як били дзвони Невтомно Брекзит Ти пройшла повз Вестмінстерський палац Де погано вдягнені люди зі спотвореними Обличчями під гнітючим дощем Тримали гігантські плакати що в їхніх руках Волали Брекзит І їхні роти Також! Ти прийшла на Трафальґарську площу Де купчились банки чаю з обличчям Королеви І ляльки у вигляді Королеви кружляли Неначе дервіші в трансі І червоні дабл-докери і телефонні кабінки Багряні й олівці з зображенням Червоного собору Все скандувало Мов те бидло перед Парламентом: Брекзит Як і школярські гумки і пластикові пакети і Олені коні ведмедики і цукерки І можливо навіть ця продавчиня-пакістанка Яка стала лондонкою Хоч ти її й не розуміла На різдвяному ярмарку продавали Гірлянди що в їхньому жовтавому сяйві світився Брекзит І червоні й бузкові кульки які співали Той самий мотив А колишній житель колоній Брекзитської імперії Шукав терористів захованих у наших сумках На вході до розцяцькованих крамничок Втім Лондонське Око Над ярмарком Не рухалось і мовчало А от колеса підземки Горлали – Yes it’s true – ті самі казки Брекзитанські Ти вийшла Цим сонячним ранком На безлюдний Гайд-Парк-корнер Тоді прогулялась алейками крізь які сіялося Дивовижне світло Перед Букінґемським палацом юрмилися ярмаркові гуляки Великі кругленькі малі й безтурботні Чекаючи бозна на що І кричучи в унісон Та що ж? Ні, не розчула Тоді ти пройшла повз ставок Де ті самі збуджені голоси – Домішуючись до мертвого листя що плакало В них під ногами – Верещали – Та ну?! – Cigno Cigno! А тим часом лебеді та качки З усіх картин плавали Цим прекрасним коритом і рум’яні рубенсівські гуси Перевальцем ходили між ногами дівчат що ревли Cigno cigno А ти дивилась на чорного Птаха з довгою шиєю й білим коміром Диво перед твоїми очима Ти нахилилася щоб розчути Чи й він співав Цю саму пісню Таку сучасну Про Брекзит Але незмовкні голоси Його заглушали А чорний птах із довгою шиєю й білим коміром Прекрасний як спина Венери – На якій ти так довго гойдалась немов на Судні з минулих епох – Дивився на тебе меланхолійними очима Повними Брекзиту Зі збірки «У постілі сновидіння» ХМАРА – МІЙ ПЛІТ Хмара – мій пліт Нічне світило – моя свічка Анукет з обличчям газелі Увінчана качиним пір’ям – Моя секретарка і В царстві чуттів Сторожка моєї корони Мене звати Сяйво Ночі* Із зоряного королівства Засіваю Свій сон Поки сплять солов’ї В затінку ваших рівнин Із моїх садів Прекрасніших за сади Семіраміди Витікають вірші Увінчані загадками Я скажу Вам Усьому, що сяє Мене звати Сяйво Ночі Я сповнений млості вірш Ясна Авеста Дзеркало моря й свободи Байдужа до віршів Хмара – мій пліт Нічне світило – мій ліхтар а Імперія чуттів – Мій храм Чоловік із мого сну |
*châm у перекладі з перської означає «ніч»
Переклад з французької – Елла Євтушенко. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев.
Ілюстрація: Milmomir Kovačević Strašn
Елла Євтушенко – перекладачка, поетка, музикантка. Народилася в Києві. Навчається в КНУ ім. Шевченка. Перекладає сучасну й класичну франко- та англомовну поезію, прозу і нон-фікшн. Фіналістка поетичних конкурсів «Молода Республіка Поетів» та «Dictum», лауреатка конкурсу видавництва «Смолоскип», учасниця фестивалів «Книжковий арсенал», «Київські лаври», «Ї», Львівського форуму видавців. У 2016 році у видавництві «Крок» вийшла дебютна збірка поезій «Lichtung».