25 Грудня 2024, 22:26 | Реєстрація | Вхід

Вірші Ясни Шаміч в перекладах українською

Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Елла Євтушенко | Перегляди: 12665


Ясна Шаміч (Jasna Šamić) вивчала східні мови та культури в Сараєвському університеті, де здобула ступінь кандидата наук у загальній лінгвістиці та тюркології, а згодом стала доктором наук в Університеті Париж ІІІ Нова Сорбонна, де спеціалізувалася на суфізмі та балканській історії. Професорка філософського факультету в Сараєво, тоді співробітниця Національного центру наукових досліджень (Франція), викладачка Університету Марка Блоха (Страсбург), а також авторка численних колаборацій із Міжнародним французьким радіо (RFI) та радіо Франс-Кюльтюр. Лауреатка міжнародних літературних премій, авторка багатьох поетичних збірок, есеїв, романів, новел, театральних п’єс (написаних французькою та боснійською мовами). Була постановницею театральних вистав, режисеркою документальних фільмів, перекладала з понад десяти мов.

Лауреатка програми стипендій для письменників «Missions Stendhal» (тепер «Hors les murs Stendhal») 2008 року, премії Ґоше-Філіппо 2014 року, призу глядацьких симпатій Балканського книжкового салону 2018, Літературної премії Наджі Наамана (за весь творчий доробок, 2018 рік), а також кількох літературних премій Боснійського видавничого фонду (між 2014 і 2019) та премії «Zlatna jabuka» («Золоте яблуко», за дитячі казки).

Вірші (французькою мовою) були люб’язно надані самою авторкою.



ARLES

1.

Il pleut aujourd’hui sur Arles
Et voilà que tu vois partout des grilles
Et des balcons avec des grilles en cristal
Identiques

Partout Roméo et Juliette
T’observent

Quelqu’un se jettera-t-il
Sur ces lisses pavées jaunâtres ?
Dans le grand Rhône ?

Partout de grosses voitures
Dans ces ruelles aux balcons
Avec des grilles

Rues étroites telles les ombres

Les gens se serrent-ils leurs mains par les fenêtres ?

Peut-être

Tandis que le silence règne derrière ces
Volets et les portes verrouillées
Vides sont les balustrades brodées
En dentelle
Comme les ruelles semblables aux vulves

Ces vieilles bagnoles les pénètrent-elles
Pareils aux phallus rouillés perçant les fentes de femmes
Au point qu’elles disparaissent

Alors que la grisaille
Enveloppe la ville
Le passé de la ville son histoire et
Celle du peintre comme son jardin
Fleurissant aujourd’hui encore sous cette
Pluie lassante

2.

Comme c’est étrange de dormir
Sous le même toit que le peintre maudit

Te couperas-tu l’oreille toi aussi ?
Ou vas-tu faucher ces mots qui se déchainent tels les vagues
Sous une tempête ?
Accompagnés de souvenirs exquis
Qui se heurtent à la grisaille du présent

Trancher l’angoisse avec un sabre de mots
Sinuant dans les rues comme des serpents
Qui te poursuit sur ces pierres luisantes ?

Et faire taire la langue aigrie hurlant tel un orage
Soulevant les fleuves

Tandis que ce fleuve-là est muet
Sans bateaux ni voiles
Sans ailes ni oiseaux

Juste les eaux calmes emplies d’un taciturne orage

3.

Soudain un portail vermeil près de la rivière
Une pancarte : La main qui pense
Et plus loin :
Monstre

Est-ce ton ombre qui serpente dans la rue
Tes pas lents sur les pavés qui brillent
Tes pensées boiteuses de tes jardins d’antan

Comme c’est étrange de rencontrer tout cela
Dans la ville du peintre maudit
D’habiter
Sous le même toit que lui
Dans la même chambre qui donne
Sur les porches semblables aux feuilles mortes
Et sur le jardin en fleurs couleur de son chapeau
Dans la maison aux arcades de mimosa
Enveloppant le patio pareil aux Tournesols
A ses maisons et son Arlésienne
A sa terrasse du Café le soir
Au ciel de ses Déchargeurs
Et les contrées au déclin du jour
Comme ses meules de foins où dorment les amants

Lieux pareils à ses
Nuits étoilées
Ses champs de blé aux corbeaux et à
Son visage tourmenté
A la pipe

De même qu’au visage du Vieillard
Au seuil de l’éternité

4.

Comme c’est étrange de croiser
Sa chaise son lit sa fenêtre et
L’ombre de son voyageur
La Solitude

Etrange d’écrire
Dans les lieux du poète
Au pinceau jaune
Du mort qui chante en couleur de ses champs de blé
Ne cesse de chanter et chantera
A travers des siècles

Tout en étant
Habité par des fantômes ensanglantés
Tels sa vigne rouge
Et les amoureux accolés
Près de la rivière


Et tu as vu à Londres

ET TU AS RENCONTRE

Et tu as rencontré Richard 
Smart était-il, Richard 
Qui te montra Shakespeare’s globe 
Et à la fin s'écria 
What a wonderful day

Tu entras ce jour-là dans la galerie 
moderne
Et rencontras de nouveau 
- Qui donc ? -
Un miroir tout blanc qui 
ne réfléchissait pas

Des miroirs aveugles
Tu les rencontres tout le temps

Tu le regardes ignorant si toutefois 
Il t’aperçoit
Et soudain tu vois des larmes 
Géantes couler sur son 
Visage blanc
Comme des loques d’un clochard

Déchiré il continue à se défaire

Il ne reste de lui que des lambeaux  
Des trous sont ses yeux sans vue 
Et ce n’est qu’alors que tu peux  
Te mirer et apercevoir 
Ton propre image décousue 
Dans les cavités de ce blanc 
Torchon 
- Glace moribonde -
Pensant aux mots de Richard :
What a wonderful day !


AVANT DE PARTIR POUR BERLIN 

Avant de partir pour Berlin 
Ce jour-là 
A Londres ton ami te dit :
Brexit
Puis ouvrit la télé et toutes les chaines
Chantèrent la même ballade 
Bréxitienne 

Ce jour-là tu entras
A Westminster Cathedral
Sans voir un dieu quelconque
Mais entendis les cloches sonner 
Inlassablement 
Brexit

Tu passas devant le Westminster Palace 
Où les hommes mal habillés aux visages 
Putréfiés sous une pluie accablante 
Portaient des pancartes immenses qui dans leurs mains
Hurlaient
Brexit

Comme leurs bouches 
Elles aussi !

Tu entras à Trafalgar là
Où des boîtes à thé aux visages de la Reine s'empilaient 
Et des poupées de la Reine tournoyaient 
Comme les derviches en transe 
Et des doubles dockers rouges et des cabines téléphoniques 
Vermeilles et des crayons aux images de la Cathédrale rouge 
Tous scandaient 
Tels les rustres devant le Parlement : 
Brexit
Comme les gommes d’écoliers et les sacs en plastique et les 
Biches chevaux peluches et bombons 

Et peut-être même cette vendeuse Pakistanaise
Convertie en Londonienne 
Sans que tu la comprennes

Au marché de Noël on vendait 
Des lampes à la lumière jaunâtre qui éclairent 
Le Brexit
Et des boules rouges et mauves qui chantaient 
Le même air 
Pendant qu’un ancien habitant de colonies 
Brexitiennes 
Cherchait des terroristes cachés dans nos sacs 
Devant les boutiques pailletées

Au-dessus du Marché
The London Eye
Fut pourtant immobile et muet 

Alors que les roues de l’Undegroud
Beuglaient - Yes it’s true - les mêmes contes 
Brexitens 

Tu sortis 
Ce matin ensoleillé
A Hyde Park corner désert
Puis passas par les allées qui filtraient une 
Lumière exceptionnelle 

Devant le Buckingham s’entassaient des âmes foraines
Grandes rondes petites et sereines 
Attendant Dieu sait quoi 
Et criant d’une seule voix 
Quoi donc ? 

Non, tu ne compris pas 

Puis tu passas devant le lac
Où les mêmes voix exaltées -
Se mêlant aux feuilles mortes sanglotant 
Sous leurs pieds - 
Glapissaient -
Tiens donc ?!-
Cigno Cigno !

Pendant que cygnes et canards 
De toutes les peintures voguaient 
Dans cette belle auge et les oies rubensiennes rubicondes 
Se dandinaient entre les jambes des filles qui braillaient
Cigno cigno 
Et que tu regardais un oiseau 
Noir au cou long col blanc 
Une merveille devant toi 

Tu te penchas pour entendre 
Chantait-il lui aussi
Cette même rengaine 
Si moderne 
Brexitienne 

Mes les voix déchainées 
T’en empêchèrent  
Alors que l’oiseau noir au coup long col blanc 
Aussi beau que le dos de Venus 
- Où tu te berças très longtemps comme dans
Un navire d’autres temps -
Te regardait de ses yeux mélancoliques 
Remplis de 
Brexit


«Dans le lit d’un rêve»

LE NUAGE EST MON RADEAU

Le nuage est mon radeau
L’Astre de la Nuit, ma chandelle
Anuket au visage de gazelle
Ornée de la couronne faite de plumes de canard,
Ma secrétaire et
Dans le royaume des sens
La Gardienne de mon couronnement

Mon nom est 
Claire de Nuit 
Depuis le royaume des astres
J’ensemence
Mon rêve

Tandis que les rossignols dorment
À l’ombre de vos plaines
Depuis mes jardins
Plus beaux que les terrasses de Sémiramis
Coulent les vers
Ornés d’énigmes

Je dirai
Vous
À tout ce qui brille

Mon nom est
Claire de Nuit
Je suis un poème de volupté

Yasna Avesta
Le miroir de mer et de liberté
Indifférente aux poèmes

Le nuage est mon radeau
L’Astre de nuit ma lanterne et
L’empire des sens
Mon temple

Monsieur de mon rêve
АРЛЬ

1.

Над Арлем сьогодні дощить
І ось ти всюди бачиш ґратки
І балкони з кришталевими ґратками
Однаковими

Всюди Ромео і Джульєтта
На тебе дивляться

Чи кинеться хтось
На цей гладенький жовтавий хідник?
У велику Рону?

Всюди великі автівки
На цих вуличках балконів
Із ґратками

Вулички вузькі наче тіні

Чи потискають тут люди руки через вікна?

Можливо

Тим часом тиша панує за цими
Віконницями й замкненими дверима
Порожні балюстради вишиті
Мереживом
Як і вулички схожі на вульви

Чи проникають у них ці старі машини
Неначе іржаві фалоси що прохромлюють жіночі щілини
Так що ті аж зникають

Поки тьмяна сірість
Огортає місто
Минуле міста його історію та
Історію художника і його саду
Який і нині досі цвіте під цим
Виснажливим дощем

2. 

Як дивно спати під одним дахом
Із проклятим художником

Ти теж відріжеш собі вухо?
Чи коситимеш його слова розбурхані 
ніби хвилі
Під зливою?
Разом із дивовижними спогадами
Що накочуються на сьогоднішню сірість

Зарізати тривогу шаблею слів
Що звиваються вулицями ніби змії
Хто женеться за тобою цим блискучим бруком?

І затнути гострий язик що реве мов буря
Яка здіймає ріки

А та річка німа
Ні кораблів ні вітрил
Ні крил ні птахів

Лише спокійні води сповнені мовчазної бурі

3. 

Раптом пурпуровий портал біля річки
Напис: Рука що думає
І далі:
Монстр

Чи це тінь твоя зміїться вулицею
Твої повільні кроки на блискучому бруку
Твої кульгаві думки про сади твого минулого

Як дивно все це бачити
У місті проклятого художника
Жити
Під одним дахом із ним
У тій самій кімнаті яка виходить
На ґанки подібні до мертвого листя
І на сад із квітами кольору його капелюха
У будинку з арками кольору мімози
Що оточує подвір’я схоже на соняшники
На його будинки і на його арлезіанку
На його нічну терасу кафе
На небо над його вугільними баржами
І краєвид надвечір
Схожий на копиці сіна де сплять 
коханці

Місця схожі на його
Зоряні ночі
На його пшеничні поля з воронами і на
Його зболене лице
З люлькою

А ще на обличчя cтарого
На порозі вічності

4. 

Як дивно бачити
Його стілець його ліжко його вікно і
Тінь його подорожнього
Самотність

Дивно писати
В краях поета
З жовтим пензлем
Смерті яка співає кольорами його пшеничних полів
Без упину співає і співатиме
Довгі століття

І в ній вічно
Житимуть закривавлені привиди
Схожі на його червоний виноградник
І коханці що сплелися
В обіймах біля ріки


Із циклу «І ти побачила в Лондоні»

І ТИ ЗУСТРІЛА

І ти зустріла Річарда
Він був smart, той Річард
Він показав тобі Шекспірівський «Глобус»
А в кінці скрикнув
What a wonderful day

Того дня ти зайшла до галереї сучасного мистецтва
І знову побачила
- Кого ж? -
Повністю біле дзеркало без жодного відображення

Сліпі дзеркала
Ти весь час на них натрапляєш

Ти дивишся на нього не знаючи чи воно все ж
Бачить тебе
І раптом помічаєш гігантські
Сльози які течуть на його
Білім лиці
Мов лахміття клошара

Пошматоване воно й далі себе роздирає

Від нього лишається саме шмаття
Дірками стали незрячі очі
І тільки тоді тобі вдається
Себе побачити й вгледіти
Власний розламаний образ
У порожнинах цієї білої
Шмати
- Люстро при смерті -
Думаючи про слова Річарда: 
What a wonderful day!


ПЕРЕД ТИМ ЯК ПОЇХАТИ В БЕРЛІН

Перед тим як поїхати в Берлін
Того дня
В Лондоні твій друг сказав тобі:
Брекзит
Тоді ввімкнув телек і всі канали
Співали ту ж саму пісню
Про Брекзит

Того дня ти зайшла
До Вестмінстерського собору
Не побачила там ніякого бога
Зате почула як били дзвони
Невтомно
Брекзит

Ти пройшла повз Вестмінстерський палац
Де погано вдягнені люди зі спотвореними
Обличчями під гнітючим дощем
Тримали гігантські плакати що в їхніх 
руках
Волали 
Брекзит

І їхні роти
Також!

Ти прийшла на Трафальґарську площу
Де купчились банки чаю з обличчям 
Королеви
І ляльки у вигляді Королеви кружляли
Неначе дервіші в трансі
І червоні дабл-докери і телефонні 
кабінки
Багряні й олівці з зображенням 
Червоного собору
Все скандувало
Мов те бидло перед Парламентом:
Брекзит
Як і школярські гумки і пластикові 
пакети і
Олені коні ведмедики і цукерки

І можливо навіть ця продавчиня-пакістанка
Яка стала лондонкою 
Хоч ти її й не розуміла

На різдвяному ярмарку продавали
Гірлянди що в їхньому жовтавому сяйві світився
Брекзит
І червоні й бузкові кульки які співали
Той самий мотив
А колишній житель колоній
Брекзитської імперії
Шукав терористів захованих у наших сумках
На вході до розцяцькованих крамничок

Втім Лондонське Око
Над ярмарком 
Не рухалось і мовчало

А от колеса підземки
Горлали – Yes it’s true – ті самі казки
Брекзитанські

Ти вийшла
Цим сонячним ранком
На безлюдний Гайд-Парк-корнер
Тоді прогулялась алейками крізь які сіялося
Дивовижне світло

Перед Букінґемським палацом юрмилися ярмаркові гуляки
Великі кругленькі малі й безтурботні
Чекаючи бозна на що
І кричучи в унісон
Та що ж?

Ні, не розчула

Тоді ти пройшла повз ставок
Де ті самі збуджені голоси – 
Домішуючись до мертвого листя що плакало
В них під ногами – 
Верещали –
Та ну?! – 
Cigno Cigno!

А тим часом лебеді та качки
З усіх картин плавали
Цим прекрасним коритом і рум’яні рубенсівські гуси
Перевальцем ходили між ногами дівчат 
що ревли
Cigno cigno
А ти дивилась на чорного
Птаха з довгою шиєю й білим коміром
Диво перед твоїми очима

Ти нахилилася щоб розчути 
Чи й він співав
Цю саму пісню
Таку сучасну
Про Брекзит

Але незмовкні голоси
Його заглушали
А чорний птах із довгою шиєю й білим коміром
Прекрасний як спина Венери
– На якій ти так довго гойдалась немов на
Судні з минулих епох – 
Дивився на тебе меланхолійними очима
Повними
Брекзиту


Зі збірки «У постілі сновидіння»

ХМАРА – МІЙ ПЛІТ

Хмара – мій пліт
Нічне світило – моя свічка
Анукет з обличчям газелі
Увінчана качиним пір’ям – 
Моя секретарка і
В царстві чуттів
Сторожка моєї корони

Мене звати
Сяйво Ночі*
Із зоряного королівства
Засіваю
Свій сон

Поки сплять солов’ї
В затінку ваших рівнин
Із моїх садів
Прекрасніших за сади Семіраміди
Витікають вірші
Увінчані загадками

Я скажу
Вам
Усьому, що сяє

Мене звати
Сяйво Ночі
Я сповнений млості вірш

Ясна Авеста
Дзеркало моря й свободи
Байдужа до віршів

Хмара – мій пліт
Нічне світило – мій ліхтар а
Імперія чуттів – 
Мій храм

Чоловік із мого сну

*châm у перекладі з перської означає «ніч»

Переклад з французької – Елла Євтушенко. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев.
Ілюстрація: Milmomir Kovačević Strašn



Елла Євтушенко – перекладачка, поетка, музикантка. Народилася в Києві. Навчається в КНУ ім. Шевченка. Перекладає сучасну й класичну франко- та англомовну поезію, прозу і нон-фікшн. Фіналістка поетичних конкурсів «Молода Республіка Поетів» та «Dictum», лауреатка конкурсу видавництва «Смолоскип», учасниця фестивалів «Книжковий арсенал», «Київські лаври», «Ї», Львівського форуму видавців. У 2016 році у видавництві «Крок» вийшла дебютна збірка поезій «Lichtung».

0 коментарів

Залишити коментар

avatar