Вірші Венери Курі-Гата в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Елла Євтушенко | Перегляди: 3802
Венера Курі-Гата (Vénus Khoury-Ghata) народилася в сім’ї ліванської селянки та французького військового перекладача, із 1972 живе в Парижі. Видала близько двадцяти романів (один із яких – «Полонянки мису Тенес» - виходив в українському перекладі) і стільки ж поетичних збірок (не виходили в українських перекладах). За весь свій творчий доробок отримала Гран-Прі поетичного конкурсу Французької академії в 2009 році та Гонкурівську премію в поезії в 2011. Венера Курі-Гата – не лише поет і прозаїк, а й літературний критик: вона є членом десятка журі, зокрема, конкурсу Академії Малларме, а також премій Франс-Квебек, Іван Голль, «П’ять континентів франкофонії» тощо.
Венера Курі-Гата має яскравий жіночий голос – такий, що зберігає первісні міфи і передає їх дитині в утробі, такий, що бачить світ одухотвореним і разом із тим – ворожим, такий, що прагне сягнути першого прирученого людиною слова. До практично рідної французької мови письменниця вплітає візерунки рідної арабської – майже непомітно, на глибинному рівні, де мислення зливається з мовленням, щоб народити поезію з неповторною атмосферою.
Із циклу «Слова»
*** Comment trouver le nom du pêcheur qui ferra le premier mot de la femme qui le réchauffa sous son aisselle ou de celle qui le prenant pour un caillou le lança sur un chien errant ? que savons-nous des alphabets de sable enfouis sous les pieds des caravanes devenus silice les éclats de verre vénérés par les chameliers comme débris d'étoile ? Faut-il interroger les dénudeurs des dunes les vents sans foi ni loi qui déterrent les ossements puis jettent leur craie à la lune qui blanchit le tendre et le sec ou feuilleter les strates des falaises à la recherche du chasseur UN qui visa au lance-pierres le premier chiffre l’enferma dans une cage et lui apprit à chanter jusqu’à dix Son chant alluma la première bougie C’est à la flamme que nous devons les premières superstitions: «Trois bougies alignées annoncent une dispute» «Quatre cierges autour d’une couche appellent la mort» Chasseur et pêcheur étaient fixes à l’époque seul le temps marchait celui qui n’aimait pas mourir enfermait un soleil dans son puits la fortune d’un homme s’évaluait au nombre de ses ouvertures une touffe de genêt surmontait la caverne du notable sa vie se mesurait par le nombre de femmes enrobées de son odeur sa poussière le dit | *** Як віднайти ім'я рибалки що виловив перше слово жінки яка відігрівала його в себе під пахвою чи тієї що приймаючи його за камінь кинула ним у бездомного собаку? що знаємо ми про піщані алфавіти закопані під ногами караванів які стали кварцем спалахами скла обожнювані погоничами як уламки зірок? Чи треба розпитувати тих хто оголюють дюни вітрів без царя в голові що викопують кістяки а тоді кидають їхню крейду місяцю що вибілює чуттєве й байдуже чи гортати пласти прибережних скель у пошуках мисливця ОДИН що націлився з пращі у першу цифру замкнув її у клітці і навчив співати до десяти Її спів запалив першу свічку Саме полум'ю ми завдячуємо першими забобонами: «Три свічки в ряд провіщають сварку» «Чотири свічі навколо постілі накликають смерть» Мисливець і рибалка були нерухомі тоді лише час ішов той хто не любив помирати ховав сонце у своєму колодязі статок чоловіка вимірювався кількістю отворів жмуток дроку вивищувався над печерою старійшини його життя вимірювалося кількістю жінок вкритих його запахом його прах так каже |
*** Les mots, dit-elle, étaient des loups ils s’alignaient sur les cimes pour raconter à la lune la difficulté du vent à escalader la pente la suffisance des troupeaux et les mouvements chaotique des nuages transhumants Ils déposaient leur colère à ses pieds quand elle tournait le livre noir de la nuit s’endormaient dans les élucubrations des pages qui parlaient d’un pays doré à la feuille où le sommeil tombe dans les puits avec sa charge d’étoiles enturbannées Mais les loups ne connaissaient pas l’Orient | *** Слова, каже вона, були вовками вони вишиковувалися на верхів’ях щоб розповісти місяцю про те як складно вітру видиратися на пагорб що отар вистачає і про хаотичні рухи хмар на випасі Вони складали свій гнів до його ніг коли він гортав чорну книгу ночі засинали у вигадках сторінок що говорили про країну в позолоті на аркуші де сон падає в колодязь навантажений зірками в тюрбанах Але вовки не знали Сходу |
*** Il est des mots de jardins pauvres qui croisent le fer avec les ronces Des mots d’origine obscures qui sont l’ordinaire des morts Les soleils rapides leur envoient les baisers jaunes L’if silencieux les détourne des abeilles Mots incolores qui dorment dans les huches avec le consentement du pain se réveillent avec les miroirs Revêtent leur écho S’aventurent dans les villes traversent les bouches sans regarder boitent des deux pieds Pourrissent au contact des lèvres terminent leur parcours dans le caniveau avec les lunes qui ont épuisé toute leur réserve d’allumettes | *** Є слова наче убогі сади що вплітають у залізо чагарник Слова відпочатку темні які є щоденною поживою мерців Прудкі сонця їм надсилають жовті цілунки Мовчазний тис відволікає їх від бджіл Безбарвні слова що сплять у скринях зі згодою хліба прокидаються із дзеркалами Набувають своєї луни Подаються в міста пересікають роти без жодного погляду кульгають на обидві ноги Гниють від доторку до губ закінчують мандрівку у стічному жолобі з місяцями які вичерпали весь запас сірників |
З різних збірок
*** Dans le village des mères Les journées tiennent dans un seau d’eau Les puits réservés aux morts qui éclaboussent les murs de leur silence de suie Fatiguées d’essorer un temps humide Les femmes s’adossent à l’air S’adossent aux arbres entravés où les abeilles font leur miel entre résine et sueur Les femmes du village des mères partagent leur fatigue avec les vents charpentiers Elles redressent les maisons renversées par les enfants maladroits Quatre hivers en un répètent-elles en direction des quatre points cardinaux Un temps à ne pas mettre une maison dehors Seuls les chemins sont libres d’aller là où ils veulent | *** У селі матерів Дні ховають у відрі води криниці Для мерців що замащують стіни свого мовчання кіптявою Втомлені від викручування вологого часу Жінки спираються на повітря Спираються на оплутані дерева у яких бджоли роблять свій мед серед смоли та поту Жінки села матерів поділяють свою втому з вітрами-столярами Вони ставлять на місце будинки перекинуті необережними дітьми Чотири зими в одній повторюють вони на всі чотири сторони світу У такий час не виганяють будинки Лише шляхи вільні йти куди хочеться |
*** Des hordes d'arbres aux noms imprononçables se déversaient sur nos faubourgs Au déclin des saisons Entraient en collision avec les nôtres devenus herbeux à force de méditation Humilis au pied bot drapé dans manteau emprunté au loup Quercus aux tympans percés par oiseaux récriminateurs Oléastre noir des sécrétions des cimetières Nous les attendions avec bâtons haches et chiens mangeurs d'écorce Nos veuves les pourchassaient de leurs aboiements La lune leur lançait son trop plein de pierres et d'étincelles Ils repartaient sans avoir écarté le sillon d'amour d'une seule rose Sans avoir touché la nuque velue d'un seul chèvrefeuille Ou montré les blessures de leurs genoux au hêtre guérisseur Reculaient jusqu'au fleuve où vider leurs poches remplies de hannetons Nous assistons à leur débâche à travers les interstices du paysage des trouées de l'air hébergé en temps de canicule Hirsutes Échevelés et la suie de leur âme laissant sur notre linge le cœur de la mère allait aux arbres roturiers à l'orme qui retient le rêve à l'entrée de l'enfer à l'arbousier aux yeux d'or leurs photos sur nos murs remplaçaient celles d'ancêtres partis en transhumance d'un frère mort pour avoir écrit un livre avec les mots du grenadiers qui éclaboussait notre seuil de son sa salive de sang il n'y a pas de paysage heureux | *** Орди дерев з назвами які неможливо вимовити наступали на наші межі На схилі часів Вступали в сутичку з нашими що стали трав'янистими від медитації Чагарник з кривою стопою закутаний в пальто позичене у вовка Дуб з барабанними перетинками пробитими докірливими птахами Дика олива чорна від виділень цвинтарів Ми вичікували їх з палицями сокирами та собаками що їдять кору Наші вдови переслідували їх гавкотом Місяць посилав їм свій надлишок весь із каміння та блискіток Вони повертали назад не зазирнувши в щілину кохання жодної троянди Не торкнувшись волохатої потилиці жодного козолисту не показавши рани на колінах цілющому буку Відступали до самої ріки де вивертали кишені повні хрущів Ми спостерігали за ними через просвіти в пейзажі пробоїни в повітрі періоду спеки Скуйовджені Розтріпані кіптява їхньої душі лишалася на нашій білизні серце матері тягнулося до простих дерев до в'яза який стримував сон на порозі пекла до суничника з золотими очима їхні фото на наших стінах заміняли знімки предків що переганяли овець на пасовисько знімок брата померлого за те що написав книгу зі словами про гренадерів які забризкували наш поріг слиною кров'ю не існує щасливого пейзажу |
La forêt a peur Une forêt peureuse panique à la vue du soir Tout l'angoisse les cris des chouettes leur silence Le regard froid de la Lune et l'ombre de son sourcil sur le lac Le bouleau claque des dents en se cachant derrière le garde-champêtre Le frêne s'emmitoufle dans son écorce et retient sa respiration jusqu'au matin Le pin essuie sa sueur et appelle son père le pin parasol La tête entre les jambes le saule pleure à chaudes feuilles et fait déborder le ruisseau Le roseau qui ne le quitte pas des yeux L'entend supplier le ver luisant d'éclairer les ténèbres Seul le chêne garde sa dignité à genoux dans son tronc il prie le dieu de la forêt de hâter l'arrivée du jour | Лісу страшно Полохливий ліс панікує коли наступає вечір Весь острах крики сов їхнє мовчання Холодний погляд Місяця і тінь його брови понад озером Береза клацає зубами ховаючись за лісником Ясен загортається у власну кору і затамовує подих до ранку Сосна витирає піт і кличе батька приморську сосну Стискаючи голову колінами верба плаче теплим листям і тому струмок виходить з берегів Очерет що не відриває від неї погляду Чує як вона благає святлячка освітити темряву Лише дуб не втрачає гідності на колінах у своєму стовбурі він молить лісового бога наблизити прихід дня |
*** La surface d'un automne est inversement proportionnelle à la hauteur de sa tristesse le nuage interrogé multiplie sans difficulté le basilic par le safran. Répète après moi: la distance entre deux pluies se mesure par arpents de silence et le périmètre d'un mois est divisible par son rayon de lune. Cela va de soi. | *** Площа осені обернено пропорційна висоті її печалі хмара коли її спитати з легкістю перемножує базилік на шафран. Повторюй за мною: відстань між двома дощами вимірюється арпанами тиші а периметр календарного місяця ділиться на свій місячний промінь. Це само собою зрозуміло. |
Переклад з французької – Елла Євтушенко. Запрошений експерт – Дмитро Чистяк.
Зображення: Les Pompières-Poétesses. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев.
Елла Євтушенко – поетка, перекладачка, музикантка з Києва. Навчається в КНУ ім. Шевченка на французькій філології, перекладає поезію з французької, а іноді й французькою. Фіналістка конкурсів «Молода Республіка Поетів» та «Dictum», лауреатка конкурсу видавництва «Смолоскип», учасниця фестивалів «Книжковий арсенал», «Київські лаври», «Ї», Львівського форуму видавців. У 2016 році видала дебютну збірку поезій «Lichtung». Співає у рок-бенді Drunk&Drowned.