28 Березня 2024, 19:31 | Реєстрація | Вхід

Вірші Венери Курі-Гата в перекладах українською

Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Елла Євтушенко | Перегляди: 3594


Венера Курі-Гата (Vénus Khoury-Ghata) народилася в сім’ї ліванської селянки та французького військового перекладача, із 1972 живе в Парижі. Видала близько двадцяти романів (один із яких – «Полонянки мису Тенес» - виходив в українському перекладі) і стільки ж поетичних збірок (не виходили в українських перекладах). За весь свій творчий доробок отримала Гран-Прі поетичного конкурсу Французької академії в 2009 році та Гонкурівську премію в поезії в 2011. Венера Курі-Гата – не лише поет і прозаїк, а й літературний критик: вона є членом десятка журі, зокрема, конкурсу Академії Малларме, а також премій Франс-Квебек, Іван Голль, «П’ять континентів франкофонії» тощо.

Венера Курі-Гата має яскравий жіночий голос – такий, що зберігає первісні міфи і передає їх дитині в утробі, такий, що бачить світ одухотвореним і разом із тим – ворожим, такий, що прагне сягнути першого прирученого людиною слова. До практично рідної французької мови письменниця вплітає візерунки рідної арабської – майже непомітно, на глибинному рівні, де мислення зливається з мовленням, щоб народити поезію з неповторною атмосферою.



Із циклу «Слова»

***

Comment trouver le nom du pêcheur qui ferra le premier mot
de la femme qui le réchauffa sous son aisselle
ou de celle qui le prenant pour un caillou le lança sur un chien errant ?
 
que savons-nous des alphabets de sable enfouis sous les pieds des caravanes
devenus silice
les éclats de verre
vénérés par les chameliers comme débris d'étoile ?
 
Faut-il interroger les dénudeurs des dunes
les vents   sans foi ni loi   qui déterrent les ossements
puis jettent leur craie   à la lune qui blanchit le tendre et le sec
ou feuilleter les strates des falaises à la recherche du chasseur UN
qui visa au lance-pierres le premier chiffre
l’enferma dans une cage
et lui apprit à chanter jusqu’à dix
 
Son chant alluma la première bougie
C’est à la flamme que nous devons les premières superstitions:
«Trois bougies alignées annoncent une dispute»
«Quatre cierges autour d’une couche appellent la mort»
 
Chasseur et pêcheur étaient fixes à l’époque
seul le temps marchait
celui qui n’aimait pas mourir enfermait un soleil dans son puits
la fortune d’un homme s’évaluait au nombre de ses ouvertures
une touffe de genêt surmontait la caverne du notable
sa vie se mesurait par le nombre de femmes enrobées de son odeur
sa poussière le dit
***

Як віднайти ім'я рибалки що виловив перше слово
жінки яка відігрівала його в себе під пахвою
чи тієї що приймаючи його за камінь кинула ним у бездомного собаку?

що знаємо ми про піщані алфавіти закопані під ногами караванів
які стали кварцем
спалахами скла
обожнювані погоничами як уламки зірок?

Чи треба розпитувати тих хто оголюють дюни
вітрів   без царя в голові   що викопують кістяки
а тоді кидають їхню крейду   місяцю що вибілює чуттєве й байдуже
чи гортати пласти прибережних скель у пошуках мисливця ОДИН
що націлився з пращі у першу цифру
замкнув її у клітці
і навчив співати до десяти

Її спів запалив першу свічку
Саме полум'ю ми завдячуємо першими забобонами:
«Три свічки в ряд провіщають сварку»
«Чотири свічі навколо постілі накликають смерть»

Мисливець і рибалка були нерухомі тоді
лише час ішов
той хто не любив помирати ховав сонце у своєму колодязі
статок чоловіка вимірювався кількістю отворів
жмуток дроку вивищувався над печерою старійшини
його життя вимірювалося кількістю жінок вкритих його запахом
його прах так каже


***

Les mots, dit-elle, étaient des loups
ils s’alignaient sur les cimes pour raconter à la lune la difficulté du vent à escalader la pente
la suffisance des troupeaux
et les mouvements chaotique des nuages transhumants

Ils déposaient leur colère à ses pieds quand elle tournait le livre noir de la nuit
s’endormaient dans les élucubrations des pages qui parlaient d’un pays
doré à la feuille où le sommeil   tombe dans les puits avec sa charge d’étoiles enturbannées
Mais les loups   ne connaissaient pas l’Orient
***

Слова, каже вона, були вовками
вони вишиковувалися на верхів’ях щоб розповісти місяцю про те як складно вітру видиратися на пагорб
що отар вистачає
і про хаотичні рухи хмар на випасі

Вони складали свій гнів до його ніг коли він гортав чорну книгу ночі
засинали у вигадках сторінок що говорили про країну   в позолоті на аркуші де сон   падає в колодязь навантажений зірками в тюрбанах
Але вовки   не знали Сходу


***

Il est des mots de jardins pauvres qui croisent le fer avec les ronces   Des mots d’origine obscures qui sont l’ordinaire des morts   Les soleils rapides leur envoient les baisers jaunes L’if silencieux les détourne des abeilles   Mots incolores qui dorment dans les huches avec le consentement du pain   se réveillent avec les miroirs   Revêtent leur écho S’aventurent dans les villes   traversent les bouches sans regarder   boitent des deux pieds   Pourrissent au contact des lèvres   terminent leur parcours dans le caniveau avec les lunes qui ont épuisé toute leur réserve d’allumettes
***

Є слова наче убогі сади що вплітають у залізо чагарник   Слова відпочатку темні які є щоденною поживою мерців   Прудкі сонця їм надсилають жовті цілунки   Мовчазний тис відволікає їх від бджіл   Безбарвні слова що сплять у скринях зі згодою хліба   прокидаються із дзеркалами   Набувають своєї луни   Подаються в міста   пересікають роти без жодного погляду   кульгають на обидві ноги   Гниють від доторку до губ   закінчують мандрівку у стічному жолобі з місяцями які вичерпали весь запас сірників


З різних збірок

***

Dans le village des mères
Les journées tiennent dans un seau d’eau
Les puits réservés aux morts qui éclaboussent les murs de leur silence de suie

Fatiguées d’essorer un temps humide
Les femmes s’adossent à l’air
S’adossent aux arbres entravés où les abeilles font leur miel entre résine et sueur

Les femmes du village des mères partagent leur fatigue avec les vents charpentiers
Elles redressent les maisons renversées par les enfants maladroits
Quatre hivers en un répètent-elles en direction des quatre points cardinaux

Un temps à ne pas mettre une maison dehors
Seuls les chemins sont libres d’aller là où ils veulent
***

У селі матерів
Дні ховають у відрі води криниці 
Для мерців що замащують стіни свого мовчання кіптявою


Втомлені від викручування вологого часу
Жінки спираються на повітря
Спираються на оплутані дерева у яких бджоли роблять свій мед серед смоли та поту

Жінки села матерів поділяють свою втому з вітрами-столярами
Вони ставлять на місце будинки перекинуті необережними дітьми
Чотири зими в одній повторюють вони на всі чотири сторони світу

У такий час не виганяють будинки
Лише шляхи вільні йти куди хочеться


***

Des hordes d'arbres aux noms imprononçables se déversaient sur nos faubourgs
Au déclin des saisons
Entraient en collision avec les nôtres devenus herbeux à force de méditation
Humilis au pied bot drapé dans manteau emprunté au loup
Quercus aux tympans percés par oiseaux récriminateurs
Oléastre noir des sécrétions des cimetières
Nous les attendions avec bâtons haches et chiens mangeurs d'écorce
Nos veuves les pourchassaient de leurs aboiements
La lune leur lançait son trop plein de pierres et d'étincelles
Ils repartaient sans avoir écarté le sillon d'amour d'une seule rose
Sans avoir touché la nuque velue d'un seul chèvrefeuille
Ou montré les blessures de leurs genoux au hêtre guérisseur
Reculaient jusqu'au fleuve où vider leurs poches remplies de hannetons

Nous assistons à leur débâche à travers les interstices du paysage
des trouées de l'air hébergé en temps de canicule
Hirsutes
Échevelés
et la suie de leur âme laissant sur notre linge
le cœur de la mère allait aux arbres roturiers
à l'orme qui retient le rêve à l'entrée de l'enfer
à l'arbousier aux yeux d'or
leurs photos sur nos murs remplaçaient celles d'ancêtres partis en transhumance
d'un frère mort pour avoir écrit un livre avec les mots du grenadiers qui
éclaboussait notre seuil de son sa salive de sang
il n'y a pas de paysage heureux
***

Орди дерев з назвами які неможливо вимовити наступали на наші межі
На схилі часів
Вступали в сутичку з нашими що стали трав'янистими від медитації
Чагарник з кривою стопою закутаний в пальто позичене у вовка
Дуб з барабанними перетинками пробитими докірливими птахами 
Дика олива чорна від виділень цвинтарів
Ми вичікували їх з палицями сокирами та собаками що їдять кору
Наші вдови переслідували їх гавкотом
Місяць посилав їм свій надлишок весь із каміння та блискіток
Вони повертали назад не зазирнувши в щілину кохання жодної троянди 
Не торкнувшись волохатої потилиці жодного козолисту
не показавши рани на колінах цілющому буку
Відступали до самої ріки де вивертали кишені повні хрущів


Ми спостерігали за ними через просвіти в пейзажі
пробоїни в повітрі періоду спеки
Скуйовджені
Розтріпані
кіптява їхньої душі лишалася на нашій білизні
серце матері тягнулося до простих дерев
до в'яза який стримував сон на порозі пекла
до суничника з золотими очима
їхні фото на наших стінах заміняли знімки предків що переганяли овець на пасовисько
знімок брата померлого за те що написав книгу зі словами  про гренадерів які
забризкували наш поріг слиною кров'ю
не існує щасливого пейзажу


La forêt a peur

Une forêt peureuse
panique à la vue du soir
Tout l'angoisse
les cris des chouettes
leur silence
Le regard froid de la Lune
et l'ombre de son sourcil sur le lac
Le bouleau claque des dents
en se cachant derrière le garde-champêtre
Le frêne s'emmitoufle dans son écorce
et retient sa respiration jusqu'au matin
Le pin essuie sa sueur
et appelle son père le pin parasol
La tête entre les jambes
le saule pleure à chaudes feuilles
et fait déborder le ruisseau
Le roseau qui ne le quitte pas des yeux
L'entend supplier le ver luisant 
d'éclairer les ténèbres
Seul le chêne garde sa dignité
à genoux dans son tronc
il prie le dieu de la forêt 
de hâter l'arrivée du jour
Лісу страшно

Полохливий ліс
панікує коли наступає вечір
Весь острах
крики сов
їхнє мовчання
Холодний погляд Місяця
і тінь його брови понад озером
Береза клацає зубами
ховаючись за лісником
Ясен загортається у власну кору
і затамовує подих до ранку
Сосна витирає піт
і кличе батька приморську сосну
Стискаючи голову колінами 
верба плаче теплим листям 
і тому струмок виходить з берегів
Очерет що не відриває від неї погляду
Чує як вона благає святлячка
освітити темряву
Лише дуб не втрачає гідності
на колінах у своєму стовбурі
він молить лісового бога
наблизити прихід дня


***

La surface d'un automne
est inversement proportionnelle à la hauteur de sa tristesse
le nuage interrogé multiplie sans difficulté le basilic par le safran.

Répète après moi:
la distance entre deux pluies se mesure par arpents de silence
et le périmètre d'un mois est divisible par son rayon de lune.
Cela va de soi.
***

Площа осені
обернено пропорційна висоті її печалі
хмара коли її спитати з легкістю перемножує базилік на шафран. 

Повторюй за мною:
відстань між двома дощами вимірюється арпанами тиші
а периметр календарного місяця ділиться на свій місячний промінь.
Це само собою зрозуміло.

Переклад з французької – Елла Євтушенко. Запрошений експерт – Дмитро Чистяк. 
Зображення: Les Pompières-Poétesses. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. 



Елла Євтушенко – поетка, перекладачка, музикантка з Києва. Навчається в КНУ ім. Шевченка на французькій філології, перекладає поезію з французької, а іноді й французькою. Фіналістка конкурсів «Молода Республіка Поетів» та «Dictum», лауреатка конкурсу видавництва «Смолоскип», учасниця фестивалів «Книжковий арсенал», «Київські лаври», «Ї», Львівського форуму видавців. У 2016 році видала дебютну збірку поезій «Lichtung». Співає у рок-бенді Drunk&Drowned.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar