28 Березня 2024, 16:47 | Реєстрація | Вхід

Банді Шолтес «Творчі плани — це класна штука, але не менш важливо отримувати задоволення від життя»

Дода_ла: pole_55 19 Жовтня 2021 о 12:20 | Категорія: «Спецпроекти» | Перегляди: 5138
Матеріал підготува_ла: Катерина Бортняк | Зображення: Віталій Фідик


Під час Карпатської літературної резиденції 2021 за підтримки Українського культурного фонду ми мали змогу поспілкуватися із письменником у жанрі нон-фікшн Банді Шолтесом про те, як вижити без фестивалю фестивальній людині, чому у Банді — більше за 24 години у добі і як поєднувати прагматичне із ліричним. 

Bandy Sholtes (справжнє ім’я — Андрій Шолтес) — автор чотирьох книг, у яких він розповідає реальні історії, які сталися з ним та його друзями під час подорожей і на фестивалі будапештського Sziget-а, де Банді був 14 разів: "Меня нет дома” ("Невдячна свиня, або Мене немає вдома” — переклад), "Фрики Европы или Экспедиция за вином”, "Острів Sziget, або Труселя Iggy Попа”, "Т-shirtология. Общая теория футболки”. Перекладає з угорською поезію і прозу.


> Зазвичай людям, які протусили на фестивалях, особливо, якщо побували на різних і багато, бракує цієї фестивальної легкості в повсякденному житті. Тоді вони, наприклад, починають кочувати з фестивалю на фестиваль: настає момент ломки. В мене таке відчуття, що ти зі собою носиш фестивальну легкість і передаєш її резидентам, і це відбувається дуже природно. Розкажи, як перейти з festival mood у доросле життя?

Насправді, фестивалі, на яких я був, — це Sziget (14 разів) і Шипіт, просто я про нього якось не писав, бо те, що сталося на Sziget-і, запам’яталося краще і детальніше, тому я на ньому зосередився. Фестивальне життя мене навчило змоги цей feeling в собі викликати, як якогось джина із пляшки, але не носити, звичайно, з собою з ранку до вечора, бо це не дуже корисно для здоров’я. Я пам’ятаю, коли ми поверталися з моїм другом після першого Sziget-у, ми дуже жалкували, що нам треба повернутися додому. Вже всьому фестивальному кінець, а на ньому було так неймовірно весело і прикольно: з пригодами, з психоделом, з музикою, з усім. Ми вирішили, що як повернемося додому, то зробимо маленький фестиваль вдома у його кімнаті: одного друга попросимо, щоби він грав роль сек’юріті, іншого — щоби грав роль музиканта, і будемо так тусити: настільки ми не хотіли це відпускати. 

Скільки було вам з друзями років на першому Sziget?

23 мені було. Після всіх фестивалів: і після Sziget-у, і після Шипоту, вдома мені треба було витратити досить багато часу, щоби повернутися у повсякденне буденне життя, але водночас через те, що в тобі оця фестивальна штучка є, ти легко можеш її повернути. Щодо резиденції та фестивального feeling-у: тут багато спільного. Наприклад, я познайомився з новими людьми, яких я до цього не знав — це типова фестивальна річ. Ми тут по-різному проводимо час, маємо різні активності — це теж фестивальна штука: ти і на лекції побував, і почитав, і погуляв, по горах походив, і біля вогнища посидів і так далі. Я навіть не помітив, але якщо ти кажеш, то, дійсно, цей резидентський дух підняв на поверхню фестивальний feeling.    

Чим ще для себе відзначаєш резиденцію? Бо, направду, часто вважають, що народ на резиденції тусить або навпаки, "зашившись” пише, а яке твоє враження? Це вже третя твоя літературна резиденція.

Я вже не дивуюся тому, що я не встигаю писати стільки, скільки я думав, тому що на попередні резиденції я їхав зі серйозними планами: "Це зроблю, то зроблю, це закінчу”, — але вже на цю резиденцію я їхав досвідченим резидентом, і собі таких серйозних планів не ставив. Я вже зрозумів, що приїду сюди і буду діяти по ситуації, бо я настільки божественно себе тут почуваю, це просто неймовірне місце, ці спогади дадуть сили на довгу роботу потім вдома. Інколи питають про творчі плани на майбутнє, то я відповідаю, що плани — це класна штука, але отримувати задоволення від життя не менш важливо, ніж творчі плани. 

Зараз ми з тобою говоримо українською, в тебе на футболці напис англійською, твої книжки написані російською і я щойно слухала твоє інтерв’ю, яке ти давав угорською: в мене постає питання, хто такий Банді Шолтес?

Про це я не можу розповісти коротко. Можливо, як закінчиться резиденція, ти вже зрозумієш, хто я такий.

Тобто кожен з нас матиме своє розуміння про тебе?

Так, і ці розуміння, мабуть, мають право на життя: я ж змінююся, і, крім того, ця ось вся штука типово ужгородська. Я в Ужгород вплетений досить таки органічно і через родинну історію, і через інші речі, і, грубо кажучи, щоби розібратися, хто такий Банді Шолтес, треба трошки пожити в Ужгороді, щоб це відчути, сам я того не скажу.

Ти влучно помітив, що так говорять по той бік Карпат, і ми можемо це порушити, вийде окрема тема на ще дві години розмови. Повертаючись до твого ужгородського коріння, як воно — вирости в родині художника?

Складно. Складно, тому що мій батько не просто художник, а ще дуже складна по натурі людина, значно складніша, ніж я: зі мною тут легко і просто, а з ним би було зовсім не так, чи і так теж, але й інакше. Але завдяки тому, що я ріс в родині художника, у нас стабільно були в гостях художники. Я все бачив, слухав їхні розмови, бачив їхні картини, позував для портретів і таке інше, потім ще додалося те, що практично всі мої друзі — художники. Тому для мене це настільки звичайна річ, що у тебе друзі художники, що я собі не можу уявити, а які ще друзі бувають, окрім художників. Ну, ще письменників, але художники були завжди і дотепер, а письменники з’явилися пізніше. Багато з художників потрапили в мої книги, а вони сміливі щодо якихось нових ініціатив чи пригод: з ними навіть корисно тусуватися, бо вони дають багато матеріалу для текстів.     

А наскільки просто потім, написавши про них і художньо переосмисливши їхні історії, спілкуватися як з друзями?

Зовсім нескладно, не бачу в цьому складності.

А їм? Чи бувало таке, що приходили до тебе і казали: "Слухай, ти про мене більше не пиши”, — чи навпаки, — "напиши саме про мене”?

"Напиши саме про мене” не було. А з іншим: я знаю, що дехто прочитав мою книгу і впізнав у персонажі себе, то він просто так промовчав про неї і нічого не сказав. Я чув, що він комусь там казав про книгу, але, насправді, на наші відносини це не вплинуло, все нормально, може, мені просто з ними пощастило.

А як бути батьком-письменником? Ти встигаєш всю літературну активність поєднувати зі звичайними побутовими речами? 

Встигаю більш-менш нормально. Не кажу, що я ідеальний батько, але не сказав би, що і найгірший: в мене вдається ці всі речі поєднувати.

Головне мірило — це відчуття внутрішнього комфорту від природи. А як із прагматичною стороною? Інтернет каже, що ти працював і керамістом, і продавцем. До того ж для історії роману у футболках, які будуть носити твої друзі з різних країн, ти обрав, що англійською мовою надписи будуть більш універсальними, розкажи про цей закарпатський секрет поєднання прагматичного із ліричним, веселим? 

Надійні, хороші, добрі ангели хранителі. Бо і сам не розумію, як все вдається. В мене був досить важкий і складний період життя в кінці тинейджерства, на початку моїх 20+. Справді, то був досить драматичний період і важкий у багатьох сенсах. Мозок завжди шукає причини якихось речей, а якщо не знаходить — все одно підтягує якусь як імовірну, як мінімум. В мене просто так везучо і добре складається життя в письменницькому сенсі, що мені здається, що то ангели так зі мною тоді пожартували негарно в ті молоді роки, а зараз подумали: "Давай дамо цьому чуваку покайфувати”. Мені здається, в мене трохи більше часу в добі, ніж 24 години, я якось щось таке встигаю, що раніше не встигав, бо щось змінилося в самому часі. Він раніше був інакшим.

А коли це почалося? Коли ти став отримувати задоволення від письменництва?

Я не можу назвати якусь таку точку відліку. Скажімо, приблизно тоді, як вийшла перша книга, але я не можу сказати, що це з дня на день чи з місяця на місяць, воно якось сталося поступово. Коли тобі 30+ є таке відчуття "ой, скоро 40”, я в молодості вважав всіх, хто старші 40, старими людьми, в яких вже немає майбутнього і нічого хорошого в житті не відбудеться. Насправді – і на щастя – я жорстоко помилявся. Все складається краще, ніж я думав.     

Скільки ти писав до того, як прийшло це відчуття?

20 років, мабуть. 

Ти порадив після лекції дуже цікаву несподівану добірку книжок на різний смак, як ти для себе обираєш книжки?

У мене є різні способи. В мене багато читачів і друзів-авторів, які пишуть в інтернеті статті, пов’язані з книгами, я на це звертаю увагу, вже знаю, кому я можу більше довіряти, кому не дуже. Для мене важливо, щоб книга була або не вигадана, або написана так, щоб я повністю в це все вірив. І дуже щиро радію, якщо знаходжу нові книги, нових авторів, в яких є гумор і сміх, з якими можна посміятися — це я дуже ціную. Мені здається, що в літературі загалом не вистачає смішних книг. Ніби здається логічно: ми всі любим повеселитися, посміятися, якісь смішні історії переповідаємо одне одному, а коли ти приходиш в книгарню і починаєш дивитися книги, то смішних там насправді дуже невеликий відсоток.

Не так просто написати смішну книгу.

Так. Є такий спосіб: уяви, яку ти книгу хотів би прочитати, і напиши її. Такий рецепт роботи над книгами.

Є, навіть я так колись пробувала починати писати. В тебе є добірка книжок, які ти обов’язково прочитаєш своїм дітям?

Мої діти вже виросли з того віку, щоб я їм читав.

Які ти їм порадиш, що це має бути must read?

Я боюся, що якщо я їм щось буду так радити, то в молодіжному тінейджерському сенсі так може вийти, що діти не хочуть робити саме те, що їм кажуть дорослі, тому якщо я скажу "прочитай, синку, оцю і цю книгу”, то він їх не прочитає. Візьметься він до них, якщо почує від мене про цю книгу якимось інакшим способом. Наприклад, якщо хтось з моїх друзів йому симпатичний, і я раджу йому цю книгу, то син подумає: "Ага, якщо так, то і я її почитаю”. 

Який би ти порадив секрет собі тому, який видав першу книжку, і за що ти собі тодішньому вдячний?

Порадив би собі спокійніше до всього цього ставитися, не брати близько до серця якісь негативні речі, які бували в процесі видання книг, в технічному плані. Одна з найжахливіших речей для письменника: коли ти книгу вже закінчив, і від тебе не залежить вже нічого, ти живеш у всесвіті, де ця книга вже існує, але все інше людство ще живе у всесвіті, де цієї книги ще нема. Вдячний я собі за те, що не опустив руки, працював далі і шукав далі видавця.  
    
Розмовляла Юлія Джугастрянська
Законспектувала Катерина Бортняк 


0 коментарів

Залишити коментар

avatar