28 Січня 2020, 08:14 | Реєстрація | Вхід

Євгенія Кононенко «Місто минулого і майбутнього»

Додав_ла: pole_55 13 Грудня 2019 о 13:41 | Категорія: «Колумністи» | Перегляди: 2807
Матеріал підготував_ла: Євгенія Кононенко | Фото: Юлія Микуляк


Невеличкі міста Західної України направду вражають мешканців України Східної. І в Східній Україні є гарні й неповторні великі міста: Одеса, Харків, той же Київ, зрештою. Але колишні повітові міста Східної України, якщо й колись і мали власне обличчя, за СРСР стали, здебільшого, безликими і одноманітними. А маленькі міста Львівської, Івано-Франківської, і, особливо, Тернопільської області зі своїми руїнами замків на околиці та ринковими площами в середмісті і сьогодні зберігають подих давніх часів.

Бучач є особливо коштовною перлиною в намисті містечок Тернопільщини. Хоча і його архітектура суттєво постраждала під колесами безжальної Історії. Бучач було зруйновано під час військових дій Першої світової війни. Своєрідні будинки вулиці Галицької, з фасаду двоповерхові, з двору чотириповерхові, було побудовано вже за Польщі у міжвоєнний період. Пагорби Бучача виступають могутньою моделюючою системою його ландшафту. Радянські панно на торцях польських будинків вписуються в нерадянський ансамбль і навіть певною мірою втрачають свою радянськість. І навіть хрущовські п’ятиповерхівки, найповніше втілення радянської безликості, вписалися в бучацький краєвид. Не прикрашають його, проте й не спотворюють. 

До того ж Бучач є батьківщиною всесвітньо відомого письменника Шмуеля Йосефа  Аґнона. І не просто батьківщиною. Бучач химерно і своєрідно присутній у текстах Нобелівського лауреата. В храмах і на вулицях Бучача є сакральні і світські скульптури загадкового Пінзеля, про якого зараз багато пишуть і говорять. Плюс в Бучачі зберігаються картини так само химерного імпресіоніста Володимира Воронюка, уродженця Бучача, який реалізувався як митець на чужині, проте під кінець життя повернувся до рідного міста, щоб спочити на цвинтарі «Федір». Куди й привіз свою мистецьку спадщину, яка неодмінно дочекається вдячного глядача.

Все, що сказано вище, свідчить про те, що в Бучача є те, завдяки чому міста стають не просто туристичними об’єктами, а й міжнародними туристичними брендами. Бучач, ймовірно, може стати містом міжнародних фестивалів і конференцій. Над бучацькими пагорбами виростуть свічки готелів. Відбуватиметься приплив коштів, збільшиться кількість робочих місць для місцевих мешканців…

Це і добре, і не дуже. Звичайно ж, туризм рятує історичні місцевості від руйнації. Краще туризм, ніж запустіння й забуття. Але будь-який позитив містить у собі й негатив. Якщо загадковий дух якоїсь місцевості починає приваблювати мандрівників, то поступово вивітрюються і загадка, і сам дух, натомість виникає їхня майстерна імітація. 

Так, наразі статус туристичної Мекки Бучачу не загрожує. Але події розвиваються стрімко й несподівано. А в Бучача, як не в кожного містечка Західної України, цей потенціал наявний. Тож я дуже хочу, щоб Бучач (місто, яке певною мірою сприяло й моїй творчій реалізації) втримав рівновагу. Не розчинився в небутті, що стало долею багатьох гарних міст. Хай буде успішно завершено реставрацію скульптур на бучацькій ратуші, а в самій будівлі запрацює мистецький центр, де експонуватимуться й картини Володимира Воронюка. Але нехай це унікальне місто ніколи не стане відполірованою імітацією власної історичної пам’яті, власної сутності. 

Есе написано в рамках літературної резиденції в Бучачі, що відбувається з ініціативи Літературного центру імені Аґнона та за підтримки фонду «Українсько-єврейська зустріч». Автори фото – Юлія Микуляк



Євгенія Кононенко – письменниця, перекладачка з англійської та французької мов, науковий співробітник Українського центру культурних досліджень. Учасниця багатьох міжнародних літературних, культурологічних і наукових форумів в Україні, Франції, США, Польщі, Фінляндії, Естонії, Росії тощо. Переможиця і лауреатка низки літературних і перекладацьких премій. 

У творчому доробку Євгенії Кононенко поезії, оповідання та есеї, повісті та романи, кілька дитячих книжок, ряд культурологічних розвідок з тем популярної культури та гендерних питань і журналістські статті. Твори Євгенії перекладено та опубліковано українською, англійською, німецькою, французькою, хорватською, фінською, чеською, російською, польською, білоруською та японською.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar