Олексій Чупа «Що там, за цими дверима?»
Дода_ла: olek_czupa 11 Листопада 2019 о 13:00 | Категорія: «Колумністи» | Перегляди: 18882
Матеріал підготува_ла: Олексій Чупа | Зображення: Алекс Нагорний
І все-таки, мене ніяк не відпускає одна уїдлива думка: що відчував Аґнон, повернувшись додому?
Ось, я намагаюся уявити це детальніше: як на його обличчі з’являється недовірливий вираз, коли потяг під’їздить до Бучача – навряд чи можна впізнати рідне місто після майже чвертьвікової розлуки, тим більше, якщо воно пережило війну; ось він, прорвавшись із вокзальної метушні, пішки добирається до середмістя, намагаючись вловити дорогою знайомі з дитинства запахи та звуки – і, хоча Аґнон підкреслює, що звичний йому запах пшоняної каші з медом нікуди не подівся, я зарахую цей пасаж до художніх прийомів і дозволю собі не повірити – які там старі звуки і запахи, якщо місто пережило війну, все витерте майже під нуль пожежами та страхом; ось він, залишивши свої речі в готелі, йде до будинку, де він виріс, і нікого там не впізнає – зрештою, це і не дивно – в живих та смертних людей пережити війну шансів куди менше, ніж у наших міст.
І ця мить переломна – після неї приходить остаточне розуміння, що світу дитинства більше немає, а разом із цим розумінням приходить… ні, мені поки що невідомо, що там, за цими дверима.
Але я багато віддав би за те, щоби дізнатися, що він відчував.
Одна з найпоширеніших та найнебезпечніших помилок у контексті ставлення до війни – вважати, буцімто все може бути як раніше, що якщо терпляче дочекатися, то настане така мить, коли можна буде забути про старих-добрих сусідів, які в одну ніч перетворюються на хижаків, що переймаються лише власним виживанням, про погроми та мародерство, про облоги та масову дезінформацію в рамках підготовки воєнних операцій. Мовляв, клацне якийсь вимикач в голові – і все як рукою зніме. Відбудуємо і забудемо. І більше цього не повториться.
З цього погляду Аґнонів «Гість на одну ніч» – страшенно цікавий твір, особливо якщо взяти до уваги хронологію. В основу роману лягли спогади про відвідини письменником рідного Бучача у 1930-му році. Світова війна, в ході якої місто було страшенно зруйноване, скінчилася дванадцять років тому. Каліки змирилися зі своїми каліцтвами, родини змирилися із загиблими та зниклими без вісті – хоча продовжують говорити про них, аби заповнити бодай словами порожнечу у собі. Всі давно повернулися до нібито звичайного життя, нехай і злиденного та нещасного під вагою пережитого, але все таки – сумирне очікування того, що Всевишній відплатить за роки поневірянь поверненням до колишнього спокою, відчувається у кожному діалозі.
Втім, сам роман був написаний та опублікований наприкінці 1930-хх, і це розставляє акценти зовсім інакше. Ми бачимо світ, який все ще плекає надію на спокій, щоранку прокидаючись від щодалі голоснішого бряцання зброєю; ми бачимо світ людей, які настільки перейняті своїми жахливими спогадами, що іноді здається, ніби вони звели їх в абсолют, і просто не вірять, що може бути гірше; ми бачимо Старий Світ лише за мить до того, як його було змито з лиця землі Катастрофою.
Урок простий: війна – це приручений людством голуб, і він завжди повертатиметься; і горе тим, хто вслухатиметься у білий шум свого власного горя, за яким не чути тріпотіння голубиних крил. Звичайно, наші рідні міста – як батьки – знову понесуть за нас покарання за скоєні нами дурниці. Головне, аби ми нарешті почали уважно слухати.
Але де там, годі й сподіватися.
А я уявляю знову: ось письменник підходить до рідного будинку, довго стоїть, не наважуючись підняти очей до вікон свого колишнього помешкання; вітається кивком голови із людьми, яких він не впізнає; і побачивши знищеним світ, у якому він виріс, вперше в житті сумнівається у власному існуванні.
Есе написано в рамках літературної резиденції в Бучачі, що відбувається з ініціативи Літературного центру імені Аґнона та за підтримки фонду «Українсько-єврейська зустріч». Автор фото – Алекс Нагорний
Олексій Чупа – поет і прозаїк. Автор поетичних збірок «Українсько-російський словник» (2011), «69» (2011), «Кома» (2015), а також прозових книг «10 слів про Вітчизну» (2014), «Бомжі Донбасу» (2014), «Казки мого бомбосховища» (2014), «Акваріум» (2015), «Вишня і Я» (2016). Стипендіат програми міністра культури Республіки Польща «Gaude Polonia» (2015). Фіналіст Премії Конрада-2015.