Богдан Задура: контекст, драйв, континент
Дода_ла: pole_55 08 Лютого 2019 о 17:16 | Категорія: «Статті» | Перегляди: 10532
Матеріал підготува_ла: Роман Малиновський, Litcentr | Зображення: bookinstitute.pl
Богдан Задура – визнаний польський письменник – відомий і як активний популяризатор української літератури. Висококласні переклади Задури знайомлять поляків з нашою прозою і поезію. Задура перекладав Емму Андрієвську, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Василя Махна, Остапа Сливинського та багатьох інших. І при тому скоромно говорить, що в Європі українська література і сама собі непогано дає раду.
Богдан Задура написав понад тридцяти книжок, української були видані його поетичні збірники «Поет розмовляє з народом» (Фоліо, 2007), «Нічне життя» (Піраміда, 2012), «Найгірше позаду»(Книги-ХХІ, 2015). Вірші Задури української перекладали Дмитро Павличко, Микола Рябчук, Андрій Бондар, Андрій Любка – поети з дуже різним підходом до поетичного перекладу і різним світоглядом. Зрештою, поезія Задури для того надається якнайкраще: вона різноманітна і глибока.
Андрій Любка, Андрій Бондар і Микола Рябчук діляться своїми враженнями від поезій Богдана Задури.
Litcentr
Фото | Андрій Любка: Христина Стринадюк | Богдан Задура: bookinstitute.pl
Андрій Любка
Богдан – один з моїх найкращих друзів, з ним ми легко знаходимо спільну мову. Тому я шукаю різних приводів для нашого спілкування, що надає форму нашій перекладацькій співпраці.
Він пише абсолютно щирі, автобіографічні, автоіронічні, автодзеркальні вірші. Прочитавши їх, можна більш-менш зрозуміти, які жарти подобаються Богдану Задурі, що він любить готувати, куди подорожував, що читає, які спортивні програми дивиться і так далі. Тобто, це вірші, які, безумовно, відкривають нам цього поета. В його віршах дуже багато гумору, на першому місці суспільно-політичного, на другому – автобіографічного.
Один з ключових секретів його творчості, один з його прийомів – це міксування святого і смішного, інтонацій із Біблії з піснями футбольних фанатів. Богдан зіштовхує дві реальності, щоб створити нову, свою реальність. Я не знаю наскільки легко йому це вдається, адже ніколи не бачив процесу створення вірша, але, безумовно, він цим вправно жонглює.
Богдан Задура начебто прив’язаний до території, адже найчастіше пише про Польщу, але з іншого боку не обов’язково, адже також пише, наприклад, про Австралію, в якій ніколи не був і друзів там не має, а лише тому, що вболіває за австралійський спорт. Усе це в нього взаємопов'язане, тому що Космос Задури надзвичайно широкий.
Прочитавши тридцять його віршових збірок, можна скласти враження про людину, яка жила у Центральній Європі у цю епоху. Куди вона їздила, куди не могла поїхати, як ставилася до своїх батьків, як пізно в її житті, людини у комуністичному блоці, з'явилися закордонні фрукти-апельсини, яку вагу ця людина надає телебаченню. Із його віршів можна дізнатися, які сигарети любили курити тут у 90-х роках і чому «Лакі Страйк» був такий популярний у Польщі. Мені здається, що в загальному його поезія і поетичний шлях є досить промовистим і досить репрезентативним, тому читаючи Богдана Задуру можна скласти уявлення про цілу епоху.
Задура досить прискіпливий до деталей і має поетичне око, як стерескопічне бачення у мурахи, де мозаїка побаченого складається із тисячі різних картинок. Задура бачить так само.
Фото | Андрій Бондар: wikipedia.org | Богдан Задура: biuroliterackie.pl
Андрій Бондар
Знайомство з Богданом Задурою я не забуду ніколи. Літо 1999 року, містечко Казімєж-Дольни неподалік Пулав. Там проводили якусь конференцію про якусь ідентичність. А ввечері другого дня туди на запрошення поета Адама Відемана, що брав участь у тій конференції, приїхав Богдан Задура. Там ми познайомилися – під парасольками міського бару, у супроводі пива, здається, «Tyskie». А потім, на початку 2000-х, разом були на поетичному фестивалі у Литві. От після цього фестивалю і зав’язалася наша поетична дружба.
Задура належить до поетів, які не знають золотої середини. Він може бути максимально простим і лаконічним у способі вираження і так само максимально складним. Втім, його простота іноді виявляється потім суперскладною, а ускладненість не такою вже й заплутаною. Але план вираження, мовний рівень, фразеологічний, контекстуальний – це, безперечно, те, що є головним рівнем Задуриної поетики. Богдан легко робить контекст свого життя універсальним. Йому байдуже, хто і що подумає про ці подробиці з його власного світу. Але саме вони є тим гумусом для поетичного висловлювання.
Богдан – поет контексту. Але й контекст у нього буває різний і своєрідний. Наприклад, спорт або особливості своїх стосунків із сином, або історія його батька-ветеринара. У свої 72 роки Богдан Задура знаходить більше спільного з молодими авторами, ніж зі своїми ровесниками. Задура – неймовірно відкритий, позбавлений снобізму й інтелектуальної зверхності поет.
Я колись написав післямову до його книжки «Континент Богдан Задура». Там детально сказано про його роман з українською поезією. Тому, безперечно, Задура – один із неофіційних інститутів української культури в Польщі. Якби не він, не було би багато чого – антологій, книжок, наших поїздок і стипендій. На вулицю свого імені в Україні він точно заробив. На пам’ятник також. Але найголовніший пам’ятник – це те, що Задура залишає у традиції наших літератур. Те, що існуватиме й без нас після нас.
Фото | Микола Рябчук: euromaidanpress.com | Богдан Задура: biuroliterackie.pl
Микола Рябчук
Моє знайомство з Богданом Задурою відбулося, здається, 1988 (чи 1987?) року – коли Богдан приїхав із групою польських письменників до Києва у рамках якихось тогочасних «дружніх» контактів між Спілками письменників України та Польщі. З ними були ще Домінік Опольський та Вальдемар Міхальський – усі троє працювали тоді у люблінському журналі «Акцент». Здається, була зустріч у Спілці письменників, на яку я прийшов, бо здавна цікавився польською літературою, зокрема поезією (можна сказати, виростав на ній, та й узагалі, на західній, програмово модерністичній). Польську я знав на той час пасивно (багато читав і навіть трохи перекладав класику – Кохановського, Стафа), але намагався розмовляти, тож контакт у нас зав’язався швидко. Здається, ми продовжили посиденьки у мене вдома, а потім, пригадую, ми довго не могли розпрощатися з Богданом на холодному Хрещатику (чи не в грудні?) – вони жили тоді у готелі «Дніпро», і я нібито взявся гостей відпровадити. Розмов не пригадую, але був певний драйв, радість знайомства – відкриття, сказати б, братів по розуму. Колеґи лишили книжки, Богданові вірші мені сподобалися найбільше – мали іронію, навіть сарказм, але також самоіронію, – щось подібне і я намагався писати, гратися парадоксами, тож було це справді «моє».
Розмовляв Роман Малиновський
1
Слава Vector