Дороги Адама Заґаєвського: «Нам бракує не часу, а зосередженості»
Дода_ла: pole_55 30 Вересня 2017 о 15:59 | Категорія: «Статті» | Перегляди: 2615
Матеріал підготува_ла: Василь Паращак | Зображення: Kuba Ociepa, Agencja Gazeta
Адам Заґаєвський (Adam Zagajewski) – відомий польський поет, есеїст, прозаїк, володар літературних премій. Останніми на сьогодні його поетичними збірками є «Асиметрія» (2014) та «Аеропорт в Амстердамі» (2016 р).
Цієї осені він (вже вкотре) відвідав Львів, на цей раз – в рамках 83-го Міжнародного Конгресу PEN-клубу. У Львові він народився 1945 року, але за чотири місяці з батьками виїхав до Польщі. Навчався в Яґелонському університеті в Кракові на філософському факультеті. І писав вірші. Він насамперед поет, польський поет. Його не знайти у фейсбуці, натомість можна побачити на улюблених вуличках Кракова, до котрого приїхав на початку 2000-х після двадцяти років життя у Франції.
Та чи світ шукає тих, котрих не вдається спокусити яскравими миттєвими спалахами подій, фактів, ілюзій? Не вдається зачепити емоційно, щоб втягнути у баталії? Світу не до снаги свавільно вливати адреналіну в життя Заґаєвського. Цей поет вміє дивитись на все зі сторони. Свідомо відступає крок назад, щоб емоції від побаченого не порушили внутрішньої рівноваги, не розкуйовдили гладко зачесані думки, ретельність віршованих рядків.
Поезія Заґаєвського – мандри комфортним малим містом, а разом з тим – споглядання соціуму, але аж ніяк не переховування від нього. Це відповідальне споглядання. Перші рядки з вірша «Імпровізація» доможуть у цьому переконати:
Треба взяти на себе весь тягар світуі зробити його легким, стерпним.Покласти його собі на плечі,як рюкзак, і рухатись далі по дорозі(переклад: Василь Паращак)
Кажучи «взяти на себе», він погоджується стати раменами світу, не протиставляючись йому. Ба більше, не просто нести насущні проблеми, а зробити цю ношу придатною, розчинити її важкість у свій спосіб.
Коли в нашому сьогоденні «брак часу є мірилом успіху» (цитую Ярослава Грицака), поет вирішує нікуди не поспішати. Так, ніби в нього попереду ще не одне століття. В одному з інтерв’ю Заґаєвський постулює: «Це не часу нам бракує, а зосередженості». Саме такою зосередженістю пронизані його вірші. Часом та зосередженість видається надто тривалою, монотонною – бажанню покинути читання (щоб той плин не поглинув остаточно) доводиться інколи опиратися.
Поетичний світогляд його поезій не дозволяє відбутись закликові сучасного світу, який окреслює, скажімо, Зиґмунд Бауман: «Щоб насолоджуватись кращим з того, що може запропонувати вам цей світ, робіть усе, крім одного: не кажіть слідом за Фаустом Ґете: "Спинися мить! Прекрасна Ти!”». Бауман тут з’явився невипадково. І Бауман, і Заґаєвський – європейські постмодерністи – зауважують на іншій плинності часу в нашу епоху, яка отримала певну динаміку завдяки розвитку технологій.
Однак Заґаєвський, мандруючи як фланер, намагається обійти лет часу, перебуваючи в атмосфері затишних міст. Саме ці мандри і дає можливість відчути у своїх віршах: «Ввечері», «Наші опівнічні міста» «Пісенька емігранта», «Колискова», «Іди цим містом» тощо. Проте в його поезії не вдасться повністю відпочити, не-мислити, а відчувати, бо автор заангажує читача у філософські питання:
Іди цим містом у сутінках,коли смуток ховається у тінистих брамах<…>Розмірковуй про своє життя, яке усе ще триває,хоча вже так довго тяглося.Чи вдалось тобі виразити хоча б часточку цілісності;Якщо бачив підлість, то чи насмілювавсь ти так її назвати.Складні запитання в рядках цього вірша, ставить передусім своєму ТИ(переклад: Ірина Карівець)
Це вірш – приготування до сповіді: не як акту самовикриття, а як тривалого процесу самоідентифікації. В його рядках оприявнюється запитання: «А що я дав цьому світу?». І можна було б допомогти з відповіддю: «Ти дав йому добру думку, зауважив на його красі в дрібницях, на його іронії та ейфорії», даруючи свої твори. Але Заґаєвський – не той автор, який потребує допомоги читач. Він свідомий свого світу.
Дрібниці, деталі в поезії Заґаєвського є тими філігранними камінцями, в котрих віддзеркалюється справжня краса мікрокосмосу. До прикладу, вірш «Щогодини новини»:
Так і є, години, наче леви пожираютьЗапаси життя. Дійсність нагадуєСветр, протертий на ліктях. ХтоСлухає новини, не знає, щоПоблизу, садком, мокрим від дощу,Гуляє маленьке сіре кошеня і бавиться,Міряється силами із твердими стеблами трав(переклад: Ірина Карівець)
Тут Заґаєвський говорить про два паралельні простори. З одного боку – дійсність, яку формують новини і на котру ми не впливаємо, а споживаємо. А поруч – та, що можемо спостерігати: дрібниці, які додають відчуття гармонії і близькості до справжнього. У траві гуляє кошеня, воно бореться з травою – і ніхто в тій боротьбі не виграє: ні кошеня, ні трава. Рівність і свобода на противагу ув’язненню наших годин, нашого вибору.
Ясно що Заґаєвський не відкриває чогось нового, коли акцентує увагу на двох реальностях світу. але наполягає: ті реальності треба прийняти нарівно, а не постійно кидати їм виклик. І у вірші «Спробуй оспівати понівечений світ», який є рефлексією на події 11 вересня 2002 року США, як стверджують польські критики, Адам Заґаєвський спочатку закликає себе: «Спробуй оспівати понівечений світ», – а далі на контрасті показує оцю подвійну і подвоєну реальність:
Ти бачив біженців, які йшли в нікуди,Чув катів, які радісно співали.(переклад: Ірини Карівець)
Світ і цікавий, і незбагненний у філософському погляді Заґаєвського, бо є контрастним. В інтерв’ю автор каже: «Поезія виходить з певних питань і бажань. З однієї сторони непевність, а з іншої – сум за чимось, мрія про щось. Це два моменти, між якими живе поезія». А в одній зі своїх проз пише: «У поезії зустрічаються два суперечливих начала: екстаз та іронія… Екстаз готовий обійняти цілий світ, тоді як іронія, послідовниця думки, до усього ставиться недовірливо, ставить підступні запитання, ставить під сумнів сенс поезії і навіть самої себе. Іронія знає, що світ є трагічним і сумним». Контрастність і цікавість, саме вони.
Часто іронія в його віршах майстерно домінує, а екстаз ховається. Заміщує його делікатний сарказм, як у філософа Колаковського, наприклад. Тільки з педантично окресленими рамками. От у чи не найвідомішому своєму вірші «Як виглядає чоловік що має рацію?» поет формулює запитання таким чином, щоб явно показати, що насправді не існує людини, котра не помиляється, котра безапеляційно має право на істину. У вірші ставить запитання: які критерії такої особи? Найочевиднішій один тільки: носить краватку. Цього досить? Навряд. Бо тут же: крізь призму біблійних образів «Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо», поет запитує «чи на його одязі ще збереглися сліди гострої на смак солі». І далі, коли пише «чи вийшов з моря крові, чи вийшов з моря непам’яті», очевидно, хоче перевірити, чи знає цей чоловік, що таке боротьба, чи він має тяготу життєвих драм, досвід. Запитує, чи він залежить від соціуму.
з якого міста чи то цікавістьйого підштовхує чи це йому оплачуєтьсяхто за це відповідає звідки ця плямана його плащі хто за ним стоїть(переклад: Ірина Карівець)
Його поетичні твори, як сам він пише у вірші «Поезія є пошуком блиску»: «Поезія є пошуком блиску / Поезія є королівською дорогою,/ котра провадить нас якнайдалі» (переклад: Василь Паращак). Із Заґаєвським можна прогулятись у його світі, як у місті. Якщо не постояти за ним, то хоча б поруч із ним.
Василь Паращак
Матеріал написаний під час роботи Школи літературної журналістики, що її провів Львівський медіафорум спільно з 83-м Міжнародним конгресом PEN.