Щодо запитання про те, що мені найбільше припало до душі протягом проекту – важко відповісти. Річ у тім, що всі зустрічі були надзвичайно різнопланові. Особливою для мене стала екскурсія з паном Миколою Козаком, якій я присвятила свій перший текст у резиденції. Перш за все це заслуга цього чоловіка, який дуже тактовний, багато чого знає, але водночас прислухається до людини, яку веде, входить у її становище і відкриває саме те, що потрібно. Мені з ним було приємно, можу сказати, що пан Микола дуже комфортний, як екскурсовод. Також дуже вразив пан Віктор Гребеньовський, його простота і доброзичливість, через що з ним я почувалася, наче з добрим другом дитинства. Була цікава інтелектуальна мандрівка з Мар’яною Максим’як на міський вокзал та залізницю, яка кардинально відрізнялася від попередніх екскурсій.

У перший день мого перебування в Бучачі, коли прямувала  до «Арт-Двору», у мене складалося враження, що я знаходжуся у якомусь містечку десь на Півночі Італії або Півдні Швейцарії. Всі мури, які звідусіль підпирають місто, цікава рослинність, виноград нагадували, наче я не в Україні, а в якомусь затишному європейському містечку. Насправді, Бучач – надзвичайно цікавий, зі своїм характером, який хочеться пізнавати. Тим паче, не кожне місто може похвалитися такими вихідцями, як Шмуель Йосеф Аґнон, Соломія Крушельницька, Осип Назарук, Йосиф Кнебель, Ян Адамський, дід Всеволода Нестайка та Зиґмунда Фройда.

Для мене особливістю стало саме розташування Бучача. Я ще не бачила міста, яке б знаходилося, немов у колисці. Також цікавою метафорою став той факт, що всі місцеві цвинтарі розташовані на навколишніх пагорбах – складається враження, що у Бучачі світ мертвих охороняє світ живих.

У цьому місті кожна людина є ключем до свого Бучача. Разом із кожним новим знайомством, я відкривала для себе новий світ та новий характер. Єдине, що об’єднувало всіх людей, з якими спілкувалася – це щира любов до свого міста і тих таємниць, яке воно приховує.

Мене дуже захопила частина роману Аґнона, яку я наразі прочитала. Завдяки цьому тексту вдається глибоко зануритися у ту атмосферу, яка назавжди зникла з міста. Проходячи повз один із місцевих універмагів, я бачила на його місці Бейт-Мідраш, від якого не залишилося й сліду, а на вулицях – людей, яких колись викорінили з Бучача. Завдяки Аґнону я відчуваю ту колористику міста, яка панувала тут раніше і це – неймовірно!

«Здається, знайшовся ключ, про який писав Агнон в "Нічному постояльцеві"», – Євгенія Сенік

Звичайно помітно, що люди в Бучачі так чи інакше цікавляться єврейською темою. В першу чергу через Аґнона, адже ця постать прославила місто далеко поза його межами. В Бучач приїжджають групи євреїв, аби вшанувати пам'ять тим, хто раніше тут жив і творив. Відповідно, це спонукає місцевих жителів більше дізнаватися про своє власне місто і культуру, яка тривалий час панувала у ньому. І сьогодні, в час, коли у світі почали все частіше розкривати єврейську тематику, варто продовжувати говорити про цю культуру в середовищах, де вона жила.

Після відвідин Бучача, батьківщини Аґнона, мені ще більше захотілося написати оповідання, присвячене євреям, але нашим сучасникам. Дуже потрібно зараз вводити ці теми у сучасну літературу. Сьогодні виглядає, наче наші культури, українська та єврейська, дуже далекі, адже нас роками намагалися роз’єднувати, опираючись на різні причини, але це не так. На щастя, сьогодні у світі почали більш лояльно ставитися до чужих надбань, тому є чудова нагода втілити такий задум в реальність. Я дуже вдячна організаторам резиденції від Літературного центру імені Аґнона, що дали можливість пожити в Бучачі та зустрітися віч-на-віч із містом Нобелівського лауреата. Гадаю, такий досвід стане чудовим поштовхом для подальшої праці.