Христина Михайлюк: «П'яний корабель» – це мале незалежне видавництво з Івано-Франківська, що спеціалізуватиметься на перекладній поезії і прозі, засноване у липні 2015 року. Для себе ми окреслюємо «П'яний корабель» як нішевий книжковий проект, що не ставить собі за мету задовольнити потреби якомога ширшої аудиторії і, відповідно, не орієнтований на масовий продукт. Це видавництво, яке не йтиме за смаками загалу, а намагатиметься долучити загал до нових цінностей, розвинути і надати орієнтири для формування цих смаків і цінностей, видаючи унікальні за змістом, оформленням та якістю книжки, задумані й створені молодими українськими авторами, перекладачами, дизайнерами і художниками. Може, воно все звучить надто пафосно і самовпевнено, але ми старатимемося виправдати ці слова.

Мірек Боднар: Над назвою видавництва ми думали недовго, вона якось прийшла сама собою. Постать Артюра Рембо, як і його програмний вірш «П'яний корабель», так чи інакше вплинули на всіх, кого ми на перших порах збираємося видавати. Та й зрештою їхнє життя, їхня доля дуже схожі на плавання того корабля, яке описав Рембо.

Христина Михайлюк: При підході до роботи ми керуємося принципом «краще повільніше, але якісніше». Ми намагаємося не ставити перед людьми, з якими працюємо (перекладачами, художниками, редакторами, дизайнерами), жодних дедлайнів, даючи їм час на глибше осмислення матеріалу. Тобто ми намагаємося максимально скрупульозно виконати чи проконтролювати кожен аспект книжки, усі її складові, щоб у кінцевому результаті вийшов справді добрий продукт.

Мірек Боднар: Авторів ми підбираємо згідно своїх смаків. Їх всіх можна об'єднати під таким уже трохи заїждженим, але від того не менш влучним словом «декаденти» (хоча я частіше використовую термін «прокляті поети»), у творчості яких завжди присутня якась така похмура, але дуже глибока візія світу, чиї тексти вражають образністю і силою. Більшість з них зловживали алкоголем, наркотиками, були скандалістами, людьми, які жили в межевих станах і загинули за трагічних обставин або просто покінчили життя самогубством.

Христина Михайлюк: Першими двома книжками, які ми підготували до друку, будуть збірка вибраних віршів культового (також ще одне заїжджене, але містке слово) польського поета Рафала Воячека, що називатиметься «Незакінчений хрестовий похід», і повне зібрання творів (а це вірші, есе та кіносценарій) американського поета, музиканта, вокаліста «The Doors» Джима Моррісона під назвою «Американська молитва». Власне, ми заснували видавництво якраз завдяки цим двом. На момент створення у Мірека вже був перекладений весь корпус текстів Моррісона, які він хотів запропонувати якомусь із українських видавництв, і значна частина доробку Воячека. Але Мірек, через свою скрупульозність (або, якщо за Іздриком, через свою обов'язковість до точності і точність до педантизму), через знання того, як у нас роблять книжки, наполягав на тому, що він хоче проконтролювати процес створення книжки від «А» до «Я». Тобто він казав, що сам обере для книжки ілюстратора, редактора, коректора і так далі, бо не хоче, щоб його ім'я як перекладача фігурувало у книжці, яку буде видано абияк. На що йому відповіли: «Бажаємо Вам знайти таке видавництво». Ми посиділи, подумали і зрозуміли, що таким видавництвом можемо бути ми. Тим більше, що у Мірека на той час був досвід роботи у видавництвах близько десяти років. Тож тут вибір перекладача для перших наших двох книжок ніби зрозумілий сам собою. А так, то ми мріємо про те, що перекладачі самі звертатимуться до нас із пропозиціями, мовляв, ось я перекладаю такого-то й такого-то, чи не хотіли б ви його видати? У нас так вже було з перекладачами Софією Челяк і Ольгою Свиріпою. Софія розповіла нам, що перекладає чеського бітника Вацлава Граб'є, який був не відомий ні мені, ні Міреку, ми почитали про нього в Інтернеті, зрозуміли, що це абсолютно наш автор, і запропонували Софії видати його у нас. Щодо Ольги, то вона переклала збірку зловісних, але дуже поетичних новел німецького експресіоніста Ґеорґа Гейма, ім'я якого є трохи відомішим за Граб'є і який теж є повністю нашим автором, і написала нам листа із пропозицією його видати, на що ми одразу ж радо погодилися. Також плануємо видати збірку вибраних віршів англійського поета Теда Г'юза, якого ось уже кілька років активно і дуже добре перекладає та пропаґує Ірина Шувалова. І якщо якось підвести це все до логічного узагальнення, то так виглядає, що для кожного перекладача, з яким ми співпрацюємо, той автор, якого він перекладає, є такою собі спорідненою душею, що, відповідно, і позначається на якості перекладу. Дуже сподіваємося, що так триватиме й надалі, і на першому місці стоятиме ініціатива перекладача.

Мірек Боднар: З вибором ілюстраторів ситуація схожа, як з вибором перекладачів. Перш ніж обрати художника, який ілюструватиме книжку, ми радимося з перекладачем – тобто питаємо його, якого художника було б найкраще взяти для тих текстів, на якими він працював, чиї малюнки, ілюстрації, чий стиль найбільше відповідають духові текстів. Ну і тут очевидно, що для Моррісона і Воячека, ілюстраторів обирав я сам. Ще коли ми навіть не думали про створення свого видавництва, але я вже переклав Моррісона і знав, що хочу його видати, мій вибір якось одразу ж, інтуїтивно впав на івано-франківського художника Кіріла Кіріллова, якого я знав через його роботу над оформленням альбому для групи «Пан Пупец». Я зрозумів, що та графіка, яку робить Кіріл, є дуже суголосною текстам Моррісона, і коли він почав працювати над ілюстраціями до книжки це стало тим більше очевидно. Так само було і з вибором ілюстратора для збірки Рафала Воячека. Ним є Олег Перковський. З Олегом ми знайомі ще з часів, коли ми з Христею жили і працювали у Львові, нам завжди подобалося те, що і як він малює. Ми бачили, що Олег часто працює з темою розпаду, зокрема розпаду міст, а цей лейтмотив деструкції є одним з ключових у творчості Воячека, лейтмотив розпаду особистості та її оточення, то ж тут так само нам якось само собою спало на думку, що Воячека ніхто не проілюструє краще за Олега, і коли він врешті показав нам роботи, ми зрозуміли, що пазл таки зійшовся. Подібним чином обираємо ілюстраторів і для наступних книжок.

Христина Михайлюк: Наразі найбільшою складністю, з якою ми зіткнулися, є переговори з правовласниками. І тут, власне, криється відповідь на питання, чому першою книжкою ми видаємо не Моррісона, як спершу афішували, а Воячека. Виявилося, що у того всього корпуса текстів Моррісона, які ми збираємося видати, є кілька правовласників, які, окрім того, що не працюють з європейськими видавцями безпосередньо, а тільки через своїх аґентів у Європі, ще й дуже повільно і не охоче йдуть на зв'язок із самими аґентами. Ми більше року витратили на те, щоб зібрати докупи всі необхідні права і залагодити всі юридичні нюанси. Власне, тому не змогли видати книжку до Книжкового Арсеналу, як обіцяли. Але перебуваємо вже на фінішній прямій, якщо ця майже детективна історія по купівлі прав не зробить ще один несподіваний виток. Ну а другою проблемою є оці постійні стрибки курсів валют, коли ти спершу заклаєш один бюджет для книжки, а через півроку, коли книжка вже майже готова до друку, через зміну курсу валют виходить зовсім інший бюджет, і ти розумієш, що книжка коштуватиме дорожче. Шкода тільки, що це не завжди розуміють покупці, які скаржаться, що книжки дорогі. Але якісний продукт і не може коштувати дешево. Це, напевно, сьогодні є головним завданням усіх видавців в Україні — привчити людей до того, що за якісно зроблену і видану книжку потрібно платити відповідні гроші. Звісно, якщо ви справді робите книжки, які не соромно взяти в руки, на доброму папері, без помилок, не кажучи вже про зміст, верстку і художнє оформлення.

Мірек Боднар: Ми не думаємо про якісь видавництва, на які б хотіли орієнтуватися, тут, швидше, треба орієнтуватися на свої власні відчуття, показувати читачам dark side of the Moon у сенсі настрою текстів і пропонувати їм альтернативу. Але, наприклад, для мене ідеалом культурного менеджменту завжди була «Factory Records», британська незалежна компанія звукозапису, у якої був свій дизайнер — Пітер Севілл, і свій продюсер — Мартін Геннет, чиї новаторські роботи вплинули на незалежну музичну індустрію того часу, а керівником та ідейним натхненником був радіо- і телеведучий Тоні Вілсон, який активно займався просуванням спочатку на британський, а потім і на міжнародний музичний ринок таких груп як «Joy Division», «New Order» і «The Happy Mondays». Лейбл проіснував з 1978 року до 1992, і за роки, що минули з моменту закриття, він обріс легендами і нині є символом незалежної музичної індустрії. Наприклад, відомо, що музиканти, які записувалися на «Factory Records» не мали офіційних контрактів з фірмою, і через це лейбл не винен був музикантам майже нічого, що давало більшу свободу самовираження виконавцям, але й приносило їм менше прибутків. Ну, і, власне, ми теж в роботі намагаємося розставляти такі акценти — пріоритетом є свобода самовираження. Що, звісно ж, не означає, що ми збираємося нехтувати фінансовими зобов'язаннями і не хочемо отримувати прибутки. Я не знаю, чи «П'яний корабель» стане справою мого життя, як це люблять пафосно казати, можливо, через кілька років нам це обридне і ми займатимемося чимось іншим, але я хочу завдяки цьому видавництву поділитися своїми улюбленими авторами, щоб український читач відкрив для себе нові імена і побачив ще один вимір літератури.

Христина Михайлюк: Отже, як ми вже сказали, першою нашою книжкою буде збірка вибраних віршів Рафала Воячека, однієї з найзагадковіших і найконтроверсійніших постатей у польській літературі. В анотації до книжки можна прочитати таке: «Містифікатор і візіонер, який ще підлітком почав здійснювати спроби самогубства і виявляв надзвичайну цікавість до цвинтарів. Алкоголік, провокатор і скандаліст, що влаштовував бійки, був схильний до депресій і проходив обстеження у психіатричній лікарні на шизофренію. Поет, який дуже гостро відчував кінечність власного тіла і постійно намагався вийти за його межі». А від себе я хочу додати, що не знала про нього нічого, поки Мірек не сказав мені, що ми його видаватимемо і дав почитати вірші. І я від перших же ж рядків була захоплена вишуканістю образів, метафор та сенсів. Завдяки глибокому рівню осмислення дійсності його вірші чіпають і дуже довго не відпускають. Книжка «Незакінчений хрестовий похід» вже в друкарні і вийде на початку вересня, а на своїй сторінці у «Фейсбуці» ми робимо її передпродаж. Принагідно дякуємо Польському Інституту у Києві за підтримку цього проекту. Щодо книжки Моррісона «Американська молитва», то вона вийде невдовзі після Воячека. Сподіваємося, що ви полюбите цих авторів так само сильно, як і ми.