Євген Мехеда «М’ясо»
Дода_ла: pole_55 07 Квітня 2015 о 15:38 | Категорія: «Колумністи» | Перегляди: 2685
Матеріал підготува_ла: Євген Мехеда | Зображення: www.litcentr.in.ua
Якось у штаті Флорида, місті Гейнсвіл на вихідних ми сиділи на свіжому повітрі і їли добре промариноване м'ясо, засмажене на добрих дровах, що тліли у величезному грилі.
Це був гарний день. Сонце, красивий двір, діти граються і бігають довкола. На решту дня не було ніяких планів. Американці розмовляли про свою політику, яка нас не може зацікавити, бо найбільше питання там – чи зможе Хіларі стати президентом. Але менше з тим, одним словом, смажили м'ясо на подвір’ї.
Американці смажать м'ясо інакше ніж ми, через те, що усі м’ясні вироби там значно вищого ґатунку і проходять більш суворий санітарний контроль. Тож їсти ці м'ясні вироби напівсирими ніхто не боїться. І, як наслідок, розповсюдженою є практика подавання до столу м'яса з кров'ю, тільки формально просмаженого і лише поверхнево термально обробленого. Я, як помірно екстремальний пацан, попросив мій шматок засмажити трохи краще. Хазяїн засмутився, але погодився. А поки мій кусень телятини доходив, переді мною за столом сиділи діти, яким на тарілки вже кинули по шматку, кожен грамів по сімсот. На столі, звичайно, були ще якісь салати і соуси, але, як і у більшості країн, – головною стравою було м’ясне. Я собі залипав до якогось моменту у телефон. А коли підняв очі, вже не зміг їх відвести.
Діти ці, років по три-чотири, наминали м'ясо. Їли його, як маленькі левенята – без виделки і ножа, руками, угризаючись у соковиту м’якоть і вириваючи її, напружуючи все тіло, а не тільки зуби. Рожевий сік стікав їм руками і капав з ліктів, як часом тече сік кавунячий влітку. З ліктів вже падав красивими крапельками у траву і на собак, які тусувались там-таки, очікуючи свого пиру. І були ці діти, очевидно, не вершині свого дитячого блаженства. Топтали смажену корову точно охочіше за примусову порцію салату, і зі значно більшою насолодою ніж навіть кремезні техасці, відомі своїми симпатіями до природного.
Добрий був день… і м'ясо смачне.
А до чого я це згадав, справедливо запитаєте ви. До того, що саме цей епізод для мене ставить під великий сумнів головний аргумент вегетаріанців про те, що людина не зроблена для перетравлення м'яса. Бо у житті своєму не бачив жодної дитини, яку суспільство ще не могло встигнути зіпсувати, яка не любила би м'ясні вироби. Завжди м'ясо для всіх дітей, що я зустрічав, було і є тим, заради чого вони взагалі їдять і першу, і другу страви. Це не через виховання і не через батьків. А тому що воно їм потрібне, його їм хочеться. Організм сам штовхає їх і вимагає протеїну.
Тому… я симпатизую вегетаріанцям як людям. Вони милі, хороші, бліді і слабкі, але приємні чуваки. Їхній світогляд ніяк мені не заважає. Я поважаю їхню стійкість. Проте, мене дратує, коли мене агітують, вважаючи, що я їм м'ясо з неосвіченості. І я, як рівний член суспільства, прошу одного: не треба заглядати іншим до рота і читати свої моралі людям, що отримують своє дитяче задоволення, коли у борщі чи якійсь каші надибали шматочок того, заради чого, власне, і починали їсти.
Євген Мехеда – прозаїк. Один з двох перших гостей української резиденції для молодих письменників «Станіславський феномен». Іронічний автор коротких і довгих текстів.
0