Вірші Вільяма Карлоса Вільямса в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Остап Сливинський | Перегляди: 6616
Вільям Карлос Вільямс (William Carlos Williams, 1883–1963). Один із найяскравіших американських поетів ХХ століття, за фахом – лікар-педіатр. На початку своєї літературної кар’єри був тісно пов’язаний з імажизмом та нью-йоркським авангардом. Утримував тісні, хоч подеколи й непрості стосунки з Езрою Паундом, приятелем із часів юності.
Одним зі своїх найважливіших попередників Вільямса визнали американські поети, які шукали нової поетичної мови в 1950-х та 1960-х роках; особливий вплив він справив на бітників (зокрема, Аллена Ґінзберґа), учасників групи Black Mountain та поетів Нью-Йоркської школи.
На думку Вільямса, поет має працювати насамперед із життєвим матеріалом – героями, речами й ситуаціями родом із повсякдення; метафізика ж виникає як мимовільний та неконтрольований обертон такого «приземленого» письма. Як лікар, який працював із «механікою» людського тіла, він описував постання вірша як процес великою мірою механічний, споріднений з виробництвом ужиткових предметів; Вільямс часто ставив у центр уваги, а навіть дещо фетишизував процес друкування поетичного тексту на машинці. Критично ставився до нарцисичної та надміру ерудиційної, інтелектуально перевантаженої поезії «високого» модернізму (насамперед до Т.С. Еліота).
Вірші, представлені в добірці, походять із різних років. Серед них – такі емблематичні для творчості Вільямса, як «Те, що маю сказати» (This Is Just To Say) та «Червона тачка» (The Red Wheelbarrow).
Рastoral The little sparrows Hop ingenuously About the pavement Quarreling With sharp voices Over those things That interest them. But we who are wiser Shut ourselves in On either hand And no one knows Whether we think good Or evil. Then again, The old man who goes about Gathering dog lime Walks in the gutter Without looking up And his tread Is more majestic than That of the Episcopal minister Approaching the pulpit Of a Sunday. These things Astonish me beyond words. A Love Song I lie here thinking of you:— the stain of love is upon the world! Yellow, yellow, yellow it eats into the leaves, smears with saffron the horned branches that lean heavily against a smooth purple sky! There is no light only a honey-thick stain that drips from leaf to leaf and limb to limb spoiling the colors of the whole world— you far off there under the wine-red selvage of the west! A Willow Poem It is a willow when summer is over, a willow by the river from which no leaf has fallen nor bitten by the sun turned orange or crimson. The leaves cling and grow paler, swing and grow paler over the swirling waters of the river as if loath to let go, they are so cool, so drunk with the swirl of the wind and of the river— oblivious to winter, the last to let go and fall into the water and on the ground. This Is Just To Say I have eaten the plums that were in the icebox and which you were probably saving for breakfast Forgive me they were delicious so sweet and so cold Landscape with the Fall of Icarus According to Brueghel when Icarus fell it was spring a farmer was ploughing his field the whole pageantry of the year was awake tingling near the edge of the sea concerned with itself sweating in the sun that melted the wings’ wax unsignificantly off the coast there was a splash quite unnoticed this was Icarus drowning Spring and All By the road to the contagious hospital under the surge of the blue mottled clouds driven from the northeast – a cold wind. Beyond, the waste of broad, muddy fields brown with dried weeds, standing and fallen patches of standing water the scattering of tall trees All along the road the reddish purplish, forked, upstanding, twiggy stuff of bushes and small trees with dead, brown leaves under them leafless vines – Lifeless in appearance, sluggish dazed spring approaches – They enter the new world naked, cold, uncertain of all save that they enter. All about them the cold, familiar wind – Now the grass, tomorrow the stiff curl of wildcarrot leaf One by one objects are defined – It quickens: clarity, outline of leaf But now the stark dignity of entrance – Still, the profound change has come upon them: rooted, they grip down and begin to awaken The Red Wheelbarrow so much depends upon a red wheel barrow glazed with rain water beside the white chickens. Complete Destruction It was an icy day. We buried the cat, then took her box and set fire to it in the back yard. Those fleas that escaped earth and fire died by the cold. The Desolate Field Vast and gray, the sky is a simulacrum to all but him whose days are vast and gray, and— In the tall, dried grasses a goat stirs with nozzle searching the ground. —my head is in the air but who am I…? And amazed my heart leaps at the thought of love vast and gray yearning silently over me. Winter Trees All the complicated details of the attiring and the disattiring are completed! A liquid moon moves gently among the long branches. Thus having prepared their buds against a sure winter the wise trees stand sleeping in the cold. Marriage So different, this man And this woman: A stream flowing In a field. The Young Housewife At ten A.M. the young housewife moves about in negligee behind the wooden walls of her husband's house. I pass solitary in my car. Then again she comes to the curb to call the ice-man, fish-man, and stands shy, uncorseted, tucking in stray ends of hair, and I compare her to a fallen leaf. The noiseless wheels of my car rush with a crackling sound over dried leaves as I bow and pass smiling. | Пастораль Дрібні горобці Стрибають собі легковажно По тротуару Верещать Сперечаються Про щось знане Лиш їм. Та ми мудріші Ми обвішуємося Замками Щоб ніхто не збагнув Що там – добро чи зло – У нас на умі. А згодом Старий Проходить стічною канавою Збираючи собаче лайно Не піднімає голову Та крок його Достойніший Ніж хода єпископа Що підходить до кафедри Під час недільної меси. Ось що Дивує мене понад усякі слова. Любовна пісня Я лежу тут і думаю про тебе: цілий світ заплямований любов’ю! Жовте, жовте, жовте – воно в'їдається в листя, змішується з шафраном, рогате віття хилиться важко під гладким пурпуровим небом! Тут цілковита тьма, лише густо-медова пляма перетікає з листка на листок з гілки на гілку, псуючи кольори цілого світу – ти далеко, далеко, за винно-червоною лямівкою обрію! Вербовий вірш Верба на схилі літа, верба понад рікою – жоднісінький листок не впав із неї, жоден не засох під сонцем помаранчевим, багряним. Листки все туляться до неї, бліднуть, тремтять і бліднуть над тихим виром вод, немов не хочеться їм опадати – такі принишклі і сп’янілі від виру, вітру, течії ріки, забувши про зимову студінь, вони останніми впадуть на воду й береги. Те, що маю сказати Я з’їв сливи з нашого холодильника ти їх мабуть залишила на сніданок Пробач мені вони були такими смачними солодкими й прохолодними Краєвид із падінням Ікара Якщо вірити Брейґелю коли падав Ікар була весна селянин орав ниву вся пишнота року прокинулась і вирувала край морського берега один у неї клопіт пітніти в променях що розтопили віск у крилах ніхто і не помітив як там далеко в хвилях щось тихо сплеснуло це потопав Ікар Весна і все решта Дорогою до інфекційної лікарні під цілим морем блакиті яким гнало строкаті хмари з північного сходу – холодний вітер. Обабіч – розлогі болотисті поля де брунатніють висохлі трави, тут-там – озерця стоячих вод громадка високих дерев Уздовж шляху – червоняста пурпурова вузлувата вперта ламка плоть кущів і маленьких дерев із мертвим брунатним листям а нижче – голі пагони Здавалося мертві мляві приголомшені наближенням весни – Вони вступають у новий світ голяка змерзлі ні в чому не впевнені крім того що вони саме тут. Довкола знайомий пронизливий вітер. Сьогодні трава а завтра з неї будуть жорсткі кучері дикої моркви Один за одним предмети набувають обрисів Дедалі швидше: малюнок, форма листка Наразі ж – cувора урочистість входу Проте глибинна зміна вже сталася: міцно вчепившись корінням вони прокидаються Червона тачка так багато залежить від червоної тачки що блищить під дощем коло білих курчат. Цілковите знищення День був морозний. Ми поховали кішку, а потім узяли її коробку й спалили на задньому дворі. Тих бліх, які уникнули землі й вогню, убив мороз. Покинуте поле Широке й сіре, небо віддзеркалює все, окрім нього, чиї дні – широкі й сірі, де В сухих високих травах коза обмацує, шукає носом твердь. – голова моя в повітрі, але хто я?.. Моє серце, зачудоване, підстрибує на думку про любов – широку, сіру, що тихо тужить наді мною. Зимові дерева Усі складні церемонії одягання і роздягання завершено! Рідкий місяць м’яко пливе поміж довгим гіллям. Схоронивши свої брості від неминучої зими, стоять мудрі дерева і дрімають у холоді. Одруження Такі різні, цей чоловік І ця жінка: Струмок, який тече Серед поля. Молода господинька О десятій ранку молода господинька порається в халаті десь за дерев’яними стінами чоловікового дому. Я проїжджаю повз, сам в авто. А вона підходить до бордюра, щоб зупинити розвізника льоду чи риби, стоїть полохка, без корсета, поправляючи неслухняне волосся, і мені вона схожа на опалий листок. Безшелесні шини мого авто кришать шарудке сухе листя, а я, минаючи її, киваю і усміхаюся. |
Остап Сливинський (нар. 1978) – поет, перекладач, критик, есеїст. Автор чотирьох поетичних збірок, понад сотні есе, колонок, рецензій, оглядів в українській та закордонній періодиці. Твори перекладені 15-ма мовами.
Перекладає художню і наукову літературу з англійської, білоруської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Серед авторів, яких перекладав, є Дерек Волкотт, Чеслав Мілош, Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Ґеорґі Ґосподинов.
Був координатором Міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців у Львові (2006–2007), співкоординатором фестивалю «Дні перекладу» (Київ, 2015). Брав участь у багатьох літературних та перекладацьких фестивалях в Україні і за кордоном.
Член редколегії польсько-українсько-німецького літературного часопису «Радар» (Краків). Викладає історію польської літератури у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Ініціатор і учасник синтетичних мистецьких проектів і перформансів.