Вірші Едни Сент-Вінсент Міллей в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Наталія Дьомова | Перегляди: 1492
Една Сент-Вінсент Міллей (англ. Edna St. Vincent Millay, 1892-1950), відома під псевднонімом Ненсі Бойд (англ. Nancy Boyd) — американська феміністська поетеса, драматургиня та лібретистка, перша жінка, яка отримала Пулітцерівську премію за поезію, одна з найвідоміших поетес США XX століття. Удостоєна місця на Поверсі спадщини ДжудіЧикаго. Читати більше у Вікіпедії.
Сонет: Хто цілував мене, чого і де
Оригінал: Sonnet: What Lips My Lips Have Kissed
Хто цілував мене, чого і де –
Не пригадаю, і в обіймах з ким
Стрічала ранок. Але дощ затим
Старі примари на поріг веде.
Вони зітхають у вікно бліде,
І серце болем стиснеться отим
Затишеним, що більше ні один
З забутих милих – вже не припаде.
Так одиноке дерево в зимі
Птахів не знає перших чи останніх,
І хто гілля таким пустим залишив.
Не знаю, що то були за кохані.
Та знаю – літо було у мені
Співучу мить. А зараз – тільки тиша.
Древній жест
Оригінал: An Ancient Gesture
Витерла очі я краєм фартуха і подумала:
Який Пенелопин жест.
Часто вона витирала очі – не прястимеш усенький день,
Не поротимеш цілу ніч, і
Руки терпнуть, і шию шпиче,
І ближче до ранку, коли здається, пітьма довічна,
А чоловіка нема літами, чи де, чи згинув.
І сльози ринуть.
І це єдине, чим ще живеш.
І витерла очі я краєм фартуха, і подумала:
Який-бо це древній жест, автентичний, античний,
У кращих традиціях, грецький, класичний,
І Уліссів теж.
Але виключно жест – показати своїй громаді,
Що зворушений понад слова, героїчний.
Підгледів у Пенелопи...
Вона ридала насправді.
Весна
Оригінал: Spring
З якою метою, квітню, ти повертаєшся знову?
Краси не досить.
Мене вже не стишить червíнь
Маленьких глейких пелюсток, ледь-ледь розкритих.
Я знаю те, що я знаю.
Сонце пече у шию, коли дивлюсь
На суцвіття крокусів.
Земля духмянить.
І очевидно, що смерті немає.
Але що це значить?
Не лише під землею мізки людей
Пожирають черви.
Життя саме собою –
Ніщота,
Порожній кухоль, сходи без килима.
І не досить того, що кожного року цим схилом
Квітень
Спускається і, наче телепень, белькоче й жбурляє квіти.
Тебе забуду, милий мій, вже скоро
Оригінал: I Shall Forget You Presently, My Dear
Тебе забуду, милий мій, вже скоро –
Бери усе, ще поки є що брати.
Ще день, ще місяць, ще недовгу пору –
І забувати, їхати, вмирати.
І я тебе забуду вже навічно
В майбутньому, але ще тут і зараз -
Бреши мені красиво, чоловіче,
Щоб я присягу звичну відказала.
Як би ж то та любов була до скону,
Якби ж присяги були непогрішні!
Але в природі й без таких законів
Життя триває – і цілком успішно.
Чи ми знайдемо те, що так шукаєм,
Для біології – ваги не має.
Час не лікує – то усе брехня
Оригінал: Time Does Not Bring Relief
Час не лікує – то усе брехня,
Що час тамує і мій біль мине!
Коли дощить чи хвилю відгорне –
Я згадую його чи не щодня.
Старі сніги посходили з гори,
Торішнє листя димом оберне,
А ця любов не кидає мене,
І серце тягне, і в думках горить.
Є стільки місць, куди боюсь іти:
Там він, там все минулим оповито.
Зітхну, ступивши в затишок, куди
Він не ступав, не прямував ходи.
Скажу: «Нема тут спогадів сльоти!» –
І зупинюся, спогадом убита.
Фіга перша
Оригінал: First Fig
Моя свіча здвобіч горить,
Не протриває ночі,
Але, о друзі й вороги, –
Як гарно палахкоче!
Фіга друга
Оригінал: Second Fig
Хтось хижу з каменю собі споруджує тривку –
А мій осяйливий палац возведено з піску!
Переклад з англійської — Наталія Дьомова.
Фото: Edna St. Vincent Millay, 1913 via JSTOR.
Куратор та редактор розділу — Олег Коцарев.