Вірші Ришарда Криницького в перекладах Наталії Бельченко
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Наталія Бельченко | Перегляди: 4159
Ришарду Криницькому (Ryszard Krynicki) 28 червня виповнюється 80 років. Цей поет, видавець і перекладач – один з найвизначніших творців сучасної польської літератури. Поруч із Адамом Загаєвським, Евою Ліпською, Юліаном Корнхаузером, Станіславом Баранчаком він згадується серед головних представників покоління 1968 (так званої «Нової хвилі» польської поезії). Криницький був пов’язаний з опозиційною діяльністю, існувала заборона публікації його творчості в ПНР.
У червні 2023 року Ришард Криницький отримав нагороду імені Еразма і Анни Єжмановських, яка була встановлена за заповітом Еразма Єжмановського в 1908 році. Вперше її вручили в 1915-му, а в останній раз – перед Другою світовою – 1938 року. Її називали «Польською нобелівкою». Після поновлення в 2009 році цю премію отримали, зокрема, художник Єжи Новосельський, композитор Кшиштоф Пендерецький, акторка Анна Димна.
Вірші Ришарда Криницького в перекладах Остапа Сливинського шість років тому публікувалися на «Літцентрі». Варто повернутися до його творчості.
***
Розкоші очей і губ, живиці повна і солі
була та раптова ніч,
в капличці лампи зіщулювався морок
моє тіло прихистилося в твоєму,
бачило в темряві.
Під повіками роси мріяли незаселені
зіниці імли
відчалювало поранене дитинство
Не вірш, а зізнання
Яке було розчарування, коли я перестав розважатися
грою слів, безпорадною мімікою
несвободи.
Чув я сміх залізний
і сміх з олова. В гортані
ріс згусток німоти. Німий,
чув я німий сміх,
який вже тільки
болить.
Моя найдорожча
Моя найдорожча, тільки мить тому
ти йшла в своїй улюбленій чорній сукенці
під сонце, що висвітлювало
тіні мінливих трикутників
(зрозумілих навіть мені, який ніколи
добре не вчив геометрію):
зростає, наближається далина,
невблаганна пряма лінія
прошиває моє серце,
між нами навіть не дим
потяга, який від’їжджає роками,
але певна близька відстань
в лабіринтах відбитків,
огорож і кордонів
плете свою колючу сіть.
Мій бідолашний сину
Мій бідолашний сину, пробач своїй мамі,
мій бідолашний сину, пробач, що я тебе народила,
більше вже не буду.
Небагато
Наші горопашні померлі
дивляться на нас своїми
порожніми очима
і бачать усе, що з нами ще трапиться –
але навіть вони не можуть ні допомогти нам,
ні застерегти нас,
оскільки і війна, і мир
небагато нас навчили.
Рю де Пуатьє
Майже сутінки, сипле сніг.
Недалеко від страйкуючого Музею д’Орсе
видно сірий клунок на краю тротуару:
клошар, що згорнувся клубком (або біженець
з якоїсь країни, охопленої громадянською війною),
досі лежить на решітці, загорнутий в ковдри,
спальник зі секонд-хенду й право на життя.
Вчора в нього ще був увімкнений радіоприймач.
Сьогодні холодні монети лягають на газеті
cузір’ям неіснуючих планет і їхніх супутників.
(XI 1995)
Голуби
У написаному незадовго до смерті
вірші Останні слова
Збіґнєв Герберт згадує поета
Мирослава Голуба
який, годуючи голубів
з вікна V поверху,
впав униз
Чеська помилка?
Адже я читав у газеті,
що це Богуміл Грабал
випав з вікна лікарні,
коли годував голубів.
(Що виявилося врешті
красивою легендою,
вигадкою преси.)
Не знаю, чи Герберт
читав Грабала.
Не знаю,
чи ніжний сюрреаліст Голуб
(я зустрів його колись у Мальме)
любив голубів.
Але я пам’ятаю, як Герберт
годував горлицю
на підвіконні кухонного вікна
в своїй квартирі
біля Променад
в лютому 1982 року.
(Була якраз морозна зима
і воєнний стан.)
Герберт. Голуб. Грабал.
Три різні долі.
Три сиві голуби
і ще одна
совина загадка.
На крихких рукописах
На крихких рукописах старого поета
помітні сліди попелу, численні дірки,
пропалені цигарками, плями від кави, зрідка
від червоного вина, і часом
ледь можна розібрати відбитки
котячих лапок, що зникають
у часопросторі.
(2001)
Зазвичай інакше
Спочатку я мушу пригадати поріг дитинства,
аби визначити напрям. Попереду – схід,
південь – праворуч, північ – з лівого боку, все інше –
за спиною. Зазвичай інакше,
ніж я думаю.
***
Повертаючись додому
я побачив маленьку руду білку
яка перетинала вулицю.
Вона ухилилася від машини
і миттєво опинилася
на ясені біля парку.
Хіба могло статися зі мною сьогодні
щось краще?
(10 IX 2009)
Переклад з польської – Наталія Бельченко.
Перекладено за виданням: Ryszard Krynicki. Wiersze wybrane. Kraków: a5, 2015. Автор фото: Michał Łepecki, Agencja Wyborcza.pl.
Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев.
Наталія Бельченко народилася 1973 року в Києві. Українська поетка, перекладачка. Працювала в Інституті мовознавства НАН України ім. О.О. Потебні. З відзнакою закінчила філологічний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Має наукові публікації з міфопоетики.
Членкиня Українського ПЕН та Польської спілки перекладачів літератури. Авторка дев’яти збірок віршів. Лауреатка літературної премії Губерта Бурди (Німеччина, 2000), за збірку «Знаки і знади» отримала премію Фонду ім. Лесі і Петра Ковалевих при Союзі українок Америки (2019).
Поезії Бельченко перекладалися німецькою, французькою, англійською, болгарською, корейською, нідерландською, польською, литовською, латиською, івритом, іспанською, угорською, італійською, фінською, данською, румунською, публікувалися в Україні та за кордоном.
Стипендіатка Gaude Polonia 2017. Резидентка Фундації Віслави Шимборської, Інституту літератури в Кракові, Alphabetville у Марселі.