Вірші Тумаса Транстьомера в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Тетяна Непипенко | Перегляди: 6063
Тумас Єста Транстрьомер (Tomas Gösta Tranströmer; 1931-2015) — шведський поет, професійний піаніст, лавреат Нобелівської премії з літератури 2011 року, один із найвпливовіших та найвидатніших скандинавських поетів останніх десятиліть. Автор 12 книг віршів і прози, серед них — навіть експериментальні шведські хайку (збірка віршів «Велика таїна» / «Den stora gåtan»). У поетиці Т. Транстрьомера можна помітити впливи експресіонізму та модернізму. Поезія Тумаса Транстьомера — виразна та стисла, помітна увага до деталей навколишнього світу, споглядальність. Прості, звичні образи з повсякденного життя по-новому розкриваються у сприйнятті поета і вражають своєю лаконічною пронизливістю, майже містичним перевідкриттям світу.
Allegro Jag spelar Haydn efter en svart dag och känner en enkel värme i händerna. Tangenterna vill. Milda hammare slår. Klangen är grön, livlig och stilla. Klangen säger att friheten finns och att någon inte ger kejsaren skatt. Jag kör ner händerna i mina haydnfickor och härmar en som ser lugnt på världen. Jag hissar haydnflaggan – det betyder: ”Vi ger oss inte. Men vill fred.” Musiken är ett glashus på sluttningen där stenarna flyger, stenarna rullar. Och stenarna rullar tvärs igenom men varje ruta förblir hel. April och tystnad Våren ligger öde. Det sammetsmörka diket krälar vid min sida utan spegelbilder. Det enda som lyser är gula blommor. Jag bärs i min skugga som en fiol i sin svarta låda. Det enda jag vill säga glimmar utom räckhåll som silvret hos pantlånaren. Dygnkantring Stilla vaktar skogsmyran, ser i intet in. Och intet hörs utom dropp från dunkla lövverk och det nattliga sorlet djupt i sommarens canyon. Granen står som visaren på ett urverk, taggig. Myran glöder i bergets skugga. Fågel skrek! Och äntligen. Långsamt börjar molnforan rulla. Eldklotter Under de dystra månaderna gnistrade mitt liv till bara när jag älskade med dig. Som eldflugan tänds och slocknar, tänds och slocknar - glimtvis kan man följa dess väg i nattmörkret mellan olivträden. Under de dystra månaderna satt själen hopsjunken och livlös men kroppen gick raka vägen till dig. Natthimlen råmade. Vi tjuvmjölkade kosmos och överlevde. *** En junimorgon då det är för tidigt att vakna men för sent att somna om. Jag måste ut i grönskan som är fullsatt av minnen, och de följer mig med blicken. De syns inte, de smälter helt ihop med bakgrunden, perfekta kameleonter. De är så nära att jag hör dem andas fast fågelsången är bedövande. | Алеґро Граю Гайдна по чорному дню, І відчуваю легке тепло в руках. Клавіші жадають. Б’ють м’які молоточки. Звук — зелений, живий і спокійний. Звук мовить: свобода існує, Хтось не платить цісарю подать. Руки пірнають у гайднокишені; Я вдаю, ніби ніщо мене не бентежить Я підіймаю гайдностяг — це значить: «Ми не здаємось. Та прагнемо миру». Музика — скляний дім на схилі, З якого летить і котиться каміння. І каміння пролітає наскрізь, Але кожне вікно ціле. Квітень і тиша Весна пустельна. Оксамитово-чорний рів підповзає до мене, не віддзеркалюючись. Єдине, що блищить — Жовті квіти. У своїй тіні я — наче скрипка в чорнім футлярі. Єдине, що сказати б хотів, виблискує, недосяжне, мов срібло лихваря. Цілодень Тихо чатує лісова мураха, вдивляється в ніщо. Й не чує нічого, лиш накрапання з темного листя, шепіт нічний в глибині літнього каньйону. Випросталась ялина, годинниковою стрілкою, гостро. Сяє мураха в тіні гори. Крик птаха! Нарешті. Починає поволі клубочитись хмара. Вогнеписьмо Тьмяними місяцями освітлювалось моє життя, лиш коли я з тобою кохався. Як світлячок запалювалось і гасло, запалювалось і гасло — можна простежити його сяйний шлях між олив у мороці ночі. Тьмяними місяцями сиділа душа зіщулена й нежива, але тіло до тебе прямувало. Ревіло нічне небо. Ми видоїли космос і живими лишились. *** Червневий ранок: ще зарано прокидатися, але запізно засинати. Маю виходити в зелення, сповнене спогадами, вони стежать за мною. Вони невловні, сплелися з довкіллям — неперевершені хамелеони. Вони так близько, що я можу чути їхні подихи, навіть крізь приголомшливий спів птахів. |
Переклад — Тетяна Непипенко. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Фото © Hans Gedda
Тетяна Непипенко — перекладачка, літературознавиця. Закінчила Інститут Філології КНУ ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «Німецька філологія та переклад, англійська мова» (2021). Вчилася зимовий семестр (2020-2021) в Університеті Ліннея, де написала бакалаврську наукову роботу «Тематика говоріння і мовчання в поезії Інґеборґ Бахман і Пауля Целана». Учасниця Літньої школи перекладу-2020.
Навчається в Києво-Могилянській академії, перекладає з англійської, німецької, шведської та їдишу.
3
Марина Шевцова