01 Грудня 2021, 17:14 | Реєстрація | Вхід

Вірші Тадеуша Ружевича в перекладах українською

18 Жовтня 2021 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Остап Сливинський | Перегляди: 934


Тадеуш Ружевич (Tadeusz Różewicz, 1921–2014) – польський поет, драматург, прозаїк, перекладач. Уже в шкільні часи перебував під впливом польської авангардної поезії, з гімназії був виключений через начебто «комуністичні погляди». В часи Другої світової війни воював у лавах Армії крайової, тоді ж разом із братом, рано загиблим поетом Янушем Ружевичем, видав спільну збірку віршів. Своїм справжнім дебютом вважав книгу віршів «Неспокій» (1947). Вона, разом із виданою 1948-го «Червоною рукавичкою», викликала фурор у тогочасній польській літературі і вплинула навіть на такого класика поезії, як Леопольд Стафф. Естетика довоєнного авангарду, переломлена через травматичний досвід війни, дала в ефекті цілком новаторську поетику – відверту, позбавлену традиційних поетичних засобів, зате сповнену того, що в літературознавстві назвали «емоційним реалізмом». Як драматург Ружевич був одним із першопрохідців театру абсурду, його драматургічні експерименти в Польщі відбувалися паралельно з пошуками Ежена Йонеско та Семюела Бекета. Також він – один із перших польських письменників, які використовували техніку колажу (п’єси «Картотека», «Розкидана картотека», збірка «Приготування до авторського вечора»). 

Вірші, проза і драматургія Тадеуша Ружевича перекладені на близько 50 мов, у 2000 році він був удостоєний найвищої польської літературної нагороди «Ніке» за збірку «Мати відходить».

9 жовтня цього року виповнилося 100 років від дня народження Тадеуша Ружевича, польський Сейм оголосив 2021-й Роком Ружевича.



To jednak co trwa ustanowione jest przez poetów

Stary człowiek
zatoczył koło

pustosząc pustkę słowa
pisze
głębiej ciemniej

wraca w dzieciństwo
sielskie
motyl
w nocną ćmę przemieniony
słowik kret
usypał nad sobą
kopczyk ziemi
rodzinnej

wchodzi w podziemną
rzekę krwi

zanim kur zapieje
trzykroć się mnie zaprzesz

stary człowiek
nad grobem pochylony
raz jeszcze przygląda się
swojej twarzy
obnażonej
tajemnicy
umiera
z raną
zadaną przez urodzenie

która to już próba umierania
bezradny
stary człowiek
w ubraniu które rośnie
na drobniejącym szkielecie
ukrywa swój wewnętrzny portret
jak przestraszone dziecko
rozbity dzbanuszek
przenosi
z kąta w kąt
skorupki

żywi i umarli
dotykają
rany
na czole

I wyszedłszy gorzko zapłakał

I wytoczył światu i zaświatom
sprawę
o kroplę krwi




Szkic do erotyku współczesnego

A przecież biel
najlepiej opisać szarością
ptaka kamieniem
słoneczniki
w grudniu

dawne erotyki
bywały opisami ciała
opisywały to i owo
na przykład rzęsy

a przecież czerwień
powinno opisywać się
szarością słońce deszczem
maki w listopadzie
usta nocą

najplastyczniejszym
opisem chleba
jest opis głodu
jest w nim
wilgotny porowaty ośrodek
ciepłe wnętrze
słoneczniki w nocy
piersi brzuch uda Kybele  

źródlanym
przezroczystym opisem
wody
jest opis pragnienia
popiołu
pustyni
wywołuje fatamorganę
obłoki i drzewa wchodzą
w lustro

Brak głód
nieobecność
ciała
jest opisem miłości
jest erotykiem współczesnym



Domowe ćwiczenia na temat aniołów

Anioły
strącone

są podobne
do płatków sadzy
do liczydeł
do gołąbków nadziewanych
czarnym ryżem
są też podobne do gradu
pomalowanego na czerwono
do niebieskiego ognia
z żółtym językiem

anioły strącone
są podobne
do mrówek
do księżyców które wciskają się
za zielone paznokcie umarłych

anioły w raju
są podobne do wewnętrznej strony uda
niedojrzałej dziewczynki

są jak gwiazdy
świecą w miejscach wstydliwych
są czyste jak trójkąty i koła
mają w środku ciszę

strącone anioły
są jak otwarte okna kostnicy
jak krowie oczy
jak ptasie szkielety
jak spadające samoloty
jak muchy na płucach padłych żołnierzy
jak struny jesiennego deszczu
co łączą usta z odlotem ptaków

milion aniołów
wędruje
po dłoniach kobiety

są pozbawione pępka
piszą na maszynach do szycia
długie poematy w formie
białego żagla

ich ciała można szczepić
na pniu oliwki

śpią na suficie
spadają kropla po kropli



Reedukacja

poeta rozmawia
tym samym językiem

z dzieckiem
prowokatorem
kapłanem
politykiem
policjantem

dziecko uśmiecha się
prowokator czuje się wykpiony
polityk dotknięty
kapłan zagrożony
policjant
zapina guziki

zawstydzony poeta
prosi o wybaczenie
i powtarza
jeszcze raz
ten sam błąd



Śmiech

Klatka była tak długo zamknięta
aż wylągł się w niej ptak

ptak tak długo milczał
aż klatka otwarła się
rdzewiejąc w ciszy

cisza tak długo trwała
aż za czarnymi prętami
rozległ się śmiech



Pierwsze jest ukryte

pierwsze drzewo

nie pamiętam
ani nazwy
ani krajobrazu
w którym rosło

nie pamiętam
czy poznałem
to drzewo okiem
uchem
czy było szumem
zapachem kolorem

czy zjawiło się 
w słońcu
czy w śniegu

pierwsze zwierzę

nie pamiętam
jego głosu ciepła
kształtu

wszystkie zwierzęta
mają swoje nazwy

tylko to pierwsze
jest ukryte
nieznane



Spóźniona odpowiedź

Zapytałeś mnie
czy pisać wiersze
i nie wiesz
czemu milczę

idąc polną drogą
ulicą nieznanego miasta
ścieżką cmentarną
do grobu matki

mówiłem do siebie

więc to tak
tak się płaci
za wszystko
za co
za nic
więc to tak

poeta zostaje sam
w pokoju hotelowym
wieńcu laurowym
ten drugi
w czapce błazeńskiej
w celi więziennej
rozgląda się za sznurem
nad wodą wielką
w domu obłąkanych

myślał że pisząc wiersze
obejmuje kobietę
rodzinę kraj
całą ziemię

ktoś trzeci się z nas śmieje

dopiero na końcu
dowiesz się
co to jest poezja



Unde malum?

Skąd się bierze zło?
jak to skąd
z człowieka
zawsze z człowieka
i tylko z człowieka

człowiek jest wypadkiem
przy pracy
natury
jest
błędem

jesli rodzaj ludzki
wyczesze się
własnoręcznie
z fauny i flory

ziemia odzyska
swój blask i urok

natura swą czystość
i nie-winność

żadne stworzenie poza
człowiekiem
nie posługuje się słowem
które może być narzędziem
zbrodni

słowem które kłamie
kaleczy zaraża

zło nie bierze się z braku
ani z nicości

zło bierze się z człowieka
i tylko z człowieka

jesteśmy w myśli – jak
powiada Kant –
a tym samym odtąd w bycie
inni niż czysta natura



Nazywam milczeniem

Nienazwane mogę nazwać słowem
mogę nazwać ojczyzną
miłością złotem różą
mogę wołać albo milczeć
mogę wymieniać kolory
morza wyspy ptaki owoce.
Wymieniam imię ukochanej
ojczyznę nazywam po imieniu
jedno słowo dwa razy powtarzam
nienazwane nazywam milczeniem.



Czas na mnie

Czas na mnie
czas nagli

co ze sobą zabrać
na tamten brzeg

nic

więc to już
wszystko
mamo

tak synku
to już wszystko

a więc to tylko tyle

tylko tyle

więc to jest całe życie

tak całe życie
А проте все, що лишиться, записане поетами

Старий чоловік
описав коло

спорожнюючи порожнечу слова
пише
глибше темніше

вертається у дитинство
безтурботне
метелик
перемінений в нетлю
соловей кріт
насипав над собою
гірку землі
рідної

входить у підземну
ріку крові

доки заспіває півень
ти тричі мене відречешся

старий чоловік 
схилившись над могилою
ще раз придивляється
до свого обличчя 
оголеної
таємниці
помирає
від рани
завданої народженням

вкотре він уже робить спробу померти
безпорадний
старий чоловік
в одязі що росте
на дедалі марнішому скелеті
ховає свій внутрішній портрет
як перелякана дитина
розбитий глечик
переносить
з кутка в куток
черепки

живі та померлі
торкаються
рани 
на чолі

І вийшовши гірко заплакав

І подав на цей і на той світ
до суду
через краплю крові




Ескіз сучасного любовного вірша

І все-таки білість
найкраще описати сірістю
птаха каменем
соняшники
у грудні

давні любовні вірші
бували описами тіла
описували те і се
наприклад вії

і все-таки червінь
найкраще описати сірістю 
сонце дощем
маки у листопаді
вуста вночі

найпереконливішим 
описом хліба
є опис голоду
в ньому є
вологий пористий м’якуш
теплі нутрощі
соняшники вночі
перса живіт стегна Кібели

кришталево прозорим
описом
води
є опис спраги
попелу 
пустелі
він викликає фата-морґану
хмари й дерева входять
у дзеркало

Нестатки голод
відсутність
тіла
це опис кохання
це сучасний любовний вірш



Домашні вправи на тему ангелів

Грішні
янголи

схожі
на клапті сажі
на рахівниці
на голубці фаршировані
чорним рисом
ще вони схожі на град
забарвлений у червоне
або блакитне полум'я
з жовтим язиком

грішні янголи
схожі
на мурах
на місяці що забиваються
під зелені нігті померлих

янголи в раю
схожі на внутрішню частину стегна
незрілої дівчинки

вони мов зірки
сяють в інтимних місцях
чисті як трикутники й кола
всередині яких – тиша

грішні янголи –
як відчинені вікна моргу
як очі корів
як скелети птахів
як літаки підбиті
як мухи на легенях полеглих солдат
як струни осіннього дощу
що сполучають вуста з відльотом птахів

мільйон янголів 
снує
долонями жінки

в них немає пупка
вони пишуть на швейних машинках
довгі поеми у формі
білого вітрила

їхні тіла можна щепити
до стовбура оливи

вони сплять на стелі
скапують крапля за краплею



Перевиховання

поет розмовляє
однією й тією ж мовою

з дитиною
провокатором
священником
політиком
поліціянтом

дитина всміхається
провокаторові здається ніби з нього глузують
політик ображається
священник побоюється
поліціянт
застібає ґудзики

зніяковілий поет
просить пробачення
і повторює
ще раз
ту саму помилку



Сміх

Клітка так довго була зачинена
аж вилупився в ній птах

птах так довго мовчав
аж клітка відчинилася
іржавіючи в тиші

тиша стояла так довго
аж за чорними прутами
залунав сміх



Перше є прихованим

перше дерево

не пам’ятаю 
ні назви
ні краєвиду
в якому воно росло

не пам’ятаю
чи те дерево
пізнав я оком
вухом
чи було воно шумом
запахом кольором

чи явилося 
в сонці
а чи під снігом

перша тварина

не пам’ятаю
її голосу тепла
форми

всі тварини
мають свої назви

лише та перша
прихована
незнана



Запізніла відповідь

Ти запитав мене
чи писати вірші
і не знаєш
чому я мовчу

йдучи польовим путівцем
вулицею незнайомого міста
алеєю цвинтаря
до могили матері

я говорив собі

то он воно як
ось яка ціна
всього
чогось 
нічого
он воно як

поет залишається сам
у готельній кімнаті
у лавровому вінку
той другий
у блазенському ковпаку
у в’язничній камері
шукає очима мотузку
над водою великою
у божевільні

він гадав що пишучи вірші
обіймає жінку
сім’ю вітчизну
цілу планету

хтось третій сміється з нас

аж наприкінці
ти дізнаєшся
що таке поезія



Unde malum?

Звідки береться зло?
як це звідки
з людини
завжди з людини
і лише з людини

людина – це аварія
на фабриці
природи
це
помилка

якщо рід людський
вичеше
сам себе
з фауни і флори

земля поверне собі
блиск і красу

природа – чистоту 
і не-винність

жодна істота окрім 
людини
не користується словом
яке може бути знаряддям 
злочину

словом що бреше
заражає калічить

зло походить не з відсутності
не з ніщоти

зло береться з людини
і лише з людини

у наших думках – як 
каже Кант –
а отже і в нашім бутті
ми відділені від чистоти природи



Називаю мовчанням

Неназване можу назвати словом
можу назвати вітчизною
коханням золотом трояндою
можу кричати або мовчати
можу перелічувати кольори
моря острови птахів і плоди.
Вимовляю ім’я коханої
вітчизну називаю на ім’я
одне слово повторюю двічі
неназване називаю мовчанням.



Мені вже час

Мені вже час
час не жде

що взяти з собою
на той берег

нічого

отже це
все
мамо

так синку
вже все

отже більше нічого

більше нічого

отже це і є все життя

так все життя

Переклад — Остапа Сливинського. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Фото © Wojciech Olkuśnik



Остап Сливинський (нар. 1978) – поет, перекладач, критик, есеїст. Автор чотирьох поетичних збірок, понад сотні есе, колонок, рецензій, оглядів в українській та закордонній періодиці. Твори перекладені 15-ма мовами.

Перекладає художню і наукову літературу з англійської, білоруської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Серед авторів, яких перекладав, є Дерек Волкотт, Чеслав Мілош, Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Ґеорґі Ґосподинов.

Був координатором Міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців у Львові (2006–2007), співкоординатором фестивалю «Дні перекладу» (Київ, 2015). Брав участь у багатьох літературних та перекладацьких фестивалях в Україні і за кордоном.

Член редколегії польсько-українсько-німецького літературного часопису «Радар» (Краків). Викладає історію польської літератури у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Ініціатор і учасник синтетичних мистецьких проектів і перформансів. 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar