19 Вересня 2021, 05:17 | Реєстрація | Вхід

Вірші Яана Каплінського в перекладах українською

14 Серпня 2021 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Лесик Панасюк | Перегляди: 1380


Яан Каплінський (Jaan Kaplinski) — естонський письменник, драматург, есеїст, перекладач, політик. Автор десятків поетичних збірок, есеїв, драматичних, прозових, дитячих творів і книг перекладів. Його твори перекладені 26-ма мовами.

Більшість поетичних текстів Каплінського написані естонською, частина — англійською, фінською, російською (у дореволюційному та сучасному правописі), вируським (південно-естонським) діалектом, який поет вважає своєю рідною мовою. Перекладав із французької, англійської, іспанської, китайської та шведської мов.

Лауреат пермії Балтійської Асамблеї (1997), Вілениці (2001), Макса Жакоба (2003), Європейської премії з літератури (2016) тощо. Його називали одним із претендентів на Нобелівську премію.
Один із авторів та ініціаторів акції так званого «Листа 40 інтелектуалів».
На чеснь Яана Каплінського названо астероїд 29528 головного поясу. 
Помер 8 серпня 2021 року на 81-му році життя.



***

Нѣтъ души то что есть есть только имя
сокровенное затаенное имя состоящее сотканное
изъ всѣхъ именъ когда-либо существовавшихъ на свѣтѣ
на всѣхъ языкахъ жившихъ вымершихъ еще не родившихся
нѣтъ души и имя уже почти потеряно оно ускользаетъ
изъ рваной сѣти того что когда-то было моимъ языкомъ
они отняли мое имя раскололи расщепили его
они отняли мой языкъ а когда его вернули
я его не могъ ни узнать ни признать а мое имя
совсѣмъ забыло обо мнѣ забыло своее значеніе
свою этимологію и морфологію а сегодняшній день
такой угрожающе пасмурный — утра уже нѣтъ
есть только вечеръ безъ имени безъ звѣздъ безъ луны
***

Нема души те що есть есть тилько имя
сокровенне затаене имя що складене зоткане
изъ усѣхъ именъ яки коли небудь существували на свѣтѣ
всѣма мовами що жили вымерли ще не народились
нема души и имя вже майже загублено воно выслизае
изъ рванои сѣти того що колись було моею мовою
вони забрали мое имя розкололи розщепили іого
вони забрали мою мову а коли ѣи повернули
я ѣи не могъ ни пизнати ни вызнати а мое имя
зовсѣмъ забуло про мене забуло свое значеня
свою етимологію и морфологію а сіогодняшній день
такій загрозливо похмурый — ранку вже нема
есть тилько вечеръ безъ имени безъ звѣздъ безъ мѣсяця


***

Идентичности нетъ она какъ собственный запахъ
котораго не замѣчаешь отъ коего не уйдешь
какъ запахъ своего старого пиджака своей кровати
который чувствуешь лишь вернувшись изъ-за границы 
видишь во снѣ гдѣ-то въ гостинницѣ въ чужомъ городѣ
а у себя дома вдругъ понимаешь что часто
не ты говоришь разсуждаешь а тамъ за окномъ
гдѣ не ѣдетъ ни одна машина и не идетъ ни один человѣкъ
воробьи говорятъ и ель за воротами сосѣда
своимъ безмолвіемъ что-то скажетъ тебѣ въ наступившей
неожиданной почти невероятной тишинѣ
***

Идентичности нема вона якъ власный запахъ
котрого не замѣчаешь видъ якого не втечешь
якъ запахъ свого старого пиджака свого лѣжка
котре одчуваешь лише вернувшись зъ-за границѣ
бачишь во снѣ десь въ гостинницѣ въ чужому мѣстѣ
а въ себе въ дома раптомъ розумѣешь що часто
не ты говоришь роздумуешь а тамъ за викномъ 
де не ѣде жадна машина и не иде жадна людина
горобцѣ говорять и ялинка за воротами сусѣда
своимъ мовчанямъ щось скаже тобѣ въ наступившій
несподѣванѣй майже неймовѣрнѣй тишинѣ


***

Опять я одинъ въ темнотѣ
я и черная кошка которая одновременно
существуетъ и не существуетъ
стихи которые такъ и станутся
сразу написанными и ненаписанными
пока я не выйду — за пустырь
вмѣстѣ заходятъ Юпитеръ и Венера
и ночь пахнетъ тающимъ снѣгомъ и весной
весной наступающей издалека оттуда
куда одно за другимъ исчезаютъ всѣ свѣтила
о все что имѣетъ значеніе опять на своемъ мѣстѣ
ворона на лѣстницѣ ведущей на крышу
луна на юго-востокѣ
машины въ рядъ передъ гостинницей
наброски стиховъ въ записной книжкѣ
***

Знову я одинъ въ темнотѣ
я и чорна кошка яка одночасно
существуе и не существуе
вѣршѣ яки такъ и остануться
зразу написаними и ненаписаними
поки я не вийду — за пустирь
разомъ заходять Юпитеръ и Венеря
и ночь пахне танущимъ снѣгомъ и весною
весною наступающой зъ далеку звѣдты
куды одне за другимъ зникають всѣ свѣтила
о все що має значѣне знову на свому мѣсци
ворона на драбини ведучу на дахъ
мѣсяць на юго-востоцѣ
машини въ рядъ передъ гостиницею
наброски вѣршивъ въ записной книжцѣ


***

Языкъ родника подъ ольхами почти что родной
такъ же знакомъ такъ же непереводимъ
какъ всѣ языки въ мірѣ всѣ симфоніи и картины
гобелены, глиняные сосуды, серебряныя ложки
или набухшія почки на дубовой веткѣ
что я принесъ съ собой съ побережья моря
языкъ не сама мысль а сѣть для ловли мыслей
для ловли вѣтра или ряби на вечернемъ пруду
языкъ — теченіе уносящее насъ черезъ камни и омуты
все ближе къ концу къ морю-океану
***

Мова джерела пидъ ольхами майже рѣдна
такъ само знайома такъ само непереводна
як всѣ мови на свѣтѣ всѣ симфоніи и картини
гобелени, глинянѣ посудини, срѣбнѣ ложки
або набухшіи почки на дубовій вѣтцѣ
що я принісъ зъ собою зъ побережя моря
мова не сама думка а сѣть для ловлѣ думокъ
для ловлѣ вѣтра або брижа на вечерньомъ ставку
мова — течія що несе насъ черезъ камѣня и вири
все ближче до кінця до моря-океана


***

Поздняя ночь съ ея предвесенней тишиной
ночь какъ огромный черный колоколъ
до котораго нельзя дотронуться
чтобы все не исчезло развѣялось какъ звонъ
превращаясь въ стаю отголосковъ заблудившихся въ мокрой тиши
надъ полями уже теряющими свою бѣлую невинность
еще не все готово ивнякъ еще пробуждается
въ шуршаніи ручья лишь тоска по старымъ добрымъ врѣменамъ
многія слова еще не нашли своего значенія
многія мелодіи не нашли своихъ истенныхъ словъ
а у мыслей и ласточекъ впереди долгій путь
***

Пізня ночь зъ ѣи передвесняной тишиной
ночь якъ величезный чорный дзвонъ
до якого не можно доторкнутися
щобъ все не зникло розвѣялось якъ подзвонъ
перекидаючись на зграю видгоминѣвъ заблудившихся въ мокрой тишѣ
надъ полями що вже втрачають свою бѣлу невиннѣсть
ище не все готово верболозъ ище пробуджуеться
въ шуршаніи джерела лише туга за старымъ добрымъ часомъ
багато словъ ище не знайшли свого значеня
багато мелодій не знайшли своихъ истенныхъ словъ
а въ думокъ и ластѣвокъ попереду довгій шляхъ


***

Вѣтеръ откуда-то издалека какъ будто изъ того дѣтства
гдѣ онъ игралъ моими волосами и снами а дню не было конца
врядъ ли онъ меня узнаетъ я самъ и мой міръ такъ измѣнились
и сны не такіе какими они были въ двадцатомъ вѣкѣ
гдѣ я оставилъ так много — слѣдовъ, строкъ,
побѣдъ и разочарованій — вѣдь все то досталось ему вѣтру
какъ всѣ вопросы безъ отвѣта — трудно было понять
что вѣтеръ не кто иной какъ самъ духъ что дышытъ гдѣ хочетъ
и мы не знаемъ откуда приходитъ и куда идетъ
знаетъ ли онъ — помнитъ ли онъ мои глаза
которые его видѣли въ самомъ началѣ
знаетъ ли он какъ они видѣли
синеву весенняго неба и агонію пламени подъ золой
такъ я видѣлъ бѣлизну вѣтра и понялъ какъ пахнетъ свобода
свобода подарить вѣтру свои слѣды и самого себя
***

Вѣтеръ звѣдкись изъ далека неначе зъ того дитинства
де винъ гравъ моимъ волосьямъ и снами а дню не було конця
наврядъ чи винъ мене пизнае я самъ и мій свѣтъ такъ перемѣнилися
и сни не такіе якими вони були въ двайцятомъ вѣцѣ
де я лишивъ такъ багато — слѣдѣвъ, рядкѣвъ,
перемогъ и розчарованій — бо все те досталось іому вѣтру
якъ всѣ питанья безъ видповѣди — тяжко було понять
що вѣтеръ не хто инший якъ самъ духъ що дихае де хоче
и мы не знаемъ звѣдки приходить и куды иде
чи знае винъ — чи памятае винъ мои очи
якіи іого бачили въ самому початку
чи знае винъ якъ вони бачили
синь весняного неба и агонію полумя пидъ золою
такъ я бачивъ бѣлизну вѣтра и зрозумѣвъ якъ пахне свобода
свобода подарувати вѣтру свои слѣды и самого себе


***

Воскреснетъ твердый знакъ, вернется ять с ѳитою.
Георгій Ивановъ

Прошлое отходитъ и будущее течетъ все быстрѣе
сквозь пальцы дня и заботы — тѣни на муравѣ
съ каждымъ днемъ все длиннѣе и чернѣе — близокъ тотъ часъ
когда мнѣ придется сказать одной из тѣхъ тѣней
свои послѣднія слова — это не так трудно но все же
я не увѣренъ что меня поймутъ — хотя я тут родился
я родомъ не отсюда я не сдѣланъ ни в Совдепіи
ни в Эстоніи — я попавший не туда подданный
Государя с печальными глазами убитого далеко отсюда
почти столѣтіе тому назадъ — закрывая глаза
я слышу что-то какъ будто плачъ крикъ о помощи
залпы лозунги пѣсни молитвы заклинанія
сквозь шумъ водоворота исторіи уносящаго насъ
вмѣстѣ с отрывками своихъ и чужихъ воспоминаній
въ царство тѣней — или альтернативную реальность
гдѣ я смогъ бы печатать свои книги съ ятями и ѳитами
въ своемъ государстве читать стихи Блока и Ходасевича
вмѣсте съ отцомъ и слушать его разсказъ о томъ какъ однажды
у нихъ былъ въ гостяхъ Владиміръ Ульяновъ
господинъ съ хорошими манерами и фунтикомъ конфетъ
для мальчика который черезъ тридцать лѣтъ умретъ въ лагерѣ
какъ большинство друзей-знакомыхъ господина Ульянова
***

Воскресне твердый знакъ, вернеться ять изъ ѳитою.
Георгій Ивановъ 

Минувше одходить и будуще тече все скорѣйше
скризь пальцѣ дня и заботы — тѣнѣ на муравѣ
зъ кождымъ днемъ все довши и чорнѣйши — близькый той часъ
коли менѣ прыйдеться сказати одной изъ тихъ тѣней
свои остатніи слова — це не такъ тяжко але всежъ
я не впененый що мене зрозумѣють — хочь я тутъ народився
я родомъ не звѣдси я не зробленый ни въ Совдепіи
ни въ Естоніи — я попавший не туды пидданый
Государя зъ печальными очима забитого далеко звѣдси
майже столѣття тому назадъ — закриваючи очи
я чую щось неначе плачъ крикъ про запомогу
залпы лозунги пѣснѣ молитвы заклинанія
скризь шумъ водоворота исторіи уносящого насъ
разомъ изъ уривками своихъ и чужихъ споминѣвъ
въ царство тѣней — або альтернативну дѣйстнѣсть
де я змигъ бы друковати свои книжки зъ ятями и ѳитами
въ своій держави читати вѣрши Блока и Ходасевича
разомъ зъ батькомъ и слухати іого розповѣдѣ про те якъ одного разу
у нихъ бувъ у гостяхъ Владиміръ Ульяновъ
панъ изъ хорошими манерами и фунтикомъ цукерокъ
для хлопчика який черезъ трийцять лѣтъ помре въ лагерѣ
якъ бильшисть друзѣвъ-знакомыхъ пана Ульянова


***

Будущаго уже нѣтъ
Само время лишь угасающее эхо
старой музыки въ черномъ зеркалѣ
старого рояля
въ наступающей тишинѣ весенней ночи
всѣ вещи всѣ мысли
еле слышимымъ шопотомъ повторяютъ
Элиза Элиза Лиза За
ноты лица имена
сливаются съ пространствомъ
пространство все еще пространство
одинъ-единственный черный глазъ
будущаго больше нѣтъ
***

Будущаго вже нема
Сам часъ лишень згасающа луна
старой музикы въ чорному дзеркалѣ
старого рояля
въ наступающій тишинѣ весняной ночи
всѣ вещи всѣ думки
ледви чутным шепотомъ повторяють
Елиза Елиза Лиза За
ноты лиця имена
зливаються зъ пространствомъ
пространство досѣ пространство
одне-єдине чорне око
будущаго бильше нема

Переклад — Лесик Панасюк. Куратор та редактор розділу — Олег Коцарев. Фото © epl.delfi.ee



Лесик Панасюк — поет, перекладач, дизайнер і перформер. Автор трьох поетичних збірок. Окремими книжками вірші виходили в перекладах російською і румунською. Перекладає українською сучасних авторів із російської, білоруської, англійської та польської мов: книжками вийшли твори Дмітрія Кузьміна, Артьома Вєрлє та Вальжини Морт. Лауреат низки всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів. Учасник багатьох фестивалів і мистецьких акцій в Україні та за кордоном. Вірші перекладені івритом, російською, польською, угорською, румунською, німецькою, французькою та англійською мовами, друкувалися в українській та закордонній періодиці.

0 коментарів

Залишити коментар

avatar