Вірші Катажини Сьльончки в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Ія Ківа | Перегляди: 6391
Катажина Сьльончка (Katarzyna Ślączka) — поетка, ілюстраторка, редакторка відділу прози „Portalu Pisarskiego”. Народилася в 1990 році, вивчала редакторську справу на факультеті польської філології Зельоноґурського університету. Вірші друкувалися в „Kurierze Poetyckim”, „2Miesieczniku”, „Helikopterze”, „Wizjach”, „Interze-” та ін. Також в антології „Grała w nas gra” (2017). Живе в Зельоній Ґурі.
PRZEDŚWIT NA SZYBIE nasłuchuję coś jakby światło rozlepia ptakom skrzydła momentami jest tu bardzo cicho ustaje wiatr i szelest palców na skórze panuje głód gdy nie mogę w porę zasnąć milkną drzewa po drugiej stronie drogi ich gałęzie białe jak kości znaczą ślady domu o którym nie wiem prawie nic | СВІТАНОК НА ШИБЦІ вслухаюсь щось ніби світло розліплює птахам крила часом тут дуже тихо припиняється вітер і шелест пальців на шкірі скрізь голод коли не вдається вчасно заснути замовкають дерева по той бік вулиці їхні галузки білі як кістки означають сліди дому про який майже нічого не знаю |
SPOTKANIA W POŁOWIE DROGI Za każdym razem, kiedy próbuję coś powiedzieć, nocą śni mi się babka. jak z bielmem na oku i palcem przy ustach wchodzi po schodach. pamiętam, że miała na imię Ewa, chociaż wcale nie lubiła uprawiać ogródka, bała się węży, a po jabłkach ją mdliło, zupełnie jak mnie. może więc śnimy się sobie nawzajem. układamy historie o przyszywaniu guzików i zapachu mężczyzn na dziewczęcej skórze. ile może się go zmieścić na obojczyku? od poniedziałku do soboty, kiedy nocą schodzę napić się wody, połykam słowa, knebluję sobie usta. szukam jej i grzechu, o którym nie pozwala mówić. siódmego dnia odpoczywam – to dobra pora na umieranie do czysta. | ЗУСТРІЧ НА ПІВДОРОЗІ Щоразу, як намагаюся щось сказати, вночі мені сниться бабця. як із більмом на оці і пальцем біля вуст вона піднімається сходами. я пам’ятаю, що її звали Єва, хоч вона взагалі не любила доглядати за садом, боялася змій, а від яблук її млоїло, точнісінько як мене. можливо, ми снимось одна одній водночас. вигадуємо історії про пришивання ґудзиків і запах чоловіків на дівочій шкірі. скільки його поміщається на ключиці? з понеділка по суботу, коли вночі спускаюся напитись води, я ковтаю слова, затикаю рот собі кляпом. шукаю її та гріх, про який вона говорити не дозволяє. а на сьомий день я відпочиваю — це добрий час, щоб остаточно померти. |
ŁYŻECZKOWANIE Wczoraj kazałam ciału rozebrać się do naga. Dotykam go teraz po kawałku – miękko, pusto; poniżej żeber wielka głucha jama; wilgotny świeży grób, na który nie umiem patrzeć, nad którym nie umiem płakać. Nagle tyle rzeczy wymaga zapomnienia. Pluszowe kocyki, kołysanki, imię, jak spóźniony list, którego nie zdążyłam nadać. A przecież trzeba jeszcze nakarmić szczenięta, odebrać ze szkoły cudze dzieci. To chyba trochę potrwa, ale obiecuję, wkrótce, może już na wiosnę, jak tylko rozkwitną blizny, wybrzuszę się od początku, wypatroszę pamięć do czysta. | ВИШКРІБАННЯ Учора я наказала тілу скинути всю одежу. Обмацую його сьогодні по клаптику — м’яко, порожньо; трохи нижче ребер велика глуха яма; волога свіжа могила, на яку не вмію дивитись, над якою не вмію плакати. Зненацька так багато речей потрібно забути. Плюшеві пледи, колискові, ім’я, як запізнілий лист, який не наважилась відіслати. А треба ж іще нагодувати щенят, забрати зі школи чужих дітей. Це, мабуть, недовго триватиме, але я обіцяю, що незабаром, може, вже навесні, тільки-но шрами розквітнуть, я випнуся знов, я випатраю пам’ять дочиста. |
OPOWIEŚCI SPOMIĘDZY ŚCIAN Luiza ma chłodne spojrzenie i podarte pończochy zsunięte do kostek mówi — dotknij mnie mocniej tak by zapaliły się światła w oknach sąsiadów jutro będzie zapominać nawet pokolorowana naprędce skóra — raz dwa trzy cztery pięć sinych śladów na przedramieniu zniknie pod bawełnianym rękawem Luiza zniknie razem z nimi na chwilę w zimnej wodzie umywalki spuści odwagę i przeklnie dotknij mnie mocniej dotykiem który wyprowadza dzieci spod kołdry każe patrzeć na czerń oczom nieprzywykłym do ciemności | ІСТОРІЇ З-ЗА СТІН у Луїзи застиглий погляд і подерті панчохи спущені до кісточок вона каже — сильніше торкнись мене так щоб ввімкнулося світло у вікнах сусідів вранці вона все забуде навіть нафарбована нашвидкуруч шкіра — раз два три чотири п’ять синіх слідів на передпліччі зникне у бавовняному рукаві Луїза зникне разом із ними на мить у холодній воді умивальника змиє відвагу й прокльони сильніше торкнись мене так, ніби випихаєш дитину з-під ковдри наказуючи дивитись на морок очам, які не звикли до темряви |
NOCNY MOTYL — FOTOGRAFIA Z NAWRÓCENIA kobieta ze zdjęcia jest jeszcze całkiem młoda ładna chociaż wydaje się trochę zmęczona w ręce trzyma wielką ćmę którą zasłania twarz jak chińskim wachlarzem chciałabym żeby mi powiedziała skąd się biorą tak duże owady ale nawet nie wiem czy ma usta cała jest tylko czernią i bielą ze stopami rozrzuconymi na kuchennej podłodze marznie jeśli długo tak czeka unieruchomiona światłem czemu nie włożyła butów do zdjęcia? nad ranem śni mi się matka boska bosa i smutna mówi że bóg z niej zażartował więc wraca | НІЧНИЙ МЕТЕЛИК — СВІТЛИНА З ПЕРЕТВОРЕННЯ жінка на фотографії ще геть молода гарна хоч і здається трохи втомленою тримає в руці метелика який закриває обличчя немовби китайським віялом я хотіла б щоб вона розказала звідки беруться комахи такого розміру але не знаю навіть чи має вона вуста вся вона лише чорна та біла з ногами розкинутими на кухонній підлозі заклякла якщо вона так довго чекає знерухомлена світлом чому не вдягла туфлі для фото? на світанку мені сниться мати божа боса й сумна каже що бог розіграв її тому вона повертається |
PARIS, LONDON, NEW YORK 24/7 powietrze jest zbyt gęste by mogła zapaść noc zrozumiałam to dopiero tutaj w bezsennie smutnych miastach może gdy przestanę uciekać będę czymś więcej niż jasnym włosem na brzegu hotelowej umywalki gdzieś między zwrotnikami wśród linii startów i lądowań są miejsca które nie rzucają cienia chciałabym je znaleźć przypomnieć sobie jak to się zaczęło że polubiłam rozbierać się przed obcymi złuszczając naskórek na kolejnym płacie ziemi | ПАРИЖ, ЛОНДОН, НЬЮ-ЙОРК 24/7 повітря надто густе щоб запала ніч зрозуміла це лише тут у містах оповитих безсонням і сумом можливо коли припиню втікати стану чимось більшим за волосину на краю умивальника у готелі десь поміж тропіками посеред злітно-посадкових смуг є місця які не кидають тіні я хотіла б їх відшукати щоб пригадати собі як так вийшло що я полюбила роздягатися перед чужими злущуючи епідерміс із чергового клаптя землі |
Переклад з польської — Ія Ківа. Куратор та редактор розділу — Олег Коцарев.