Вірші Варсан Шайр в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Лесик Панасюк | Перегляди: 13672
Варсан Шайр (Warsan Shire) — британська письменниця, редакторка й учителька. Народилася 1 серпня 1988 року в сомалійських батьків у Кенії. В однорічному віці разом з батьками мігрувала до Великобританії. З 2015 року живе в Лос Анджелесі.
2013 року була нагороджена Африканською поетичною премією Брунельського університету. Учасниця різноманітних літературних резиденцій. Авторка книг Teaching My Mother How To Give Birth (2011), Her Blue Body (2015). Повне зібрання творів Варсан Шайр вийшло друком у 2016 році. Її поезії перекладені італійською, іспанською, португальською, шведською, данською, естонською та іншими мовами.
Вірші Варсан Шайр були використані у фільмі Бейонсе Lemonade (2016). Детальніше на Wikipedia.
Souvenir I think I brought the war with me on my skin, a shroud circling my skull, matter under my nails. It sits at my feet while I watch TV. I hear its damp breath in the background of every phone call. I feel it sleeping between us in the bed. It lathers my back in the shower. It presses itself against me at the bathroom sink. At night, it passes me the pills, it holds my hand, I never meet its gaze. | Сувенір Думаю, що принесла війну на власній шкірі, саваном, що оповив мій череп, матерією під моїми нігтями. Вона сидить біля моїх ніг, поки дивлюся телевізор. Я чую її вологе дихання у рипінні кожного телефонного дзвінка. Відчуваю, що вона спить між нами в ліжку. Намилює мені спину в душі. Притискається до мене біля раковини у ванній. Вночі дає мені таблетки, тримає мене за руку, ніколи не зустрічалася з нею поглядом. |
Midnight in the Foreign Food Aisle Dear Uncle, is everything you love foreign or are you foreign to everything you love? We're all animals and the body wants what it wants, I know. The blonde said Come in, take off your coat and what do you want to drink? Love is not haram but after years of fucking women who cannot pronounce your name, you find yourself in the foreign food aisle, beside the turmeric and the saffron, pressing your face into the ground, praying in a language you haven't used in years. | Північ у відділі імпортованих товарів Любий дядечку, чи все, що ти любиш, чуже, чи це ти чужий усьому, що любиш? Ми всі тварини, і тіло прагне задовольнити власні потреби, я знаю. Білявка сказала Заходь, знімай своє пальто, що будеш пити? Любов не харам, але після років єблі жінок, котрі не можуть вимовити твоє ім’я, опиняєшся у відділі імпортованих товарів, біля куркуми та шафрану, притискаючи власне обличчя до землі, в молитві мовою, якою не користувався роками. |
Nail Technician as Palm Reader The nail technician pushes my cuticles back, turns my hand over, stretches the skin on my palm and says I see your daughters and their daughters. That night, in a dream, the first girl emerges from a slit in my stomach. The scar heals into a smile. The man I love pulls the stitches out with his fingernails. We leave black sutures curling on the side of the bath. I wake as the second girl crawls head first up my throat— a flower, blossoming out of the hole in my face. | Манікюрниця як ворожка Манікюрниця прибирає мої кутикули, перевертає мою руку, розпрямляє шкіру на моїй долоні і каже Я бачу твоїх дочок і дочок твоїх дочок. Цієї ночі, у сні, перша дівчинка з’являється зі щілини в моєму животі. Шрам загоюється усмішкою. Чоловік, якого кохаю, витягує стібки своїми нігтями. Ми залишаємо чорні нитки закручуватись на краєчку ванної. Прокидаюся, щойно голівка другої дівчинки виходить із мого горла — квітка розпускається з дірки в моєму обличчі. |
The Ugly Daughter Knows loss intimately, carries whole cities in her belly. As a child, relatives wouldn't hold her. She was splintered wood and sea water, she reminded them of the war. On her fifteenth birthday you taught her how to tie her hair like rope and smoke it over burning frankincense. You made her gargle rosewater and while she coughed, said Macaanto, girls shouldn't smell of lonely or empty. You're her mother. Why did you not warn her? That she will not be loved if she is covered in continents, if her teeth are small colonies, if her stomach is an island, if her thighs are borders? Who wants to lie down and watch the world burn in their bedroom? Your daughter's face is a small riot, her hands are a civil war, a refugee camp behind each ear, a body littered with ugly things but God, doesn't she wear the world well. | Потворна дочка Близько знайома з утратою, носить цілі міста у власному лоні. У дитинстві рідні не хотіли обіймати її. Вона була розламаним деревом і морською водою, вона нагадувала їм про війну. На п’ятнадцятий день народження ти навчила її заплітати волосся мотузкою і окурювати його ладаном. Ти змусила її прополоскати горло трояндовою водою і поки вона відкашлювалася, сказала Макаанто, дівчата не мають пахнути самотністю чи порожнечею. Ти — її матір. Чому ж не попередила? Що не буде коханою, якщо її вкривають континенти, якщо її зуби — маленькі колонії, якщо її живіт — острів, якщо її стегна — кордони? Хто захоче лягти і спостерігати як світ палає у їхній спальні? Обличчя твоєї дочки — маленька революція, її руки — громадянська війна, табір біженців за кожним вухом, тіло засмічене страшними речами, але Боже, хіба ж цей світ їй не личить. |
The House i Mother says there are locked rooms inside all women; kitchen of lust, bedroom of grief, bathroom of apathy. Sometimes the men - they come with keys, and sometimes, the men - they come with hammers. ii Nin soo joog laga waayo, soo jiifso aa laga helaa, I said Stop, I said No and he did not listen. iii Perhaps she has a plan, perhaps she takes him back to hers only for him to wake up hours later in a bathtub full of ice, with a dry mouth, looking down at his new, neat procedure. iv I point to my body and say Oh this old thing? No, I just slipped it on. v Are you going to eat that? I say to my mother, pointing to my father who is lying on the dining room table, his mouth stuffed with a red apple. vi The bigger my body is, the more locked rooms there are, the more men come with keys. Anwar didn't push it all the way in, I still think about what he could have opened up inside of me. Basil came and hesitated at the door for three years. Johnny with the blue eyes came with a bag of tools he had used on other women: one hairpin, a bottle of bleach, a switchblade and a jar of Vaseline. Yusuf called out God's name through the keyhole and no one answered. Some begged, some climbed the side of my body looking for a window, some said they were on their way and did not come. vii Show us on the doll where you were touched, they said. I said I don't look like a doll, I look like a house. They said Show us on the house. Like this: two fingers in the jam jar Like this: an elbow in the bathwater Like this: a hand in the drawer. viii I should tell you about my first love who found a trapdoor under my left breast nine years ago, fell in and hasn't been seen since. Every now and then I feel something crawling up my thigh. He should make himself known, I'd probably let him out. I hope he hasn't bumped in to the others, the missing boys from small towns, with pleasant mothers, who did bad things and got lost in the maze of my hair. I treat them well enough, a slice of bread, if they're lucky a piece of fruit. Except for Johnny with the blue eyes, who picked my locks and crawled in. Silly boy, chained to the basement of my fears, I play music to drown him out. ix Knock knock. Who's there? No one. x At parties I point to my body and say This is where love comes to die. Welcome, come in, make yourself at home. Everyone laughs, they think I'm joking. | Будинок І Мама каже, що в кожній жінці є замкнені кімнати; кухня хтивості, спальня горя, ванна апатії. Часом чоловіки — ті, що з ключами, а часом чоловіки — ті, що з молотками. ІІ Нін су юґ лаґа ваайо, су їіфсо аа лаґа гелаа, Я казала Припини, я казала Ні, а він не слухав. ІІІ Можливо, у неї є план, можливо, вона відвозить його до себе тільки для того, щоб він прокинувся за кілька годин у ванній повній льоду, з пересохлим ротом, дивлячись униз на результат незвичної, акуратної процедури. ІV Я вказую на власне тіло і кажу О, ця стара річ? Ні, я щойно її одягнула. V Ти збираєшся це їсти? говорю я своїй матері, вказуючи на свого батька, який лежить на обідньому столі, з його рота стирчить червоне яблуко. VI Що більшає моє тіло, то більше у ньому замкнених кімнат, то більше чоловіків приходять з ключами. Анвар не вставив свій до кінця, я досі думаю про те, що він міг би відкрити всередині мене. Басіл стояв і вагався під дверима три роки. Джонні з блакитними очима прийшов із сумкою для інструментів, які він випробував на інших жінках: однією шпилькою, пляшкою відбілювача, складаним ножиком і банкою вазеліну. Юсуф кликав Бога крізь замкову шпарину, а ніхто не відповідав. Хтось вмовляв, хтось видирався моїм тілом у пошуках вікна, хтось казав, що скоро буде, і не приходив. VII Покажи нам на ляльці, де до тебе торкалися, казали вони. Я говорила, що не схожа на ляльку, я схожа на будинок. Вони казали Покажи нам на будинку. Ось так: два пальці в банці варення Ось так: лікоть у ванній з водою Ось так: рука в ящику. VIII Я маю розказати тобі про своє перше кохання, яке знайшло потаємний люк під моєю лівою груддю дев’ять років тому, впало туди, і відтоді ніхто його більше не бачив. Щоразу я відчуваю, як щось повзе вгору моїм стегном. Він має знати, що я б, напевно, випустила його. Сподіваюся, що він не зіткнувся з іншими, загубленими хлопчиками з маленьких міст, з приємними матерями, хлопчиками, які робили погані речі та загубились у лабіринті мого волосся. Я досить добре за ними доглядаю, скибочка хліба, а якщо їм пощастить, то й шматочок фрукта. Окрім Джонні з блакитними очима, який зламав мої замки і вдерся всередину. Дурненький хлопчик, прикутий до фундаменту моїх страхів, я граю музику, аби заглушити його. IX Стук-стук. Хто там? Нікого. X На вечірці я вказую на своє тіло і кажу Тут померло кохання. Ласкаво просимо, заходьте, почувайтесь як удома. Усі сміються, думають, що жартую. |
Her Blue Body Full of Light Can you believe I have cancer? Yosra asks, a mug of tea between her hands, almost laughing, hair cut close to her scalp. I imagine the cancer auditioning inside her body, tiny translucent slivers of light weaving in and out and of her abdomen and uterus, travelling up and through her throat, needlepoints of light, fireworks glimmering down, the body burning into itself, deep sea blue inside her body, her ribcage an aquarium, the cancer spreading and spreading, deep space, her throat a lava lamp, sparklers beneath breastbone— a lightshow, a million tiny jellyfish, orchestral womb, kaleidoscopic ovaries, disco ball heart, her skin glowing and glowing, lit from the inside | Її синє тіло повне світла Чи можеш повірити, що в мене рак? запитує Йосра, тримаючи між долонь чашку чаю, майже сміючись, підстрижена під нуль. Я уявляю як рак проходить прослуховування всередині її тіла, крихітні напівпрозорі смужки світла плетуться тут і там і на її животі та матці, піднімаються і пронизують її горло, мережива світла, феєрверки мерехтливо осипаються, тіло згорає саме в собі, глибока морська синь усередині її тіла, її грудна клітина — акваріум, рак поширюється й поширюється, глибокий простір, її горло — лавова лампа, бенгальські вогні під грудною кісткою — світлове шоу, мільйони крихітних медуз, оркестрове лоно, калейдоскопічні яєчники, диско куля серця, її шкіра все мерехтить і мерехтить, освітлена зсередини. |
Backwards for Saaid Shire The poem can start with him walking backwards into a room. He takes off his jacket and sits down for the rest of his life; that's how we bring Dad back. I can make the blood run back up my nose, ants rushing into a hole. We grow into smaller bodies, my breasts disappear, your cheeks soften, teeth sink back into gums. I can make us loved, just say the word. Give them stumps for hands if even once they touched us without consent, I can write the poem and make it disappear. Step-Dad spits liquor back into glass, Mum's body rolls back up the stairs, the bone pops back into place, maybe she keeps the baby. Maybe we're okay kid? I'll rewrite this whole life and this time there'll be so much love, you won't be able to see beyond it. You won't be able to see beyond it, I'll rewrite this whole life and this time there'll be so much love. Maybe we're okay kid, maybe she keeps the baby. Mum's body rolls back up the stairs, the bone pops back into place, Step-Dad spits liquor back into glass. I can write the poem and make it disappear, give them stumps for hands if even once they touched us without consent, I can make us loved, just say the word. Your cheeks soften, teeth sink back into gums we grow into smaller bodies, my breasts disappear. I can make the blood run back up my nose, ants rushing into a hole, that's how we bring Dad back. He takes off his jacket and sits down for the rest of his life. The poem can start with him walking backwards into a room. | Навспак для Саїд Шайр Вірш може початися з того, як він спиною заходить до кімнати. Він знімає свою куртку та сідає до кінця власного життя; саме так ми повернемо тата. Я можу зробити так, щоб кров затекла назад у мій ніс, мурахи забігли в дірку. Наші тіла зменшуються, мої груди зникають, твої щоки стають м’якшими, зуби вростають назад у ясна. Я можу зробити нас коханими, скажи тільки слово. Можу обрубати їм руки, якщо бодай раз вони торкнуться до нас без нашої згоди, я можу написати вірш і зробити так, щоб він зник. Вітчим заливає алкоголь назад у склянку, Мамине тіло викочується сходами вгору, кістка повертається на місце, може, вона збереже дитину. Може, в нас усе добре, крихітко? Я перепишу ціле життя і цього разу в ньому буде так багато любові, і ти не захочеш знати, що буде далі. І ти не захочеш знати, що буде далі, я перепишу все це життя і цього разу в ньому буде так багато любові. Може, в нас усе добре, крихітко, може, вона збереже дитину. Мамине тіло викочується сходами вгору, кістка повертається на місце, Вітчим заливає алкоголь назад у склянку. Я можу написати вірш і зробити так, щоб він зник, Можу обрубати їм руки, якщо бодай раз вони торкнуться до нас без нашої згоди, я можу зробити нас коханими, скажи тільки слово. Твої щоки стають м’якшими, зуби вростають назад у ясна наші тіла зменшуються, мої груди зникають. Я можу зробити так, щоб кров затекла назад у мій ніс, мурахи забігли в дірку, саме так ми повернемо тата. Він знімає свою куртку та сідає до кінця власного життя. Вірш може початися з того, як він заходить спиною до кімнати. |
What We Have Our men do not belong to us. Even my own father, left one afternoon, is not mine. My brother is in prison, is not mine. My uncles, they go back home and they are shot in the head, are not mine. My cousins, stabbed in the street for being too—or not—enough, are not mine. Then the men we try to love, say we carry too much loss, wear too much black, are too heavy to be around, much too sad to love. Then they leave and we mourn them too. Is that what we're here for? To sit at kitchen tables, counting on our fingers the ones who died, those who left and the others who were taken by the police, or by drugs, or by illness or by other women. It makes no sense. Look at your skin, her mouth, these lips, those eyes, my God, listen to that laugh. The only darkness we should allow into our lives is the night, and even then, we have the moon. | Що маємо Наші чоловіки нам не належать. Навіть мій батько, що пішов одного вечора, — не мій. Мій ув’язнений брат — не мій. Мої дядьки, що повертаються додому, і їм стріляють у голови, — не мої. Мої двоюрідні брати, яких зарізали на вулиці за те, що були занадто — або не достатньо, — не мої. Коли чоловіки, яких намагаємось кохати, кажуть, що ми несемо забагато втрат, вдягаємо забагато чорного, заскладні, щоб бути поряд, занадто сумні, щоб кохати. Тоді вони йдуть, і ми оплакуємо їх також. Хіба задля цього ми тут? Щоб сидіти за кухонними столами, загинати по пальцю за кожного, хто помер, хто пішов, і за тих, кого забрала поліція, або наркотики, або хвороба, або інші жінки. Це не має жодного сенсу. Поглянь на свою шкіру, її рот, ці губи, ті очі, Господи, послухай той сміх. Єдина темрява, яку ми повинні впускати у власні життя, — це ніч, але навіть тоді, у нас буде місяць. |
Переклад з англійської – Лесик Панасюк. Запрошений експерт, редактура – Гєник Бєляков. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Фото обкладинки – Amaal Said.
Лесик Панасюк — поет, перекладач, дизайнер і перформер. Автор трьох поетичних збірок. Окремими книжками вірші виходили в перекладах російською і румунською. Перекладає українською сучасних авторів із російської, білоруської, англійської та польської мов: книжками вийшли твори Дмітрія Кузьміна, Артьома Вєрлє та Вальжини Морт. Лауреат низки всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів. Учасник багатьох фестивалів і мистецьких акцій в Україні та за кордоном. Вірші перекладені івритом, російською, польською, угорською, румунською, німецькою, французькою та англійською мовами, друкувалися в українській та закордонній періодиці.
Litcentr.in.ua is a non-profit site. Poems are published here from PoemHunter.Com purely for educational reasons, for the purpose of information and with good intentions. If the legal representatives ask us to remove a poem from the site, this will be done immediately. We guarantee to fulfill such demands within 48 hours. Should you have any questions, please feel free to contact info@litcentr.in.ua