Вірші Браяна Паттена в перекладах Остапа Сливинського
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Остап Сливинський | Перегляди: 3490
Браян Паттен (Brian Patten, нар. 1946) – британський поет, один із трьох – поряд з Едріеном Генрі та Роджером МакҐафом – найпомітніших представників ліверпульського середовища поетів 1960-х (Liverpool Poets), які відстоювали прямоту «поетичної експресії», просту мову, заанґажування поета у справи соціального повсякдення. Перебуваючи значною мірою під впливом американського біт-покоління, ці поети повстали проти традиції «університетської поезії», свідомо творили вірші для сценічного виконання, сприйняття яких не вимагало серйозної інтелектуальної підготовки, і стали активними співтворцями ліверпульської поп-сцени, яка народила, зокрема, The Beatles.
Паттен – наймолодший з-поміж ліверпульських поетів 1960-х, народився в робітничій родині неподалік славнозвісних ліверпульських доків. Уже в п’ятнадцятирічному віці кинув школу, вирішивши «жити з поезії»; вищої освіти так ніколи й не здобув. Видавав поетичний журнал Underdog, брав участь у часто ним же організованих велелюдних «поетичних концертах», які довгий час були його єдиним джерелом прибутку. З літературними гастролями їздив по цілій Англії, виступав у Парижі, Танжері, Дубліні, співпрацював з різними музичними гуртами. Завдяки цьому здобув популярність ще задовго до виходу його першої поетичної книжки – «Сповідь малого Джонні» (Little Johnny’s Confession, 1967). Сьогодні Паттен є автором 13-ти книг віршів для дорослих та більше десятка дитячих книжок. Живе в Лондоні та невеликому власному будиночку в Корнуоллі. «Найкраща поезія, – писав Паттен, – лише нагадує нам те, про що ми забули, що його пам’ятаємо».
Inessential Things What do cats remember of days? They remember the ways in from the cold, The warmest spot, the place of food. They remember the places of pain, their enemies, the irritation of birds, the warm fumes of the soil, the usefulness of dust. They remember the creak of a bed, the sound of their owner’s footsteps, the taste of fish, the loveliness of cream. Cats remember what is essential of days. Letting all other memories go as of no worth they sleep sounder than we, whose hearts break remembering so many inessential things. | Неважливі речі Що коти пам’ятають про дні? Пам’ятають, як повернутися з холоду, пам’ятають, де найтепліше, де їжа. Пам’ятають, де було боляче, хто їхній ворог, як нервують птахи, як парує тепла земля, яким корисним є пил. Пам’ятають скрипіння ліжка, кроки господаря, смак риби, блаженство сметани. Коти пам’ятають найважливіше. Усьому решта дозволяють забутись і сплять міцніше, ніж ми, чиї серця розриваються, бо в нашій пам’яті стільки неважливих речей. |
Not Only Not only the leaf shivering with delight No, Not only the morning grass shrugging off the weight of frost No, Not only the wings of the crane fly consumed by fire No, Not only steam rising from the horse’s back No, Not only the sound of the sunflower roaring No, Not only the golden spider spinning No Not only the cathedral window deep inside the raindrop No, Not only the door opening at the back of the clouds, No, Not only flakes of light settling like snow No, Not only the sky as blue and smooth as an egg No, Not only these things No, But without you none of these things. | Не лише Не лише листок, що тремтить від насолоди, Ні, Не лише ранкова трава, що скидає тягар паморозі, Ні, Не лише журавлині крила, охоплені пломенем, Ні, Не лише пара від розігрітої кінської спини, Ні, Не лише стугін соняшника, Ні, Не лише золотавий павук і його плетиво, Ні, Не лише церковний вітраж у глибині дощової краплини, Ні, Не лише відчинені двері на затиллі хмар, Ні, Не лише клапті світла, що кружляють, як сніг, Ні, Не лише небо – синяве та гладеньке, наче яйце, Ні, Не лише всі ці речі, Ні, Та без тебе не було б жодної з них. |
The Projectionist’s Nightmare This is the projectionist’s nightmare: A bird finds its way into the cinema, Finds the beam, flies down it, Smashes into a screen depicting a garden, A sunset and two people being nice to each other. Real blood, real intestines, slither down the likeness of a tree. ‘This is no good,’ screams the audience, ‘This is not what we came to see.’ | Жахіття кіномеханіка Ось жахіття кіномеханіка: Птах залітає в кінотеатр, Потрапляє у промінь проектора, З розгону б’ється об екран, на якому – сад, Сонце навзаході, двоє людей, яким добре разом. Правдива кров, справжні тельбухи – усе сповзає донизу по кіношному дереві. «Що це таке? – кричать глядачі. – Не задля цього сюди ми прийшли». |
A Blade of Grass You ask for a poem. I offer you a blade of grass. You say it is not good enough. You ask for a poem. I say this blade of grass will do. It has dressed itself in frost, It is more immediate Than any image of my making. You say it is not a poem, It is a blade of grass and grass Is not quite good enough. I offer you a blade of grass. You are indignant. You say it is too easy to offer grass. It is absurd. Anyone can offer a blade of grass. You ask for a poem. And so I write you a tragedy about How a blade of grass Becomes more and more difficult to offer, And about how as you grow older A blade of grass Becomes more difficult to accept. | Травинка Ти просиш вірш. Я простягаю тобі травинку. Ти кажеш – цього замало. Ти просиш вірш. Чому б і не травинка? – питаю. Диви, як блищить на ній паморозь, – Це прозоріше і ясніше, Ніж будь-який образ із мого вірша. Це не вірш, – кажеш ти. – Це стеблинка трави, це Не те, зовсім не те. Я простягаю тобі травинку. Ти обурено кажеш: Це надто легко – дарувати траву. Це – абсурд. Будь-хто може подарувати травинку. Ти просиш вірш. Тож я пишу трагедію про те, Як усе важче і важче Подарувати комусь стеблинку трави, І як з віком Травинку Стає дедалі важче прийняти. |
The Wrong Number One night I went through the telephone book name by name. I moved in alphabetical order through London Plundering living rooms, basements, attics, Brothels and embassies. I phoned florists’ shops and mortuaries, Politicians and criminals with a flair for crime, At midnight I phoned butchers and haunted them with strange bleatings. I phoned prisons and zoos simultaneously, I phoned eminent surgeons at exactly the wrong moment, Before I was half-way through the phone book My finger was numb and bloody. Not satisfied with the answers I tried again. Moving frantically form A to Z needing confirmation That I was not alone I phoned grand arsonists who lived in the suburbs And rode bicycles made out of flames. No doubt my calls disturbed people on their deathbeds, Their death rattles drowned by the constant ringing of the telephones! No doubt the various angels who stood beside them Thought me a complete nuisance. I was a complete nuisance. I worried jealous husbands to distraction And put various Casanovas off their stroke And woke couples drugged on love. I kept the entire London telephone system busy, Darting from phone booth to phone booth The Metropolitan phone-squad always one call behind me. I sallied forth dressed in loneliness and paranoia – The Phantom Connection. Moving from shadow to shadow, Rushing from phone booth to phone booth till finally I sought out a forgotten number and dialled it. A voice crackling in despair answered. I recognized my own voice and had nothing to say to it. | Невірно набраний номер Одного вечора я взявся гортати телефонний довідник – прізвище за прізвищем. В абетковому порядку мандрував я Лондоном, Громлячи вітальні, підвали, горища, Борделі й посольства. Я дзвонив у квіткові крамниці та морги, Дзвонив політикам і злочинцям зі злочинними нахилами, Опівночі дзвонив різникам і лякав їх звірячим ревінням. Я дзвонив одночасно у в’язниці та зоопарки, Дзвонив відомим хірургам у найнедоречнішу мить. Доки я догортав до середини довідника, Мій палець занімів і почав кривавити. Незадоволений відповіддю, я телефонував удруге. Я скажено летів від А до Я, щоб переконатись, Що не самотній, Дзвонив до знаменитих паліїв з передмість, Що їздили на вогненних велосипедах. Мої дзвінки – я це знав – тривожили людей на смертному ложі, Їхня агонія тонула в безугавному дзеленчанні! Різні ангели, що стояли в їх узголів’ї, мабуть, Вважали мене безнадійним занудою. І мали рацію. Я доводив до шалу ревнивих чоловіків, Однією лівою виводив із гри наймайстерніших Казанов, Будив пари, сп’янілі від кохання. Я тримав на вухах усю лондонську телекомунікаційну мережу, Перебігав від будки до будки, Завжди випереджаючи на один дзвінок Міську телефонну службу. Я гнав уперед, зодягнутий в самоту і шаленство – Абонент-привид. Скрадаючись від тіні до тіні, Від таксофона до таксофона, я врешті Натрапив на один забутий номер і набрав його. В слухавці озвався голос, що ламався з відчаю. Я впізнав у ньому себе і не знав, що відповісти. |
What I Need for the Present Thanks, but please take back the trinket box, the picture made from butterfly wings and the crystal glass. Please take back the books, the postcards, the beeswax candles, the potted plant, the Hockney print and the expensive pen. Ungracious of me to say it, but so many gifts that are given are given in lieu of what cannot be given. Ungracious to say it, but wherever I move in this room it’s not these gifts I see, but your absence that accumulates on them like dust. Forgive me. Your intensions were so very kind, but here’s your box of fetters back. It’s not what I need for the present. | Не такого я хотів подарунка Дякую, але забери, будь ласка, назад цю сувенірну скриньку, цю картину, зроблену з крилець метеликів, цей кришталевий келих. Забери книжки, листівки, воскові свічі, вазон, гравюру Гокні*, дорогу ручку. Може, це здасться невдячним, але так часто ми даруємо речі замість того, що неспроможні подарувати. Може, це здасться невдячним, але, куди не повернуся, замість подарунків бачу лише твою відсутність, що осідає на них, наче пил. Пробач мені. Ти хотіла якнайкраще, але забери, будь ласка, цю скриньку з кайданами. Не такого я хотів подарунка. |
*Девід Гокні (David Hockney, нар. 1937) – англійський живописець, графік, дизайнер, представник поп-арту.
The Mule’s Favourite Dream When the mule sings the birds will fall silent. From among them they will choose a messenger. It will fly to the court of the Emperor And bowing with much decorum Will complain bitterly. And the Emperor, who had long ago banished all cages, Who until that moment had been astonished By the birds’ flight and by their singing, Will throw open the windows and listening Will detect in the mule’s song Some flaw of which he is particularly fond, And he will say to the bird, "O stupid thing! Let the mule sing, For there has come about a need of change, There is a hunger now, a need For different things”. This is the mule’s favourite dream. It’s his own invention. Deep in his brain’s warren it blossoms. | Улюблена мулова мрія Коли співає мул, птахи змовкають. Вибирають з-поміж себе посланця. Він полетить до Імператора І після поклонів та реверансів Висловить гірку скаргу. А Імператор, який вже давно зруйнував усі клітки, Який досі так милувався Пташиними летами й співами, Прочинить навстіж вікна, Й помітивши в пісні мула Якийсь особливо чарівний ґандж, Скаже птахові: «Дурню! Хай мул співає, Настала-бо пора змін, Нам потрібне, нам просто-таки Необхідне щось зовсім нове». Такою була улюблена мулова мрія. Він сам все це вигадав. Глибоко в стайні його мозку воно зацвіло. |
Now They Will Either Sleep, Lie Still, or Dress Again It’s evening, Over the room’s silence other voices and sounds. For them the world is a distant planet. And lying here they are naked, Her blonde hair falling is spread out across him. Around her throat her mother’s necklace adds Sophistication to her clumsiness. Let their touchings be open – They no longer belong to a race of pale children Whose bodies are hardly born, Nor among the virgins hung still inside their sadness, But waking together their world is perfect. Littered about the room still Are the clothes they used for meeting in. Evening, and the sun has moved across the room. Now they will either sleep, lie still, or dress again. | А тепер вони заснуть, просто лежатимуть або знову одягнуться Вечір, У тишу кімнати вливається гамір знадвору. Світ для них – далека планета. Вони лежать оголені, Її світле волосся розлилося по ньому рікою. Материне намисто на її шиї Додає якогось вишуканого відтінку її незґрабності. Хай торкаються, хай радіють тілами – Вони більше не належать до раси блідих дітей, Чиї тіла ледь-ледь народились, Вони більше – не тихі незайманці, завислі у власній печалі, Вони разом будять свій світ у радості. Кімнатою розкиданий одяг, Який вони вдягли на побачення. Уже вечір, сонце перейшло кімнату. Тепер вони заснуть, просто лежатимуть або знову одягнуться. |
A Small Dragon I’ve found a small dragon in the woodshed. Think it must have come from deep inside a forest because it’s damp and green and leaves still reflecting in its eyes. I fed it on many things, tried grass, the roots of stars, hazel-nut and dandelion, but it stared up at me as if to say, I need food you can’t provide. It made a nest among the coal, not unlike a bird’s but larger. It is out of place here and is quite silent. If you believed in it I would come hurrying to your house to let you share my wonder, but I want instead to see if you yourself will pass this way. | Дракончик Якось у дровітні я знайшов дракончика. Гадаю, він прийшов з лісової гущавини – такий вологий, зелений, і в очах відбивалося листя. Я намагався його чимось нагодувати – травою, корінням зірок, лісовими горіхами і кульбабами, але він дивився на мене, немовби кажучи: я їм таке, чого ти не зможеш дістати. Звив собі гніздо у вугіллі – як пташине, лише трохи більше. Він тут дещо не у своїй тарілці, тож сидить тихенько. Якби ти в таке вірила, я помчав би до тебе, щоб поділитись новиною про диво, але волію зачекати, доки ти сама вийдеш назустріч. |
Переклад з англійської Остапа Сливинського. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев. Перекладено за виданнями:
Brian Patten. Collected Love Poems. London: Harper Perennial, 2007. Brian Patten. Selected Poems. London: Penguin Books, 2007.
Остап Сливинський (нар. 1978) – поет, перекладач, критик, есеїст. Автор чотирьох поетичних збірок, понад сотні есе, колонок, рецензій, оглядів в українській та закордонній періодиці. Твори перекладені 15-ма мовами.
Перекладає художню і наукову літературу з англійської, білоруської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Серед авторів, яких перекладав, є Дерек Волкотт, Чеслав Мілош, Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Ґеорґі Ґосподинов.
Був координатором Міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців у Львові (2006–2007), співкоординатором фестивалю «Дні перекладу» (Київ, 2015). Брав участь у багатьох літературних та перекладацьких фестивалях в Україні і за кордоном.
Член редколегії польсько-українсько-німецького літературного часопису «Радар» (Краків). Викладає історію польської літератури у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Ініціатор і учасник синтетичних мистецьких проектів і перформансів.