плач у серці моїм

знайомі слова крутяться під ногами, як маленький песик, що хоче погратися

здається, що на цім світі рухаються тільки мошки, а все інше застигло в чеканні

я намагаюся заглушити тишу, вмикаючи музику гучніше й гучніше

безрезультатно

тоді я намагаюся змагатися з тишею часом і швидкістю

я вмикаю спершу повільні пісні, потім швидші і ще швидші

іще швидші

а тиша — щільніша, триваліша

ще пустіша

щоб стишити її — мию волосся, а потім довго його розчісую, мокрий

марно

щоб заглушити тишу, я розглядаю мапу околиць міста, де тепер живу

щоб заглушити тишу, я намагався напиватися, а потім наївся шоколаду

я намагався заліпити тиші рота, вивчаючи інші мови

я намагався заткнути їй рота, увімкнувши все світло в квартирі, нібито я не один тут, мовляв, може, підеш прогуляєшся, ти ж бачиш, я не один (не повелася, холера)

я намагався вирвати їй язика — вдалося, але вона, трясця, як почала ревіти

довелося пришити назад

я віджимався і розглядав крихти, маленькі ниточки, частинки папірців і волосинки, дріб’язок

який виростає на килимі, коли довго не прибирати

я клацав ручкою, поки та не зламалася

я перемальовував обриси країни з мапи на просвіт, через скло, як у дитинстві

я відчиняв вікна і сподівався, що протяг приглушить тишу, але прохолода заходила і починала підспівувати, підвивати, підтакувати тиші

тоді я зачиняв вікна, замикав двері і підкручував батарею так, що тепло переростало

у спеку

ось воно

звук повідомлення з далекого місця примусив її замовкнути

це ти — на хвилину чи дві

і тепер, коли тиша повернулася, у ній відчуваю твій присмак

усе почалося з того що я перестав

розрізняти дощ і сніг

розрізняти дощ і сніг

дихнув вітер — скрипнула хвіртка

ти впала з дерева калюжею на дорогу

[калюжа удосвіта]

я проходив поруч — втрапив лапками

ти загорнула долоні й шепочеш тепер :

а я не полечу

а я не полечу

несподівано враз

знічев’я і раптом

неждано зненацька

самовільно в болото

спроквола непримітно тишком

непомітно по-тихому

крадькома і поволі

добровільно в болото

ти моя люба трясовина моква

багно болото драгва і твань

ти моє багно драгва і твань

мочар круговина в’язь та моква

ти мене затягнеш

ти мене затягнеш

ти трясовина драгва і твань

мочар круговина багно моква

ти мене затягнеш

ти мене засмокчеш

ти моє болото

болітце моє

твої обійми були незамкнені я увійшов

твої обійми були незнайомі я увійшов

доо-іть-іть доо-іть-іть доо-іть-іть

звідкись із міського дна

допливає звук до вушних раковин

продираю те, що під бровами, прислухаюся

допоможі-іть допоможі-іть допоможі-іть

а, це давно знайомий лемент тітоньки

що живе поверхом глибше

я був повівся одного разу, турбував міліцію

сплутали будинок спершу — був напис трохи розмитим

дісталися нарешті, стоїмо під дверима

я, менти, сусіди м’яті

звідти допоможі-іть допоможі-іть

кажуть: не будемо ламати,

ти що, не знаєш? це стара русалка

вона колись лементом у вир хлопців вабила

накотила, вочевидь, ностальгія

щодня між будинків у викопаній ним самим ямі

білявий собака невиспаний, проходжу повз

одним оком моргає, по спині ляпаю

а він листя облизує, все пильнує господаря

що вирушив у тогосвітнє плавання

переді мною пара свіжих городян

вибралися на прогулянку, від них пахне прийнятим душем

брижі і плескіт автомобілів

тут по життю кажуть одне одному : не переймайся

і люблять на гойдалках кататися

бояться підводних каменів

телефонну мережу то ловить, то не ловить

з тіла в тіло переповзають земноводні

тут у думки занурюються

а раптом що, то краще тимчасово залягти на дно

але ніякі заходи, пожежні ставки і фонтани,

не гарантують, що не сядеш на мілину чи на гачок

а діти — діти граються у піску і калюжах 

це місто піднялося на поверхню

занадто швидко занадто швидко

у населення — кесонна хвороба

звідси пішло море, залишивши сіль на асфальтах

коли ми скривдили змій уперше

вони вигадали нам нитку

ми міркували: от безглузді, дарунок за кривду

а вони думали: тепер як не крути будуть нас пам’ятати

коли ми скривдили змій удруге

вони подарували нам волосся

ми міркували: от де дурні, нам тепло

вони думали: ми з них виповзаємо

коли ми скривдили змій утретє

отримали пальці

от йолопи, ми можемо їх упіймати

вони: тепер кожен їхній рух — невдала спроба повзти

ми попросили пробачення

вони розсміялися

і подалися у бік мідної гори, прихопивши з собою наші язики

нам залишилося одне :

ми збирали їх засохлих під пекучим сонцем і плели кошики

А. П.

покажи, що ти ховаєш у руці

пальчики наче в ляльки, зроблені зі шматочків крейди

і чим довше вона водить рукою по моєму волоссю,

тим коротшими стають її пальці, стираються, списуються,

а я сивію

ніжки її, коли танцює, залишають малюнки

а трохи пізніше, як не стане грошей, ми знайдемо тобі роботу

ти будеш наносити розмітку (куди досі не заїжджало колесо машини)

тільки тепер я розумію, чому вона не вміє плавати (чому ти не вмієш плавати, лялечко)

крейду легко зіпсувати

крихка

хто тебе зібрав з крейдинок? що залишились у зарослих мохом класах

закотилися під учительський стіл

старі дерев’яні дошки вкрила зелень, хтось прикрасив травнем

лабіринти щілинок у затертому паркеті, рубці

летіли сороки, вхопили уроки

я чую, що на морі на океані стоїть білий камінь

діди над морем пролітали, їхні слізки на камінь упали

ти звідти?

я непокоюся, коли ти печеш що-небудь із борошна, я боюся, 

щоб ти не заблукала у ньому, не сховалася, 

а печиво твоє завжди з таким чарівним смаком

а раптом це ти щоразу крихту себе у тісто кришила?

а родзинки у пирозі — це твої зіниці? чоловічки? лялечки?*

(після бійки з Моргольтом на острові св. Самсона)

тихо звучить якась музика — музика морзе

нижній шар атмосфери як потинькований мур

відчиняю балкон — двері між осінню зовні й осінню тут

уповільнений рух голови навколишнє зловлене в об’єктив

шукаю порятунку в непорушності з місця

не надто слухаються клешні тому друкую акордами

не можу розібрати власних учорашніх думок :

занотував не перемкнувши розкладку 

написав мелодію зранку зіграв : вийшла гама

шум-гам за подвійним склом — нічна озерна вода

розумію це за власним відображенням

по хвилях на лобі по вигнутому волоссю

наживкою плещеться настільна лампа

туга заповнює мене

точніше так : туга заповнює квадрат навколо мене

сум журба жаль

пошук синонімів щоб відвернути увагу

відхаркую мокротиння

я спостерігав за рухами повітряних мас

слідкував за змінами атмосферного і власного тиску

температурний фон організму дозволяє економити на алкоголі

і так штирить колотить шприцем скололи

тільки вона може зігріти мої 70 відсотків води

холодна : у мене льодовикове походження у цьому немає сумніву

пальці холонуть — грію на арфі та обладунках

вона буває пуста наче перекритий для кортежу ліс

вона буває тоншою від самоти

вона буває прозорою

такою що на просвіт видно

її ребра кістки нутрощі

вона покриє мімічними зморшками

мої внутрішні органи

і навпаки

я покрию мімічними зморшками

її внутрішні органи

я так довго тримав очі заплющеними

що у мене зіпсувався зір

але краплі туману й дощу

як безліч маленьких лінз :

бачу чітко у непогожі дні

бачу далеко у сезон штормів

коли промокають мої власні речі

я одягаю її

коли мене небезпечать власні речі

я одягаю її

перед самим відливом я ляжу в човен

каміння водорості золі

мене віднесе на твій берег, Ізоле

ми ходили пошепки, щоб не сполохати опале листя

дерева свідомо чорніли

вони чекали на сніг і мисливців —

природа хотіла бути намальованою

режисери затягували фільми, а небо — хмари

мій ліс був заснований на реальних подіях

сонце в метро ховалося, гоцало там тунелями

уже зчорнілі дерева заколисували туман

він чекав, а вони засинали під власне хитання

туман, як немовля, вислизав з дерев’яних обіймів

і повз

а тоді подорослішав і пішов

дощ

ми ходили пошепки, щоб не сполохати опалі листочки

вони злітали до нас на руки

тихо лоскотали долоні дзьобиками

неадступны прыпынак [падставіць назву]

після зими земля відповідає на мої по ній кроки

приємний оку бруд у центрі йдучи вагаюсь

пускаю глянцевою обкладинкою книжки зайчика

це дражнить пташок дратує водіїв

тут потрібне тлумачення :

раз на місяць я гуляю, щоб перевірити, у якому тепер місті живу,

про мінливість цього місця ходять чутки, і я мушу догоджати духові,

бо знаю : це не казки, а чиста, як вода, яку п’є сусідський кіт, правда.

і якщо його не вшаную, він покарає мене, мінливий дух, 

як покарав тих пенсіонерів, які тиняються і не пам’ятають адресу

ніби у чужому лісі. поняття візуальна пам’ять

перетворюється у чистої води, яку п’є сусідський кіт, нісенітницю

він переставляє будинки, чергує правий і лівий бік руху на вулицях

учора тут були липи, тепер клени, я давно не намагаюсь запам’ятати

номер квартири й під’їзду, я послідовник автоматизму

з ним не помилишся, якщо дух не забажає заплутати

щоб тут орієнтуватись, треба стежити за незначними речами :

надщерблений бордюр, купа сміття, денце розбитої пляшки

запах парфумів середини минулого століття, все правильно —

на цьому повороті починають мерзнути пальці ніг

отже близько. так дістаються додому

на голову перед входом падає сніг

сусідський кіт лизнув, каже : брехня — це чистої води, яку я п’ю, домашній сир

раз на місяць я мушу догодити йому, щоб повертатись

так народжується новий обряд, ось воно, трясця

народне поганство в дії, у моїй дії

в автобусі помічаю іще таких серед них мисливці

хочуть зловити духа схопити за шерсть видерти жмут

невідступна зупинка [підставити назву] 

вшанувати духа можна тільки самому

жодниг об’єднань компаній товариств груп —

тільки ти і бург

мисливці хочуть загнати духа на перехрестя

і не здогадуються що він і без того живе на розі

а щоб з’явився треба залізти на ліхтар і потерти лампу

хтось зробив це до мене тому не знаю кому він тепер служить