Ярослав Івашкевич в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Наталія Бельченко | Перегляди: 4742
Ярослав Івашкевич/Jaroslaw Iwaszkiewicz (1894 — 1980) народився у Кальнику на Вінниччині і до 1918 року прожив майже безвиїзно в Україні: у Єлисаветграді (теперішній Кропивницький), Тимошівці, Києві. Навчався в Четвертій київській гімназії, Київському університеті Святого Володимира на юридичному факультеті та в консерваторії. Він чимало подорожував Україною, працював у якості репетитора по заможних шляхетських маєтках. За словами дослідника
О. М. Сухомлинова, бував у Вінниці, Умані, Гайвороні, Тетереві, Боярці, Конелі, Красносілці, Гонорівці, Молинцях, Маньківці, Шабельній, Зарудді, П’ятигорах. Після від'їзду 1918-го до Польщі, відвідував Україну в 1958, 1964, 1974 та 1977 роках.
Великий вплив на Ярослава Івашкевича мало спілкування в отроцтві та юності з двоюрідним братом Каролем Шимановським, у майбутньому видатним польским композитором. Перебування в маєтку Шимановських — Тимошівці під Єлисаветградом — знаходило відображення у творах Івашкевича протягом усього життя (так, про садибу в «Паннах з Вілька», під час зйомок фільму Анджеєм Вайдою, письменник висловлювався саме в цьому ключі). В поетичних збірках, що з'явилися з 1963 по 1980 роки («Jutro żniwa», «Śpiewnik włoski», «Xenie i elegie», «Muzyka wieczorem»), є кілька вагомих для сприйняття художнього світу митця віршів-спогадів. Текст «Jeszcze kiedyś w Tymoszówce» взято з видання «Wiersze o Szymanowskim». З ранніх поезій — вірш про Дніпро (1916 рік), де чітко прослідковується перегук із Катуллом («Furi et Aureli, comites Catulli»), переклади з якого видав у 1920 році Микола Зеров. Неокласики й Івашкевич мали спільні культурні орієнтири.
* * * Zaszyć się w kąt drewnianej izby i niech się tłuką w okna deszcze i nie wyjść już z tych cieniów nigdy i myśleć tylko: jeszcze, jeszcze I żółte liście niechaj płoną i szyby niechaj czarne mokną i jeleń niech zasłoni głową o świcie fioletowe okno. I niech głębokie bruzdy drogi co mnie od drzew wiśniowych dzielą i te rosochy i te rogi w ten wiersz wilgotny się przemielą Ale nie wolno mi roztrącać czuć – choć ucieczka nie prawdziwa – deszczu nie było od miesiąca i jutro żniwa | * * * Вмощусь в кутку старої хати хай у вікно дощі лелущать щоб зовсім звідси не рушати бажати тільки: дужче, дужче Хай жовте листя плине долу і намокають чорні рами і рогами затулить олень млу світанкову за шибками І хай всі борозни дороги що поза ними бачу вишні і ці розсохи і ці роги змішаються у вогкім вірші Та розштовхати не під силу мене – однак не втік направду – принаймні місяць не дощило й жнива вже завтра |
Deszcz Deszcz już nigdy tak nie pleszcze jak te dawne letnie deszcze w środku Karol grał Tristana w rynnach woda trąby grała con sordino W nocy było trochę lęku liście lip w skroplonym dźwięku świece się paliły mętnie woda w beczkach tak brzęczała jak u młyna Takie proste noce wiejskie całe w szmerze czarodziejstwa trochę mgliste trochę złudne takie do wspominań trudne moja jedyna | ДОЩ Більше так дощу не лити як дощам із того літа в центрі Кароль грав Трістана ринви грали духовими con sordino Ніч минула полохливо в липах скраплилася злива а свічки горіли тьмяно як в млині вода бриніла без упину Ніч сільська стоїть на чатах вся у шурхоті і чарах у своїй імлі й омані нелегка до спогадання моя єдина |
NIEWYGODA Niewygodna ta pogoda, niewygodny wiatr, Niewygodna taka czapka, taki krótki szal, Niewygodna marynarka, niewygodny but, Taki ciężar gniecie piersi, taki ciężki piach, Takie niewygodne życie, taki pusty dom, Taka dziwna ta kareta, tak dziwnie rży koń, Jak żelazne rękawiczki, jakie łóżko niewygodne, Jaki ciasny, niewygodny, jaki zimny grób. | НЕЗРУЧНІСТЬ Несприятлива погода, вітер не з руки, І така незручна шапка, закороткий шарф, Ще й піджак неоковирний і взуття не те, Щось тяжке на груди давить, і пісок важкий, Та й життя таке невправне, дім такий пустий, Дивно вигляда карета, дивно кінь ірже, Рукавички як залізні, ліжко зовсім недоладне, Дещо затісний, незручний і холодний гроб. |
* * * Wyjdźcie na drogę wszyscy razem jakeście nigdy nie chodzili snem już jesteście i obrazem tacy weseli tacy mili ubrani, nadzi, jak popadło nikt na was przecie nie uważa nie ma (gdzieś podział się) malarza wrócil nad staw po przźeścieradło na drodze kurz i stopy bose brudzą się w drodze jak pielgrzymom cienie od drzew jak od olbrzymów ostatnie po ścierniskach kłosy wszystko sinije snem splątanym po rowach żółte kwitną chwasty i chociaż Wicek woła: As, tu! dropiaty pies nie słucha głosu i goni wrony po oranym | * * * Ідіть же разом по дорозі тепер ви в сні або в уяві укупі не ходили досі такі веселі і ласкаві в одежі, голі, як знайшлися це нічия нарешті справа нема (десь дівся) живописця по простирадло втік до ставу цей шлях курний і ноги босі збрудили в пилу мов прочани тінять дерева як титани в стерні подеколи колосся синіє сну непевний витік жовтіють квіти позосталі і хоч тубо волає Вітек почути пес рябий не в змозі і гонить ґав ріллею далі |
Jeszcze kiedyś w Tymoszówce Jeszcze kiedyś w Tymoszówce – Ach, fumy wielkopańskie – Graliśmy na cztery ręce Owo „Album Tatrzańskie”. I „czy to dziewczyna” – I takie różne fiołecki, I pięknie aranżowane Fioritury zbójeckie. Na dworze upał stał wielki, Zajeżdżały po Felcia siwki I w starej wielkiej śpiżarni Pachniały zielone śliwki. | В Тимошівці ще бувало В Тимошівці ще бувало – Звісно, забаганки панські – Ми в чотири руки грали Той-таки ”Альбом Татранський”. Пісню ”...чия то дівчина...” І всілякі багателі, В гарному аранжуванні, Молодецькі і веселі. Спека дихала надворі, І по Фельця коні сиві Заїжджали, а в коморі Пахнули зелені сливи. |
* * * Jesienne gwiazdy niebo śliwki wielkie zielone z miodem w środku ścieka mi po brodzie ciotka Szymanowska mówi: weź te śliwki wielkie zielone z niebieskim puszkiem Chardina a potem śliwki niebieskie coraz mniejsze coraz słodsze na niebie zielonym z gwiazdami nad Tymoszówką nad nagłą wiedzą wiedza mieszka w śliwkach wiedza mieszka w gwiazdach w czarnym niebie wiedza niedostępna – o ciociu ciociu – | * * * Зорі осінні небо сливи великі зелені з медом всередині по бороді текло тітка Шимановська каже: візьми ті сливи великі зелені із сизим пушком Шардена а потім сливи божественні чимдалі менші чимдалі солодші на небі зеленому з зорями над Тимошівкою над раптовим знанням знання живе в сливах знання живе в зорях у чорному небі знання недосяжне – о тьотю тьотю – |
Rozmowa z puszczykiem (ballada) XVII Siedź spokojnie w oknie i nie pusz się puszczyku echo twego głosu w ruinach przestraszy jej konia – Po co ona przyjeżdżała na tym okropnym zwierzęciu? – Nie wiem po co przyjeżdżała – Boję się tak tu było cicho po co ona przyjeżdżała? – Nie wiem – Jak to nie wiesz? Ty wiesz wszystko – Ja też się jej boję – Jak możesz się jej bać Ty – człowiek? – Jak możesz się jej bać ty – ptak? | Розмова з сірою совою (балада) XVII Сядь спокійно у вікні і не совайся сово луна твого голосу в руїнах налякає її коня – Навіщо вона приїздила на тій жахливій тварині? – Не знаю навіщо приїздила – Лячно тут було так тихо навіщо вона приїздила? – Не знаю – Як це не знаєш? Ти знаєш все – Я теж її боюся – Як ти можеш її боятися Ти — людина? – Як ти можеш її боятися ти — птах? |
Do Dniepru polecę kiedyś w dalekie błękity wejdę na pokład białożaglej łodzi patrąc jak nową jaką afrodite piana urodzi z fal się wynurzy fudżijamy zarys lub storczykowe sumatry pokusy z perłowej wody różane benares strojne w lotusy lecz wrócę do cię dnieprze w słońcu siny kiedy wiosenne rozkwitną tarniny nad wieczną twą urodą znów się poskarżyć że wszystko jest niczem przed śmierci wielkim a cichym obliczem o wodo święta wodo | До Дніпра полину колись до незнаного світу на палубі встану під білі вітрила побачу як піна якусь афродиту нову народила із хвиль фудзіями зринатиме абрис або орхідейні суматри принади з перлистого гангу рожевий бенарес у лотосах шати та я повернусь дніпре ясної днини коли навесні розквітають тернини де хвиль твоїх вічність і врода жалітись усе є ніщо і без втіхи при смерті обличчі великім і тихім о водо пречистая водо |
Переклад з польської Наталії Бельченко. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев.
Наталія Бельченко – поетка, перекладачка. Авторка семи збірок віршів. Її поезії перекладалися німецькою, французькою, англійською, болгарською, корейською, голландською, польською, литовською мовами, опубліковані в Україні та за кордоном. Лауреатка літературної премії Губерта Бурди (Німеччина, 2000), літературної премії ім. Миколи Ушакова (2006), премії ім. Леоніда Вишеславського «Планета Поета» (2013), перекладацької премії «Метафора» (2014). Брала участь зокрема у фестивалях «Czas Poetów» (Люблін, 2014), «Prima vista» (Тарту, 2016), здійснила проект «Поетична мапа Києва» у Кракові. Стала одним з переможців (3 місце, українська мова) Міжнародного конкурсу на найкращий переклад поезії Віслави Шимборської російською, білоруською та українською мовами (Вроцлав, 2015).
Переклади віршів Ярослава Івашкевича здійснено в рамках проекту стипендії Gaude Poloniа 2017. Перекладачка вдячна за інспірації та підтримку Адамові Поморському, Радославу Романюку, Євгену Соболю.
1
