Вірші Рози Ауслендер в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Ірина Вікирчак | Перегляди: 6118
Роза Ауслендер (Rose Ausländer, 1901-1988) належить до плеяди німецькомовних Буковинських поетів ХХ століття. Народилася у Чернівцях, у 20-х роках виїхала до Америки, та повернулася у 1939 році до Чернівців. Події наступних кількох років, протягом яких Ауслендер перебувала у чернівецькому ґетто залишили незворотні травми в душі поетеси. Після війни вона знову виїхала за океан, цього разу до Нью-Йорка, де ще якийсь час не могла писати, аж поки з-під її пера не почали з’являтися вірші англійською мовою. У 1956 році за порадою Маріанни Мур Ауслендер повернулася до створення віршів рідною мовою і продовжувала писати німецькою аж до своєї смерті у 1988 році в Дюссельдорфі. Спадщина Рози Ауслендер складає більше двадцяти книг поезії, лише одна із яких, – «Заборонене дерево», англійською мовою.
МОЛИТВА МАШИНІСТКИ Озорений горизонте ось ми прийшли до тебе після офісних годин з серцями, мов овочі. Наш розум лежить у кошику для сміття з макулатурою наші порожні думки як білий папір настрій чорніший друкарської стрічки. Збираємо себе докупи приходимо до тебе у жадобі забуття в твоїх обіймах. Збери нас озорений горизонте у своїх оновлюючих руках перед тим як наступний день розпочне свою згубу. | TYPIST’S PRAYER Star-ringed horizon to you we come after office hours vegetable hearted. Our mind lies in the waste-basket with paper scraps our thoughts blank as white page our mood black as typewriter ribbon. Collecting our particles to you we come yearning for oblivion in your embrace. Gather us star-ringed horizon in your restoring arms before the next day’s undoing begins. |
СТАРІ Це їхня пора доби. Нічний пил у повітрі бурштинова фата на місяцеобличчі їх сон тонкий із вчорароку в цвітінні. Вони занадто скромні, щоб привітати ангелів спостерігаючи їх між зірок (хто сміє буть сентиментальним у наш час?). Так, це їхня пора доби. У цю пору доби вони забувають як далеко втекли роки як сильно хвилі беззахисні битимуть береги яким холодним стане місяць за годину і діти їхні – теж черстві й холодні із гострим прагненням забути про старе у нетерпінні ліплять власну пору. Й вони самі в нічліжному пилу на фоні чорних гір прибою й неба зірки байдужі в незрушності своїй. Вони можуть не відчувати, як нейлонова фата відбілює місяцеобличчя в синяві і силуети зрослися разом, їхні з іншими і яблука падають десь у далеких садах і вітер приходить на солоно-гострих мелодіях. Хоч можуть не відчувати поки що – це їхня пора доби. | THE OLD This is their hour. Nocturnal dust in air an amberveil over the moonface their subtle dream of yesteryear on bloom. They are too shy to welcome angels whom they behold between the stars (who dares to be sentimental nowadays?). Yes, this is their hour. This hour they forget how far the years have fled how hard the waves will hit the helpless shore how cold the moon will be an hour from now their children also hard and cold with a sharp passion to forget the old molding their season to impatient purpose. And they alone in the nocturnal dust against black mountains of the surf and sky the stars indifferent in their strict position. They may not feel it while a nylonveil whitens the moonface in the navy space and silhouettes have grown together, theirs with others and apples fall somewhere in distant gardens and wind arrives with saltspiced melodies. They may not feel it yet – this is their hour. |
ВІЗИТ НА МІСЯЦЬ Під час візиту на Місяць він був прийнятий як важливий гість з дружньої сусідньої країни Земля. Йому показали там все і серед інших цікавостей він побачив сонм ангелів різних геометричних форм: Криваво-червоні трикутники прямокутники ледь забарвлені круги ангелів флуоресцентної райдуги. Одягнені лише у орлонові крила чи радше місяцекрила. Але це ще нічого порівняно з тим що він далі пережив на Місяці. Кольори покинули тіла ангелів і ввічливо спонукали його залишити тіло що він і зробив щоб проявити люб’язність хоча було це нелегко і досить-таки незручно. (На свій подив, він був коричнево- сірий). Він злився із ними в такій разючій пишноті аж досягала вона від кінця Місяця до іншого (трохи болючого блаженства) аж поки він не відчув екстаз занадто гострий для терпіння і вони разом вибухнули красиво розколина неосягненного цвітіння звуку найсолодшої місяцемузики довкола. Не пам’ятав він, скільки це тривало але опам’ятався у своєму тілі покидаючи Місяць. Йому сказали це особлива вистава на його честь визначного гостя з дружньої сусідньої країни Земля. Коли він повернувся з поїздки у Місяцекрай з сердечними вітаннями для своїх друзів чи ви повірите – вони йому не повірили! Вони дуже дуже погано до нього ставилися й замкнули в похмурій кімнаті похмурого дому з багатьма людьми без кольору й музики. Я ходила його провідати. Він був зайнятий – малював свої пригоди на Місяці. Я бачила трикутного ангела з тремтячими крилами і круглого ангела бачила сяючу сферу і подумала що я чула місячну музику довкола. Він мені повів усі деталі з ретельною точністю і передав вітання від гостинних місяцедрузів. І я йому вірила. | VISIT TO THE MOON During his visit to the Moon he was treated as a distinguished visitor from the friendly neighbor country Earth. He was shown around and among other attractions he saw a host of angels of different geometrical forms: Boldcolored triangles rectangles subtly hued the circle angels a fluorescent rainbow. They wore sheer orlon wings or rather moonwings. But that was nothing compared with that he next experienced on the Moon. The colors left their angelbodies and politely incited him to leave his body which he did to show his courtesy although it was not easy and rather uncomfortable. (To his surprise he was a brownish grey.) He blended with them in a brilliance so intense it reached from the end of the Moon to the other (a sort of painful bliss) till he felt the ecstasy too sharp to bear and they exploded together beautifully an opening vast blossom of sound the sweetest moonsweet music all around. How long it lasted he did not remember but he found himself back in his own body taking leave of the Moon. It was a special performance he was told in his honor the distinguished visitor from the friendly neighbor country Earth. When he came home from his trip to the Moonland with cordial greetings for his friends would you believe it – they did not believe him! They were very very nasty and locked him in a gloomy room in a gloomy house with many people without color or music. I went to see him. He was busy painting his adventures to the Moon. I saw a triangle angel shaking wings with a circle angel saw the brilliant sphere and thought I heard moon music all around. He told me the details with elaborate precision and gave me kind regards from the hospitable moonfolks. I believed him. |
КОЛИ САД БУЛО ЗАМКНЕНО Коли велетенський сад було замкнено, чоловік привів свого компаньйона та одинокість на землю. Доростаючи до смерті, він мав творити життя щомиті, оскільки це була його єдина власність. Братерська заздрість – то страшна відплата за експеримент бути одинаком – не приймати суперників, пожирати владу – червоне привабливе яблуко. Оскільки час був заточений під розширений простір, предмети квітли від пальців його, нічого дивного. Ця чудесна реальність кожного бога, як музика й райдуга в його пульсі. Трансформував моменти у куполи, стіни, ґетто. Двері зачинені. Війни відкрили стару контроверсію: Комбінована воля заздрісних братів між Темночервоними ангелами любові і влади. Голий вибір. Миттєвості і боги – його палаючі реальності. Навіть потоп не зміг би втопити таке вперте бачення живої іскри, кришталевого слова неподіленого життя, яке ще у пам’яті. | WHEN THE GARDEN WAS LOCKED When the huge garden was locked man brought his companion and loneliness to the soil. Growing towards death, he had to create life every moment as his only possession. The brother’s envy was the terrible return to the experiment of being singular, accepting no rival, devouring power, the red luring apple. As time was shaped in expanding space, objects blossomed from his fingers, nothing was odd. The wonderful reality of every god was music and rainbow in his pulse. He transformed his moments to domes, walls, ghettoes. Doors closed. Wars opened the old controversy: The combined will of jealous brothers between the crimson angels love and power. The naked choice. Moments and gods his burning realities. Even the flood could not drown his stubborn vision of the living spark, the crystal word the still-remembered undivided life. |
СЛОВО «На початку було слово». Остання іскра згасла. Океан та континент помахали «адьйо». Ніхто не відправив голуба, без сентиментів, без кольорів. А як же ангели? І той, хто вище, ніж вони і ми? Ні поруху. Забуті полюси і перигей. Ні дерева, Ні птаха. Снять Еони. Спить Аполон. Авантюри складів, невмілих, нечутих. Хаос самотній, що прагнув порядку, заплакав. Світло, тінь, форма, звук – : Прийми СЛОВО! | THE WORD "In the beginning was the word.” Last spark was spent. Ocean and continent waved adieu. No dove was sent, no sentiment, no hue. But the angels? And he who is higher than they and we? Nothing stirred. Pole and perigee forgotten. No tree, no bird. Aeons dreamt. Apollo slept. Ventures of syllables, inept, unheard. Chaos was lonely, longed for order, wept. Light, shade, a shape, a sound - : Accept the WORD! |
ДЗВОНИ Три металеві жайворонки летять над селом півколами звуку. Люди вбрані в надію й молитву пропонують свої «алілуя» на тиждень. Бах з органу благословляє їхні вуха тріумфом віри. Повітря стає хвилею відпочинку умиває їхні обличчя розслаблені. Діти білі й блакитні й рожеві грають врочисті ігри щоб не пом’ялася їхня краса їхній сміх – букет дзвіночків. Собаки дрімають біля сонних дверей снять про ніжні кістки і солодкий-пресолодкий пиріг. Після обіду святкового село швидко поринає в сон. Прохолодні ангели плинуть коридорами й спальнями Тихо цілують губи. І вже надвечір родина йде на прогулянку вздовж верб до лавок, де збираються сусіди. Ритуал пліткування йде по колу змішується із балачками дітей і жайворонковими голосами вечірніх дзвонів. | BELLS Three larks of ore fly over the village in half-circles of sound. The people clothed in hope and prayer offer their hallelujahs for a week. Bach on the organ blesses their ears with the triumph of faith. The air is a wave of rest washing their faces relaxed. The children white and blue and pink play solemn games in order not to crease their prettiness their laughter a bunch of little bells. Dogs doze at sleepy doors dreaming of tender bones and sweet-sweet cake. After the dinner-feast the village is fast asleep. Cool angels glide through corridors and bedrooms Kissing the lips with the silence. The last part of the afternoon is a family walk along the willows to benches where neighbors meet. The ritual of gossip goes around mingles with the chatter of children and lark-voices of evening bells. |
Переклад з англійської – Ірина Вікирчак. Запрошений експерт, редактура – Гєник Бєляков. Куратор розділу – Олег Коцарев.
Ірина Вікирчак займається літературними фестивалями та культурним менеджментом, навчається в аспірантурі Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича. З червня 2016 р. – керівниця національного Бюро програми ЄС «Креативна Європа» в Україні. Засновниця Міжнародного фестивалю оповідання «Intermezzo», екс-директорка Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz. Курувала українську програму фестивалів літератури у Амстердамі та Кракові. Пише вірші, працює над кандидатською дисертацією про англомовну творчість Рози Ауслендер під керівництвом Петра Рихла.