22 Листопада 2024, 01:55 | Реєстрація | Вхід

Вірші Рози Ауслендер в перекладах українською

Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Ірина Вікирчак | Перегляди: 6069


Роза Ауслендер (Rose Ausländer, 1901-1988) належить до плеяди німецькомовних Буковинських поетів ХХ століття. Народилася у Чернівцях, у 20-х роках виїхала до Америки, та повернулася у 1939 році до Чернівців. Події наступних кількох років, протягом яких Ауслендер перебувала у чернівецькому ґетто залишили незворотні травми в душі поетеси. Після війни вона знову виїхала за океан, цього разу до Нью-Йорка, де ще якийсь час не могла писати, аж поки з-під її пера не почали з’являтися вірші англійською мовою. У 1956 році за порадою Маріанни Мур Ауслендер повернулася до створення віршів рідною мовою і продовжувала писати німецькою аж до своєї смерті у 1988 році в Дюссельдорфі. Спадщина Рози Ауслендер складає більше двадцяти книг поезії, лише одна із яких, – «Заборонене дерево», англійською мовою. 



МОЛИТВА МАШИНІСТКИ

Озорений горизонте
ось ми прийшли до тебе
після офісних годин
з серцями, мов овочі. 

Наш розум лежить 
у кошику для сміття
з макулатурою
наші порожні думки
як білий папір
настрій чорніший друкарської стрічки. 

Збираємо себе докупи
приходимо до тебе у жадобі
забуття
в твоїх обіймах. 

Збери нас 
озорений горизонте 
у своїх оновлюючих руках
перед тим як наступний день
розпочне свою згубу. 
TYPIST’S PRAYER

Star-ringed horizon
to you we come
after office hours
vegetable hearted.

Our mind lies
in the waste-basket
with paper scraps
our thoughts blank
as white page
our mood black as typewriter ribbon.

Collecting our particles
to you we come yearning
for oblivion
in your embrace.

Gather us 
star-ringed horizon
in your restoring arms
before the next day’s
undoing begins.


СТАРІ

Це їхня пора доби.
Нічний пил у повітрі
бурштинова фата на місяцеобличчі
їх сон тонкий із вчорароку
в цвітінні.
Вони занадто скромні, щоб привітати ангелів
спостерігаючи їх між зірок
(хто сміє буть сентиментальним у наш час?).
Так, це їхня пора доби.  

У цю пору доби вони забувають
як далеко втекли роки
як сильно хвилі беззахисні битимуть береги
яким холодним стане місяць за годину
і діти їхні – теж черстві й холодні
із гострим прагненням забути про старе
у нетерпінні ліплять власну пору. 
Й вони самі в нічліжному пилу
на фоні чорних гір прибою й неба
зірки байдужі в незрушності своїй. 

Вони можуть не відчувати, як нейлонова фата
відбілює місяцеобличчя в синяві
і силуети зрослися разом, їхні з іншими
і яблука падають десь у далеких садах
і вітер приходить на солоно-гострих мелодіях.
Хоч можуть не відчувати поки що –
це їхня пора доби. 
THE OLD

This is their hour.
Nocturnal dust in air
an amberveil over the moonface
their subtle dream of yesteryear on bloom.
They are too shy to welcome angels
whom they behold between the stars
(who dares to be sentimental nowadays?).
Yes, this is their hour. 

This hour they forget
how far the years have fled
how hard the waves will hit the helpless shore
how cold the moon will be an hour from now
their children also hard and cold
with a sharp passion to forget the old
molding their season to impatient purpose.
And they alone in the nocturnal dust
against black mountains of the surf and sky
the stars indifferent in their strict position.

They may not feel it while a nylonveil
whitens the moonface in the navy space
and silhouettes have grown together, theirs with others
and apples fall somewhere in distant gardens
and wind arrives with saltspiced melodies.
They may not feel it yet – 
this is their hour. 



ВІЗИТ НА МІСЯЦЬ

Під час візиту на Місяць він був 
прийнятий як важливий гість
з дружньої сусідньої країни Земля. 
Йому показали там все і серед інших цікавостей він побачив сонм ангелів різних геометричних форм:
Криваво-червоні трикутники прямокутники ледь забарвлені
круги ангелів флуоресцентної райдуги. 
Одягнені лише у орлонові крила
чи радше місяцекрила. 

Але це ще нічого порівняно з тим що
він далі пережив на Місяці. 
Кольори покинули тіла ангелів і
ввічливо спонукали його залишити тіло 
що він і зробив щоб проявити люб’язність
хоча було це нелегко і досить-таки незручно. 
(На свій подив, він був коричнево-
сірий). 
Він злився із ними в такій разючій пишноті аж досягала вона
від кінця Місяця до іншого 
(трохи болючого блаженства)
аж поки він не відчув екстаз занадто гострий для терпіння
і вони разом вибухнули
красиво
розколина неосягненного цвітіння звуку
найсолодшої місяцемузики довкола.
Не пам’ятав він, скільки це тривало
але опам’ятався у своєму тілі
покидаючи Місяць. 

Йому сказали це особлива вистава
на його честь визначного гостя
з дружньої сусідньої країни Земля. 

Коли він повернувся з поїздки у Місяцекрай
з сердечними вітаннями для своїх друзів
чи ви повірите – вони йому не повірили!
Вони дуже дуже погано до нього ставилися й замкнули
в похмурій кімнаті похмурого дому
з багатьма людьми без кольору й музики. 
Я ходила його провідати. Він був зайнятий – малював
свої пригоди на Місяці. 
Я бачила трикутного ангела з тремтячими крилами і круглого ангела бачила сяючу сферу
і подумала що я чула місячну музику довкола. 
Він мені повів усі деталі з ретельною точністю і передав вітання від гостинних місяцедрузів. 
І я йому вірила. 






VISIT TO THE MOON

During his visit to the Moon he was
treated as a distinguished visitor
from the friendly neighbor country Earth.
He was shown around and among other
attractions he saw a host of angels of
different geometrical forms:
Boldcolored triangles rectangles subtly hued
the circle angels a fluorescent rainbow.
They wore sheer orlon wings
or rather moonwings.

But that was nothing compared with that
he next experienced on the Moon.
The colors left their angelbodies and
politely incited him to leave his body which
he did to show his courtesy although
it was not easy and 
rather uncomfortable.
(To his surprise he was a brownish grey.)
He blended with them in a brilliance so intense it reached
from the end of the Moon
to the other
            (a sort of painful bliss)
till he felt the ecstasy too sharp to bear
and they exploded together beautifully
an opening vast blossom of sound
the sweetest moonsweet music all around.

How long it lasted he did not remember
but he found himself back in his own body
taking leave of the Moon.
It was a special performance he was told
in his honor the distinguished visitor
from the friendly neighbor country Earth.

When he came home from his trip to the Moonland
with cordial greetings for his friends
would you believe it – they did not believe him!
They were very very nasty and locked him
in a gloomy room in a gloomy house
with many people without color or music. 

I went to see him. He was busy painting
his adventures to the Moon.
I saw a triangle angel shaking wings with a circle angel saw the brilliant sphere
and thought  I heard moon music all around.
He told me the details with 
elaborate precision and 
gave me kind regards from
the hospitable moonfolks.
I believed him.


КОЛИ САД БУЛО ЗАМКНЕНО

Коли велетенський сад було замкнено,
чоловік привів свого компаньйона та
одинокість на землю.
Доростаючи до смерті, він мав творити життя
щомиті, оскільки це була його єдина власність. 

Братерська заздрість – то страшна відплата
за експеримент бути одинаком – 
не приймати суперників,
пожирати владу – червоне привабливе яблуко. 

Оскільки час був заточений під розширений простір,
предмети квітли від пальців його,
нічого дивного. 
Ця чудесна реальність кожного бога,
як музика й райдуга в його пульсі.

Трансформував моменти у куполи, стіни, ґетто.
Двері зачинені. Війни відкрили стару контроверсію:
Комбінована воля заздрісних братів між 
Темночервоними ангелами любові і влади. 

Голий вибір.
Миттєвості і боги – його палаючі реальності. 
Навіть потоп не зміг би втопити таке вперте бачення
живої іскри, кришталевого слова
неподіленого життя, яке ще у пам’яті. 
WHEN THE GARDEN WAS LOCKED

When the huge garden was locked
man brought his companion and loneliness to the soil.
Growing towards death, he had to create life
every moment as his only possession.

The brother’s envy was the terrible return
to the experiment of being singular,
accepting no rival,
devouring power, the red luring apple.

As time was shaped in expanding space,
objects blossomed from his fingers, nothing was odd. 
The wonderful  reality of every god
was music and rainbow in his pulse.

He transformed his moments to domes, walls, ghettoes.
Doors closed. Wars opened the old controversy:
The combined will of jealous brothers between
the crimson angels love and power.

The naked choice.
Moments and gods his burning realities.
Even the flood could not drown his stubborn vision
of the living spark, the crystal word
the still-remembered undivided life.




СЛОВО

«На початку було слово».

Остання іскра згасла.
Океан та континент 
помахали «адьйо».
Ніхто не відправив голуба,
без сентиментів,
без кольорів. 

А як же ангели? І той,
хто вище, ніж вони і ми?
Ні поруху.
Забуті полюси 
і перигей. Ні дерева,
Ні птаха. 

Снять Еони. Спить Аполон.
Авантюри складів, невмілих,
нечутих.
Хаос самотній, що прагнув порядку,
заплакав.
Світло, тінь, форма, звук – : 
Прийми
СЛОВО!
THE WORD

"In the beginning was the word.”

Last spark was spent.
Ocean and continent
waved adieu.
No dove was sent,
no sentiment,
no hue.

But the angels? And he
who is higher than they and we?
Nothing stirred.
Pole and perigee
forgotten. No tree,
no bird.

Aeons dreamt. Apollo slept.
Ventures of syllables, inept,
unheard.
Chaos was lonely, longed for order, wept.
Light, shade, a shape, a sound - : Accept
the WORD!




ДЗВОНИ

Три металеві жайворонки
летять над селом
півколами звуку. 

Люди
вбрані в надію й молитву пропонують
свої «алілуя» на тиждень. 
Бах з органу благословляє їхні вуха
тріумфом віри. 

Повітря стає хвилею відпочинку
умиває їхні обличчя розслаблені. 

Діти
білі й блакитні й рожеві
грають врочисті ігри щоб не
пом’ялася їхня краса
їхній сміх – букет дзвіночків.
Собаки дрімають біля сонних дверей
снять про ніжні кістки і солодкий-пресолодкий пиріг.

Після обіду святкового
село швидко поринає в сон.
Прохолодні ангели плинуть
коридорами й спальнями
Тихо цілують губи. 

І вже надвечір
родина йде на прогулянку вздовж верб
до лавок, де збираються сусіди. 
Ритуал пліткування йде по колу
змішується із балачками дітей
і жайворонковими голосами
вечірніх дзвонів. 
BELLS

Three larks of ore
fly over the village
in half-circles of sound.

The people 
clothed in hope and prayer offer
their hallelujahs for a week.
Bach on the organ blesses their ears
with the triumph of faith. 

The air is a wave of rest
washing their faces
relaxed. 

The children
white and blue and pink
play solemn games in order not to
crease their prettiness
their laughter a bunch of little bells.
Dogs doze at sleepy doors 
dreaming of tender bones and sweet-sweet cake.

After the dinner-feast
the village is fast asleep.
Cool angels glide through corridors and bedrooms
Kissing the lips with the silence.  

The last part of the afternoon
is a family walk along the willows
to benches where neighbors meet.
The ritual of gossip goes around
mingles with the chatter of children
and lark-voices
of evening bells.


Переклад з англійської – Ірина ВікирчакЗапрошений експерт, редактура – Гєник Бєляков. Куратор розділу – Олег Коцарев.


Ірина Вікирчак займається літературними фестивалями та культурним менеджментом, навчається в аспірантурі Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича. З червня 2016 р. – керівниця національного Бюро програми ЄС «Креативна Європа» в Україні. Засновниця Міжнародного фестивалю оповідання «Intermezzo», екс-директорка Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz. Курувала українську програму фестивалів літератури у Амстердамі та Кракові. Пише вірші, працює над кандидатською дисертацією про англомовну творчість Рози Ауслендер під керівництвом Петра Рихла. 

2 коментарів

avatar
0
1 Zentrum Gedankendach • 16:33, 19 Січня 2017
Усе гарно, лише філософію у Відні Р.А. не вивчала.
avatar
Оксано, дякуємо cool

Залишити коментар

avatar