Поезія Сільвії Плат в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Марічка Сташко, Галина Шейко | Перегляди: 11648
Сільвія Плат (Sylvia Plath) - американська поетеса, засновниця жанру «сповідальної поезії». Народилась в часи Великої депресії в Бостоні, штат Массачусетс. У 1950 році Плат отримала стипендію для навчання в Сміт-коледжі, престижному жіночому інституті.
Після закінчення третього курсу отримала першу премію в конкурсі Mademoiselle Fiction Contest, що проводився журналом Mademoiselle (Нью-Йорк) за оповідання Sunday at the Mintons. Разом з премією Сільвія отримала запрошення на місячне стажування в журналі. Події цього місяця згодом стали основою роману The Bell Jar («Під скляним ковпаком») 1963.
Після успішного закінчення коледжу за дипломну роботу «Двійниковість у творчості Достоєвського» (The Magic Mirror: A Study of the Double in Two of Dostoevsky's Novels) Плат отримала грант програми Фулбрайта, який дозволив їй продовжити навчання в Кембриджі, де Сільвія познайомилася з майбутным чоловіком, поетом Тедом Х'юзом. За життя Плат вийшла лише одна поетична збірка The Colossus & Other Poems (1960).
Злет творчої кар'єри поетеси обірвався на початку 1963 року, коли страждаючи від важкою депресії, Сильвія Плат наклала на себе руки. У 1965 році була видана збірка Ariel («Аріель»), яка отримала захоплені відгуки критиків, а в 1982 році за книгу Collected Poems («Вибрані твори») Плат отримала Пулітцерівську премію посмертно.
Край Жінку вдосконалено. ЇЇ мертве Тіло нап’ялило усміх досягнення, Ілюзія грецької неминучості Тече у згортках її тоги, ЇЇ босі Стопи, здається, кажуть: Ми зайшли надто далеко, це кінець. Кожне мертве дитя звите, біла змійка, Кожне біля свого Жбанку з молоком, що вже порожній Вона поклала Їх назад у своє тіло так само, як стуляються Пелюстки ружі у мить, як ціпеніє сад І аромат кровить З солодкої глибокої горлянки квітки ночі. У місяця, що дивиться з свого кісткового склепіння, Немає причин для смутку. Він звиклий до таких речей Його чорноти тягнуться й тріскочуть. 1963 | Edge The woman is perfected Her dead Body wears the smile of accomplishment, The illusion of a Greek necessity Flows in the scrolls of her toga, Her bare Feet seem to be saying: We have come so far, it is over. Each dead child coiled, a white serpent, One at each little Pitcher of milk, now empty She has folded Them back into her body as petals Of a rose close when the garden Stiffens and odors bleed From the sweet, deep throats of the night flower. The moon has nothing to be sad about, Staring from her hood of bone. She is used to this sort of thing. Her blacks crackle and drag. 1963 |
Вівці в тумані Пагорби відступають у білість. Люди чи то зорі Засмучені мною, я розчаровую їх. Потяг лишає подиху слід . О тихий Коню іржавої масті, Копита, скорботні дзвони – Весь ранок той Ранок чорнів, Квітка опала. Мої кості втілюють спокій, від лук Далеких тане моє серце. Вони погрожують Впустити мене до небес Осиротілих і беззорих темних вод. | Sheep In Fog The hills step off into whiteness. People or stars Regard me sadly, I disappoint them. The train leaves a line of breath. O slow Horse the colour of rust, Hooves, dolorous bells - All morning the Morning has been blackening, A flower left out. My bones hold a stillness, the far Fields melt my heart. They threaten To let me through to a heaven Starless and fatherless, a dark water. |
Маки в липні Маленькі маки, пекельні вогники, Чи не чините болю? Мерехтите. Не можу торкнутись. Пускаю свої руки в полум’я. Не пече І втомлює мене дивитися на вас, Таких мерехтливих, морхлих і червоних, як шкіра вуст. Вуст щойно закривавлених. Малі криваві спіднички! Навколо чад, якого не торкнутись. Де ваш дурман, ваші нудотні голівки? Якби ж я могла кровити чи спати! Якби ж мої вуста могли поєднатися з болем! Або ваш трунок просочився в мене, у капсулі зі скла, Дурманячи і роблячи тихою. Але безбарвною. Безбарвною. | Poppies In July Little poppies, little hell flames, Do you do no harm? You flicker. I cannot touch you. I put my hands among the flames. Nothing burns And it exhausts me to watch you Flickering like that, wrinkly and clear red, like the skin of a mouth. A mouth just bloodied. Little bloody skirts! There are fumes I cannot touch. Where are your opiates, your nauseous capsules? If I could bleed, or sleep! If my mouth could marry a hurt like that! Or your liquors seep to me, in this glass capsule, Dulling and stilling. But colorless. Colorless. |
Побоювання Існує на світі біла стіна, над якою небо стає Нескінченним, зеленим і вкрай недосяжним. Ангели плавають у ньому, у зірках і у байдужості також. Я серед них. Сонце розчиняється в стіні, стікає променями. Сіра стіна нині, роздерта і кровить. Невже нікуди не подітися від цього? Кроки позад мене колами снують до дна. Нема ані дерев, ані птахів у цьому світі, Лише оскома. Червона стіна постійно здригається: Червоний кулак відпускає-стискає Два сірі паперові клунки – Ото і все, чим я є, це, і ще страх Бути скинутою під хрести і шквал скорботи. На чорній стіні невідомі птахи Хитають головами й плачуть. Нема розмов про аморальність серед них! Студені пустоти підступають: Вони наближаються поспіхом. 1962 | Apprehensions There is this white wall, above which the sky creates itself- Infinite, green, utterly untouchable. Angels swim in it, and the stars, in indifference also. They are my medium. The sun dissolves on this wall, bleeding its lights. A grey wall now, clawed and bloody. Is there no way out of the mind? Steps at my back spiral into a well. There are no trees or birds in this world, There is only sourness. This red wall winces continually: A red fist, opening and closing, Two grey, papery bags- This is what i am made of, this, and a terror Of being wheeled off under crosses and rain of pieties. On a black wall, unidentifiable birds Swivel their heads and cry. There is no talk of immorality among these! Cold blanks approach us: They move in a hurry. 1962 |
18 квітня слиз із усіх моїх учора гниє в порожнині мого черепа і якби мій шлунок скоротився через якесь зрозуміле явище як-от вагітність чи закреп Я б не згадала тебе чи то через спання нечасте як місяць із цвілого сиру чи то через харчі поживні як листя фіалки чи то через усе і через кілька згубних ярдів дерну в декількох шматках неба і крон прийдешнє зникло вчора так само легко і безнадійно як тенісний м’ячик у присмерку 1962 | April 18 the slime of all my yesterdays rots in the hollow of my skull and if my stomach would contract because of some explicable phenomenon such as pregnancy or constipation I would not remember you or that because of sleep infrequent as a moon of greencheese that because of food nourishing as violet leaves that because of these and in a few fatal yards of grass in a few spaces of sky and treetops a future was lost yesterday as easily and irretrievably as a tennis ball at twilight 1962 |
Слова Сокири По яких ліс заливається дзвоном І луни! Луни розбігаються Від центру геть, як коні. Сік Вирує, як сльози, як Вода, що прагне Відродити свою гладінь Понад каменем Що падає перевертом, Білий череп, З’їдений дикими травами. Через роки я Стрінула їх при дорозі – Слова некеровані й сухі, Безперестанний стук копит. Допоки З дна водойми зорі непорушні Керують життям. 1963 | Words Axes After whose stroke the wood rings, And the echoes! Echoes traveling Off from the center like horses. The sap Wells like tears, like the Water striving To re-establish its mirror Over the rock That drops and turns, A white skull, Eaten by weedy greens. Years later I Encounter them on the road - Words dry and riderless, The indefatigable hoof-taps. While From the bottom of the pool, fixed stars Govern a life. 1963 |
Зимові дерева Чорнила вогкого світанку розчиняються до голубого. На губці з туману дерева Здаються схемою рослини. Спогади ринуть, кільце за кільцем, Множини весіль. Не знаючи ні викиднів ані личини жовчі, Живіші за жінок, Вони сіють так легко! Куштуючи вітри безногі В минулому по пояс – Крилаті, потойбіччям наповнені. Тоді вони стають Ледами. О, матір листви і духмяності, Хто ж ті скорботні? Примари горлиць, що воркочуть, але розради не дають. 1962 | Winter Trees The wet dawn inks are doing their blue dissolve. On their blotter of fog the trees Seem a botanical drawing - Memories growing, ring on ring, A series of weddings. Knowing neither abortions nor bitchery, Truer than women, They seed so effortlessly! Tasting the winds, that are footless, Waist-deep in history - Full of wings, otherworldliness. In this, they are Ledas. O mother of leaves and sweetness Who are these pietas? The shadows of ringdoves chanting, but easing nothing. 1962 |
Сплячі Нема на жодній мапі місця, Що там цих двійко сплять. Ми втратили їх слід. Вони неначе під водою У синьому застиглім світлі Французького відкритого вікна, Завішеного жовтим тюлем. Там через тріщину вузьку Землі вогкої проростає дух. Слимак лишає срібний слід; Там темні зарості ховають дім. Ми ж озираємось за ним. Між пелюсток, блідих, як смерть І листя скам’янілого в обіймах Вони там сплять вуста в уста. Блідий серпанок там здійнявся. Малі зелені ніздрі подих в’ють, Вони ж звиваються у сні своєму. І вигнані із теплої постелі, Ми є той сон, що завше їм роїть. Повіки їхні зберігають темінь. Нема біди, що зринула б на них. Ми вислизаємо зі шкіри Кудись у час новий. 1959 | Sleepers No map traces the street Where those two sleepers are. We have lost track of it. They lie as if under water In a blue, unchanging light, The French window ajar Curtained with yellow lace. Through the narrow crack Odors of wet earth rise. The snail leaves a silver track; Dark thickets hedge the house. We take a backward look. Among petals pale as death And leaves steadfast in shape They sleep on, mouth to mouth. A white mist is going up. The small green nostrils breathe, And they turn in their sleep. Ousted from that warm bed We are a dream they dream. Their eyelids keep up the shade. No harm can come to them. We cast our skins and slide Into another time. 1959 |
Переклад з англійської – Марічка Сташко, Галина Шейко.
Запрошений експерт, редактура – Гєник Бєляков. Куратор розділу – Олег Коцарев.
Переклад:
- Марічка Сташко – авторка порталу Litcentr, учасниця проекту «Поезія без компромісів».
- Галина Шейко – учасник літературних слемів та перекладацького конкурсу «Метафора».
1
