Вірші Ґеорґі Ґосподинова в перекладах Остапа Сливинського
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Остап Сливинський | Перегляди: 3252
Ґеорґі Ґосподинов (Георги Господинов) – болгарський поет, прозаїк, публіцист, драматург, редактор. Автор п’яти поетичних збірок та стількох же книг прози, серед яких «Природний роман» (1999, український переклад – 2012), роман «Фізика туги» (2012), збірки оповідань «Та інші історії» (2001), «Невидимі кризи» (2013), «І все стало місяцем» (2013). Творив і співтворив графічні романи й кіносценарії, літературні містифікації та антології. Лауреат багатьох болгарських і міжнародних нагород. Проза і поезія Ґосподинова перекладені понад 20-ма мовами, а його «Природний роман» вважають найвідомішим у світі болгарським літературним текстом, створеним після 1989 року.
Запропоновані вірші походять із найновішої поетичної збірки Ґеорґі Ґосподинова «Там, де нас нема» / Там, където не сме (2016).
А життя раптово урветься
На блошиному ринку
дівчина у футболці
Life is too short
to learn German,
що облягає їй груди,
іде назустріч хлопцеві у футболці
Just do it
серед вінілових платівок
із двадцятого століття.
І вони це зроблять,
іще сьогодні пополудні,
під Riders on the Storm,
їхні футболки читатимуть
одна одну на підлозі.
Я дивитимуся з вікна,
як крутять листям
вітри вересня,
і повторюватиму в нескінченність
якусь німецьку дієвідміну:
Ich will, du willst, sie will…
Слабкі капіляри
Я кривавив у Лондоні, Ямболі та Парижі,
кривавив у Стамбулі,
як недорізаний,
спертий на паркан
якогось пообіддя,
кривавив так по-дурному в Мангетені,
від Третьої авеню аж до Сентрал-парку,
затиснувши пальцями ніздрі,
ковтаючи й витріщаючись кудись угору,
кривавив на літературних читаннях
і в потягу до Коїмбри також
(стояла скажена спека),
пролив кров у Нормандії
без крихти героїзму,
в Берліні на березі Шпреє,
біля театру Брехта,
зовсім за Станіславським…
Кривавив покірно щотижня
над шкільним умивальником,
червоне на порцеляні…
Стільки пролито крові,
що я вже мав би померти,
мав би стати героєм,
а я – ще до того, як мене вдарять,
а я – такий блідий з ватою в носі,
вбогий трагізм –
слабкі капіляри…
Речі, що пожирають час
велике місто
мала дитина
меланхолія в інтернеті
балакучий друг
чекання в аеропорту
копирсання у старих фото
нещаслива любов
щаслива любов
Маленький ранковий злочин
Надворі мокро після дощу
ти проходиш уранці ще сонний
(стежкою до туалету)
хрум
равлик під твоїми ногами
вбивство через неувагу
що не пом’якшує провини
ти озираєшся
ще рано і свідків немає
труп відкидаєш ногою у трави
важкі від крапель
але й вода не змиває гріха
убивство – таке маленьке
що не можеш забути про нього
до самого вечора
Мати міркує
Лише чоловіки таке можуть зробити,
хіба несуть такі речі дитині –
золото, ладан, смирну?
Віслюк і віл розуміють більше,
гріють своїм подихом ясла.
Ще потрібне сухе полотно,
свіжа вода,
дрова для багаття.
Нема чого гостям плутатись під ногами,
дитина лякається, а їй треба спати,
вона хоче циці.
Відішли усіх, Господи,
та й сам іди в мирі –
одного дня ти його забереш,
але зараз воно таке ще маленьке,
мокре
й моє.
Бог водоспадів і Бог дірявих кухонних кранів мають різне походження
Бог водоспадів – глухий і гугнявий,
Бог, що лопоче, белькоче, тріщить,
білий, щасливий,
нічого не розуміє,
нічого не чує,
радіє нам, бризкає…
Бог кранів, що протікають у кухні, –
інакший,
він
підслуховує все, як сусід,
володіє незбагненними шумами ночі,
чуває над тими, що плачуть у ванній,
що порізались в кухні,
але не допомагає.
Любляна
Одного вечора
в готельній кімнаті
у новинах на державному радіо
почути як диктор
усю кримінальну хроніку
вичерпує одним лише повідомленням:
загубилося чорне кошеня
в центрі міста…
(В нас усе, доброї ночі!)
Ось так загубився мій сон
у центрі найспокійнішої зі столиць.
Bildungsroman
І навчився він ходити,
і навчився говорити,
і навчився читати,
і цілуватися з язиком,
і закохуватися, і розлучатися,
і знову закохуватися,
виховувати дітей,
дбати про виноградник,
перетворювати плоди на вино,
ремонтувати крани в домі,
неремстиво старіти,
майструвати фігурки з дерева,
плакати нишком у ванній,
грати в шахи з іншими
дідами пополудні,
грітись на сонці,
ходити з паличкою.
…………….
Стількох речей він навчився
і ось відходить,
приготований до чогось,
чого ми не знаємо.
Мій батько знав
У них – здорове знання.
Мій батько
знав чудово,
як орати землю,
коли сіяти біб і перець,
коли – гарбузи й кавуни,
чим бризкати проти жуків
і як діставати мед: витискаєш стільник,
усуваєш віск, із якого можна відлити свічку,
як мазати плетений вулик,
як лікувати рану пучкою солі й кількома краплями сечі,
як робити вино.
Отакі прості чудеса
знав мій батько.
Я зараз старший від нього –
дитина,
яка нічого не вміє.
Дописка
Одного ранку наприкінці січня
в літньому саду Шенбрунна,
коли сонце гріло повіки,
граючи в сецесію з тонким
візерунком капілярів,
я накидав це у блокноті
(без жодного зв’язку з описаним вище).
…місяці й роки не існують,
порожні кімнати, в яких
ніхто не живе.
Існує лише
один день і одна ніч,
і вони повторюються вічно.
Щоб геть не здуріти
(і аби мати що рахувати),
людина вигадала собі час…
Я поставив дату,
місяць і рік.
А потім їх витер.
Приватні ангели (поза ієрархією)
Ангел туги
Ангел тіні від руки що пише
Ангел садів де вже зібрано яблука
Ангел гіпсових ангеликів під стелею
Ангел порожньої вази
Ангел пізніх пополуднів
Ангел ночі
Ангел неділь
Ангел незручних пауз
(щойно пролетів – кажуть)
Ангел позіхання
Ангел покинутих
Ангел тих що покидають
іноді один і той же
Переклад з болгарської Остапа Сливинського. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев.
Перекладено за виданням: Георги Господинов. Там, където не сме. Пловдив: Жанет 45, 2016.
Переклад здійснений в рамках творчої резиденції в Будинку літератури та перекладу (Софія, Болгарія). Автор фото: Vella de Bella.
Остап Сливинський (нар. 1978) – поет, перекладач, критик, есеїст. Автор чотирьох поетичних збірок, понад сотні есе, колонок, рецензій, оглядів в українській та закордонній періодиці. Твори перекладені 15-ма мовами.
Перекладає художню і наукову літературу з англійської, білоруської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Серед, авторів, яких перекладав, є Дерек Волкотт, Чеслав Мілош, Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Ґеорґі Ґосподинов.
Був координатором Міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців у Львові (2006–2007), співкоординатором фестивалю «Дні перекладу» (Київ, 2015). Брав участь у багатьох літературних та перекладацьких фестивалях в Україні і за кордоном.
Член редколегії польсько-українсько-німецького літературного часопису «Радар» (Краків). Викладає історію польської літератури у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Ініціатор і учасник синтетичних мистецьких проектів і перформансів.