05 Серпня 2020, 04:15 | Реєстрація | Вхід

Вірші Джеймса Тейта в перекладах Остапа Сливинського

18 Травня 2016 о 18:39 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Остап Сливинський | Перегляди: 2401


 
Джеймс Тейт (James Tate, 1943–2015) – американський поет, лауреат Пулітцерівської премії та Національної книжкової премії США. 

Народився в Канзас-сіті в сім’ї військового льотчика, який загинув у повітряному бою, коли Джеймсові був 1 рік. Виховувався матір’ю і вітчимом, був «важким підлітком», належав до шкільної банди. Вступивши, попри все, до коледжу в Пітсбурзі, зацікавився літературою і почав пробувати себе в поезії. «Від найпершого моменту, коли я почав писати, – згадував згодом Тейт, – я знав, що ніколи не писатиму про власне життя». 

В різний час перебував під впливом Воллеса Стівенса, Вільяма Карлоса Вільямса і французьких сюрреалістів. Його манеру письма часто називають «сюрреалістичною», «комічною» і «абсурдною». Хоч як би там було, мало хто з поетів поєднує у своїй творчості таку інтенсивну уяву, увагу до деталей і настільки блискуче почуття гумору. 

Джеймс Тейт – автор 28-ми поетичних книжок, остання з яких, «Dome of the Hidden Pavillion», вийшла в рік його смерті (2015). 



Щоб відчути себе людьми

Якось на нашому дереві виросло яблуко. Нічого
чудного, якби не те, що це дерево – 
груша. Ми ходили довкола, чухаючи
потилиці. «Хочеш з'їсти його?» – запитав я
дружину. «Я б радше померла», – відповіла вона.  Ми
повернулися в дім. Я стояв біля 
кухонного вікна і дивився у сад. Думав
про Адама і Єву, хоч і не вірю в Адама
і Єву. Дружина сказала: «Якщо ти й далі
будеш виріщатись на те дурнувате яблуко, я
піду й з'їм його». «То йди, – кажу я, – але
роздягнися, йди голою». Вона так глянула
на мене, ніби я схибнувся, а потім 
почала роздягатись. І я зробив те саме.
Just to Feel Human 

A single apple grew on our tree, which
was some kind of miracle because it was a
pear tree. We walked around it scratching
our heads. "You want to eat it?" I asked 
my wife. "I'd die first," she replied. We
went back into the house. I stood by the 
kitchen window and stared at it. I thought 
of Adam and Eve, but I didn't believe in Adam
and Eve. My wife said, "If you don't stop
staring at that stupid apple I'm going to go
out there and eat it." "So go," I said, "but
take your clothes off first, go naked." She 
looked at me as if I were insane, and then
she started to undress, and so did I.


Долина білого коня 

Там я вперше зустрів свою дружину. Вона
ховалася під каштаном від літньої зливи. 
Я зупинив машину й запропонував
її підвезти. Вона, здається, й не чула мене.
Я вийшов з машини й наблизився.
Її шкіра була немов з порцеляни. «Все
гаразд?» – спитав я. Вона моргнула, ніби
вийшла із трансу. «Я шукала білого 
коня», – відповіла. Я відвіз її у шпиталь,
де лікар діагностував її як мою 
наречену. «Без сумніву, це вона –
ваша наречена». Ми поцілувались, і так 
народилося Транс-
канадське шосе.
Vale of the White Horse

That’s where I first met my bride. She
was standing under a chestnut tree during a 
summer shower. I stopped my car and offered
to give her a lift. She didn’t seem to hear me.
I got out of the car and walked up to her.
Her skin looked and felt like porcelain. "Are
you okay?” I asked. She blinked her eyes as if
coming out of a trance. "I was looking for
the white horse,” she said. I drove her to
a hospital where the doctor diagnosed her as
being my bride. "There’s no doubt about it,
she is your bride.” We kissed, and thus the Trans-
Canadian Highway was born.


Янгольське 

Я відвіз свою доньку Келсі на вокзал.
Потяг рушав, а ми ще довго махали
одне одному на прощання. Я ніколи її більше не бачив.
Вона поїхала, щоб стати першою жінкою на місяці.
Ніхто не знав, як вона туди дісталась. Ніколи
не повернулась, наскільки мені відомо. Ніколи не писала
мені листів, не телефонувала. Сподіваюсь, вона 
щаслива, мій місячний промінець. Щоночі дивлюся у телескоп.
Бачив уже динозаврів, снігових барсів, фламінго.
Бачив одноокого пса, що метляв хвостом. Бачив
поштовий фургон. Бачив вітрильник, хоч там,
звісно, немає води. Бачив стрілку «там вода»,
що показувала на Землю. Бачив стрілку «гамбурґери»,
що показувала на Землю. Бачив дівчинку,
що падала з триколісного велосипеда. Легка мандаринка
ядерного пилу, не більше. Лиш раз я побачив ту дівчинку.
Колеса перекинутого велосипеда усе крутились.
Спи,  кажу я, – спи, маленька.

Cherubic

I took my daughter Kelsey to the train
station. As the train was leaving, we waved
and waved to one another. I never saw her again.
She went on to become the fi rst woman on the moon.
How she got there nobody knew. And she never
came back, as far as I know. And she never wrote
me a letter, she never called. I just hope she’s
happy, my moonbeam. Every night I’m at my telescope.
I’ve seen dinosaurs, snow leopards, fl amingos.
I saw a one-eyed dog wagging its tail. I saw a
mail truck. I saw a sailboat, but, of course,
there is no water. I saw a sign for water pointing
to the earth. I saw a sign for hamburgers
pointing to the earth. And I saw a little girl
fall off her tricycle. A poof of atomic tangerine
dust, that’s all. I never saw the girl again.
The tumbled tricycle’s wheels kept spinning.
Sleep, I said, sleep, little baby.


Нічний художник 

Якась жінка повідомила по телефону, що
бачила чоловіка, який малював у темряві
біля ставка. На місце події ви-
слали поліцейську машину. Двоє полісменів з великими
ліхтарями обійшли довкола ставок,
але не знайшли нічого підозрілого. Гетчер, молодший,
запитав Джонсона, старшого:
«Як ти гадаєш, що він тут малював?». Джонсон
здивовано відповів: «Як то що, темряву, бевзю.
Що тут іще малювати?». Гетчер
на те дещо ображено: «Жаби в Пітьмі, Латаття
в Пітьмі, Став у Пітьмі. В темряві стільки ж речей,
скільки й у світлі». Джонсон мовчав роздратовано. 
Гетчер додав: «Я б хотів їх побачити. Дідько,
я, певно, й купив би одну. Може, там навіть більше,
аніж ми знаємо. Все ж таки ми – 
поліція. Мусимо знати».
The Painter of the Night

Someone called in a report that she had 
seen a man painting in the dark over by the 
pond. A police car was dispatched to go in- 
vestigate. The two officers with their big 
flashlights walked all around the pond, but 
found nothing suspicious. Hatcher was the 
younger of the two, and he said to Johnson, 
"What do you think he was painting?" Johnson 
looked bemused and said, "The dark, stupid. 
What else could he have been painting?" Hatcher, 
a little hurt, said, "Frogs in the Dark, Lily- 
pads in the Dark, Pond in the Dark. Just as 
many things exist in the dark as they do in 
the light." Johnson paused, exasperated. Then 
Hatcher added, "I'd like to see them. Hell, 
I might even buy one. Maybe there's more out 
there than we know. We are the police, after- 
all. We need to know."


Навіки перемінені 

Якщо йдеться про заходи сонця,
то вчорашній був жахливим.
Заходи сонця не мали б лякати, правда ж?
Та цей був страшний.
Люди кричали на вулицях.
Згода, він був красивий, але аж надто красивий.
Він був неприродний.
За однією кульмінацією йшла наступна,
доки не підкошувалися ноги
і не перехоплювало подих.
Кольори були якісь потойбічні,
персики сочилися опіумом, 
геєнна мандаринів,
пекло ірисів,
інфернальні смарагди,
все крутилося, пінилося, іскрило,
ніби гралося з нами,
мовби ми – то порожнє місце,
мовби все наше життя було лише приготуванням до того,
до чого ніщо не могло нас приготувати,
і до чого не можна було приготуватись гірше, ніж ми.
Таке знущання нас глибоко зачепило.
І  коли врешті все закінчилось, 
ми схлипували, завивали, ридали.
А потім загорілися ліхтарі, як завжди,
і ми глянули одне одному в вічі –
прадавні печери з тихою водою
і прозорими рибами,
які в житті не бачили ні промінчика світла.
І навіть той спокій, що знову на нас зійшов, –
навіть він був якимось чужим.

Never Again the Same

Speaking of sunsets,
last night's was shocking.
I mean, sunsets aren't supposed to frighten you, are they?
Well, this one was terrifying.
People were screaming in the streets.
Sure, it was beautiful, but far too beautiful.
It wasn't natural.
One climax followed another and then another
until your knees went weak
and you couldn't breathe.
The colors were definitely not of this world,
peaches dripping opium,
pandemonium of tangerines,
inferno of irises,
Plutonian emeralds,
all swirling and churning, swabbing,
like it was playing with us,
like we were nothing,
as if our whole lives were a preparation for this,
this for which nothing could have prepared us
and for which we could not have been less prepared.
The mockery of it all stung us bitterly.
And when it was finally over
we whimpered and cried and howled.
And then the streetlights came on as always
and we looked into one another's eyes –
ancient caves with still pools
and those little transparent fish
who have never seen even one ray of light.
And the calm that returned to us
was not even our own.


Робоча сила 

У вас досить волів для роботи?
Ні, волів недостатньо.
Скільки ще волів вам потрібно, щоб зробити роботу як слід?
Нам треба ще десять волів, щоб зробити роботу як слід.
Постараюся їх для вас роздобути.
Буду вам вдячний, якщо ви це зробите.
Безумовно. У вас досить рибних котлет для людей?
У нас п’ятдесят котлет – це явно не досить.
Я завтра вам їх привезу.
Вам потрібні карти гір і підземного світу?
У нас є карти гір, але немає карт підземного світу.
Звісно, у вас немає карт підземного світу,
карт підземного світу немає.
Вам нема чого туди потикатися, там задушливо.
Мені й на думку не спадало туди потикатися.
Просто ви запитали, чи в нас є карти…
Так, так, перепрошую, я захопився.
Що вам іще потрібно, кажіть.
Нам потрібне насіння, нам потрібні плуги, коси, кури,
свині, корови, відра й жінки.
Жінки?
В нас немає жінок.
У такому разі ви бідолахи.
Так, пане, ми бідолахи.
Ну, жінок я вам не дістану.
Вибачте за нахабство, пане.
І що ж робитимете ви без жінок?
Будемо страждати. А потім вимремо поодинці.
Хтось із вас уміє співати?
Так, пане, багато з нас – співаки.
Накажіть їм негайно співати.
Або жінки прийдуть на ваш спів, або ви помрете
утішені. Тим часом займіться 
важливими справами, які маєте виконати.
Так, пане, ми працюватимемо в поті чола, аж доки не прийдуть кралі.

The Workforce

Do you have adequate oxen for the job? 
No, my oxen are inadequate. 
Well, how many oxen would it take to do an adequate job? 
I would need ten more oxen to do the job adequately. 
I'll see if I can get them for you. 
I'd be obliged if you could do that for me. 
Certainly. And do you have sufficient fishcakes for the men? 
We have fifty fishcakes, which is less than sufficient. 
I'll have them delivered on the morrow. 
Do you need maps of the mountains and the underworld? 
We have maps of the mountains but we lack maps of the underworld. 
Of course you lack maps of the underworld, 
there are no maps of the underworld. 
And, besides, you don't want to go there, it's stuffy. 
I had no intention of going there, or anywhere for that matter. 
It's just that you asked me if I needed maps…
Yes, yes, it's my fault, I got carried away. 
What do you need, then, you tell me? 
We need seeds, we need plows, we need scythes, chickens, 
pigs, cows, buckets and women. 
Women? 
We have no women. 
You're a sorry lot, then. 
We are a sorry lot, sir. 
Well, I can't get you women. 
I assumed as much, sir. 
What are you going to do without women, then? 
We will suffer, sir. And then we'll die out one by one. 
Can any of you sing? 
Yes, sir, we have many fine singers among us. 
Order them to begin singing immediately. 
Either women will find you this way or you will die 
comforted. Meanwhile busy yourselves 
with the meaningful tasks you have set for yourselves. 
Sir, we will not rest until the babes arrive.


Cімейна печаль

Я був удома сам, читав вечірню 
газету, попивав херес, і тут кур’єр
приніс мені повідомлення, що мій брат
потрапив до лікарні. Впав з коня,
і його паралізувало. Це було дещо дивно
з двох причин: 1) у мене немає брата, 2)
у брата немає коня. І все ж я одягнув свій 
трагічний костюм і швиденько піймав таксі. У
лікарні «мій брат» виглядав жахливо, але був не-
ймовірно радий мене бачити. Я поцілував його в чоло 
і ледве стримував сльози. Ми перекинулись
кількома словами, аж тут до палати зайшла сестра і вко-
лола йому щось, від чого він позеленів. «Щоб не боліло», –
заспокоїла вона мене. Він почав пахнути, як Волт 
Вітмен, тож я поплівся додому, зупиняючись лише,
аби фиркнути на зустрічних псів і полісменів.

Family Sorrow

I was alone in the house reading the evening
paper and sipping a glass of sherry when a note
arrived by courier informing me that me that my brother
had been hospitalized. He had fallen from his 
horse and was paralyzed. This struck me as funny
on two accounts: 1. I have no brother, and 2.
he has no horse. Nonetheless, I changed into my
tragic suit and quickly caught a taxi. At the
hospital "my brother” looked awful, but was exceed-
ingly happy to see me. I kissed him on the brow
and struggled to hold back tears. After a brief
chat, the nurse came in and injected him with some-
thing that made him turn green. "For the pain,”
she assured me. He began to smell like Walt
Whitman, so I crawled home, pausing only to sniff
at passing dogs and policemen.

Переклад 
Остапа Сливинського. Куратор та редактор розділу – Олег Коцарев
Перекладено за виданнями: James Tate. Lost River, Louisville 2003; James Tate. The Eternal Ones of the Dream. Selected Poems 1990–2010, New York 2012. 
Photo © James Tate at his home in Pelham, Massachusetts, in 2011. Photograph: Christian Science Monitor/Getty



Остап Сливинський (нар. 1978) – поет, перекладач, критик, есеїст. Автор чотирьох поетичних збірок, понад сотні есе, колонок, рецензій, оглядів в українській та закордонній періодиці. Твори перекладені 15-ма мовами.

Перекладає художню і наукову літературу з англійської, білоруської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Серед, авторів, яких перекладав, є Дерек Волкотт, Чеслав Мілош, Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Ґеорґі Ґосподинов.

Був координатором Міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців у Львові (2006–2007), співкоординатором фестивалю «Дні перекладу» (Київ, 2015). Брав участь у багатьох літературних та перекладацьких фестивалях в Україні і за кордоном.

Член редколегії польсько-українсько-німецького літературного часопису «Радар» (Краків). Викладає історію польської літератури у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Ініціатор і учасник синтетичних мистецьких проектів і перформансів. 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar