Вірші Аркадія Штипеля у перекладах Маріанни Кіяновської
Категорія: «Переклади рос/укр» | Переклад: Маріанна Кіяновська | Перегляди: 2221
Аркадій Штипель - поет. Народився в 1944 році у місті Каттакурган Самаркандської області. Дитинство та юність провів у Дніпропетровську. Навчався на фізичному факультеті Дніпропетровського університету. Писав вірші російською та українською мовами. У 1965 році був виключений з університету через літературну діяльність за звинуваченням у формалізмі, очорнюванні, сіонізмі і українському націоналізмі. Після служби в армії закінчив навчання заочно і отримав диплом фізика-теоретика. Працював інженером-акустиком, радіологом, учителем математики, монтажником-наладчиком, фотографом, сторожем. На початку 90-х років з бригадою човників «ходив» в Китай.
Перша публікація - в 1989 році в антології поетичного андеграунду «Громадяни ночі». Автор чотирьох поетичних збірок. Вірші перекладено німецькою, англійською, українською мовами.
УСЕ гаразд головне цукор сіль сірники мило все гаразд все значить так сірники мило сіль цукор все гаразд папір стерпить * * * «СЕЛЬВА слів!» як сказав би поет ім’ярек «ціль в ослів!» римував би ще один ім’ярек просто так не маючи звісно на оці убивання бідних тварин із гвинтівок мисливських рушниць не кажучи вже про який-небудь пістолет що за дурні ігри у цих оснащених другою сигнальною системою якими смішними забавами тішаться їхні забиті словами голови чому вони не надають цим своїм словам ані найменшого значення? * * * ПОСМІВ відмовитися або відмовився посміти велика різниця абсолютно різні люди хоча персонаж імовірно один і той же * * * прасувати рівняти дорогу дорогу зводити будувати ракету ракету із цегли каменя по колу по колу вогнів багато грядуть нагрянуть снігові боги вогняною водою наповнять баклаги баклаги фляги балки яруги мій народ любить вогняну воду * * * в підліску розсип мухоморів настирно лізе в об’єктив я люблю норов цих акторів і їх отруйний колектив і хто при вітряній погоді і справді начебто не вмер жестикулює на городі і голова мовчить тепер * * * летять оптичні невелички в йодосріблясту світлоту і пероносні авторучки скидають пера на льоту та на піну білую та на скелю сірую на набіглі письмена на лексикони і глосарії де усенький рік весна і лінгва — котунами милих немов льодяник де щока на березі вологий мотлох чорнява галька ще морська аж ось зима не за горами зажди зажди вона прийде обніме білими руками мороз невиразно дихне * * * стану діти кількістю два підстрибом брат брата гарчачи бевзити забігаючи в трамваї вітру в калюжі посміховиськ в хмари чудовиськ в підвали страхів мілкі молекули вилазь приїхали деколи довгосердий вітер пусто нога кульбаба дзеркала селенні ТИ ПЛИВ (спиричуел) Ти плив розбиваючи хвилю Під хвилю ти раптом пірнав І тисяча сонць хилитались У тебе довкруг голови Та цього нізащо не буде Ніколи ні з ким і ніде Ні-ні це і буде і буде Із кожним завжди й повсякде Ти бачив і місяць і зорі Ти бачив траву і квітки Ту чув як щебече пташка Як раптом гуркоче грім Та цього нізащо не буде Ніколи ні з ким і ніде Ні-ні це і буде і буде Із кожним завжди й повсякде Ти бачив оголену жінку Якою створив її бог Ти був перед нею як острів Накритий найбільшою з хвиль Та цього нізащо не буде Ніколи ні з ким і ніде Ні-ні це і буде і буде Із кожним завжди й повсякде Ти станеш вином і хлібом Пізніше – хлібом й вином Ти вигнеш хребет дугою Й розкинеш руки хрестом І цього нізащо не буде Ніколи ні з ким і ніде Ні-ні це і буде і буде Із кожним завжди й повсякде Та цього нізащо не буде Ніколи ні з ким і ніде Ні-ні це і буде і буде Із кожним завжди й повсякде * * * У світобудови продувка-протяжка, скрипи з ночей, Латунна пряжка, в смужку тільняшка, вогник очей У світобудови віддишка, відрижка, нерівна стриж ка пика мов ряжка, коньячна фляжка, пенсійна книж ка у світобудови старих окулярів з зеленим нальотом дуж ка а по кишенях дрібна тютюнова криш ка у світобудови склеротична бляш ка брудна маніж ка не читається книж ка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . У світобудови високі крокви Всі ночі повні вогню – ха- пається за легкі букви … і плаче, ідучи | ВСЁ хорошо главное сахар соль мыло спички всё хорошо всё значит так спички мыло соль сахар всё хорошо бумага стерпит * * * «СЕЛЬВА слов!» как сказал бы поэт имярек «цель в ослов!» срифмовал бы другой имярек просто так не имея конечно в виду убиения бедных животных из винтовок охотничьих ружей не говоря уж о каком-нибудь пистолете что за глупые игры у этих оснащённых второй сигнальной системой какие смешными забавами тешатся их набитые словами головы почему они не придают этим своим словам ни малейшего значения? * * * ПОСМЕЛ отказаться или отказался посметь большая разница совершенно разные люди хотя персонаж возможно один и тот же * * * ровнять гладить дорогу дорогу возводить строить ракету ракету из кирпича камня по кругу кругу огней много грядут грянут снежные боги огненной водой наполнят баклаги баклаги фляги овраги яруги мой народ любит огненную воду * * * в подлеске россыпь мухоморов настырно лезет в объектив мне по душе их наглый норов их ядовитый коллектив и кто при ветреной погоде и впрямь как бы живой жестикулируя на огороде молчит мочальной головой * * * летят оптические птички в йодосеребряную светлоту и перьевые авторучки роняют перья на лету на пены белые на камни серые на набегающие письмена на лексиконы и глоссарии где круглый год весна и лингва — кругленький окатыш не то леденчик за щекой на берегу сырая ветошь чернявый галечник морской глядишь зима не за горами пожди пожди она придёт обнимет белыми руками невнятным холодом дохнёт * * * стану дети числом двое вприпрыжку друг дружку рыча мутузить забегая в трамваи ветра в лужи посмешищ в тучи чудовищ в подвалы страхов мелкие молекулы вылезай приехали длинносерд ветер пустоног одуванчик зеркала лунны ТЫ ПЛЫЛ (спиричуэл) ты плыл волну разбивая подныривая под волну и тысяча солнц качалась вокруг твоей головы но этого больше не будет ни с кем никогда и нигде нет-нет это будет, будет со всяким всегда и везде ты видел луну и звёзды ты видел траву цветы ты слышал как пели птицы и как грохотал гром но этого больше не будет ни с кем никогда и нигде нет-нет это будет, будет со всяким всегда и везде ты женщину видел нагую какой её создал бог ты был перед ней как остров накрытый большой волной но этого больше не будет ни с кем никогда и нигде нет-нет это будет, будет со всяким всегда и везде ты станешь вином и хлебом но это будет потом ты выгнешь дугой позвоночник и руки раскинешь крестом и этого больше не будет ни с кем никогда и нигде нет-нет это будет, будет со всяким всегда и везде но этого больше не будет ни с кем никогда и нигде нет-нет это будет, будет со всяким всегда и везде * * * У мирозданья продувка-протяжка, скрипы, зевки, медная пряжка, в полоску тельняшка, глаз огоньки. У мирозданья одышка, отрыжка, неровная стриж- ка, красная ряшка, коньячная фляжка, пенсионная книж- ка! У мирозданья железных очков позеленевшая дуж- ка, а по карманам табачная мелкая крош- ка! У мирозданья склеротическая бляш- ка, сырая подмыш- ка, в спину дышит кондраш- ка! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . У мирозданья высокие стропила, все ночи, полные огня – хва- тается за лёгкие перила ... и плачет, уходя. |
Переклала з рос. Маріанна Кіяновська
Маріанна Кіяновська (нар. 17 листопада 1973 року в м. Жовква) — українська письменниця, перекладач, дослідниця літератури. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка (1997). Лауреат багатьох українських поетичних і літературних конкурсів.
Автор поетичних книжок, збірок оповідань, кількох книжок перекладів. Вірші, проза, переклади публікувалися зокрема в журналах "Світовид", "Сучасність", "Четвер", "Кур’єр Кривбасу", "Київська Русь", "Золота пектораль", "Потяг'76", "Радар", альманахах "Кальміус", "Королівський ліс-1", "Королівський ліс-2", у перекладах - в "Literatura Na Świecie", "Studium", "Akcent", "Ukrainian Quarterly", "The Wolf", "Knjiћevni magazin", "Šiaurės Atėnai","Ulduz", "Новый мир", "Литературная Газета", "Волга", "Forbes-Украина.Woman" та ін. Перекладає поезію, насамперед — польську. Окремими книгами вийшли переклади віршів Саліма Бабуллаогли, Юліана Тувіма, Евгеніюша Ткачишина-Дицького, Адама Відемана.
Член Асоціації українських письменників, Національної Спілки письменників України, українського ПЕН-у. Засновник і директор Літературної премії "Великий Їжак" за найкращу україномовну книжку для дітей. Стипендіат програми Міністра культури Польщі "Gaude Polonia" (2003, 2009), стипендіат CEI Fellowship (Любляна, Словенія, 2007). Учасник другого і третього Світових конгресів перекладачів польської літератури (Краків, Польща, 2009, 2013), фіналіст Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2011). Лауреат Міжнародного фестивалю поезії "Київські Лаври" (2011). За версією "Forbes-Україна" — в десятці найвпливовіших українських письменників (2014), за версією журналу "Новое время" — в сотні найвпливовіших українських діячів культури (2014). Відзначена Почесним званням "За заслуги перед польською культурою" (Zasłużony dla kultury polskiej, листопад 2013).