30 вересня в межах Карпатської літературної резиденції в Народному домі Славського відбулась "Творча зустріч із резидентами КЛР”. Це вже вдруге Славська громада приймає письменників, збираючи повну залу (на зустрічі приходять вчителі, бібліотекарі, школярі і загалом мешканці із 15 ближніх сіл). 

Ідея таких зустрічей в рамках КЛР полягає у тому, що з одного боку, нам важливо пропаґувати традиції, культуру і самобутність Карпатського реґіону у творах письменників, а з іншого – не менш важливо пропаґувати самих письменників та сучасну українську літературу в реґіоні. 

Такі зустрічі покликані передовсім познайомити місцевих мешканців із письменниками КЛР, іншими словами – зробити літературу ближчою для тих, хто не завжди має змогу відвідувати віддалені книжкові фестивалі і форуми у великих містах. А словами школярів: дати змогу славчанам побачити "живого письменника!” Подаємо нижче витяги із відповідей письменників на декотрі питання зі залу. 

Дмитро Безверхній, автор ретро-детективів: "Напевно, варто говорити про те, коли я отримав свій перший гонорар. Це було в 11-му класі, коли я отримав 53 гривні за опубліковану у журналі "Дніпро” мою новелу "Листи”. 

Ірина Шувалова, поетка і перекладачка: "Я римувала весь час, у свої 12 років написала супер похмурий верлібр і налякала ним маму. Але мені сподобалось – на тоді я нічого такого ще не зустрічала в літературі. Відтоді пишу похмурі речі, можливо, не такі похмурі, як перший мій той вірш”.

Вахтанґ Кебуладзе, філософ, науковець, есеїст: "Варто розрізняти поняття "текст” і "твір”. В тексті (за Р. Бартом) немає автора, а в творі є. Ми всі долучені до творення текстів, перебуваємо в їх потоці, але де відбувається цей клік, коли починаєш відчувати себе автором, невідомо. На думку Т. С. Еліота, аби бути поетом після 25 років, треба відчувати традиції. А також історію, культуру, і, якщо ти туди теж щось вписуєш, тоді ти і стаєш автором. Нині, можливо, цей вік настає раніше”.

Галина Ткачук, письменниця, викладачка літтворчості: "Моя перша поетична книга "Біле благо” з’явилась у 2003 році, коли я виграла у літконкурсі "Гранослов”. До речі, у багатьох письменників перші книжки з’являються завдяки перемогам у літконкурсах, зокрема у "Смолоскипі”. Тому я дуже раджу розглядати молодим авторам і таку опцію”. 

Олександр Михед, письменник, культуролог, куратор мистецьких проєктів: "Мені подобається "формула першого гонорару” від Дмитра. Мій перший гонорар (100 гривень) я отримав в 11-му класі, коли мені було 15 років, за рецензію про українські переклади С. Кінга і чому вони були погані (це був 2004 рік)”. 

І. Ш.: "Я багато років обіцяю собі написати прозу і отримати за неї гонорар (вочевидь, про гонорари за поезію не йдеться). І ось ніяк не напишу. Але тут, на Карпатській літературній резиденції, я потрошки працюю на великою прозою – і це зовсім інший процес, аніж робота над поезією. Тут мусиш всадовити себе – мати структуру, дисципліну тощо”.

Д. Б.: "Проза – це забіг на довгу дистанцію, запал може минати. Мотивація, звісно, - не гонорари, а читачі, які тебе "тероризують”: а коли вже нарешті продовження книги? До слова, є літературні марафони, наприклад, "NaNoWriMo"– книжка за місяць (проводиться у листопаді щороку). Тобто автори за місяць мають написати свою книгу. Це дуже дисциплінує і мотивує, такий собі чарівний пендель”. 

Г. Т.: "З досвіду викладання літтворчості учням, бачу, що всі вони одразу мислять великими романами або циклом романів, але не оповіданнями. І звісно, не можуть такого написати. Я намагаюся їх переконати, і ті, кого вдається переконати, таки пишуть оповідання, навіть їх публікують і отримають від того насолоду”.

В. К.: "Якщо ідеться про книгу, треба розуміти, що це – продукт праці великого колективу людей, зокрема команди видавництва. В соцмережах ми постимо тексти, але чи вони реально живуть в літературі і культурі? Також важливо, щоб книга з’явилась в магазині – бо це життя книги. Для мене завершеність – це коли реально з’являється книга. Думаю, більшість наших книжок – не дописані за життя”. 

І. Ш.: "Навздогін до репліки Вахтанґа додам, що література в мережі таки змінює ситуацію на літературному ринку. Яскравий приклад – поезія зі соцмереж відомої індійської авторки Рупі Каур, яка користується популярністю і є найбільш продаваною опублікованою книгою поезії у світі”. 

Г. Т.: "Мені сподобалась теза Юлії Джугастрянської про те, що в попередні століття читання було спрямоване на отримання енциклопедичних знань, натомість тепер – це читання "про самого себе” (як самопізнання). Коли я читаю, я читаю про себе. Тоді я росту у своєму мисленні”.

В. К.: "Читання і писання – це два процеси, в яких я точно знаю, що не марную свого життя. Тоді я точно знаю, що я живу. Як і в коханні”. 

І. Ш.: "Читання і писання – це окремий світ. Уявіть, що у вас в кімнаті є двері у цей світ. А тепер уявіть, що ви їх ніколи не відчиняли. Ви ніколи не знатимете, що за дверима, якщо не зазирнете туди”. 

І. Ш.: "Раджу звернути увагу на сучасну китайську літературу, зокрема у видавництві "Сафран”. А ще – японців, зокрема Ясунарі Кавабату”. 

В. К.: "Я б, навпаки, радив уникати всього, що нас девестернізує, і читати передовсім європейську літературу. В українській літературі для мене "трійця”, яка об’єднує українців, це: Леся Українка, Тарас Шевченко та Іван Франко (ще б додав сюди Михайла Грушевського). Я б не хотів, щоб вони бронзовіли. Мені у школі викладали їхню творчість жахливо, тоді як вона цікава й актуальна. Скажімо, я колись хотів написати рок-оперу на основі "Лісової пісні” Лесі Українки, яку дуже люблю, можливо, найбільше з усієї "трійці”.

Г. Т.: "Мій улюблений письменник – Сергій Оксеник (псевдонім Сергія Іванюка), а зокрема його детективний роман для підлітків "Вбивство п’яної піонерки”. У підлітковому віці я любила читати поезію, це сформувало мене – читаєш кожен рядок, а потім роздумуєш над ним. Радитиму також О. Лишегу, І. Римарука, В. Кордуна”. 

О. М.: "Тексти у шкільній програмі можуть не бути найкращими з творчого спадку письменників. Як-от "Persona grata” М. Коцюбинського. Зі сучасного, раджу читати "Культ” Любка Дереша – багато хто став письменником після прочитання цієї книги, в тому числі я. Раджу "Танець недоумка” Ілларіона Павлюка, ще раджу Макса Кідрука (будь-яку з його книг), а також "Спитайте Мієчку” Євгенії Кузнєцової”.