Банді Шолтес «Робота над вигаданими і невигаданими текстами: у чому різниця»
Дода_ла: pole_55 10 Вересня 2021 о 15:34 | Категорія: «Спецпроекти» | Перегляди: 6076
Матеріал підготува_ла: Катерина Бортняк | Зображення: Віталій Фідик
8 вересня в рамках Карпатської літературної резиденції 2021, що проходить за сприяння Українського культурного фонду, відбулася лекція Андрія Шолтеса (псевдонім – Bandy Sholtes) на тему «Робота над вигаданими і невигаданими текстами: у чому різниця». Подаємо нотатки з конспекту Катерини Бортняк.
- Перед тим, як видати книгу, важливо спитати себе навіщо і з якою метою ви хочете її видати.
- Потрібно розуміти, що життя після видання книги буде інакшим, ніж ви собі уявляєте. Ви собі можете уявити 10 сценаріїв, а воно буде зовсім по-інакшому.
Робота над текстом
- Найважливішим моментом роботи із текстом (статтями, книгами, неважливо короткими чи довгими) є отримувати задоволення від написання. Книга, написана без задоволення, не принесе його і читачу. Читач, в якого ваша книга не перша, має читацький досвід і відчуває, з якою емоцією вона написана.
- Знайдіть свою книгу з письменницької майстерності, вони дають можливість подивитись на свій текст збоку (для себе Банді обрав "Як писати добре” Стівена Кінга і "Птах за птахом” Енн Ламот).
- Складність роботи над вигаданими текстами: ти маєш створити світ, якому читач має довіряти. Етика, естетика мають разом працювати на те, щоби бути у гармонії і читач повірив в історію. Якщо він не вірить, ваші намагання підібрати точне слово, ім’я героя і ваші сльози над ноутбуком серед ночі не матимуть значення.
- Опублікована книга вже незмінна. Тому краще дати ще один рік роботи над книгою, ніж здати раніше і соромитися результату. Якщо ви не впевнені на 1000 відсотків, що це найкращий варіант, який можливий, - краще відкласти книгу і допрацювати потім.
- Книгу неможливо закінчити, над нею просто потрібно зупинитися працювати. Можливо, треба довести себе до такого стану, щоби ти не хотів на неї дивитися.
- Книга має бути вичитана не менше 8, а краще 10 і більше разів.
- Як підібрати собі книгу: використовуйте так званий тест 99 сторінки. Під час такого тесту потрібно розгорнути книгу на 99 сторінці, прочитати від початку до кінця, і, якщо хочеться перегорнути на 100, то це твоя книга.
- Одна з моїх найулюбленіших фішок - абзаци. Вони – як цеглинки, і якщо вони різного кольору, розміру, тоді і стіна виходить погана. Абзаци дають тексту повітря. Око має теж відпочивати на сторінці, вона не має лякати і читач не повинен продиратися крізь текст із зусиллями. Звісно, є різні ситуації, де ми маємо навалити слів, бо є напруга в тексті, проте загалом текст має виглядати комфортно.
Монітор і робоче місце:
- Коли закінчили роботу над текстом, корисно видрукувати його на папері і прочитати вголос. Теж корисно вичитати книгу в зовсім іншому місці: не просто пересісти на інше місце, а читати не вдома.
- Не підлаштовуємося чи сподобається читачу, ми підлаштовуємося, щоби йому було цікаво.
Автори, яких радить Банді Шолтес:
- Адріан Алан Гілл. У цього автора можна побачити, як працювати з невигаданими речами.
- Білл Брайсон. Також про те, як працювати з невигаданими речами.
- Джуліан Барнс ("Шум часу”). Дилогія про кохання: історія частково вигадана, але ти впізнаєш себе чи друзів.
- Чарльз Буковскі. Віриш цим історіям, тому що йому вдається створити текст, в якому його погляд на життя і біографія збігається із описанням, і навіть якщо саме цих історій не було насправді, ти віриш, що вони могли з ним статися.
- Генрі Міллер.
- Вуді Аллен. Перш за все він вважає себе письменником, його історії просякнуті гумором.
- Девід Седаріс. Невигадані речі із гумором, деталями і коментарями.
- "Mortification: Writers' Stories of their Public Shame” (в російському перекладі "Со стыда провалиться”). Margaret Atwood, Julian Barnes, Irvine Welsh. Це історії письменників із їхніми "факапами”.
- Роберт Сапольскі "Біологія добра і зла”.
- Джузеппе Куліккья, Сандро Веронезі – ці автори пишуть історії, яким довіряєш.
Рефлексії щодо власних книг:
- У "Т-shіrtолог-ії” поряд із нон-фікшном є видумана лінія, яка була у планах і яку я описав вже у минулому часі.
- Не боятися того, що і хто подумає про автора чи його героїв. Це може схопити, як корч, ці думки будуть дуже заважати писати вільно.
- Якщо вставити історію, яка звучить не дуже ймовірно в правильний контекст, читач повірить, що воно могло трапитися насправді.
- Можна вкладати веселу історію в уста якогось героя, яка слугує тільки для того, щоби розвеселити, і всі розуміють, що то неправда.
- Не важливо вигадана історія чи ні, ми все-одно можемо вплести в текст свої елементи, ідеї, жарти, своє уявлення, аналогії на тему "а що якби”.
- Важливим в абзаці є завершення, бо саме там читач вирішує чи продовжувати читати вашу книгу далі.
- Коли ти пишеш нонфікшн, то не треба думати над тим, що читач може сказати "не вірю”, і тоді руки розв’язуються більше продумувати щось інше.
- Коли нема видуманого, легше у тому, що ти рухаєшся від початку до кінця.
- Кажуть, що правда нудна, але якщо ти володієш словом, то можеш цікаво написати цю правду, до того ж вона підкидує такі речі, що вигадана історія не може, бо працює інакше.
- Текст дає простір працювати над ним, щоби він став більше, ніж гола історія.
- Там, де можна обійтися без ілюстрацій, краще без ілюстрацій.
Нотатки на полях:
- У мене завжди один блокнот у рюкзаку і один біля ліжка, адже моя робота в полі в більшості не за робочим столом, а в потягах, на лавках, у барах.
- На моніторі текст виглядає вже ідеальним через рівність сторінки, шрифту, а коли ти пишеш ручкою на папері, ти бачиш себе живого: свій почерк, перенесення, закреслення. А коли перечитуєш, то бачиш себе минулого.
Фото © Віталій Фідик
Під час Карпатської Літературної Резиденції заплановано 10 лекцій. Із темами лекторію, а також усіма запланованими на КЛР подіями, ви можете ознайомитися за посиланням.
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Українського культурного фонду.
Карпатська Літературна Резиденція у Facebook: facebook.com/carpathian.residency