«Питання перекладачки до самої себе, спільноти і всесвіту»
Дода_ла: pole_55 14 Листопада 2019 о 20:07 | Категорія: «Колумністи» | Перегляди: 20173
Матеріал підготува_ла: Ірина Забіяка | Зображення: Анастасія Іванова, МАЧ
Цей матеріал мав би бути своєрідним порадником для перекладачів-початківців за матеріалами лекції-зустрічі у представництві Чеського центру у Львові напочатку жовтня. Але чим більше я міркую про переклад, яким займаюся вже понад десять років, тим більше маю питань, насамперед до самої себе, і тим менше однозначних відповідей знаходжу. Тому мені б хотілося, щоб цей текст став скоріше приводом для дискусії, ніж навчальним посібником. Приводом поміркувати як для тих, хто тільки починає перекладати, так і для тих, хто вже з’їв на цьому не одного собаку.
1. Як досягти спеціалізації?
У чеській мові є два слова – tlumočník і překladatel. Так само як у англійській є interpreter і є translator. Українською мовою подібне розрізнення проводимо за допомогою слів усний/письмовий, але сама назва професії – це завжди перекладач (чи перекладачка, звісно, враховуючи фемінітиви). Завдяки двом словам проводиться первинна спеціалізація, яку можна поглиблювати й далі. Наприклад, перекладач аудіовізуальних текстів (титри, дабінг) чи конференційній усний перекладач. Кожна із підгалузей перекладу вимагає ще трохи більш спеціально налаштованої комбінації вмінь і навичок. У кожній – для розвитку і самовдосконалення – потрібні час і зусилля, спрямовані на розвиток цієї специфічної комбінації. Тобто, щоб добре робити усний синхронний переклад на медичну тему потрібно довгий час займатися саме таким типом перекладу. Не скачучи з теми на тему і не відволікаючись. От тільки питання: чи можливо таке у випадку перекладу з «малої» мови (яких набагато більше, ніж панівних англійської, іспанської, французької, німецької)? Як поєднати пристойну кількість замовлень (читай грошей) із потребою зосередитися і заглибитися у щось одне? Мене все більше лякають «знавці» десяти мов, охочі як до синхронів на бізнес-конференціях, так і до перекладу класиків літератури. Як ці люди встигають знати все?
2. Що варто перекладати українською?
Заглиблюючись у одну мову й літературу, ви поступово «обростаєте» знайомими і друзями, які пишуть і які, звісно, хотіли б мати переклади. Ви багато читаєте і деякі книги по-новому відкривають вам якісь деталі та історії тої, іншої культури. Ви знаєте про цілі пласти неперекладеної класики. Але що із цього варто перекладати українською? Наприклад, Кундера. Письменник світового значення, який просто-таки «вибухнув» на Заході завдяки своїм романам про життя у тоталітарному суспільстві. Те, ким він був у 70-80-ті роки, і те, як читаємо його зараз, коли нарешті з’явилися переклади українською – якою мірою це той самий текст? Кого з чеської класики 20 століття – яка у нас фактично невідома – варто перекласти бодай із запізненням? Протягом останніх років українські переклади з чеської – це переважно сучасна література, тематично вона найчастіше осмислює спільний досвід життя у тоталітарному і пост-тоталітарному суспільстві. Але в чеській літературі вже відчутні й інші теми – життя сучасних тридцятирічних, екологічна проблематика, життя у глобалізованому світі (інтерес до сучасної Японії, Китаю, Індії, наприклад). Чи близькі ці теми українцям настільки, аби ці тексти виходили і читалися і в нас? Чи варто звернути увагу на публіцистику, наприклад, з історії та сьогодення Центральної Європи? А може, найкраще перекладати дитячи книги, літературу для «молодих дорослих» - тим паче, що ця категорія вже посунулася аж до відмітки у 26 років? Варто перекладати красиві і дорогі книги? Чи дешеві і масові? Орієнтирами можуть слугувати премії, позитивні відгуки і рецензії, але головне, власне «чуття» і смак – саме те, що нарощується роками і за що перекладач несе відповідальність.
3. Хто є «споживачем» перекладу?
Таке собі маркетингове питання, але відповідь на нього визначає багато. Хто читає і хто потребує чеської літератури в Україні? (Чи української в Чехії?) Ті, кому подобається багато читати, чи ті, хто має суто професійний інтерес? Ті, кому байдуже походження і національний колорит, чи ті, хто хоче розширити власні горизонти і пізнати іншу культуру? У кожному разі цільовими будуть інші тексти – марковані чи нейтральні, вузько-тематичні й «вселюдські». Далеко не завжди книги, цінні естетично, набувають широкого читацького розголосу. Мабуть, найкращий приклад тут – поезія, яка творить культурну спадщину, але зовсім погано продається і не читається масово. Чи перекладати, як перекладати і видавати і як популяризувати серед читачів (та чи треба?) таку літературу?
4. Хто має відстоювати інтереси літератур і перекладів?
Перекладач – амбасадор однієї культури в іншій. Він представляє, захищає та прищеплює любов і повагу. Але вже не перший рік в Україні (і не тільки) говорять про повагу до перекладачів і те, як її підтримати. Єдині хто може це робити – самі перекладачі та їхні спільноти. Тільки через комунікацію, обговорення проблем із колегами можна їх вирішувати і рухатися далі. Але як подолати анархічний дух українців і об’єднатися врешті у дієву спілку? На це у багатьох немає ні сил, ані часу, додає свого і нехіть до об’єднань, спричинена радянською пам’яттю. Різні культурні установи однак дають нам останнім часом приклади того, що тільки шляхом інституціоналізації можна вирішувати проблеми, глобальніші за особисті. Однією з найважливіших серед них, як на мене, є потреба не допустити «розриву поколінь» - аби перекладачі старшого, середнього, молодшого віку мали майданчик для комунікації, навчання та обміну досвідом.
5. Як вдосконалюватися?
Кілька днів тому я купила чеську книгу «Робимо титри. Аудіовізуальний переклад у запитаннях і відповідях» Мірослава Пошти. Одне з питань звучить так: «Як можна працювати над собою? Що перекладач титрів може зробити, аби передчасно не спочити на лаврах?». Ось кілька порад від автора: «Єдиною можливістю, як і після університету забезпечити собі такий ріст, є співпрацювати з хорошими перекладачами, з якими навзаєм давати одне одному зворотній зв'язок. <…> Ідеально, коли команда різноманітна, коли в ній є чоловіки і жінки, старші і молодші перекладачі, люди з різними фаховими спеціалізаціями та мовними комбінаціями. <…> Інші можливості – різні перекладацькі конференції… Я не обмежувався б тільки перекладацькими конференціями та навчанням, цікавитися можна і освітою в галузі підприємництва, права, особистого розвитку…». Конкурс імені Сузанни Рот для молодих перекладачів із чеської, богемістичний семінар для всіх без винятку (до речі, на цих семінарах доволі чітко простежується дві – а може вже й три? – вікові категорії), український перекладацький фестиваль Translatorium, цільові програми в рамках Форуму та Книжкового Арсеналу, зустрічі, тренінги. А ще читання, писання і знову читання. Тоді, можливо, відповідей на складні перекладацькі питання стане трошки більше :)
Ірина Забіяка