«Пастка-22»: п'ятдесят років по тому
Дода_ла: pole_55 22 Грудня 2017 о 13:48 | Категорія: «Вавилонська бібліотека» | Перегляди: 2611
Матеріал підготува_ла: Катерина Петрашева за ред. Мірека Боднара | Зображення: фрагмент оригінальної обкладинки
Рівно півстоліття після публікації роману Джозефа Геллера, я нарешті читаю його. І не хочу зупинятись.
Цього тижня 50-та річниця написання Джозефом Геллером сатиричного роману про війну «Пастка-22». Для когось це буде можливістю для роздумів, як Геллер новаторські ввів гумор абсурду до американського післявоєнного роману; для інших це стане нагодою, аби з ніжністю згадати роман, яким насолоджувались багато років тому. А для мене це стало приводом для дечого скромнішого – нарешті прочитати ту кляту річ.
Книжка була у мене вже дуже давно. Але погляньмо правді у вічі: вона містить п'ятсот із гаком сторінок, у ній діють більш, ніж п'ятдесят, персонажів, і кожен знає, що «Пастка-22» – це одна з тих речей, з якими чи без яких ви будете однаково прокляті. То чи варто було взагалі починати читати її так пізно?
Що ж, на п'ятдесят років спізнившись на вечірку, я з радістю можу нарешті відповісти на це запитання бурхливим та однозначним «так».
«Пастка-22» представляє собою настільки витончене бюрократичне безглуздя, що залишає вас вдивлятись у вікно з подивом. Як багато хто з вас знає, дія роману розгортається під час Другої світової війни на вигаданому острові поблизу узбережжя Італії, на якому розташована американська група бомбардувальників. Відчайдушно прагнучи вразити своє командування, полковник Каткарт невпинно збільшує кількість місій, які повинні виконати його люди. Наш герой Йосаріан виконав уже п'ятдесят. Його жага до життя практично зводить його з розуму. Він хоче покінчити з цим жахіттям. Але він сплутаний підступною «Пасткою-22» військового кодексу: пілот звільняється від польотів, якщо його визнають божевільним; але це нормально і цілком прийнятно сходити з розуму від страху. Так це описано в романі: «Він був би божевільним, якби продовжував вилітати і далі на місії, і цілком нормальним, якби не літав. Але якщо він був нормальним, то повинен був летіти, якщо ж він вилітав на місію, він був божевільний і тому не повинен був летіти; але якщо він не хотів летіти, він був нормальний і тому повинен». Говорячи просто, відмовитись від місії не міг ніхто.
Важко описати, як розкішно і всеохоплююче весело розгортається ця логіка по ходу роману. (Не можу пригадати іншої книжки, яка змушувала б мене так часто заходитися диким реготом.) Ключовий парадокс: божевілля – це здоровий глузд, який пронизує увесь роман.
Для Геллера зображення безглуздості війни і, можливо, загалом усієї бюрократії, стало предметом його захоплення. Божевілля проявляється у кожній перепалці, а кожен персонаж сповнений абсурду. Геллер створює цілий світ безумства, в якому полковник Каткарт «був хоробрим і ніколи не вагався посилати своїх людей на будь-яке завдання», де лікар Деніка стверджує, що «це не моя справа – рятувати життя», а діловитий офіцер Майло, уклавши угоду з німцями, розбомблює власний аеродром.
Це також проявляється у курйозних повторах, які використовував Геллер. Слова і фрази постійно паруються, зв'язуючи все докупи. (Наприклад: «Добз і капітан Флюм настільки переймалися через моторошні кошмари Голодного Джо, що до них самих почали приходити моторошні кошмари»). Ніщо не має значення; все висміюється власним відлунням. Кінцевий ефект, створений сотнями сторінок, є безжальною абсурдною комедією, яка дає зрозуміти жахливу порожнечу всередині всього.
Для мене силою «Пастки-22» є занурення в цю порожнечу наприкінці роману, коли нарешті розкривається джерело комізму. Протягом всього твору його комічна поверхня покрита шматками травматичних спогадів Йосаріана про бомбардувальний рейд, в якому молодий солдат-новобранець стік кров'ю від ран, заподіяних уламками ворожих бомб.
У фіналі ж роман повертає в трагічне русло, коли Йосаріан нарешті повністю віддається глибинним роздумам над цим епізодом – його огидними деталями і безжалісним безглуздям. Хоча впродовж усього роману проявлявся жах, що лине від розлюченого, одурманеного людства. Проте є ще щось у цій коловій логіці «Пастки-22», в якій божевілля породжує сміх, а сміх породжує божевілля. Щось, що змушує мене повертатись до цієї книги знову і знову; якийсь дивний імпульс, який, я думаю, Геллер, Йосаріан і решта ватаги мали б зрозуміти.
Переклала Катерина Петрашева за редакцією Мірека Боднара
Переклад за виданням: The Guardian, «Catch-22: 50 years later», by Chris Cox, October 10, 2011.
Про проект
«Вавилонська бібліотека», українське видавництво засноване 2015 року, профілем якого є видання світової художньої літератури в українських перекладах, за співпраці з яким представлено розділ перекладної публіцистики: рецензії та інтерв’ю, літературна аналітика, статті The New York Times, The Telegraph, The Guardian, The Independent, New Yorker та багатьох інших. Сайт видавництва: babylonlib.com