Чарльз Маровіц «Поет, який бачив пекло»
Дода_ла: pole_55 11 Грудня 2017 о 14:22 | Категорія: «Вавилонська бібліотека» | Перегляди: 2713
Матеріал підготува_ла: переклала Світлана Дячок за редакцією Мірека Боднара | Зображення: The New York Times
Є щось іронічне у суспільстві, що вшановує людину, яка у свої шістдесят три витратила тридцять п’ять років життя, говорячи про марність людського існування. Це як заплатити більше художнику, який намалював портрет із бездоганною схожістю.
Коли порівняння не зовсім вдале, Семюель Беккет більш непохитно, аніж інші письменники, дає своє бачення – без жодної улесливої манери письма, яку пропонують письменники з почуттям невиразної прихильності до «людяності» чи «моралі», або ж «майбутнього». На відміну від Пінтера, який не приховує своєї впливовості, Беккет не пропагандує життя. Він висловлює думки з такою ж легкістю, як і входить в транс від всього містичного.
Світ Беккета – жорстокий досвітанковий світ, холодний і незатишний, у якому все відбувається ще до того, як вантажівки приберуть усіляке сміття, а метушливі, «важливі» люди розженуть нічних волоцюг, котрі «полюють» на порожніх вулицях. Всюди, від «Молой» до «Уява мертва, уявіть», ідея була одна: «Нема на що сподіватися, але ми сподіваємося», «Ми не можемо іти далі, але ми продовжуємо». Оптиміст хибно тлумачитиме його твори як послання «міцно зціпити зуби». Для інших (включаючи мене) користь від цих слів є у їхній нещадності. Вона виникає з відчаю, якась чіткіша ідея географії спустошеності, якесь краще відчуття того, як орієнтуватися на цій небезпечній місцевості. Песимізм, доведений до межі, не може не стати досконалим.
Важко сказати, де вплив Беккета більш вагомий: у драматургії чи у прозі. За іронією, людина, яка розкриває все багатство мови у літературі, в театрі обходиться практично без неї. Від «Чекаючи на Ґодо» до «Щасливих днів» та від «Гри» до «Приходять і йдуть» Беккет відшліфовував діалоги з ювелірною точністю. У своїх постановках він ніколи не використовував різноманітних засобів підсилення, як більшість драматургів, і передавав суть, ігноруючи всі естетичні прийоми. Пінтер, Стоппард, Мрожек і багато інших драматургів в боргу перед ним. І якщо ми, з нашою амбівалентністю (двоїстістю) почуттів, хочемо жорстоко критикувати Беккета, це буде свого роду реклама псевдо-беккетської постановки, яка стала карою для аґентів і драматургів з усього світу.
Його соціальна персона є такою ж зразковою, як і його найкраще літературне творіння. У світі домінування ЗМІ, де мистецтво прирівнюється до інновації, а художник повністю залежний від людини, яка відповідає за зв'язок з громадськістю, Беккет знову підтверджує святість самотності художника-творця; він – це людина, яка ніколи не дозволяє очікуванням та потребам суспільства знищити зв'язок зі своїм внутрішнім Я. Його робота – дарунок того особистого сприйняття, що, як Верленове, Бодлерове та Артове, бачило пекло і вижило, щоб розказати про пережите. Як інші poètes-maudits (мертві поети), Беккет є відлюдником: він готовий зануритись у власну самотність, хоч якою жахаючою ця подорож була б, з твердим наміром не здатися на півдорозі, а сягнути усіх глибин. Це вчинок, який зазвичай асоціюють із вчинками праведних і, ухиляючись від думки інших та у своїй байдужості до неї, Беккета часто приписують до них.
Коли після оголошення переможців Нобелівської премії журналісти та фотографи намагалися зустрітися з Беккетом, то дізналися, що він відірваний від світу повінню на півдні Тунісу. Менеджер готелю розповів журналістам, що Беккет пішов на екскурсію. Можливо то був обман, щоб уникнути слави, від якої він тримався осторонь все своє життя. Але у цій ситуації все ж є курйозна метафора. На одному березі ріки мудреці Стокгольму, ЗМІ та громадськість, на іншому – усамітнення, відгороджене повінню, Семюель Беккет.
Переклала Світлана Дячок за редакцією Мірека Боднара
The New York Times, August 4, 2006 (оригінал – листопад 1969).
Про проект
«Вавилонська бібліотека», українське видавництво засноване 2015 року, профілем якого є видання світової художньої літератури в українських перекладах, за співпраці з яким представлено розділ перекладної публіцистики: рецензії та інтерв’ю, літературна аналітика, статті The New York Times, The Telegraph, The Guardian, The Independent, New Yorker та багатьох інших. Сайт видавництва: babylonlib.com