Андрій Любка: Аґнону вручили Нобелівську премію за те, що він відтворив провінційний єврейський світ
Дода_ла: pole_55 15 Жовтня 2016 о 17:24 | Категорія: «Інтерв'ю» | Перегляди: 4030
Матеріал підготува_ла: Юлія Кушнір | Зображення: Христина Стринадюк
Ось уже третій місяць в Бучачі триває літературна резиденція, яка є частиною проекту «50 кроків, щоб зрозуміти Аґнона». Проект має на меті вшанувати 50-річчя від вручення Нобелівської премії у галузі літератури Шмуелю Йозефу Аґнону, який народився у Бучачі. Участь у літературній резиденції беруть троє українських авторів – Євгенія Сенік, Андрій Любка та Софія Андрухович. Головним завданням резидентів є протягом тижня, живучи у Бучачі, написати по три есеї. Короткі тексти, які вийдуть на медіаресурсах, увійдуть у загальну друковану публікацію, що стане підсумком проекту.
Ми порозмовляли з Андрієм Любкою про письмо Аґнона, співіснування трьох національностей та про те, чому Аґнон ніколи не стане улюбленим автором письменника.
«Бучач бував у мені в іпостасі коньяку»
Я не обманюватиму і не створюватиму образ інтелектуала, який щось ретельно досліджує і знає. До резиденції я знав про Аґнона, але ніколи не читав його текстів. По-перше, тому, що не було перекладів, а коли з’явилася книжка, то вона була в переліку мною бажаних, але не в першій десятці. І не в останню чергу через те, що книга Аґнона товста. Це те, що відлякує читача. Адже, коли ти бачиш роман на вісімдесят розділів, починаєш задумуватися, як знайти на нього час.
Тому, коли Мар’яна Максим'як (програмний директор літературного центру імені Аґнона) запропонувала взяти участь в резиденції, я погуглив, почитав про творчість Аґнона і погодився приїхати. На резиденції я отримав книгу «Нічний постоялець», яку кілька днів тому дочитав.
Тиждень перебування в Бучачі був цікавим досвідом. Я мав на меті пізнати більше Бучач, аніж Шмуеля. Я бачив Аґнона, ювілейну дату як певний інструмент для того, аби поїхати у маленьке містечко на Галичині, – а я з-поза Галичини, із Закарпаття – і подивитися, як люди там живуть. Іноді я жартував, що Бучач бував у мені в іпостасі коньяку, а тепер я побуваю в Бучачі.
Протягом резиденції я повинен написати три есеї. Перший уже опублікований есей про Аґнона і регіон. Другий – це рецензія на книгу, текст про інструментарій, яким він користувався під час написання. Щодо третього в мене немає ідей. Можливо, його біографія. Я сподівався, що трапиться подія, яку я зможу сюжетно розкрутити. Але наразі її немає. Щоправда, я купив собі пляшку «Прикарпатського кальвадосу» і, може, вдома, коли я сяду її пити, мені згадається щось таке, про що я напишу.
«Це книга автора, який би ніколи не став моїм улюбленим»
Я почав читати «Нічний постоялець» із перемінним успіхом ще в Ужгороді. А коли приїхав у Бучач – походив, побачив – для мене персонажі Аґнона ожили. Вулиці, джерела, будинки наповнилися персонажами.
Аґнон непростий письменник. Зрештою, ми не можемо сказати точно, який це письменник, адже маємо в перекладі лише одну його книгу. І якщо судити по ній, то дочитати простий читач, як на мене, її не зможе. Якщо це людина, яка зрозуміє, як розшифровувати його історії, тобто сакральний текст, у якому все приховано, тоді це цікаво.
Це книга автора, який би ніколи не став моїм улюбленим. Аґнон пише, скажімо, про те, що йому не подобається нефігуративний живопис. Адже живопис повинен бути простим, зрозумілим, аби не ховати мудрість та істину від людини. І це він пише в середині 30-их років, після вибуху футуризмів та модернізмів. Тобто він глибоко провінційний.
Його спосіб письма абсолютно нецікавий і не новаторський. У сенсі писання, побудови речень його складно назвати видатним письменником, бо він не може тебе зацікавити граматикою. Наприклад, його діалоги неможливо читати, бо вони втомлюють. Я називаю це еквілібристикою. Якщо ці діалоги читати один раз, це зацікавлює, але якщо їх 735 сторінок, то вони виснажують. З іншого боку, він певною мірою досягнув майстерності у них через їхню притчову будову. За кожним жестом, фразою, подією в сюжеті стоїть підтекст, який потрібно читати так, як священну книгу Тору. І в тому сенсі його провінційність цікава.
Але Аґнон, як на мене, зацікавлює іншим. Він людина із міщанської єврейської родини, людина, яка виросла у закритому середовищі і згодом свої погляди, які отримала у дитинстві в Бучачі, описала. Я думаю, йому вручили Нобелівську премію за те, що він відтворив провінційний світ маломістечкових міщан, євреїв зі Східної Європи, яких у 1966 році (рік вручення Нобелівської Премії Аґнону) вже не існувало. Він важливий тим, що передає те, чого ми уже не зустрінемо.
Я не можу сказати, що це та література, яку я люблю. Я вдячний Аґнону за можливість порівняти, довідатися про людину та її зрозуміти. Зрештою, я б іще раз відвідав Бучач, який мені сподобався, але до книги Аґнона я б не повертався. Щоправда, я б із насолодою прочитав його оповідання, адже це можливість пізнати його з іншого боку і зрозуміти, як Аґнон поводиться у короткій формі.
Відкрити Бучач Аґнона
Його книга дуже дивна. Він описує Бучач, у якому немає нічого поза єврейським світом. «Нічний постоялець» - це зациклений на єврейському містечку текст. Відкрити це єврейське місто в сучасному Бучачі складно, бо немає євреїв, синагоги, Бейт-Мідрашу. Складно собі уявити, що це місто переважно було єврейським.
Наші Бучачі перетнулися тільки на рівні топоніміки, конкретної географії – річка Стрипа, замковий пагорб, універсам, на місці якого був Бейт-Мідраш. Натомість світу і людей, яких описує Аґнон, немає.
Щоправда, я відкрив, наскільки поліфонічною є наша історія та пам'ять. Якби хтось із євреїв, що жили за тих часів, прочитав книгу Аґнона, то підтвердив би написане. З іншого боку, якщо б ми почитали спогади когось із українців у цей час, наприклад, Осипа Назарука, це було б зовсім інше місто, аніж описує Аґнон. В ньому б, скажімо, зароджувався націоналізм, діяла б Просвіта, жили б люди, які активно брали участь у політичному житті. І те саме щодо поляків. У нас є стереотип, що поляки – це багаті поміщики, пани колонізатори, а насправді поляки також були бідними селянами і погано жили, просто ходили в іншу церкву. І ми бачимо, що ці життя не перетинаються. Я відкрив множинність версій цього міста, яке зараз збідніло на кожну з цих історій.
Існують різні точки зору щодо співіснування цих народів. З іншого боку, я думаю, що українців ніхто не хоче почути, зрозуміти. Аґнон – це глухий і сліпий письменник, який нічого не бачить, окрім єврейської проблематики. Відповідь українців є така ж сама – глухота, сліпота до історій Аґнона. Але, на відміну від євреїв та поляків, про українців мало відомо. І це наша провина.
Розмовляла – Юлія Кушнір
Посилання з теми:
- Євгенія Сенік «Знала лише, що їду в місто, де народився Аґнон»
- У Бучачі діятиме резиденція імені нобелівського лауреата: http://litcentr.in.ua/blog/2016-08-25-127
- Літературні ініціативи України | Частина V: Захід http://litcentr.in.ua/blog/2016-03-25-97
- Літературний центр ім. Аґнона на культурній мапі України: http://litcentr.in.ua/board/20-1-0-339