Джитсу: Десять розмов про риму, тусовки й сучасну поезію
Дода_ла: pole_55 11 Серпня 2016 о 18:01 | Категорія: «Інтерв'ю» | Перегляди: 2317
Матеріал підготува_ла: litcentr.in.ua | Зображення: з архівів кінопроекту «Джитсу»
Наприкінці червня у Львові відбувся прем’єрний показ короткометражного фільму «Джитсу». В центрі уваги знімальної команди проекту опинилися молоді українські поети, серед яких – Вікторія Дикобраз, Михайло Жаржайло, Марта Брижак, Єва Якубовська, Томаш Деяк та інші. Тож Litcentr виршив поговорити із Лорамі Соран, авторкою проекту, про задум, орієнтири, добір учасників стрічки та проблеми сучасної поезії в Україні)
Трейлер короткометражкої стрічки «Джитсу». З архівів проекту
Про фільм
Документальна короткометражна стрічка створена на основі десяти розмов, десяти інтерв’ю. учасниками фільму є як поети, так і прозаїки, режисери, слемщики. Дехто з них відомий у своїх поетичних вузьких колах, хтось вже публікується, а хтось збирає натовпи у пабах, кав’ярнях, на вуличних читаннях чи в соціальних мережах. Всі вони є представниками нового покоління літературної української сцени.
Фільм поділений на шість рубрик: «сучасна українська поезія», «техніка», «рима», «Сергій Жадан», «тусовка / андеґраунд», «поет». Всі ці рубрики знайомлять глядача з тим, що таке поезія, на думку співрозмовників проекту; що таке сучасність і чи вона означає відсутність рими у віршах; як розподілена поетична тусовка; хто такий поет в сучасній Україні.
Осібно від інших у стрічці стоїть рубріка про Сергія Жадана. Все тому, що він є відомою особою у поетичній тусовці і не тільки в поетичній. Також його творчість добре знана більшості сучасної молоді, яка слідкує і цікавиться літературою, тим самим надихається і перебирає його стиль. І учасники, як представники молодшої плеяди авторів, вони у процесі розмови багато згадували Жадана, чи то критикуючи його, чи порівнюючи, або ж пояснювали чому ж він такий популярний в Україні. Тому наявність цієї рубрики у фільмі є доволі випадковою.
Фрагменти короткометражкої стрічки «Джитсу». З архівів проекту
Про назву
Над назвою думалось дуже довго. Мені взагалі властиво важко давати назви комусь-чомусь. Першою ж назвою було «Люди поезії», але вона мені здавалась не цікавою, дещо банальною і самозрозумілою. Я завжди ставлю себе на місце читача-глядача, тож така назва мене б не зацікавила. І якось в дорозі прийшло до голови саме слово «джитсу», значення якого я тоді не знала. «Джитсу» у перекладі з японської мови означає «техніка», «манера». По суті, коли ми слухаємо чи читаємо поетів, кожен з них має свій стиль, свій ритм, і мені здалось доцільним назвати фільм саме так. Однак, фільм не тільки про джитсу.
Про вибір учасників
Олена Затишна, Вікторія Дикобраз, Віталій Попович, Михайло Жаржайло, Марта Брижак, Віталій Керестен, Ромко Чихарівський, Єва Якубовська, Томаш Деяк, Ско Рик. Всі вони зголосились на 40-хвилинне інтерв’ю під прицілом фотокамери та петличного мікрофона. Я керувалася своїми географічними та фінансовими чинниками добору учасників. Частина з них проживають у Львові, або були проїздом, тож перехопити їх було значно легше. Власне, у Львові ми із НеСталіним знімали разом: я була в ролі журналіста, а він оператор. Інших (таких, як Томаш Деяк та Віталій Керестен) я знімала в Ужгороді, приїхавши туди самотужки через BlaBlaCar.
Михайло Жаржайло, поет, один з героїв стрічки «Джитсу». З архівів проекту
Про складнощі
Найскладнішим етапом був монтаж. Хто займається ним, то знає, що це кропітка робота, важливіша за саму зйомку. Він зайняв у мене два місяці. До того працювала на програмі Adobe Premiere, але саме цей досвід допоміг розібратися у програмі Final Cut Pro. Варто тут подякувати за терпіння моєму другові Святославові Турканику, котрий всіляко допомагав, терпів і критикував мою роботу над «Джитсу». І велике спасибі за переклад імен учасників фільму на японську мову Ользі Гусятинскій.
Щодо інших труднощів, то важко було сформувати основну думку фільму. Хотілося фільмом розкрити проблематику сучасної молодої генерації поетів, які, попри свій молодий вік, протягом останніх років встигли голосно про себе заявити. Але й найголовніше – звернути увагу на проблеми, які міцно обсіли сучасну поезію: копіювання інших (графоманщина, «жаданщина»), незрілість в якійсь мірі, провінційність подекуди, а то й естрадність.
Про орієнтири
Цей фільм не варто дивитися тим, хто не в курсі поетичних тусовок, і навіть тим, хто не цікавиться поезією взагалі. На одному з показів «Джитсу» у Львові публіка опісля обговорювала ракурси стрічки, а не самий предмет фільму – проблеми в сучасної літератури. Хочеться, щоб фільм став початком великої дискусії про сучасність і поезію, про її якість і новаторство. Власне, новаторства нема, свіжості, божевілля. Всі вловили тєму – як писати і про що, використовуючи, наприклад, морську тематику (риби, море, вода) чи іншу. Це створило такий собі вакуум, який ніби і є цікавим, свіжим явищем, але він став причиною виникнення графоманщини. Люди повторюють стиль інших. І це замкнуте коло творить все більше і більше попси, яка не є чимось вагомим в українській літературі, мові, звуках. Це пусті ехо, які не мають нічого спільного з творенням.
Томаш Деяк, поет, один з героїв стрічки «Джитсу». З архівів проекту
Фільм «Джитсу» буде цікавий тим, хто дійсно цікавиться поезію, хто намагається осмислювати внесок минулих поколінь у розвиток слова в Україні і тих сучасників, які є «амбасадорами» українського літературного майданчику на світовому п’єдесталі. Коли ж українці вчитимуться критично мислити про те, що є під їхнім носом, – політика, музика, поезія, – то не прийдеться людям вестися на всіляку пропагандистську дію будь-яких агітаторів.
Поезія може бути зброєю. Поезію просто в Україні недооцінюють, як і її творців.
Насамкінець
Я вважаю себе аматором у плані кінематографу, але мені хочеться донести думку того, що в цій країні є багато молодих і талановитих людей, котрим потрібен простір. Якщо брати до уваги поезію, то мені б хотілося мати більше критичних журналів, статей та журналістів, літературних критиків, що спеціалізувалися б на поезії, літературі, не тільки світовій, а й українській. Чи ми за це десятиріччя прочитали критику на творчість Жадана, Андруховича, Іздрика, Москальця, Неборака та інших? Невже нам не цікаво знати, що ж відбувається у нашому домі з нашим Словом? Невже ми такі невимогливі до себе самих? Або ж, як сказав герой роману Жозе Сарамаго в романі «Євангеліє від Ісуса»: «Часто ми не ставимо важливих запитань лише тому, що не готові почути на них відповідь або боїмося її».
Сподіваюсь, фільм «Джитсу» не стане єдиним подразником, а за ним ми побачимо все більше і більше спроб викликати дискусію навколо того, що ми маємо, чим ми повинні пишатися і як те, чим володіємо зробити набагато кращим, цікавішим, яскравішим і новаторським.
Єва Якубовська, режисерка молодіжного театру «Склад 2`0», одна з героїнь стрічки «Джитсу». З архівів проекту
Про співрозмовницю
Лорамі Соран – авторка проекту «Джитсу». Народилась у с. Летня, Львівської області. Українка, польсько-румунського походження. Випускник магістерської програми Українського Католицького Університету, спеціальність «Історія». У 2013 році вокалістка групи SummerInc. У 2014 році учасник театральної вистави «Великий льох» (м. Кембрідж, Англія). Переможець номінації «Найкраще прочитання власного твору» на фестивалі «Весняна хвиля» (м. Київ). У 2015 році учасник Семінару Творчої Молоді (м. Ірпінь).