33 митці у 3 актах, або Українці та арт-книга
Дода_ла: pole_55 01 Червня 2016 о 16:30 | Категорія: «Інтерв'ю» | Перегляди: 1748
Матеріал підготува_ла: Ірина Щепіна | Зображення: Sergey Makhno Gallery, Garri Photoman
Побутує думка, що мистецтво — елітарна штука і простому смертному не судилося підносити вказівний палець до обличчя і з придихом промовляти: «Це шедевр…»
Новинка від видавництва Аrt Huss, переклад світового бестселеру про мистецтво «33 митці у 3 актах», цей стереотип руйнує. Тож якщо раніше мистецький світ вабив вас, але здавався далеким, тепер ви маєте всі шанси наблизитись до нього, адже Сара Торнтон, авторка видання, доступною мовою розповідає про сучасний арт-простір та його центрових фігур.
Ми поспілкувались з одним із перекладачів твору, Олександром Михедом та директором видавництва Art Huss Костянтином Кожем’якою, щоб розповісти вам про книжку більше.
Про книжку — в одному акті з Олександром Михедом
> Задумка книги дуже цікава, як, власне, і сам виклад матеріалу в формі есе. Якому читачеві сподобаються «33 митці у трьох актах»?
Думаю, що для цієї книжки читач має бути відкритим до нових імен і до нових знань. А також тримати під рукою Гугл, щоби уточнювати деталі, заховані за штрихами оповіді Сари Торнтон. Книжку можна читати і як роман про тих, хто творить сучасне мистецтво. І як глибоке дослідження контексту глобального мистецького світу.
> Які враження викликала ця книжка у вас?
Мені подобається ця книжка (сміється). Сприймаю її як своєрідний майстер-клас з нон-фікшн і самого ґрунтовного підходу до створення літератури як такої.
> Хотілось би запитати про так звані «труднощі перекладу»: пошук українських відповідників, адаптацію сталих виразів, мовних зворотів та ін. Чи були такі проблемні моменти при роботі з твором? Які?
Такі моменти, безумовно, були. Однак моє завдання і як перекладача, і як відповідального редактора, — зробити текст максимально прозорим для читача. Часто кураторські тексти до виставок перевантажені термінологією та запозиченими словами, які додають «шарму» та витворюють специфічну ауру таємничості мистецтвознавчого дискурсу. Сара Торнтон показує, як можна говорити простіше про глибокі речі.
> 3 акти: «Політика», «Спорідненість», «Ремесло». Чому, на вашу думку, авторка обрала саме такі вектори? Які можна було б додати, якби ми говорили про українських митців?
Три універсальні категорії витворюють специфічну систему координат, в яких існує її дослідження. Через них можна спробувати описати мистецьку сцену будь-якої країни. Разом із відомою українською художницею Алевтиною Кахідзе ми виступили співкураторами проекту «Невідомі», в якому накладаємо ці категорії на український контекст. Наслідком цього, скажімо, став перформанс, який відбувся 18 травня: 19 митців розповідали відвідувачам у форматі speed dating не про себе, а про інших митців, котрі також брали участь у проекті. Протягом двох годин ми намагалися створити атмосферу живого спілкування з художниками і розкрити їхні зв’язки між собою крізь призму категорії «Спорідненість».
Автор фото: Garri Photom. Експозиція виставки-перформанса «Невідомі»-II. На фото: Алевтина Кахідзе
Про арт-ринок та українців
> Що, на вашу думку, заважає українцям створювати бестселери про мистецтво, а не лише перекладати їх?
О. Михед: Бажання говорити до широкої аудиторії доступною мовою, застосовуючи інструменти літературного ремесла. А про систему книгорозповсюдження і відсутність інших механізмів функціонування нормального книжкового ринку — взагалі мовчу.
> За оприлюдненою вами статистикою в Facebook, більшість відвідувачів виставки-перформансу «Невідомі» склали люди, пов’язані з мистецтвом. Це радше свідчить про резонанс книжки в мистецькому колі чи про неготовність масового українського читача сприймати нон-фікшн такої тематики?
К. Кожемʼяка: Дещо неточна інформація: 70% — це люди радше не повʼязані з мистецтвом. Це — діячи креативних індустрій: дизайнери, архітектори, ілюстратори… І, я вважаю цей факт, що ми вірно визначилися з цільовою аудиторією, каналами комунікацій, меседжами. Звертає на себе увагу інша деталь: більшість поціновувачів книги, як з мистецького, так і не мистецького середовища — це люди віком 20–40 років. Це вселяє оптимізм: ті, хто вже будує , або буде завтра будувати сучасну Україну, прагнуть світових культурних цінностей і особистого розвитку.
> Український арт-ринок, як, власне, і видавнича справа переживають не найкращі часи. Що підтримує в вас бажання працювати в цій ніші?
К. Кожемʼяка: «Готуй сані з літа!»)) Я впевнений: ми на порозі українського успіху. Він не прийде сам по собі і я, чим можу, його наближаю. І тішить те, що таких людей і не тільки в царині культури все більше і більше. Я з цікавістю спостерігаю, як «здуваються» глашатаї, що паразитували перші часи після лютого 2014-го на революційній риториці. Люди, за красивими речами яких не було реальних справ, потрошку відійшли на другий план у ролі фейсбук-блогерів. Зараз настали часи людей конкретних справ і реальних результатів. До розбудови повноцінного арт-ринку ще дуже далеко і для цього треба зробити дуже багато. Корінне слово в сказаному — «багато зробити». От робимо))
Розмовляла — Ірина Щепіна