Прогулянка Чорнобилем – невідома сторінка
Дода_ла: pole_55 04 Березня 2016 о 17:34 | Категорія: «Огляди, рецензії» | Перегляди: 2266
Матеріал підготува_ла: Юрій Ярема | Зображення: Євген Мадатов + сторінка Маркіяна Камиша у Facebook
Здавалося б – ну чим іще можна доповнити відому й доволі розгорнуту картину подій 1986 року? Пам’ятаю, як нам із шостого класу починали втовкмачувати інформацію про Чорнобиль. Щороку 26 квітня нас водили до старого кінотеатру «Старт» на відповідні фільми. По три стрічки радянської правди за один день для шестикласника, як на мене, – занадто. Кіно там було тільки документальне, і одна стрічка суперечила іншій – ще тривали пошуки правди та винних…
Ще декілька років тому для мене та частина української мапи, де розташовано Чорнобиль, була оповита таємницями та, чесно кажучи, мало привертала увагу. Мистецтва, котре б по справжньому зображувало картину дійсності – бракувало. І лише поодинокі репортажі та вилазки знайомих допомагали відтворити реальну картинку. Та все ж для повного осмислення життя на «планеті Чорнобиль» чогось бракувало.
2015 рік подарував українським читачам нове осмислення «зони відчуження» у вигляді книжки молодого письменника Маркіяна Камиша «Оформляндія» (К.: «Нора-Друк»). І хоча письменницьке перо «пройшлося» по цій темі уздовж і впоперек, з такою точкою зору на проблему ми ще не стикалися. М. Камиш у своєму баченні та манері не готує читача до болю тривалістю в тридцять років, не смітить архівними даними на сторінках свого твору, не намагається зафарбувати Зону у рожеві кольори. Тільки правда та реальність, котру відчув на собі.
Але варто почати, напевно, з того, що Маркіян насамперед… романтик. Так-так! Кожна сторінка його книжки рясніє деталізованими описами, наскрізь пронизаними теплом та романтикою його перебування в Зоні: «…Кладеш на руберойд бутерброди з паштетом, розливаєш і поступово ти, і твої пасажири, котрих ти півдоби пер сюди через гівно чорнобильських боліт стаєте найщирішими та найлюб’язнішими на світі людьми. Коннектінг піпл..»; «… І немає для мене нічого приємнішого за відчуття самотності серед нічного лісу, в якому давно не живе страх… Я знайшов тут спокій. Спокій заміської дачі, якої у мене нема.».
Утім, навіть у непідробний жаль та смуток автор вкладає частинку свого непереборного романтизму та гумору: «… Пару років і все: гудбай Буря, прощавай, я буду сумувати за тобою, солоденька. Я буду пригадувати тихо шепотом всі пиятики в каркасах автобусів під проливними дощами.»
Соціально-побутовий реалізм Камиша від самого початку пронизаний гумором та висміюванням, у першу чергу, власних недоліків та переживань. Захват автора від прогулянок та пригод передається читачеві через соковиті описи героїв, що зненацька трапляються на шляху: «…і останнє, що я пам’ятаю перед відключкою на задньому сидінні – це Самюель, який бурмоче "пуебльо” і запускає криваво-червону кампарівську лєнту та стерильно-білий сніг.»; через настанови: «… Я чесно його попереджаю, що Зона взимку страшніша за ню-фотосесію міністерки культури ЛНР, але не допомагає»; та через самоіронію: «…Кажуть, бомжі мають бути колоритні, тому якщо зуття з діркою – то тільки з "Зари”. Я надягнув на ноги пакети з супермаркету і знову взувся. Сподівався не замочити ніг. Наївний.»
Здається так писав Остап Вишня. Різниця в часі: Вишня писав соціалістично-побутово, а Камиш додав сучасності, реалій сьогодення, знайомих сучасному читачу. Описи можна поділити на короткі оповідки та об’єднати у збірку «усмішок». Читаючи живі замальовки Чорнобилю, виникає бажання чкурнути за Маркіяном і зануритися, відчути на собі всю красу цього досить дивного «туристичного маршруту».
Комізм Камиша – не комізм ситуацій чи масок, а комізм тонший – слова, гри слів, жарту, афоризму, примовки, недомовки, натяку, каламбуру. Засоби Камиша прості і вкрай сучасні - доступні кожному. Особливість гумору Камиша – багатство відтінків і барв комічного, своєрідно діалогізований виклад дії, іронічно-усміхнений погляд оповідача. Описам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність; у них є те, що нині вкрай важко знайти в сучасній літературі – авторська оцінка зображуваного.
Маркіян досконально знає світ Чорнобилю, бачить рух, постійні зміни у цьому світі – і прагне усім цим поділитися з читачем. Змальовуючи людину, її дії та вчинки, оповідач майстерно послуговується жартом, дотепною вигадкою, колоритним сучасним словом. І пишнота огранених, природно вжитих прийомів і засобів художнього письма, неповторні лексичні перлини, фразеологічні та стилiстичнi знахідки підпорядковуються основному завданню – неперевершено вияскравити світ, про який кожен чув, але мало хто знає його зсередини.
Щодо вад – то питання виникають радше до видавця. Обкладинка, на жаль, «змазана», композиція якої не продумана. Така книжка не приверне увагу на полиці в книгарні. І тут варто згадати рядки з «Оформляндії»: «Мене не помічають, але я – є. Я – існую. Майже як іонізуюче випромінювання».
А читач буде цілком задоволений, бо йдеться про літературу «правильну» – себто ту, в якій відчував нагальну потребу літературний простір.
Юрій Ярема, журналіст, письменник
- Маркіян Камиш: Немає ніякої Зони. Зона в наших головах - http://litcentr.in.ua/blog/2016-01-05-78