Книжка, котра чекала понад 40 років
Дода_ла: pole_55 16 Лютого 2016 о 19:43 | Категорія: «Огляди, рецензії» | Перегляди: 2807
Матеріал підготува_ла: Ольга Погинайко | Зображення: raisonne.info, gs-art.com
Наприкінці минулого року у видавництві «Смолоскип» вийшла книжка, котра чекала свого часу понад 40 років, - збірник «Алла Горська. Душа українського шістдесятництва».
Cпершу таке видання було задумане ще В’ячеславом Чорноволом невдовзі після трагічної смерті художниці. І то не просто задумана як ідея, на початку 1970-х В. Чорновіл у листі до Р. Корогодського обмірковує наповнення такого видання й представляє повний і логічний план-проспект, котрим можна було б послуговуватися без жодних змін. Допитливий читач може ознайомитися з ним наприкінці смолоскипівської книжки. Звісно, у той час про «офіційне» видання такого штибу не могло бути й мови, Чорноволу йшлося про самвидав, і якби не арешти 1972 року, то цілком ймовірно, збірник таки з'явився би ще тоді і зазнав долі багатьох «проектів» самвидаву: був переданий на Захід і виданий тим самим «Смолоскипом» вже як «тамвидав» багато років тому. Але сталося так, як сталося.
Алла Горська. Ескіз мозаїки, 1960-і. Папір, змішана техніка. 21,5 х 61,5 см
Книжка, про яку говоримо, багато в чому відповідає тому плану-проспекту. У ній теж уміщене листування Горської, нотатки про мистецтво та щоденники, зошит з управами з української мови і «листування» з радянською владою (заяви, скарги, листи-протести), присвячені їй поезії та спогади друзів, а також репродукції творів. Окрім цього, додано кілька статей щодо розслідування справи вбивства Горської, перегляд її на початку 1990-х, відкритий лист Олексія Зарецького до Президента України Віктора Ющенка щодо поновлення розслідування у 2005 році, тощо.
Книжка відкривається коротким вступним словом упорядниці, відразу за яким - листування з батьком, чоловіком, сином, друзями Надією Світличною, Опанасом Заливахою, Лесем Танюком, Григорієм Захарченком тощо. Листування, як виглядає, не повне, між листами тривалі перерви і часто це листи в один бік. Вочевидь, не так багато листів збереглося, а деякі так ніколи й не дійшли до адресата і відомі нам тільки тому, що відправник про всяк випадок залишав собі чернетку, доволі поширена ситуація, коли йдеться про переписку дисидентів. Листи Алли до друзів безпосередні і щирі, переповнені ніжно-пестливими звертаннями: ластівко, Заливашенько, серденько, сонечко, Надійко, дівча, дівчисько - експресивними зворотами, алюзіями та асоціаціями, а часто – відвертим і гострим словом з приводу чи то побаченого, чи то зробленого. Так, у листі до Світличної пам’ятник герою соціалістичної праці Артему названо не інакше, як «пришльопкою»: «Артем на тлі неба панує над краєвидом. Не зв’язаний зі скелею, не вийшов з неї, пришльопка» (ст. 124).
Окремо також вміщено корпус листів друзів Алли до інших адресатів, в яких ідеться про неї, та які відіграють роль своєрідних прижиттєвих спогадів.
Алла Горська. Шевченко. Мати. Ескіз вітража. Ка., гуаш. 80x100, 1964
Варті уваги матеріали, які В’ячеслав Чорновіл у своєму проспекті називає «громадсько-політичним» напрямком діяльності Горської. Це листи-протести до прокуратури з приводу допиту в КДБ, процесів над Ярославом Гевричем та самим Чорноволом, а також до партії, керівництва Спілки художників тощо. Ці тексти – з тих, за які в радянський час можна було «нарватися», хоч нині вони виглядають доволі-таки безневинними. І Горська таки «нарвалася». Не тільки цим, також своїми листами політв’язням, постійною допомогою родинам репресованих, спілкуванням зі щойно випущеними колишніми упівцями. Її не арештували й не посадили, мабуть, тільки тому, що, як пише у своїх спогадах Данило Шумук, «такої великою тюрми, у якій вмістилася б Алла Горська, не було» (ст. 666).
Смерть Алли Горської стала для кола шістдесятників великим потрясінням. Це видно як з численних уміщених у смолоскипівському збірнику листів, спогадів, промов, і врешті присвячених їй віршів, так і з інших шістдесятницьких спогадів. Ані тоді, ані тепер ніхто особливо не вірив у офіційну версію, представлену радянськими слідчими. Здавалося б, що після проголошення незалежності, а особливо після Помаранчевої революції настав час для повторного розслідування справи Горської, навіть якщо термін її давності минув. Натомість Олексій Зарецький у статті «Злочин без строку давності» наводить цитату з «відписки» прокуратури на заходи щодо поновлення розслідування: справи «санкції яких містять позбавлення волі на строк більше 10 років, зберігаються протягом 20 років з дня прийняття рішення про закриття кримінальної справи. У зв’язку з тим, що з часу закриття вказаної кримінальної справи пройшло більше 34 років, вона, як така, що підлягає знищенню, направлена на утилізацію» (ст. 547). Отак просто. Не архів, не база нерозкритих справ, навіть не КДБістьське «совершенно секретно» – просто утилізація. У сучасний вік інтернету, в якому ніяка інформація не зникає, це звучить не просто незрозуміло, це звучить направду підозріло. Бо навіть справи репресовиних у 30-х роках можна прочитати в архіві СБУ. А тут - «на утилізацію».
Алла Горська. Композиція. Червоне і чорне. П., змішана техніка. 17x37, 1965
Врешті, має збірник і певні вади. Передусім, йому бракує доброї, вичерпної біографії художниці. Вміщена наприкінці коротка біографія з ключовими датами та стаття упорядниці (чомусь не на початку, а на ст. 417) виглядають недостатніми. Можливо, для людей, котрі мали щастя знати Аллу Горську за життя, це не так важливо, але для молодшого покоління, а також для тих, хто не цікавиться спеціально феноменом українського шістдесятництва, така біографія багато чого би пояснила й систематизувала. Окрім того, впадає у вічі так би мовити «зворотне» впорядкування: спершу листи, а вже потім документи самої Алли Горської та стаття упорядниці, а спогади й статті мають дещо хаотичний порядок. Утім, ці вади не невиправні, і ніяк не применшують ваги самого факту появи цієї чудової книжки.
Матеріал підготувала - Ольга Погинайко
Алла Горська. Душа українського шістдесятництва. - Київ: Смолоскип, 2015