«Мистецтво не за правилами. Бітпоезія»
Дода_ла: pole_55 21 Жовтня 2015 о 16:42 | Категорія: «Статті» | Перегляди: 2326
Матеріал підготува_ла: Христина Дрогомирецька | Зображення: www.arttattler.com
Психологічний процес, що належить до захисту індивіда – заперечення. «Не вірю», «Не може бути» - по суті є першими реакціями на якість емоційно-душевні потрясіння. Заперечення ситуації – пом’якшує падіння, але не здатне змінити, зупинити вже довершений процес. Так хворий смертельною недугою, якби відчайдушно не переконував себе, не заперечував, наявність у його організмі вірусу, він – же від цього нікуди не щезне, а може навіть і гірше призведе, до більш летальних наслідків. Вже починаючи від епохи модернізму у культурі відчутий цей психологічний процес. За Фрейдом, культура є раціонально внормованою, примусовою сукупністю соціальних вимог, заборон і обмежень, що пригнічують інстинктивні поривання індивідів, «культура діє через примус», «культура ґрунтується на відмові від потягів». Нове мистецтво, що по суті закономірно, заперечує старе, розставляє наголоси на справжній природній людині, але робить це все через експериментальні, авторські сприйняття.
«Повстання природи в людині і всього, що є в ній темного, рвучкого, імпульсивного – дитини проти дорослого, жінки проти чоловіка, несвідомого проти свідомості, діонісійського проти аполлонічного, насильства проти доброзичливості, Богів так званого життя проти «богів» духу, - це повстання, що спалахнуло відродженням містицизму і народженням психоаналізу, розвитком найрізноманітніших панвіталістичних учень»¹
Jack Kerouac wandering along East 7th Street after visiting Burroughs, in the background the statue of Congressman Samuel «Sunset» Cox, Manhattan Fall 1953 (Ginsberg Caption) © Photo: Allen Ginsberg Estate.
Процес «заперечення» запущено. Шелер розвиває думку, що все це було нічим іншим, як наївністю, намаганням сотворити і поклонятися ще одному, черговому контрідеалу – «органічною, але жахливо односторонньою реакцією на безмежну аскетичну і спіритуалістичну сублімацію попередньої епохи»².
Факт «падіння» - неминучий, але поки ми «летимо», транслюємо весь цей процес, весь наш бунт, всі етапи розкладу сприйняття на дрібні кварки справжнього, істини. Як стверджує фронтмен гурту «Акваріум» Борис Гребенщиков: «Дело в том, что культура в мире умирает, практически…. Умерла и разлагается. В то же время она зарождается»³.
Смерть чогось одного і народження іншого. Почасти здається, що зараз - перед нами «пологова епоха», ще не дуже видно, що ж народиться. А що ж народилося тоді на зламі тектонічних плит двох століть, двох світобудов. Джаз? Ще одне «не»? На цей раз антонім до академічної музики. Справді, якщо розмістити загальні характеристики обох стилів музики по два боки, то побачимо велику кількість «не», протилежностей. Але джаз у цьому випадку не є лише музикою, джаз – це прояв природного, не імітованого, імпровізованого. Так як Луї Армстронг губить текст і доспівує пісню скетом, інтуїтивними звуками та словами, що виражають справжність, тим, що – поза «договором», поза словесними прописаними кодами, або у 60-і рр. тромбоніст Рей Коніфф збирає вокально-інструментальний оркестр. Чоловіча і жіноча частина хору імітували звучання труб і тромбонів. Так змішалися голоси людей та музичних інструментів даючи нове прочитання, і звісно ж нове кардинально інше розуміння уже існуючих музичних творів, «живе виконання» у його першому значенні.
Angela Gorgas; The Beats, including Jack Kerouac (second from left) and Allen Ginsberg (far right) in 1957. John Cohen
Джаз - це перший виток свободи, перший протест усталеним формам, те, що існувало до рок культури, до голоснішої форми вираження протесту. Як найкраще з поетичних форм, що здатне виразити цей стан є поезія так званого «розбитого покоління», бітників, що вибудовують систему своїх «не», не гребуючи здобутками сюрреалістів, виходячи з тріади «краса-любов-бунт». Бунт - імпровізований, автоматичний, Андре Бретон прокламує, звернення до «автоматизму в усіх його вимірах, і ні до чого іншого», адже автоматичне «думка-говоріння», «думка-письмо» - це не деградація думки-субстанції в її вербалізації, але «розмова-думка», «оформлена-думка», що дозволяє уникнути умовної банальності літературного дискурсу, водночас надаючи декларований Бретоном спонтанності й довільності організованого характеру. Спонтанне письмо – так його вже називають бітники, Джек Керуак, зокрема, у період «три тижні» пише найважливіший у його творчості роман «В дорозі» користуючись цим різновидом, проявом письма, і у повній мірі трансплантує його у свій доробок. Як він вважав, найкраща фраза, найвдаліша фраза – перша фраза. Це джаз у проявах вільного виконання, імпровізації. Проти чого висувають свої «не», свої захисні реакції «заперечення»? Якщо узагальнити поетичні доробки бітників, то ми бачитимемо нарізку натуралізму. Короткометражні картини з життя, «Сад земних насолод» Ієроніма Босха якщо хочете. Але варто зазначити, що ліричний герой оспіваний в такій поезії, прирівнюється до «Стороннього», та не зовсім екзистенційний, сторонній Камю, а як невмілий мазок на картині з ідеальною композицією, :
«Войду молча в спальню и лягу между
женихом и невестой,
эти тела, павшие с небес, вытянулись, ожидая,
обнаженные и беспокойные,
руки прикрывают глаза в темноте,
зароюсь лицом в их плечи и груди, вдыхая запах кожи,
поглажу и поцелую шею и губы, и вот уже зад
открыт, чтобы его познали,
ноги подняты и согнуты, чтобы принять, петушок
в темноте, возбужденный, томящийся и нападающий,
горящий от дырки до головы,
тела сцепившиеся, содрогающиеся, голые,
горячие губы и ягодицы,
вжатые друг в друга»
А. Гінзберг. Любовний вірш на тему Уїтмена
Allen Ginsberg, Peter Orlovsky and friends of Rocky Flats Truth Force, thwarting trainload of waste fissile materials on July 14th, 1978; date of origin «Plutonian Ode» © Photo: Steve Groer, Rocky Mountain News.
Також бітники достатньо експлуатують сюрреалістичне поціновування образів. Образи створені поєднанням найвіддаленіших понять, уявлень, ідей. Так, Бретон говорить: «Можливе зближення будь-яких слів без винятку. Поетична цінність такого зближення тим більша, чим більш воно довільне і неприпустиме на перший погляд». Таке поєднання двох чужорідних, віддалених означників може утворити метафору з ознаками оксиморону. Адже, на думку Лакана, для виникнення поетичної іскри, щоб поезія відбулася, образи означуваного мають бути максимально чужорідні одне одному:
«на земле бактерия кокк
бацилловыми устами Джерси феникол битоикс
бесконечная и разнообразная
и целью ее является все обширное населе¬ – - – -
бесконечно
рак операции рентген
щество набирает очки
треть сыновей будут принесены в жертву»
Уільям Берроуз
Бітники шукають сенс у безглузді, уподібнюються до мистецтва експресіонізму, «кричать». Схоже описував Едвард Мунк відчуття, які супроводжували його під час створення одного з найсуперечливіших його полотен - «Крик»: «Я зупинився і сперся на парапет. Я був смертельно втомлений. Над синьо-чорним островом висіли червоні, як кров, хмари, червоні, як вогняні язики. Мої друзі віддалялися. Я був сам, тремтів від страху і вбирав у себе найголосніший крик природи». Їх «абсолютний бунт» дорівнює бунту проти знакової системи та знаковості культури в цілому. Звідси жорсткокітсь і насильство:
«Там, снаружи, ожидает зима...
поторопись со своим тайным стихом,
старый сортирный поэт»
Блейк Рід. Хайку
Вони неначе накопичують у собі «сентенції» модерністської поезії, але замішують у цю фарбу нові компоненти, «говорячи» тими самими словами: «И насколько я понял, мир слишком стар, чтобы мы могли говорить о нем своими новыми словами.» (Джек Керуак «Биг Сур»).
Allen Ginsberg, lecture at Washington Square Park, New York 1960, © Photo: Charles Gatewood / The Image Works / Roger-Viollet.
Поети виносять з несвідомості «голос», як маніфестацію ейдосів. Письмо дає побачити те, що приховує голос, але й стираючи таким чином свою «присутність» переходять в область емпіричного і розсипаються на інтерпретації істинного факту, але вже не істинного розуму. Їх ліричні герої - туманні полтергейсти, що пожирають самих себе, як античний Ерісіхтон. «Beat» - з’їжджає з шосе, стає нестерпним для вуха, для самого себе, але він продовжує звучати:
«Я могу сказать о поэзии и поэтике только одно: напускай тумана в конце строки, когда мысль уже выдохлась, но что-нибудь добавить необходимо в силу каких-то иррациональных причин, поскольку рациональный подход обречен: поэзия — НЕ наука. Ритм "подачи” идеи определяет ритм самого стихотворения, вне зависимости от того, разделено оно на стихи или написано "в строчку” с главками, подделывающимися под прозу.Так что давай без экивоков относительно идеи, и если ты считаешь, что это не трудно, — попробуй. Уверяю тебя, обнаружишь, что вранье перевешивает благие начинания. А твои признания легковесны для Небес.А иначе кто все это будет читать?Что до меня, то скрывать собственное гребаное вранье становится все труднее.»
Джек Керуак. Лист до Дона Аллена.
Біт поезія – це «автостоп» умовними точками, насправді і вони імпровізовані, насправді ніякої подорожі нема, нема поняття «в дорозі» як чогось матеріально-відображеного, як чогось звичного для нашого сприйняття. Поетичні рядки карбуються саме на зупинках, але не на «дорожніх зупинках», а на певних «зараз» завислого залізного голосу з-під голки та платівки. На одинці у фантомній кімнаті, обернувшись всіх тілом від грамофону, звідки доходять незримі образи, їх не дано побачити навіть самому поету, який тримаю в руках воскрешальний камінь:
«Этот дар, должно быть, дан миром(дан мне тобой)мягко снегразливается в чаши пустотна поверхности пруда,подровняв длинные белые свечи -те, что стоят на окне,те, что будут гореть в сумраке, пока снегнаполняет нашу долинуэтой пустотойникто из друзей не поедет на югникто не приедет загорелым из Мексики,с солнечных полей Калифорнии, не привезёт травывсе разбежались - или мертвы, или молчатили движутся к сумасшествиюот унылой яркости нашего тогдашнего мировоззренияи этот твой дар -белое безмолвие, наполняющее контуры моей жизни.»
«Первый снег», Керонсон – Алану. Диана Ди Прима
Bob Donlin, Neal Cassady, Allen Ginsberg, Robert LaVigne & Lawrence Ferlinghetti, City Lights Books, 1955, © Photo: Allen Ginsberg Estate.
«Автостоп» супроводжується «опіоманією», не суттєво від яких саме наркотиків були залежні їх автори, суттєвим є стан поетичного сп’яніння, строкатості думки, момент зустрічі з «собою», зустрічі з дзеркалом, момент усвідомлення свого включення в іншого:
«….я вольный обходчикгородов и мировдосужий проходчикчеловеческих душтеоретически Пенсильванияместо переживанияа практически это чушьибо я гражданин всеговсего ничего…»Джек Керуак «34th Chorus»
Попри переконання, що ця поезія - відкрита, насправді ж вона - ізольована, як вже було сказано вище, герой – сторонній, автор – сторонній, це особливий клуб, як інтелектуальний клуб у романі Джека Лондона «Мартін Іден». Ти приходиш в картинну галерею вперше, намагаєшся осягнути побачене, і не завжди повертаєшся знову, вдруге, втретє, і т.д.
Щодо України, щодо її «модерністичної», «експериментальної», «протестної», «бунтівної поезії» то якраз 21 століття відкрило всі закриті двері та коридори, і дало можливість для висловлення своїх «не». Українська література – попри її глибокі корені та яскраву образність, не йде шляхом, скажімо, японської самобутньої літератури, вона більше схожа на дівчину, що біжить, добігає до поїзда, який вже поїхав, у неї вже нема шансу його догнати, але вона все ж продовжує бігти. Всіма силами заперечуючи цей факт. Тому деякі літературні процеси приходять з запізненням, вони втілюються в нові реалії, але все ж зберігаючи первинні ознаки. Поезію «захисних реакцій» демонструє нам Іздрик. Він стверджує, що його вірші є результатом прочитаного, побаченого мистецького матеріалу. В той же час вони демонструють ознаки експериментальної, інтелектуальної поезії з елементами бунту проти усталених норм, мають присмак сюрреалістичних текстів, прокламують природність:
«Осінь асексуальна як ангела меркель
осінь – сонна сієста на відблиску дня
сонце міряє рівно свої міліметри
серце тче сейсмограму сусіднього "я"
був би я самурай – сеппука була б неуникна
була б ти "жінка в червоному" – впав би сюжет
осінь завжди починається з замкнутих вікон
бо береженого берег – і той – береже
матриця осені – сіть материнських інстинктів
бабине літо окрилило тисяч зо сто кілометрів
літо по ходу ніхто так іще і не вимкнув
та відлітають у вирій ангели ангели меркель»
Юрко Іздрик
Христина Дрогомирецька
¹ - Шелер М. Избранные произведения. – М.: Гнозис, 1994. – С. 110-113.
² - Бретон А. Манифест сюрреализма // Писатели Франции о литературе. – М.: Прогресс, 1978. – С. 69.
³ - Борис Друбов «Беседа с С.Курехиным и Б. Гребенщиковым». Запись интервью, взятого в марте 1985 года у С.Курехина и Б.Гребенщикова // www.kolonna.mitin.com