27 Травня 2020, 02:56 | Реєстрація | Вхід

Юрій Ярема: Найкращі твори світової літератури написано саме про толерантність та людяність…

Додав_ла: pole_55 17 Серпня 2015 о 13:35 | Категорія: «Інтерв'ю» | Перегляди: 2297
Матеріал підготував_ла: Іван Тюссо | Фото: Carl Van Vechten, Tony Linck, Jilly Bennett, D.Shumilin


У вересні літературний світ сколихне хвиля дискусій – уперше виходить друком роман українською мовою, присвячений життю гомосексуалів. Це дебют молодого автора Юрія Яреми, який досі був відомий радше як журналіст, а не письменник. Юрі невдовзі виповниться 21 рік. «Тепло його долонь» – дуже лірична і зворушлива книжка, яка навряд чи залишить байдужим хоч когось. Вийде вона у «Видавництві Анетти Антоненко».

Автор фото - Tony Linck, 1947 


– Юро, це твій перший роман. Не страшно виходити на велику літературну сцену? Адже ми знаємо, що не всі «літературні вундеркінди» доживають до літературної зрілості. Що ти писав до цього? 

– Страху точно не було. Були певні змістовні запитання до самого себе. Щось на кшталт: «А чи потрібно це комусь?», «Як твір сприйматимуть читачі?» і тому подібне. Адже ідея визрівала давно… Були оповідки, котрі я клав до шухляди, були роздуми, час від часу я бавився віршами та перекладами. Але дедалі частіше виникало бажання написати щось саме в цьому ключі, щось змістовне та ще невідоме українському читачеві.

– А як виникла ідея написати про щось «іще не відоме»? Чи був якийсь особливий поштовх, осяяння: «О, який сюжет, треба написати про це!»? Наскільки сюжет книжки є автобіографічним? 

– Як я вже казав, було нездоланне бажання написати саме на цю тему. І коли я приступив до написання, внутрішні почуття дуже загострилися. Мабуть, це і стало поштовхом. Адже, коли людина пише твори «на автоматі», то я дуже сумніваюся, що вийде щось душевне. Велику роль відіграють натхнення та стан душі. Хоча я по собі помітив, що коли у тебе все в житті добре, то вкрай важко творити… 

Автобіографічним твір назвати важко. Це вигаданий сюжет, вигадані персонажі, але водночас вони дуже близькі до реальності. Можливо, я тільки взяв від себе власні погляди на деякі речі. Роман-притча виявився таким-собі роздумом – про сучасність, внутрішній світ людини і, звісна річ, про неоднозначні теми.

Автор фото - Carl Van Vechten, 1940 

– Неоднозначні теми… У книжці йдеться про життя гомосексуалів. Я підозрюю, що ти добре знаєш цю тему. Не страшно писати про таке в країні, де з толерантністю не все гаразд?

– А що, як страшно, то треба мовчати і не звертати увагу на це?! Хтось же мусить про це писати! Нехай це буде хоч і маленький, але перший крок до того, щоб тему почали обговорювати у нашій літературі. Найкращі твори світової літератури написані саме про толерантність та людяність. У романі описано сцену побиття головного героя і наслідки цього жорстокого вчинку. Це сумна і страшна реалія сьогодення. У нашій країні люди, які дотримуються різноманітних «правих ідеологій», звикли, що певні злочини їм сходять з рук. Хіба це нормально?

Щодо мене… На мій погляд, поки що я роблю все вірно, і я впевнений, що продовжуватиму писати. Незважаючи на страх та нерозуміння.

– Приємно це чути. Чи цікаво буде, на твою думку, «натуралам», себто не-гомосексуалам, читати про ґеїв? І навпаки, чи може автор-ґей написати про стосунки чоловіка і жінки? 

– Впевнений, що буде цікаво. По-перше, «натурали», можливо, зможуть знайти відповіді на запитання, які їх завжди цікавили, але в силу певних обставин вони не могли їх озвучити. По-друге, прочитати цю книжку – це чудова нагода усвідомити, що гомосексуали нічим не відрізняються він інших. Що це такі ж люди – вони навчаються, ходять на роботу, знайомляться і в цілому ведуть абсолютно нормальне життя. Гомосексуалом може виявитися ваш лікар, викладач, сусід, друг чи родич. 

Щодо того, чи може написати автор-ґей про традиційні стосунки… Запитання, на мою думку, некоректне. Повертаючись до того, що ґеї нічим не різняться від «натуралів», скажу, що гетеросексуал може писати на квір-тематику – і навпаки. Головне, аби було про що писати.

Автор фото - Jilly Bennett Photography, 2013 

– На сайті видавництва, де виходить книжка, сказано, що ти «розриваєш копальню квір-літератури». Що там, у тій копальні? Кого з авторів, приналежних до ЛГБТ-ком’юніті, ти цінуєш найбільше? 

– Якщо брати сучасну українську літературу – то тут усе сумно… Поки що цю тему не висвітлюють належним чином, а чому – незрозуміло. Чи то позначається страх бути не сприйнятим читачем, чи побоювання за долю власної творчості… 

Щодо світової літератури… Тут на мої смаки вплинуло знання мови – я  цілковито належу американській літературі, де автор не боїться висловити свою думку, а читач його сприйме і із задоволенням прочитає. Виокремити можна Альфреда Дуґласа, Стівена Сейлора, Фенні Флеґ, Майкла Каннінгема.

– Я вражений твоїм знанням заокеанської літератури. До речі, питання щодо жанру. На мій погляд, хоча «Тепло…» означено як «роман», все ж це радше притча. Причому притча радше в європейському, а не американському дусі. Текст, у якому ти намагаєшся чомусь навчити своїх читачів. «Тепло…» - твір вельми дидактичний. Яких змін ти хотів би, щоб твій читач зазнав після прочитання «Тепла…»? 

– Те, що твір носить дидактичну місію – правда. Адже в першому своєму творі я хотів торкнутися багатьох тем: і становища ЛГБТ в суспільстві, сприйняття сексуальних меншин та відповідних наслідків; і першого кохання, але без стереотипів, з якими нам зазвичай його подають; і, звісна річ, я підняв питання людяності –  шляхів спілкування та взаємодопомоги. Так, напевне, це радше притча…

Скажу тобі чесно. Головна мета цього твору – і вона стала своєрідним лейтмотивом роману – питання людяності. Левову частину твору побудовано на діалогах, у яких герої роману висловлюють свою думку стосовно цього питання. Знаєш, як у Асадова:

«Когда мне встречается в людях дурное,
То долгое время я верить стараюсь,
Что это скорее всего напускное,
Что это случайность. И я ошибаюсь.»

Весь роман – це наскрізна віра в людей, в те, що світлі засади, на котрих мусить будуватися суспільство, не зникли, і потрібна лиш іскорка, щоб їх роздмухати.

Автор фото - D.Shumilin's Photography, 2015 

 Дякую за Асадова. А казав, що повністю належиш американській літературі… Як щодо літературної тусовки? Наскільки це важливо для молодого автора – бути частиною тусовки? І чи можна авторові вижити без тусовки?    

 Це суперечне питання… Бо що є нашою «літературною тусовкою»? Окремі люди об’єднуються в групи та спілкуються. Цей розподіл відбувається за кількома ознаками: по-перше, літературні інтереси, по-друге, стосунки з певними видавцями. Звісно, я намагаюся не пропускати літературних заходів, маю своє коло спілкування, в якому почуваюся зручно.

Чи можна вижити без «тусовки»? Мені здається, можна. Принаймні, варто спробувати. Важко вижити без читача та однодумців.

Розмовляв - Іван Тюссо

0 коментарів

Залишити коментар

avatar