Англійські казкові історії
Дода_ла: pole_55 17 Липня 2015 о 14:50 | Категорія: «Статті» | Перегляди: 3406
Матеріал підготува_ла: Христина Дрогомирецька | Зображення: sublackwell.co.uk
Англійські казки наділені своєрідною оригінальністю, попри той факт, що, звичайно, мотиви (дороги, боротьби, добра та зла) не роблять їх унікальними, але сюжети, де переплетена європейська казкова традиція Перро, Андерсена, і т.д. з давньо-германським епосом, вірою у чарівних істот (ельфів, драконів) робить їх неповторними у своєму роді.
Якщо пригадати народні англійські казки, то перші назви, що спадають на думку: «Джоан і кульгавий гусопас», «Джек, переможець велетнів», «Страшний дракон зі скелі Спідлтон», «Чайльд-Гарольд», «Чаклунка із Тевіса», але що ж спільного у всіх цих казках? Напевне, присутність магічного, чарівного елементу, прийому «Deus ex machina», який раптово вривається у хід подій та визначає їх подальший розвиток, який є визначальним для цілої історії, її «плоттю та кров’ю». Так у всіх казках є герой, який сформований як герой давньогрецького епосу, наприклад, Геракл, тобто даний персонаж змушений довести свою винятковість, або як античний бог, народження якого передвіщає знову ж таки винятковість. Наприклад, у «Джоан та кульгавому гусопасі» у дівчинки важке дитинство, сама фабула нагадує історію Попелюшки, її ненавидить дідусь і його придворні, таким чином, подальша доля персонажа – це протистояння загальній думці. Для цієї казки не притаманна магія, тобто тут, нема жодних, магічних дій (перетворення, як у «Чаклунці з Тевіса»), чарівників («Чайльд-Роланд», герой протистоїть магічній істоті ельфу, що зачаклував сестру і братів), магічних предметів («Джек, переможець велетнів», чарівні чоботи та меч, що слугували головному герою у досягненні його цілей, помножували його сили у боротьбі з противниками, тобто велетнями), допоміжні фактори, «матеріальні доповнювачі» використовуються щоби наголосити на винятковості їхнього власника, для Джоан ці фактори є зайвими, навіть такими, що здатні гіперболізувати образ, оскільки їй притаманні у достатній кількості моральні фактори. Підсумовуючи, можемо сказати, що певні прогалини у моральних якостях, заповнюються матеріальними, за Зигмундом Фрейдом.
У всіх світових, казкових традиціях наявні цикли присвячені святам, зокрема Різдву, не виняток і англійська казка. Чарльз Діккенс ділиться з читачем своєю «філософією» з приводу протистояння «добра та зла» в оповідання «Різдвяна пісня у прозі», але тут, за твердженням Е.Ю. Генієвої, віра автора у світлий образ людини гасне:
«Діккенс більше не вірить, що в рамках реальної дійсності злі герої здатні на виправлення. Виправляється тільки Скрудж («Різдвяна пісня в прозі»), але і то тільки тому, що це відбувається з ним у чарівну ніч під Різдво. Оповідання прибране в форму казки, іншими словами, сам жанр вказує, що все описане - фантазія, хоча і прекрасна, і піднесена. Тепер для Діккенса ідеальний союз багатих і бідних можливий не взагалі і не в широкому реальному світі, де правлять аж ніяк не ідилічні закони, але в «малому світі» сімейного життя, де «їдять і п'ють, одружуються і виходять заміж». Тільки тут знаходить собі застосування не конкретно соціальна, але загальнолюдська філософія добра героїв Діккенса. Полум'я домашнього вогнища, яке він описує з такою любов'ю і теплотою, світить для всіх стражденних. І глибоко нещасні ті, хто не вміє цінувати тепло родинного затишку. Це чітко романтичне протиставлення малого світу домашнього затишку і тепла великому світу чистогану і фальші не можна сприймати як прояв міщанської обмеженості.» (Генієва Є.Ю. Чарльз Діккенс: Велика таємниця / пер. редакції)
Перед нами антагоніст, приречений на печальний фінал, але автор сповільнює «вільне падіння» Евенезера, даючи йому останній шанс на виправлення, оцінивши безвихідність стану, головний герой таки користується ним. Тут автор використовує чарівних істот, привидів з різних часів, подорожі в межах біографії Евенезера з метою переконати головного героя, перейти на «світлий бік». Але не їх має долати Евенезер Скрудж, вони виступають у ролі провідників, істот, що спонукають його до позитивних дій в першу чергу напрямлених у його бік, герой бореться зі своїм внутрішнім антагоністом, і в результаті його перемагає. Досі нам були відомі казки, де акцентувалося на наявності протилежних, чітко зображених та роздільних сил: добра та зла в межах різних персонажів, а тут, ці дві сили нероздільні, існують в межах одного героя, перебувають у постійному протистоянні.
Дивлячись на покриту суперечними фактами біографію відомого вікторіанця Льюїса Керрола, його перу належать такі романи як «Аліса в Країні Див», «Аліса в Задзеркаллі» досі виникають суперечки, а хто перед нами:
«Всім відомо, скажімо, що Льюїс Керролл (він же Чарльз Латвідж Доджсон) був сором'язливим, незграбним заїкою і нелюдимом. Ми знаємо, що він нудно читав лекції, двох слів не міг зв’язати у світській бесіді і лише в суспільстві дітей пожвавлювався і ставав раптом - о диво! - винахідливим і веселим оповідачем. Ми знаємо, що він завжди ходив у циліндрі і рукавичках, відрізнявся манірністю і педантизмом, писав багато листів (зрозуміло, переважно дітям) і втілював в собі всі вікторіанські чесноти. Відомо також, що перетворенню похмурого дивака в фантазера і казкаря сприяли не просто діти, а виключно маленькі дівчинки. До яких цей чудовий казкар відчував - о жах! - зовсім не батьківський інтерес. Зловживаючи довірою наївних матусь, він захоплював юних супутниць в ризиковані тривалі прогулянки, закидував їх листами…» (Борисенко А., Демурова Н. Льюїс Керролл: міфи і метаморфози / пер. редакції)
Такими ж суперечливими є і вищезгадані романи:
«Перший критичний відгук на «Алісу в Країні чудес», що з'явився в 1865 р - рік публікації казки - в огляді «Дитячі книжки» журналу «Атенеум», свідчив: «Пригоди Аліси в Країні чудес. Льюїс Керролл… Це казка-сон, але хіба можливо холоднокровно сфабрикувати сновидіння з усіма його несподіваними зигзагами і перетинами, обірваними нитками, плутаниною і недоречністю, з підземними ходами, які нікуди не ведуть, зі слухняною паломницею Сну, яка так нікуди і не приходить? Містер Керролл чимало попрацював і нагромадив у своїй казці дивні пригоди і різноманітні комбінації, і ми віддаємо належне його старанням… Інші критики виявили, мабуть, дещо більше чемності… У кращому випадку вони визнавали за автором «живу уяву», але вважали пригоди «занадто екстравагантними і абсурдними» й, вже напевно, такими, що «не здатні викликати інших почуттів, окрім розчарування й роздратування» {Ibid, p. 7.}… З настанням нового століття казка Керролла (йдеться, звичайно, про обидві «Аліси») отримує нове осмислення; стає очевидно, що вона набагато більше, ніж твір одної лише дитячої літератури, та що коло її впливу дуже широке. Видатні письменники визнають свій борг перед Керроллом; його казкові образи все більше і більше проникають в літературу «для дорослих» і високу поезію; його неологізми входять в словники та живу англійську мову; про нього розмірковують письменники і критики найрізноманітніших напрямків; йому присвячують свої твори. У країнах англійської мови казка Керролла займає одне з перших місць за кількістю згадувань, цитат і посилань, поступаючись лише Біблії і Шекспіру. Відбувається «втягування» двох невеликих дитячих казок в серйозну літературу, дорослу класику». (Демурова H.M. Аліса в Країні чудес і в Задзеркаллі / пер. редакції)
Перед нами історія побудована на нонсенсах, безглуздих, абсурдних речах, що відбуваються з головною героїнею, тобто Алісою упродовж оповіді, все це дійсно нагадує сон, так само як і паралельний світ створений автором, що живе своїми законами. Цікавим є те, що кожна деталь, що з’являється за сюжетом тут же має бути використана, задіяна, тобто ми не бачимо жодної зайвою декорації, що створена так би мовити «для краси», все функціональне:
«- Переможці - всі, і кожен повинен дістати приз.- А хто їх роздаватиме? - озвався цілий хор голосів.- Як це хто? Вона! - сказав Додо, вказавши пальцем на Алісу.Всі одразу оточили Алісу, безладно лементуючи:- Призи! Призи!Аліса й поняття не мала, що робити; в розпачі вона сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику - вистачило якраз усім.»
Якщо розглядати просторово цілу історію, то автор, як ілюстратор робить замальовку, а саме частинка за частинкою змальовує Дивосвіт очима маленької дівчинки. Його світ – це динамічна декорація, як і Аліса в ньому. Вона не маріонеткова дівчинка, яку помістили у вже готову декорацію, в нашому випадку вона твориться за ходом оповіді. Такими ж і є персонажі: гіперболізовані, екстравагантні, але в той же час реалістичні, наділині різними рисами характеру. Щодо традиційного протистояння добра та зла, тут воно не настільки яскраво виражене, автор акцентує увагу на боротьбі здорового глузду, втіленням якого є Аліса та безглуздості, абсурду, якою характеризуються решта персонажів.
Ще один паралельний світ створює Джеймс Баррі у своєму романі «Пітер Пен», де казковий острів, Неверляндія, протиставляється світу людей. Острів населяють чарівні істоти: феї, русалки, та поруч з ними знайшли свій притулок діти, що потрапили сюди, відповідно до слів їхнього ватажка, вічного хлопчика, Пітера Пена, через неуважність своїх нянь: «They are the children who fall of their perambulators when the nurse is looking the other way. If they are not claimed in seven days they are sent far away to the Neverland to defray expenses», сюди ж і потрапляють, але вже за власним бажанням, троє дітей Венді та її брати. Пітер, головний герой, протистоїть капітану Крюку. Світ Неверляндії, змальований Дж. Баррі, не є блідою тінню реального світу, в якому живе Венді, а швидше за все навпаки. Реальність – сіра, де все визначене наперед. Капітан Крюк – це образ який збирає у собі всі негативні якості «дорослого світу». Автор наголошує на приреченості всього сущого, ще на початку ми бачимо фразу: «…Wendy knew that she must grow up. You always know after you are two. Two is the beginning of the end», що значить жаль за втраченим, неможливість повернути втрачений час. Пітер є уособленням гетівської фрази: «Мить зупинись. Ти - прекрасна», безтурботна пташка, застигла у польоті, такий собі казковий гедоніст, позбавлений будь-яких пут, що можуть прикувати його до твердої землі.
Роал Дал у романі «Чарлі і шоколадна фабрика» не переносить героїв якими є п’ятеро дітей: Август Глуп – жадібний хлопчик, Верука Солт – дівчинка розпещена батьками, Віолета Бьюргард – дівчинка, яка постійно жує жувальну гумку, Майкл Тіві – хлопчик, який з ранку до ночі дивиться телевізор та Чарлі Бакет – головний герой, у якусь далечінь, паралельним виміром є шоколадна фабрика, куди всі вищезгадані діти потрапляють на екскурсію. Робітники цього підприємства – не магічні істоти, а народ з африканських джунглів, за словами його власника Віллі Вонки, він і бере на себе функцію розпорядника дитячих доль, тобто він розуміє, що серед його відвідувачів є діти, які не заслуговують навіть знаходитись у його володіннях, а екскурсія дає можливість пролити світло на дитячі слабкості, виявити їх і провчити їхніх власників. Єдиним світлим образом є хлопчик Чарлі, що живе у злиднях, і звичайні дитячі радості, навіть шоколад, дістаються йому лише раз в рік, на його день народження. Головний герой – нагадує Олівера Твіста, Девіда Коперфільда, Чарльза Діккенса, зовнішні аж ніяк не позитивні фактори не здатні примусити його серцю зачерствіти, він залишається таким же добрим і у фіналі.
Серед творчого доробку Оскара Уайльда чільне місце посідають казки, але знаючи творчість цього англійця можна здогадатися, що і казки у його виконанні, це щось, до чого підійде епітет – оригінальні. Це справді так, казки цього автора такі ж парадоксальні як і вся його творчість. Тут ви не знайдете класичного happy end, де всі житимуть довго і щасливо. «Соловей та троянда», «Золотий хлопчик», «День народження інфанти» зображають нового персонажа, позбавленого ознак героїзму. Студент, що розчаровується в коханні, егоїстичний принц, позбавляється самозакоханості, карлик, посмішка, якого назавжди щезає з вуст, як тільки той розуміє, бачить у дзеркалі свою потворність. Тобто історії змальовані у цих казках, перекреслюють наші намагання здогнатися чим вони завершаться, наштовхуючи нас на думку, що О. Уайльд використовує прийом епіфанії, авторського обману, шороко застосований Джеймсом Джойсом у його творчості, на приклад у збірці оповідань «Дублінці». Автор захоплює увагу читача, примушуючи повірити у реалістичність історії, і в певний момент повертає розповідь таким чином, що перед читачем виникає тотальне нерозуміння ситуації, що відбувається. Оскар Уайльд не створює паралельних світів, весь «магізм» відбувається у свідомості головних героїв. Зовнішні каталізатори змінюють їхню свідомість, але в нашому випадку, через відкритий фінал, ми не знаємо напевне, чи на краще?
Сучасною та найпопулярнішою казкою XXI століття, вважають цикл семи романів «Гаррі Поттер» Джоан Кетрін Роулінг. Казка про хлопчика чарівника у свідомості якого відбувається боротьба світлих та темних сил, але зовнішньо він нагадує доброго Олевера Твіста чи Девіда Коперфільда. Письменниця створила істинно паралельний світ, де панує магія, але не з метою протиставляти його світу людей, тобто маглів, як скажімо це відбувається у «Пітері Пені» Дж. Баррі. Дж. К. Роулінг комбінує мотиви античної міфології: імена героїв, Герміона (дочка Єлени) подорож Дамблдора та Гаррі у царсто тіней у пошуках горокраксів, з германськими: віра в чарівних істот (тролі, ельфи, і т.д) а також вигадує власну чарівну міфологію - «Казки Барда Бідла». Вона часто застосовує класичний прийом «deus ex machinа», в якій би небезпеці не були головні герої: Гаррі, Герміона та Рон, все завершується добре. Авторка клаптик за клаптиком змальовує чарівний світ, їй притаманний суб’єктивність, оскільки її «всевидяче око» напрямлене лише в бік головного героя – Гаррі Поттера. Вона приділяє свою увагу сюжетним колізіям, їй потрібен активний герой, свідомість якого концентрується в його діях. Гаррі, як дидактична енциклопедія, яка вчить перемагати труднощі, позбавлятися егоїзму і жертвувати собою заради інших. Образ Гаррі також нагадує образ Фродо у «Володарі Перснів» Джона Рональда Руела Толкіна, улюбленого письменника Дж. К. Роулінг, який також основну битву добра та зла веде у межах власної свідомості, відрізняє їх те, що Фродо осягнувши істину, виконавши своє призначення, помирає, переходить у інший світ, а Гаррі продовжує жити, вбивши Волдеморта, перед усім у собі.
В англійській, багатій казковій традиції різних періодів ми віднаходимо оригінальне бачення світу через призму національної ідентичності, але попри їхнє розмаїття, ми віднаходимо спільні риси, які пов’язують її з різними національними традиціями.
Христина Дрогомирецька
Фото: Su Blackwell Book Sculptures, www.sublackwell.co.uk