Христина Дрогомирецька «Хто такий автор бестселера?»
Дода_ла: pole_55 10 Лютого 2015 о 12:15 | Категорія: «Статті» | Перегляди: 2461
Матеріал підготува_ла: Христина Дрогомирецька | Зображення: www.litcentr.in.ua
Вона знала, що пише хорошу книгу. Не тому, що мала високі літературні претензії, а тому, що мала історію, яку потрібно було розповісти. Це був її щоденник, перенесений на площину фентезійної літератури. Ідея, квінтесенція спонтанного, блискавичного, архімедівська «еврика» з’явилася нізвідки: хлопчик зі шрамом, поїзд, школа магії, а далі ніби у тумані розкривались перед нею двері лабораторії, де захоплений вчений покладається лише на власну інтуїцію
Вона любила естетично красиві слова, вишуканий куртуазний стиль у своїх текстах, але стала відомою через історію написану без усіх названих ознак. Тепер Джоан Роулінг на піку популярності може дозволити собі не тільки Тіффані та дорогі речі, але й писати ту літературу, яку тільки забажає. Те, як вона придумує своїх героїв, виписує їх, прищеплює кожному так званий інформаційний пін, заслуговує на окрему статтю. Короткі біографії людей, подій, сумбурно викладені на папері, аби нічого не забути, підсвідомо виникає відчуття ремісництва:
Одному з її улюблених авторів Джону Толкіну притаманна широка різноплановість героїв. Можливо, у нього вона черпає різнокаліберних персонажів, щоправда, у спрощеному вигляді. У будь-якому разі, перед нами багатий на перипетії сюжет з елементами детективного роману, який тримає у напрузі читача до останньої сторінки. Пізніше у The Cuckoo's Calling («Спів зозулі») вона цілком зосередиться літературі такого плану, книгу видасть під псевдонімом Роберт Гелбрейт.
Що робить її твори бестселерами? Чесно кажучи, ця річ – відносна. Ми можемо абсолютно не сприймати таку літературу, вважати її не елітарною, маскультом, але її авторка з кожним новим романом досягає основ своєї письменницької суті, ніби шукає елементарні частинки, що приховані за «частинкою бога» та міфічними кварками.
Її успіх також можна розглядати у різних площинах. Бідна мати-одиначка, яка пише у кафе чи у крихітній аскетичній кімнатці, викликає у вас симпатію і співчуття. Чи, може, все це фата моргана, вдалий комерційний проект, що виділяє грубим шрифтом необхідні деталі з її біографії для популяризації твору.
Можливо, у цьому випадку спрацювало одночасно усе вищезгадане. Біографізм привертає увагу читача з точки співчуття, співставлення власних переживань з описаними у книзі. Це не Клод Сімон з означенням художнього твору як акту промислового, як штучного полотна, де нема нічого природного, де письменник не пророк, а здобувач знань у процесі написання, що характерне елітарній літературі. Випадок Роулінг пропагує інші ідеї, твір за своєю суттю ніби то штучний, або все ж таки краще сказати – фентезійний, зібраний колаж зі згустків уяви, що тяжіє до природності, тобто головні герої Роулінг – це так-звані аватари її комплексів. Вона – «відкритий автор», не замкнений у своїй фентезійній майстерні, дає інтерв’ю, зустрічається з читачами, з легкістю проговорює проблеми, які її турбують, але чи зможе звільнитися від маркера «автора одного бестселера», поки невідомо, оскільки її теперішні роботи все-ще перебувають на хвилі Поттеріани.
Якщо розглядати «відкритість» та «закритість» автора, що часом сприяє збільшенню інтересу читача до твору, знайдемо випадки, коли автори ізолювали себе від публіки, і так підігрівали інтерес до своєї творчості. Ось кілька прикладів:
Маргарет Мітчел «Віднесені вітром». Кілька сімейних трагедій підштовхнули домогосподарку з Атланти написати книгу, на яку вона витратила десять років. Роман про кохання на тлі Громадянської війни вийшов у 1936 році і миттєво став сенсацією. Мільйонні тиражі, 70 перевидань, переклади 37 мовами світу, Пулітцерівська премія, фільм, що отримав 8 Оскарів. Мітчелл не витрачала час на інтерв'ю і світське життя, встановивши чіткий контроль над продажами книги і передачею прав на видання закордоном.
Харпер Лі «Убити пересмішника». Американська письменниця за цей культовий роман отримала Пулітцерівську премію. Сумарний тираж книги становить понад 30 млн. примірників, вона входить до списку кращих романів ХХ століття. Автор знаменитої книги майже не дає інтерв'ю, рідко з'являється на публіці; після виходу книги вона бралася за два романи і жоден не завершила.
Джером Девід Селінджер «Над прірвою у житі». Цього культового автора називають головним самітником сучасної світової літератури, Селінджер почав писати у 1940 році, випустив свій єдиний роман у 1951-му, а перестав друкуватися у 1965-му. Після виходу роману він обмежив контакти із зовнішнім світом, зосередившись на світі внутрішньому.
Патрік Зюскінд «Парфумер». Німецький письменник написав близько десяти творів – есе, сценарії, але роман тільки один – про божевільного парфумера, який мандрує теренами Франції у пошуках ідеальних ароматів жінок. Роман швидко отримав статус бестселера, розійшовся неймовірним для німецького автора тиражем – 12 мільйонів примірників, зробивши письменника важливою фігурою у європейській письменницькій традиції. Зюскінд настільки ізолювався, що навіть точне місце його проживання невідоме нікому. Після «Парфумера» опублікував кілька оповідань та коротку повість.
Але написати колосальний та популярний роман – це лише половина справи, вважає відомий семіотик Ролан Барт. Автора робить письменником читач, пише він у праці «Вибране: Семіотика. Поетика»:
«текст складений із багатьох різних видів письма, що походять із різних культур та вступають один з одним в діалог, у пародію, у суперечку, але вся ця множинність фокусується в певній точці, якою є не автор, як стверджували до цього часу, а читач.»
Поруч з маскультом та елітарністю можна зустріти явище мімікрії, маскування. Тоді автор задовольняє і маскульт, і його твір претендує на нетлінність у століттях, зокрема, такі автори як Джон Фаулз чи Умберто Еко. Твори цих письменників торкаються багатих пластів культури, щоправда, назовні мімікруючи під жанри популярної літератури.
Щороку у літературному процесі з’являються нові імена та нові твори. на повну потужність працюють літературні менеджери та піар-відділи видавництв. Інколи це дає хороші результати. Інколи все залежить від обговорення у соціальних мережах та інформаційних виданнях. Єдиного рецепту слави і популярності немає. В цьому, мабуть, і полягає одна із загадок літератури.
Христина Дрогомирецька