Олексій Чупа: «Я страшенний педант»
Дода_ла: pole_55 02 Лютого 2015 о 15:36 | Категорія: «Інтерв'ю» | Перегляди: 2139
Матеріал підготува_ла: Ольга Беца | Зображення: Ольга Гончар / www.litcentr.in.ua
Олексій Чупа – письменник з Макіївки, автор прозових книг «Бомжі Донбасу», «10 слів про Вітчизну», «Казки мого бомбосховища» та зовсім свіжої поетичної збірки «Кома».
- В 2014-му році – ти найплідніший український письменник. Як воно стільки пишеться, не втомлюєшся?
- Торік я був найплідніший за рахунок того, що в один рік видано речі, написані за три роки. Надалі тримати такий темп буде важко, і я це усвідомлюю. Стосовно втомлюватися – не втомлююся. Навпаки, я входжу у смак і ритм, коли пишу, з цього процесу я і беру часто енергію. Так що навпаки.
- Також за статистикою минулого року ти - найвидаваніший автор в Україні. Чи залишились ще в тебе якісь старі твори, які плануєш видати?
- Залишилось ще кілька. Один з них просто не в контексті всього, що відбувається в державі, а інший, хоча і в контексті – але перша прозова спроба, над якою ще пахати і пахати.
- Нещодавно вийшла твоя нова збірка «Кома». Розкажи про неї.
- Ця збірка – підсумок моєму віршуванню того періоду, коли я був на Донбасі, такий собі підсумок семи років занять літературою в екстремальних, пролетарських умовах. Як завжди – двомовна, і, як завжди, самвидавна. Поки що принаймні. Планував видати її ще в 2014-му, але через деякі організаційні моменти не встиг, хоча до друку було відправлено в останній день 2014-го. Книги на руках мав уже в січні
- Почав роботу над новими творами?
- Так, власне, сьогодні приїхав до Варшави на стипендію Гауде Полонія, писатиму тут нову прозову книгу, перекладатиму польського письменника одного. Вірші теж писатимуться, – концепція нової збірки вже є, буду працювати.
- Ти видав збірку своїм коштом. Багато авторів вважають, що це невиправдано. Як вважаєш ти?
Оскільки я страшенний педант, то дуже дбаю про терміни. Якщо я відбирав матеріал 2007-2014, то він мав з'явитися ще у 2014. Пояснення просте. Та й я не збирався випускати великим накладом, навіть відносно великим, тому не думаю, що по кишені це вдарить катастрофічно.
Фото: Олександр Зубко
- Коли пишеш, де тобі комфортніше – в прозі чи поезії?
- Складно сказати. Комфорт залежить від речей, про які говориш. Явища, які потребують детальнішого дослідження дають комфортніше почуватися в прозі. Хвилинні настрої – у віршах. Але вірші мені все ж поки що ближчі.
- Є письменники-аскети, а є публічні особи. Ким себе вважаєш?
- Очевидно, що поки що я балансую поміж цими двома типами, але аскет з віком може стати мені ближчим. Хоча тут і важко передбачити, але в мені прогресує мізантропія, тому я ставлю на аскета.
- Яким ти бачиш свого читача, якого віку він в твоїй уяві?
- Це однозначно освічена людина, з почуттям гумору та тонким, ліричним світосприйняттям. Іронічна, часто самоіронічна. Віком здебільшого до 35.
- Якщо говорити про стиль написання, зокрема поезій. Як ти до нього прийшов?
- Складне запитання. Я просто писав-писав-писав, і все. Не знаю навіть, чи я цей стиль випрацював.
- Часто покладаєшся на натхнення, чи більше схиляєшся до того, що поезія – це праця?
- У випадку поезії я більше покладаюся на натхнення. Ніколи себе не змушую писати, все одно коряво виходить.
- А якийсь отой процес редагування тексту, як воно в тебе відбувається, довго відшліфовуєш?
- Оскільки я педант, і дуже ціную свій час, то намагаюся писати одразу так, щоб потім було якнайменше правок. Редагування з'являється вже через якісь рік-два.
- Як ставишся до того, що поезії сучасних авторів часто ставлять на музику?
- Як музикант – я ставлюся дуже добре. Це логічний процес.
- Свої тексти готовий віддати для пісень якомусь гурту?
- Готовий-то я готовий, але, чесно кажучи, не уявляю, як їх покласти на музику. Це я як музикант кажу.
- Багатьох молодих авторів-початківців «звинувачують» у епігонстві. За собою ніколи не помічав такого?
- Як це не помічав. Це цілком логічно, один поет завжди виростає з іншого, на початках завжди «епігонствується». Інша річ – наскільки швидко вдається вибитися, вирватися із впливів «учителя». Для мене таким став Жадан, однозначно.
Фото: Ольга Гончар
- Як вдалось вирватися з того епігонства?
- Та ж я кажу – я не знаю, чи я випрацював свій стиль, чи я вирвався. Не мені про це судити. Але якщо вирвалося – то завдяки постійній праці.
- Нерідко автори-початківці дуже хочуть видати свою першу книгу. В тебе було так само, і, як вважаєш, почав писати – потрібно відразу видаватись?
- Офіційних поетичних книжок в мене й досі нема – дві самвидавні. Можна і зразу видаватися, хулі. Але якось варто, щоб воно встоялося, викристалізувалося.
- Те, що ти музикант якимось чином впливає на твою літературну творчість?
- Це допомагає розбиратися із ритмами, в писанні ритмічна структура не останню роль відіграє. Тобто, тексти виходять поживнішими, входять в читача не лише на семантичному рівні, не тільки на рівні слів, а ще й на рівнях серцебиття, швидкості дихання і кліпання очей.
- Любиш читати на публіці?
- Так. Дуже. І слухати люблю більше, ніж читати.
- На публіці зазвичай читаєш вірші напам’ять чи з листка?
- Я би хотів читати з книги, але все, що в мене було – роздарив і продав, тому кожен раз додруковую. Напам'ять мало що читаю, боюся збитися.
- Є автори, котрі принципово не читають з листка на виступах, тому що вірші напам’ять краще сприймаються публікою.
- Я теж так думаю, але змусити себе те все вивчити мені рідко вдається.
- Ким станеш коли виростеш?
- Коли я виросту – я умру. Куди вже кимось ставати, мені майже тридцять.☺
Інтерв’ю: Ольга Беца