21 Жовтня 2017, 16:58 | Реєстрація | Вхід

Вірші Уладзя Лянкєвіча в перекладах Лесика Панасюка

24 Липня 2017 о 10:00 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Лесик Панасюк | Перегляди: 644



Уладзь Лянкєвіч — білоруський поет, перекладач, музикант. Народився 1987 року в Мінську. Закінчив філологічний факультет Білоруського державного університету (білоруська філологія) і Білоруський колегіум (філософія/література), аспірантуру БДУ. Член редакції інтернет-часопису перекладної літератури «ПрайдзіСвет». Фіналіст конкурсів Білоруського ПЕН-Центру ім. Ф. Петрарки (2004), пам'яті К. Шермана (2009) і Ч. Мілоша (2011). Друкувався у колективних збірках і часописах. Має книгу поезії «70% вады», за яку отримав премію «Дэбют» ім. М. Багдановіча. Перекладає поезію і прозу з французької, англійської, польської, української і російської мов. Грає у арт-рок гурті TonqiXod.



КЕСОННА ХВОРОБА


*
плач у сэрцы маім
знаёмыя словы круцяцца пад нагамі, як маленькі сабачка, што хоча пагуляцца
здаецца, што ў гэтым свеце рухаюцца толькі мошкі, а ўсё астатняе застыгла ў чаканні

я спрабую заглушыць цішыню, уключаючы музыку гучней і гучней
безвынікова
тады я спрабую змагацца з цішынёй часам і хуткасцю
я уключаю спачатку павольныя песні, потым хутчэйшыя і яшчэ хутчэй
яшчэ хутчэй

а цішыня — больш шчыльная, больш працяглая
яшчэ пусцейшая

каб прыцішыць яе — мыю валасы, а потым доўга расчэсваю іх, мокры
марна

каб заглушыць цішыню, я разглядаю мапу ваколіцаў горада, дзе цяпер жыву
каб заглушыць цішыню, я спрабаваў напівацца, а потым наядаўся шакаладу
я спрабаваў заляпіць цішыні рот, вывучаючы іншыя мовы
я спрабаваў заторкнуць ёй рот, уключыўшы ўсё святло ў кватэры, нібыта я не адзін тут маўляў, можа, пойдзеш прагуляешся, ты ж бачыш, я не адзін (не павялася, халера)

я спрабаваў вырваць ёй язык — удалося, але яна, трасца, як пачала мычаць
давялося прышыць назад
я адціскаўся і разглядаў крошкі, маленькія нітачкі, часцінкі паперак і валасінкі, драбязу
якая вырастае на дыване, калі доўга не прыбірацца
я пстрыкаў асадкай, покуль тая не зламалася
я перамалёўваў абрысы краіны з мапы на прасвет, праз шкло, як у дзяцінстве
я расчыняў вокны і спадзяваўся, што скразняк прыглушыць цішу, але прахалода заходзіла і бралася падпяваць, падвываць, падтакваць цішыні
тады я зачыняў вокны, замыкаў дзверы і накручваў батарэю так, што цяпло перарастала
ў спёку

вось яно
гук паведамлення з далёкага места прымусіў яе змоўкнуць
гэта ты — на хвіліну ці дзве
і цяпер, калі цішыня вярнулася, у ёй адчуваецца твой прысмак


*
плач у серці моїм
знайомі слова крутяться під ногами, як маленький песик, що хоче погратися
здається, що на цім світі рухаються тільки мошки, а все інше застигло в чеканні

я намагаюся заглушити тишу, вмикаючи музику гучніше й гучніше
безрезультатно
тоді я намагаюся змагатися з тишею часом і швидкістю
я вмикаю спершу повільні пісні, потім швидші і ще швидші
іще швидші

а тиша — щільніша, триваліша
ще пустіша

щоб стишити її — мию волосся, а потім довго його розчісую, мокрий
марно

щоб заглушити тишу, я розглядаю мапу околиць міста, де тепер живу
щоб заглушити тишу, я намагався напиватися, а потім наївся шоколаду
я намагався заліпити тиші рота, вивчаючи інші мови
я намагався заткнути їй рота, увімкнувши все світло в квартирі, нібито я не один тут, мовляв, може, підеш прогуляєшся, ти ж бачиш, я не один (не повелася, холера)

я намагався вирвати їй язика — вдалося, але вона, трясця, як почала ревіти
довелося пришити назад
я віджимався і розглядав крихти, маленькі ниточки, частинки папірців і волосинки, дріб’язок
який виростає на килимі, коли довго не прибирати
я клацав ручкою, поки та не зламалася
я перемальовував обриси країни з мапи на просвіт, через скло, як у дитинстві
я відчиняв вікна і сподівався, що протяг приглушить тишу, але прохолода заходила і починала підспівувати, підвивати, підтакувати тиші
тоді я зачиняв вікна, замикав двері і підкручував батарею так, що тепло переростало
у спеку

ось воно
звук повідомлення з далекого місця примусив її замовкнути
це ти — на хвилину чи дві
і тепер, коли тиша повернулася, у ній відчуваю твій присмак





балотная [♪] 

усё пачалося з таго што я перастаў 
розніць дождж і снег 
розніць дождж і снег 

дыхнуў вецер — рыпнулі веснічкі 
ты ўпала з дрэва лужынай на дарогу 
[лужына на досвітку] 
я праходзіў побач — трапіў лапкамі 
ты загарнула далоні і шэпчаш цяпер : 

багоўка багоўка
божая кароўка 
паляці на небка 
прынясі нам хлебка 
чорнага і белага 
толькі не гарэлага 

а я не палячу 
а я не палячу 

неспадзявана ўраз 
знячэўку й раптам 
нечакана знянацку 
самахоць у балота 

спакваля неўпрыцям цішком 
незаўважна паціху 
ціхачом і паволі 
самахоць у балота 

ты мая любая імшара алёс 
багна балота дрыгва і твань 
ты мая багна дрыгва і твань 
морач круговіна вязь ды алёс 

ты мяне зацягнеш 
ты мяне зацягнеш 

ты трасавіна дрыгва і твань 
морач круговіна багна алёс 

ты мяне зацягнеш 
ты мяне засмокчаш 
ты маё балота 
болатца маё 

твае абдымкі былі незамкнёныя я ўвайшоў 
твае абдымкі былі незнаёмыя я ўвайшоў



болотна [♪] 

усе почалося з того що я перестав
розрізняти дощ і сніг
розрізняти дощ і сніг

дихнув вітер — скрипнула хвіртка
ти впала з дерева калюжею на дорогу
[калюжа удосвіта]
я проходив поруч — втрапив лапками
ти загорнула долоні й шепочеш тепер :

лети лети сонечко
на дідове полечко
на бабине зіллячко
на наше подвір'ячко
там діточки граються
тебе дожидаються

а я не полечу
а я не полечу

несподівано враз
знічев’я і раптом
неждано зненацька
самовільно в болото

спроквола непримітно тишком
непомітно по-тихому
крадькома і поволі
добровільно в болото

ти моя люба трясовина моква
багно болото драгва і твань
ти моє багно драгва і твань
мочар круговина в’язь та моква

ти мене затягнеш
ти мене затягнеш

ти трясовина драгва і твань
мочар круговина багно моква

ти мене затягнеш
ти мене засмокчеш
ти моє болото
болітце моє

твої обійми були незамкнені я увійшов
твої обійми були незнайомі я увійшов





свіцязь

паі-ці-ці паі-ці-ці паі-ці-ці
аднекуль з гарадскога дна
даплывае гук да вушных ракавін
пралупляю тое, што пад бровамі, прыслухоўваюся

памагі-іце памагі-іце памагі-іце
а, гэта даўно знаёмы лямант бабулькі
што жыве на паверх глыбей
я быў павёўся аднойчы, турбаваў міліцыю
зблыталі дом спачатку — быў надпіс трохі змыты
дабраліся нарэшце, стаім пад дзвярыма
я, мянты, суседзі мятыя

адтуль памагі-іце памагі-іце 
кажуць: не будзем ламаць,
ты што, не знаеш? гэта старая русалка
яна калісьці лямантам у вір хлапцоў вабіла 
накаціла, відаць, настальгія

штодзень між дамоў у выкапанай ім жа яміне
бялявы сабака нявыспаны, праходжу міма
адным вокам лыпае, па спіне ляпаю
а ён лісце аблізвае, усё пільнуе гаспадара
што паехаў у тагасветнае плаванне

перада мной пара свежых гараджанаў
выбраліся на шпацыр, ад іх пахне прынятым душам
рабізна і плёскат аўтамабіляў 

тут па жыцці кажуць адно аднаму : не хвалюйся
і любяць на арэлях гойдацца
баяцца падводных камянёў 
тэлефонная сетка то ловіць, а то не ловіць
з цела ў цела перапаўзаюць земнаводныя
тут у думкі занураюцца
а калі што якое, то лепей часова залегчы на дно
але ніякія меры, пажарныя сажалкі ды фантаны, 
не гарантуюць, што не сядзеш на мель ці на кручок
а дзеці — дзеці гуляюцца ў пяску і лужынах

гэты горад падняўся на паверхню
занадта хутка занадта хутка
у насельнікаў — кесонная хвароба

адсюль сышло мора, пакінуўшы соль на асфальтах



світязь

доо-іть-іть доо-іть-іть доо-іть-іть
звідкись із міського дна
допливає звук до вушних раковин
продираю те, що під бровами, прислухаюся

допоможі-іть допоможі-іть допоможі-іть
а, це давно знайомий лемент тітоньки
що живе поверхом глибше
я був повівся одного разу, турбував міліцію
сплутали будинок спершу — був напис трохи розмитим
дісталися нарешті, стоїмо під дверима
я, менти, сусіди м’яті

звідти допоможі-іть допоможі-іть
кажуть: не будемо ламати,
ти що, не знаєш? це стара русалка
вона колись лементом у вир хлопців вабила
накотила, вочевидь, ностальгія

щодня між будинків у викопаній ним самим ямі
білявий собака невиспаний, проходжу повз
одним оком моргає, по спині ляпаю
а він листя облизує, все пильнує господаря
що вирушив у тогосвітнє плавання

переді мною пара свіжих городян
вибралися на прогулянку, від них пахне прийнятим душем
брижі і плескіт автомобілів

тут по життю кажуть одне одному : не переймайся
і люблять на гойдалках кататися
бояться підводних каменів
телефонну мережу то ловить, то не ловить
з тіла в тіло переповзають земноводні
тут у думки занурюються
а раптом що, то краще тимчасово залягти на дно
але ніякі заходи, пожежні ставки і фонтани,
не гарантують, що не сядеш на мілину чи на гачок
а діти — діти граються у піску і калюжах 

це місто піднялося на поверхню
занадто швидко занадто швидко
у населення — кесонна хвороба

звідси пішло море, залишивши сіль на асфальтах






калі мы пакрыўдзілі змей першы раз
яны выдумалі нам нітку
мы меркавалі: от бязглуздыя, дарунак за крыўду
а яны думалі: цяпер як ні круці будуць нас помніць

калі мы пакрыўдзілі змей другі раз
яны падаравалі нам валасы
мы меркавалі: от дзе дурні, нам цёпла
яны думалі: мы з іх выпаўзаем

калі мы пакрыўдзілі змей трэці раз
атрымалі пальцы
от ёлупні, мы можам іх злавіць
яны: цяпер кожны іхні рух — няўдалая спроба паўзці

мы папрасілі прабачэння
яны рассмяяліся 
і падаліся у бок меднай гары, прыхапіўшы з сабой нашы языкі

нам засталося адно : 
мы збіралі іх засохлых на сонцапёку і плялі кошыкі




коли ми скривдили змій уперше
вони вигадали нам нитку
ми міркували: от безглузді, дарунок за кривду
а вони думали: тепер як не крути будуть нас пам’ятати

коли ми скривдили змій удруге
вони подарували нам волосся
ми міркували: от де дурні, нам тепло
вони думали: ми з них виповзаємо

коли ми скривдили змій утретє
отримали пальці
от йолопи, ми можемо їх упіймати
вони: тепер кожен їхній рух — невдала спроба повзти

ми попросили пробачення
вони розсміялися
і подалися у бік мідної гори, прихопивши з собою наші язики

нам залишилося одне :
ми збирали їх засохлих під пекучим сонцем і плели кошики





*

мяне ў дзяцінстве маці называла — Ляля
А. П.

пакажы, што ты хаваеш у руцэ
пальчыкі быццам у лялькі, зробленае з кавалачкаў крэйды
і чым даўжэй яна водзіць рукой па маіх валасах
карацеюць ейныя пальцы, сціраюцца, спісваюцца
а я сівею
ножкі ейныя, калі танчыць, пакідаюць малюнкі
а трохі пазней, як не стане грошай, мы ўладкуем цябе на працу
ты будзеш наносіць разметку (куды дагэтуль не заязджала кола машыны)
толькі цяпер я разумею, чаму яна не ўмее плаваць (чаму ты не ўмееш плаваць, лялечка)
крэйду лёгка пакрыўдзіць
крохкая
хто цябе сабраў з крэйдзінак? што засталіся ў зарослых імхом класах
закаціліся пад настаўніцкі стол
старыя драўляныя дошкі пакрыла зяленіва, нехта ўпрыгожыў маем
лабірынты шчылінак у зацёртым паркеце, пісягі
ляцелі сарокі, ухапілі ўрокі
я чуў, што на моры на кіяне стаіць белы камень
дзяды над морам праляталі, іхныя слёзкі на камень упалі

ты адтуль?

я хвалююся, калі ты пячэш што-колечы з мукі, я баюся, 
каб ты не заблукала ў ёй, не схавалася, 
а печыва тваё заўсёды з такім чароўным смакам
а раптам гэта ты штораз крышку сябе ў цеста крышыла?
а разынкі ў пірагу — гэта твае зрэнкі? чалавечкі? лялечкі?



*

мене в дитинстві мати називала — Ляля
А. П.

покажи, що ти ховаєш у руці
пальчики наче в ляльки, зроблені зі шматочків крейди
і чим довше вона водить рукою по моєму волоссю,
тим коротшими стають її пальці, стираються, списуються,
а я сивію
ніжки її, коли танцює, залишають малюнки
а трохи пізніше, як не стане грошей, ми знайдемо тобі роботу
ти будеш наносити розмітку (куди досі не заїжджало колесо машини)
тільки тепер я розумію, чому вона не вміє плавати (чому ти не вмієш плавати, лялечко)
крейду легко зіпсувати
крихка
хто тебе зібрав з крейдинок? що залишились у зарослих мохом класах
закотилися під учительський стіл
старі дерев’яні дошки вкрила зелень, хтось прикрасив травнем
лабіринти щілинок у затертому паркеті, рубці
летіли сороки, вхопили уроки
я чую, що на морі на океані стоїть білий камінь
діди над морем пролітали, їхні слізки на камінь упали

ти звідти?

я непокоюся, коли ти печеш що-небудь із борошна, я боюся, 
щоб ти не заблукала у ньому, не сховалася, 
а печиво твоє завжди з таким чарівним смаком
а раптом це ти щоразу крихту себе у тісто кришила?
а родзинки у пирозі — це твої зіниці? чоловічки? лялечки?*

* Зрэнка, чалавечак, лялька, лялячка — слова для позначення зіниць у різних регіонах Білорусі (примітка перекладача) 





Tintagel, Cornwall 
(пасля бойкі з Мархольтам на востраве св. Самсона) 

ціха гучыць нейкая музыка — музыка морзэ 
ніжні слой атмасферы нібы тынкованы мур 

расчыняю гаўбец — дзверы між восенню звонку і восенню тут 
запаволены рух галавы наваколле ўзятае ў аб’ектыў 
шукаю паратунку ў некрананні з месца 

не вельмі слухаюцца клешні таму друкую акордамі 
не магу разабраць уласных учорашніх думак : 
занатаваў не пераключыўшы раскладку 
напісаў мелодыю нараніцу зграў : атрымалася гама 

шум-гам за падвойным шклом — начная азёрная вада 
разумею гэта па ўласным адлюстраванні
па хвалях на лобе па выгнутых валасах 
блешняй плешчацца настольная лямпа 

туга запаўняе мяне 
дакладней так : туга запаўняе квадрат вакол мяне 
сум журба жаль 
пошук сінонімаў каб адцягнуць увагу 
адхаркваю маркоту 
я назіраў за рухам паветраных масаў 
сачыў за зменамі атмасфернага і ўласнага ціску 
тэмпературны фон арганізму дазваляе эканоміць на алкаголі 
і так штырыць калоціць шпрыцам скалолі 

толькі яна можа сагрэць мае 70 працэнтаў вады 
халодна : я маю ледавіковае паходжанне ў гэтым няма сумневу 
пальцы стынуць — грэю на арфе і латах 

яна бывае пустая быццам перакрыты для картэжу лес 
яна бывае танчэе ад самоты 
яна бывае празрыстай 
такой што на прасвет бачны 
ейныя рэбры косткі вантробы 

яна пакрые мімічнымі зморшчынамі 

мае ўнутраныя органы 
і наадварот я пакрыю мімічнымі зморшчынамі 
ейныя ўнутраныя органы 

я так доўга трымаў вочы заплюшчанымі 
што ў мяне сапсаваўся зрок 
але кроплі туману й дажджу 
як мноства маленькіх лінзаў : 
бачу выразна ў непагодныя дні 
бачу далёка ў сезон штармоў 

калі намакаюць мае ўласныя рэчы 
я апранаю ейныя 
калі мяне небяспечаць уласныя рэчы 
я апранаю ейныя 

акурат перад самым адлівам я лягу ў човен 
каменне водарасці золь 
мяне аднясе на твой бераг, Ізоль



Tintagel, Cornwall 
(після бійки з Моргольтом на острові св. Самсона)

тихо звучить якась музика — музика морзе
нижній шар атмосфери як потинькований мур

відчиняю балкон — двері між осінню зовні й осінню тут
уповільнений рух голови навколишнє зловлене в об’єктив
шукаю порятунку в непорушності з місця

не надто слухаються клешні тому друкую акордами
не можу розібрати власних учорашніх думок :
занотував не перемкнувши розкладку 
написав мелодію зранку зіграв : вийшла гама

шум-гам за подвійним склом — нічна озерна вода
розумію це за власним відображенням
по хвилях на лобі по вигнутому волоссю
наживкою плещеться настільна лампа

туга заповнює мене
точніше так : туга заповнює квадрат навколо мене
сум журба жаль
пошук синонімів щоб відвернути увагу
відхаркую мокротиння
я спостерігав за рухами повітряних мас
слідкував за змінами атмосферного і власного тиску
температурний фон організму дозволяє економити на алкоголі
і так штирить колотить шприцем скололи

тільки вона може зігріти мої 70 відсотків води
холодна : у мене льодовикове походження у цьому немає сумніву
пальці холонуть — грію на арфі та обладунках

вона буває пуста наче перекритий для кортежу ліс
вона буває тоншою від самоти
вона буває прозорою
такою що на просвіт видно
її ребра кістки нутрощі

вона покриє мімічними зморшками
мої внутрішні органи
і навпаки
я покрию мімічними зморшками
її внутрішні органи

я так довго тримав очі заплющеними
що у мене зіпсувався зір
але краплі туману й дощу
як безліч маленьких лінз :
бачу чітко у непогожі дні
бачу далеко у сезон штормів

коли промокають мої власні речі
я одягаю її
коли мене небезпечать власні речі
я одягаю її

перед самим відливом я ляжу в човен
каміння водорості золі
мене віднесе на твій берег, Ізоле





♪ 

мы хадзілі шэптам, каб не спужаць апалага лісця 

дрэвы свядома чарнелі 
яны чакалі снегу і паляўнічых — 
прырода хацела быць маляванай 

рэжысёры зацягвалі фільмы, а неба — аблокі 
мой лёс быў заснаваны на рэальных падзеях 

сонца ў метро хавалася, гойсала там па тунэлях 

ужо счарнелыя дрэвы люлялі туман 
ён чакаў, а яны засыналі пад уласнае гушканне 
туман, бы немаўля, выслізгваў з драўляных абдымкаў 
і поўз 
а тады пасталеў і пайшоў 
дождж 

мы хадзілі шэптам, каб не спужаць апалых лісточкаў 
яны зляталі да нас на рукі 
ціха казыталі далоні дзюбкамі



♪ 

ми ходили пошепки, щоб не сполохати опале листя

дерева свідомо чорніли
вони чекали на сніг і мисливців —
природа хотіла бути намальованою

режисери затягували фільми, а небо — хмари
мій ліс був заснований на реальних подіях

сонце в метро ховалося, гоцало там тунелями

уже зчорнілі дерева заколисували туман
він чекав, а вони засинали під власне хитання
туман, як немовля, вислизав з дерев’яних обіймів
і повз
а тоді подорослішав і пішов
дощ

ми ходили пошепки, щоб не сполохати опалі листочки
вони злітали до нас на руки
тихо лоскотали долоні дзьобиками






пасля зімы зямля адказвае на мае па ёй крокі
прыемная воку гразь у цэнтры ідучы вагаюся
пускаю глянцавай вокладкай кніжкі зайчыка
гэта дражніць птушак раздражняе кіроўцаў

тут неабходнае тлумачэнне :

раз на месяц я шпацырую, каб праверыць, у якім цяпер горадзе жыву,
пра зменлівасць гэтага месца ходзяць паданні, і я мушу ўлагоджваць духа,
бо ведаю: гэта не казкі, а чыстая, як вада, якую п'е суседскі кот, праўда.

і калі яго не ўшаную, ён пакарае мяне, зменлівы дух, 
як пакараў тых пенсіянераў, што бадзяюцца і не помняць адрасу, 
нібы ў чужым лесе. паняцце візуальная памяць
ператвараецца ў чыстай вады, якую п'е суседскі кот, бязглуздзіцу

ён перастаўляе дамы, чаргуе правы і левы бок руху на вуліцах
учора тут былі ліпы, цяпер клёны, я даўно не спрабую запомніць
нумар кватэры й пад'езду, я паслядоўнік аўтаматызму
з ім не памылішся, калі дух не пажадае зблытаць.

каб тут арыентавацца, трэба сачыць за нязначнымі рэчамі :
вышчарблены бардзюр, кучка смецця, донца разбітай бутэлькі
пах парфумы сярэдзіны мінулага веку, усё правільна —
на гэтым павароце пачынаюць мерзнуць пальцы ног
значыць блізка. так дабіраюцца дадому

на галаву пры ўваходзе падае снег
суседскі кот лізнуў, кажа : хлусня — гэта чыстай вады, якую я п’ю, тварог

раз на месяц я мушу ўлагодзіць яго, каб вяртацца
так нараджаецца новы абрад, вось яно, трасца
народнае паганства ў дзеянні, у маім дзеянні

насцярожана дзверы зачыняюцца

у аўтобусе заўважаю яшчэ такіх жа сярод іх паляўнічыя
хочуць спаймаць духа схапіць за поўсць выдраць жмут

неадступны прыпынак [падставіць назву]

ушаноўваць духа можна толькі самому
ніякіх згуртаванняў кампаній таварыстваў груп —
толькі ты і бург

аплаквайце за праезд

паляўнічыя хочуць загнаць духа на скрыжаванне
і не здагадваюцца што ён і так жыве на рагу
а каб паказаўся трэба залезці на ліхтар і пацерці лямпу
нехта гэта зрабіў да мяне таму не ведаю каму ён цяпер служыць




після зими земля відповідає на мої по ній кроки
приємний оку бруд у центрі йдучи вагаюсь
пускаю глянцевою обкладинкою книжки зайчика
це дражнить пташок дратує водіїв

тут потрібне тлумачення :

раз на місяць я гуляю, щоб перевірити, у якому тепер місті живу,
про мінливість цього місця ходять чутки, і я мушу догоджати духові,
бо знаю : це не казки, а чиста, як вода, яку п’є сусідський кіт, правда.

і якщо його не вшаную, він покарає мене, мінливий дух, 
як покарав тих пенсіонерів, які тиняються і не пам’ятають адресу
ніби у чужому лісі. поняття візуальна пам’ять
перетворюється у чистої води, яку п’є сусідський кіт, нісенітницю

він переставляє будинки, чергує правий і лівий бік руху на вулицях
учора тут були липи, тепер клени, я давно не намагаюсь запам’ятати
номер квартири й під’їзду, я послідовник автоматизму
з ним не помилишся, якщо дух не забажає заплутати

щоб тут орієнтуватись, треба стежити за незначними речами :
надщерблений бордюр, купа сміття, денце розбитої пляшки
запах парфумів середини минулого століття, все правильно —
на цьому повороті починають мерзнути пальці ніг
отже близько. так дістаються додому

на голову перед входом падає сніг
сусідський кіт лизнув, каже : брехня — це чистої води, яку я п’ю, домашній сир

раз на місяць я мушу догодити йому, щоб повертатись
так народжується новий обряд, ось воно, трясця
народне поганство в дії, у моїй дії

насторожено двері зачиняються

в автобусі помічаю іще таких серед них мисливці
хочуть зловити духа схопити за шерсть видерти жмут

невідступна зупинка [підставити назву] 

вшанувати духа можна тільки самому
жодниг об’єднань компаній товариств груп —
тільки ти і бург

оплакуйте проїзд

мисливці хочуть загнати духа на перехрестя
і не здогадуються що він і без того живе на розі
а щоб з’явився треба залізти на ліхтар і потерти лампу
хтось зробив це до мене тому не знаю кому він тепер служить

Переклад з білоруської 
 Лесик ПанасюкРедактор — Олег Коцарев


Лесик Панасюк народився 16 жовтня 1991, Житомир. Поет і дизайнер. Колишній учасник кількох житомирських літературних об'єднань. Автор книг «Камінь дощу» (ГО «Форум видавців», 2013) та «Справжнє яблуко» («Смолоскип», 2014). Лауреат низки поетичних конкурсів: Літературний конкурс видавництва «Смолоскип» (2013, 2014), Молода республіка поетів (2013), тощо. Учасник багатьох фестивалів та мистецьких акцій. Вірші друкувались у сучасній українській та закордонній періодиці. Перекладений кількома європейськими мовами. 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar