Добірка віршів Рафала Ґавіна «Біржа» в перекладах українською
Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Лесик Панасюк | Перегляди: 2640
Рафал Ґавін (Rafał Gawin) народився 1984 року. Поет, критик, культуртреґер, редактор, коректор і секретар літературного журналу «Артерія». Видав складень «Примірки» (Вроцлав, 2009), а також поетичні книги: «Внутрішні подорожі / Code of change» (Лондон/Ґнєзно, 2011; переклад: Марек Казмєрський) та «Захід сонця у Курвидолах» (Лодзь, 2016). Вірші перекладені болгарською, німецькою, російською, українською та французькою мовами. Публікувався у різноманітних польських та закордонних виданнях. Мешкає у Лодзі, де працює куратором Дому Літератури. Веде блог gawin.liberte.pl.
KRAŃCÓWKA Świat za światem: plastikowe góry, papierowe lasy i miłościwie panująca nam senność. Anarchia? Ciemne noce i pustka przekazywana w genach, ucieczka zakończona zderzeniem z lustrem. Odbicie od dna oka, napalm w błysku flesza i czerwień jak szczęście grzejące z dołu. Wszystko na swoich miejscach, gotowe i start! Start i gotowe! Miejsca na wszystko. Dół grzejący ze szczęścia jak czerwień i flesz w błysku napalmu, odbicie oka od dna. Lustro — zderzenie zakończone ucieczką, genetyczny przekaz i pustka, zaciemniona przez noc. Anarchia! Miłość sennie nam panująca: leśne papiery, górskie plastiki, świat za światem. | КІЛЬЦЕВА Світ за очі: пластикові гори, паперові ліси і милосердно пануюча над усім сонливість. Анархія? Темні ночі і пустка успадкована в генах, втеча, що закінчилася зіткненням із дзеркалом. Відбиття від самого дна ока, напалм у блиску спалаху та багрянець як щастя жевріє знизу. Все на своїх місцях, готове до старту! До старту готове! Місця для всього. Низ жевріє зі щастя як багрянець і спалах у блиску напалму, відбиття ока від самого дна. Дзеркало — зіткнення, що закінчилося втечею, генетична спадковість і пустка, затемнена ніччю. Анархія! Любов сонливо наді всім панує: лісові папери, гірські пластики, світ за очі. |
DROGA. DUCH dla K. K. Najpierw było drzewo. Jedni sadzili, inni majstrowali przy korzeniach. Coś musiało sprowadzić nas na ziemię. I powstał dom, trzeba było wpasować się w ściany. Nie tylko od kuchni ograniczyć wymiary. Ktoś nas wkopał w fundamenty? Kto złączył, zapytał dlaczego? Potrzebny był syn, środowisko naturalne dla cudów. | ДОРОГА. ДУХ для K. K. Спочатку було дерево. Одні садили, інші майстрували при коренях. Щось мусило спровадити нас на землю. І постав дім, треба було вписатися в стіни. Не обмежуючись простором кухні. Хтось нас укопав у фундаменти? Хто з’єднав, запитав чому? Потрібен був син як середовище придатне для див. |
CIEPŁE PRĄDY Dzieciństwo składa się z ułamków wizji. Nie ma wspólnych mianowników, zabawki zajmują miejsce i odchodzą. Słońce wyłącza któryś z rodziców i czas daje się oszukać. Stopniowo ochładza się strumień wody. Wanna rośnie w prysznic, który zaczyna syczeć i przyjmuje postać węża. Jabłko wciąż wisi za wysoko. Głowa do odstrzału?
wanna maleje. Wina i kara zamieniają się miejscami. Ale zabawki zostają i straszą. Słońce schodzi ze skórą, wąż jest lustrem. Po drugiej stronie czai się ogryzek. | ТЕПЛІ ТЕЧІЇ Дитинство складається із уламків марень. Немає спільних знаменників, іграшки займають місце і відходять. Сонце вимикає когось із батьків і час дає себе ошукати. Поступово охолоджується струмінь води. Ванна виростає в душ, котрий починає шипіти і приймає зміїний образ. Яблуко досі висить зависоко. Голова на плаху?
ванна маліє. Провина і кара міняються місцями. Але іграшки лишаються і лякають. Сонце сходить зі шкірою, змія то дзеркало. З другого боку чатує недогризок. |
POGODA DLA KANGURÓW Wiosna w porządku. Szukam pracy i rozsyłam wiersze. Nic mnie nie czeka oprócz żony bez domu — bez luster. Naśladuję wszystkich. Ewolucja mnie przeraża, najbardziej w literaturze. Perspektywa stopniowo się rozszerza. Tyję wolniej, jednak się nie mieszczę. Skaczę i mam się dobrze. Powtarzam się. Skaczę. | ПОГОДА ДЛЯ КЕНГУРУ Весна як має бути. Шукаю роботу і розсилаю вірші. Нічого не чекає на мене окрім дружини без дому — без дзеркал. Наслідую всіх. Еволюція мене жахає, найбільше — в літературі. Перспектива поступово розширюється, Спокійніше набираю вагу, однак не достатньо. Стрибаю, і мені добре. Повторююся. Стрибаю. |
GIEŁDA PAPIERÓW WARTOŚCIOWYCH Wydamy wszystkich nieboszczyków w nowej serii z trumną. Nikt nas nie ruszy z ustami pełnymi ziemi. Nasze królestwo jest nie z tego świata, choć to nie my wynaleźliśmy proch. | БІРЖА Видаймо усіх небіжчиків у новій серії з труною. Ніхто нас не чіпатиме з вустами повними землі. Наше королівство не з цього світу, хоча й не ми винайшли порох. |
JAK ZWIERZĘTA. PUSTE MIEJSCE POD STOŁEM Mówić, mówić, mówić, dopóki można coś powiedzieć, dopóki trzeba. Bez przerwy i na akord. Statystycznie co któreś słowo będzie ważne. Pozwoli wracać w przyjemnie wyniszczającej trwodze. | ЯК ЗВІРІ. ПУСТЕ МІСЦЕ ПІД СТОЛОМ Говорити, говорити, говорити, допоки можна щось розказати, допоки треба. Без перерви бодай на акорд. За статистикою котресь зі слів буде важливим. Дозволь повернутись у приємну руйнівну тривогу. |
PO TĘCZY. LUSTRA Jestem księciem z bajki dla dorosłych. Zbieram żywe zabawki; otwieram klatki, żeby miały wybór. Najbardziej lubię rozwiązłe zagadki, damy, które za jednym dotknięciem zamieniają się w potwory. Jeszcze ciepłe i zdrobniałe. Serca to najsilniejszy kolor, więc buduję z nich dom, coraz bliższy, dłuższy i szczęśliwszy. Jak koniec gry, w której najwięcej do powiedzenia miał król. | ВЕСЕЛКОЮ. ДЗЕРКАЛО Я принц із казки для дорослих. Збираю живі іграшки; щоби мали вибір, відкриваю клітки. Найбільше люблю розпусні загадки, дам, котрі з першим дотиком перетворюються на потвор. Ще теплі і зменшені. Серця то найсильніша масть, тож будую з них дім, щораз більший, довший і щасливіший. Наче кінець гри, правила якої знав лише король. |
OSTATNIA SZARA KOMÓRKA Widok próbuje być przejrzysty: jeśli mężczyzna, to tylko z jedną kobietą. To jest dom, to jest kaftan bezpieczeństwa. Jeśli przymkniesz oko, nic się nie zmienia. Jeśli zamkniesz, pamiętasz rozmieszczenie istot i rzeczy. I choć sen nie wybawia, znika w nim ostatnia pustka przed śmiercią. | ОСТАННЯ СІРА МОБІЛКА Зображення намагається бути чітким: якщо чоловік, то тільки з однією жінкою. Це дім, це гамівна сорочка. Якщо примружиш око, нічого не зміниться. Якщо заплющиш, пам’ятатимеш розташування істот і речей. І хай не рятує сон, зникає у нім остання пустка перед смертю. |
Переклад з польської — Лесик Панасюк. Редактор — Олег Коцарев
Лесик Панасюк народився 16 жовтня 1991, Житомир. Поет і дизайнер. Колишній учасник кількох житомирських літературних об'єднань. Автор книг «Камінь дощу» (ГО «Форум видавців», 2013) та «Справжнє яблуко» («Смолоскип», 2014). Лауреат низки поетичних конкурсів: Літературний конкурс видавництва «Смолоскип» (2013, 2014), Молода республіка поетів (2013), тощо. Учасник багатьох фестивалів та мистецьких акцій. Вірші друкувались у сучасній українській та закордонній періодиці. Перекладений кількома європейськими мовами.