23 Червня 2017, 09:00 | Реєстрація | Вхід

Добірка віршів Рафала Ґавіна «Біржа» в перекладах українською

16 Червня 2017 о 12:27 | Категорія: «Світова поезія українською» | Переклад: Лесик Панасюк | Перегляди: 375



Рафал Ґавін (Rafał Gawin) народився 1984 року. Поет, критик, культуртреґер, редактор, коректор і секретар літературного журналу «Артерія». Видав складень «Примірки» (Вроцлав, 2009), а також поетичні книги: «Внутрішні подорожі / Code of change» (Лондон/Ґнєзно, 2011; переклад: Марек Казмєрський) та «Захід сонця у Курвидолах» (Лодзь, 2016). Вірші перекладені болгарською, німецькою, російською, українською та французькою мовами. Публікувався у різноманітних польських та закордонних виданнях. Мешкає у Лодзі, де працює куратором Дому Літератури. Веде блог gawin.liberte.pl.



KRAŃCÓWKA

Świat za światem: plastikowe góry, papierowe lasy
i miłościwie panująca nam senność. Anarchia?

Ciemne noce i pustka przekazywana w genach,
ucieczka zakończona zderzeniem z lustrem. Odbicie

od dna oka, napalm w błysku flesza i czerwień
jak szczęście grzejące z dołu. Wszystko na swoich miejscach,

gotowe i start! Start i gotowe! Miejsca na wszystko. Dół
grzejący ze szczęścia jak czerwień i flesz w błysku

napalmu, odbicie oka od dna. Lustro — zderzenie
zakończone ucieczką, genetyczny przekaz

i pustka, zaciemniona przez noc. Anarchia! Miłość
sennie nam panująca: leśne papiery, górskie plastiki,

świat za światem.

КІЛЬЦЕВА
 
Світ за очі: пластикові гори, паперові ліси
і милосердно пануюча над усім сонливість. Анархія?
 
Темні ночі і пустка успадкована в генах,
втеча, що закінчилася зіткненням із дзеркалом. Відбиття
 
від самого дна ока, напалм у блиску спалаху та багрянець
як щастя жевріє знизу. Все на своїх місцях,
 
готове до старту! До старту готове! Місця для всього. Низ
жевріє зі щастя як багрянець і спалах у блиску
 
напалму, відбиття ока від самого дна. Дзеркало — зіткнення,
що закінчилося втечею, генетична спадковість
 
і пустка, затемнена ніччю. Анархія! Любов
сонливо наді всім панує: лісові папери, гірські пластики,
 
світ за очі.


DROGA. DUCH 
dla K. K. 

Najpierw było drzewo. Jedni sadzili, 
inni majstrowali przy korzeniach. Coś musiało 
sprowadzić nas na ziemię. 

I powstał dom, trzeba było 
wpasować się w ściany. Nie tylko od kuchni 
ograniczyć wymiary. Ktoś nas wkopał 
w fundamenty? 

Kto złączył, zapytał dlaczego? 
Potrzebny był syn, środowisko naturalne 
dla cudów. 
ДОРОГА. ДУХ 
для K. K. 

Спочатку було дерево. Одні садили, 
інші майстрували при коренях. Щось мусило 
спровадити нас на землю. 

І постав дім, треба було 
вписатися в стіни. Не обмежуючись 
простором кухні. Хтось нас укопав 
у фундаменти? 

Хто з’єднав, запитав чому? 
Потрібен був син як середовище придатне
для див.


CIEPŁE PRĄDY

Dzieciństwo składa się z ułamków wizji. Nie ma
wspólnych mianowników, zabawki zajmują miejsce
i odchodzą. Słońce wyłącza któryś z rodziców i czas
daje się oszukać. Stopniowo ochładza się
strumień wody. Wanna rośnie
w prysznic, który zaczyna syczeć
i przyjmuje postać węża. Jabłko wciąż wisi
za wysoko. Głowa do odstrzału?
Później
wanna maleje. Wina i kara
zamieniają się miejscami. Ale zabawki zostają
i straszą. Słońce schodzi ze skórą, wąż
jest lustrem. Po drugiej stronie czai się
ogryzek.
ТЕПЛІ ТЕЧІЇ

Дитинство складається із уламків марень. Немає
спільних знаменників, іграшки займають місце
і відходять. Сонце вимикає когось із батьків і час
дає себе ошукати. Поступово охолоджується
струмінь води. Ванна виростає
в душ, котрий починає шипіти
і приймає зміїний образ. Яблуко досі висить
зависоко. Голова на плаху?
Пізніше
ванна маліє. Провина і кара
міняються місцями. Але іграшки лишаються
і лякають. Сонце сходить зі шкірою, змія 
то дзеркало. З другого боку чатує
недогризок. 


POGODA DLA KANGURÓW

Wiosna w porządku. Szukam pracy
i rozsyłam wiersze. Nic mnie nie czeka
oprócz żony bez domu 

bez luster. Naśladuję wszystkich.
Ewolucja mnie przeraża,
najbardziej w literaturze.

Perspektywa stopniowo się rozszerza.
Tyję wolniej, jednak się nie mieszczę.
Skaczę i mam się dobrze.

Powtarzam się. Skaczę.
ПОГОДА ДЛЯ КЕНГУРУ

Весна як має бути. Шукаю роботу
і розсилаю вірші. Нічого не чекає на мене
окрім дружини без дому —

без дзеркал. Наслідую всіх.
Еволюція мене жахає,
найбільше — в літературі.

Перспектива поступово розширюється,
Спокійніше набираю вагу, однак не достатньо.
Стрибаю, і мені добре.

Повторююся. Стрибаю.


GIEŁDA PAPIERÓW WARTOŚCIOWYCH 

Wydamy wszystkich nieboszczyków 
w nowej serii z trumną. 

Nikt nas nie ruszy 
z ustami pełnymi ziemi.

Nasze królestwo jest nie z tego świata, 
choć to nie my wynaleźliśmy proch. 
БІРЖА

Видаймо усіх небіжчиків
у новій серії з труною.

Ніхто нас не чіпатиме
з вустами повними землі.

Наше королівство не з цього світу,
хоча й не ми винайшли порох.


JAK ZWIERZĘTA. PUSTE MIEJSCE POD STOŁEM

Mówić, mówić, mówić,
dopóki można coś powiedzieć,
dopóki trzeba.

Bez przerwy i na akord.

Statystycznie co któreś słowo
będzie ważne.

Pozwoli wracać
w przyjemnie wyniszczającej trwodze.
ЯК ЗВІРІ. ПУСТЕ МІСЦЕ ПІД СТОЛОМ

Говорити, говорити, говорити,
допоки можна щось розказати,
допоки треба.

Без перерви бодай на акорд.

За статистикою котресь зі слів
буде важливим.

Дозволь повернутись
у приємну руйнівну тривогу.


PO TĘCZY. LUSTRA

Jestem księciem z bajki
dla dorosłych. Zbieram żywe zabawki;
otwieram klatki, żeby miały wybór.

Najbardziej lubię rozwiązłe zagadki,
damy, które za jednym dotknięciem
zamieniają się w potwory. Jeszcze ciepłe

i zdrobniałe. Serca to najsilniejszy kolor,
więc buduję z nich dom, coraz bliższy,
dłuższy i szczęśliwszy. Jak koniec gry,

w której najwięcej do powiedzenia miał król.
ВЕСЕЛКОЮ. ДЗЕРКАЛО

Я принц із казки
для дорослих. Збираю живі іграшки;
щоби мали вибір, відкриваю клітки.

Найбільше люблю розпусні загадки,
дам, котрі з першим дотиком
перетворюються на потвор. Ще теплі

і зменшені. Серця то найсильніша масть,
тож будую з них дім, щораз більший,
довший і щасливіший. Наче кінець гри,

правила якої знав лише король.


OSTATNIA SZARA KOMÓRKA

Widok próbuje być przejrzysty:
jeśli mężczyzna, to tylko z jedną kobietą.

To jest dom,
to jest kaftan bezpieczeństwa.

Jeśli przymkniesz oko,
nic się nie zmienia.

Jeśli zamkniesz,
pamiętasz rozmieszczenie istot i rzeczy.

I choć sen nie wybawia,

znika w nim ostatnia pustka przed śmiercią.
ОСТАННЯ СІРА МОБІЛКА

Зображення намагається бути чітким:
якщо чоловік, то тільки з однією жінкою.

Це дім,
це гамівна сорочка.

Якщо примружиш око,
нічого не зміниться.

Якщо заплющиш,
пам’ятатимеш розташування істот і речей.

І хай не рятує сон,

зникає у нім остання пустка перед смертю.

Переклад з польської 
 Лесик ПанасюкРедактор — Олег Коцарев


Лесик Панасюк народився 16 жовтня 1991, Житомир. Поет і дизайнер. Колишній учасник кількох житомирських літературних об'єднань. Автор книг «Камінь дощу» (ГО «Форум видавців», 2013) та «Справжнє яблуко» («Смолоскип», 2014). Лауреат низки поетичних конкурсів: Літературний конкурс видавництва «Смолоскип» (2013, 2014), Молода республіка поетів (2013), тощо. Учасник багатьох фестивалів та мистецьких акцій. Вірші друкувались у сучасній українській та закордонній періодиці. Перекладений кількома європейськими мовами. 

0 коментарів

Залишити коментар

avatar