«Книжкова толока – це відповідь творчої громадськості на ті виклики, що стоять перед українським суспільством сьогодні», – Ігор Гармаш, директор фестивалю. 

І. Гармаш: Фактично, робота над фестивалем почалась майже за рік до його проведення, коли в нас ще не було навіть сподівань на фінансування. Після укладання угоди про співпрацю з USAID сформувався безпосередній оргкомітет Толоки – це 25 людей з-поміж найактивніших членів Асамблеї діячів культури Запоріжжя. Протягом чотирьох місяців вони на волонтерських засадах потужно працювали, щоб провести фестиваль на належному рівні. Загалом, подію відвідали понад 7000 осіб – дорослі, діти, студенти, активна молодь. Оскільки захід мав соціальний характер, значна увага приділялась людям з особливими потребами, переселенцям, дітям.

І. Гармаш: Якщо говорити про казуси, то це, насамперед, про вибір дати Книжкової толоки. Річ у тім, що ми абсолютно збіглись у часі з Франкфуртським книжковим ярмарком. Цілком очевидно, що багато ключових видавництв поїхали в Німеччину. Те саме стосується і митців. Наприклад, Юрій Андрухович і Сергій Жадан до нас не приїхали в жовтні саме з цієї причини. Але рівно за місяць до початку нашого фестивалю Андрухович завітав до Запоріжжя з польським гуртом Karbido та особисто запросив усіх на Толоку. А Жадан із Собаками побував у нас в листопаді, символічно завершивши фестиваль. Ну, і ще з казусів: ми розраховували, що гостями Книжкової толоки стане 15-20 митців, а їх було близько 100. Тож коли ми побачили остаточну програму фестивалю, то й самі не повірили, що все це відбудеться в нашому місті та ще й завдяки нашим мріям і задумам.

О. Барліг: Пошук фінансування. Так звані «спонсори» нерідко шукають своєї вигоди. У нас вкрай мало людей, які просто б вкладали гроші у культурні проекти з усвідомленням, що вони роблять внесок у цивілізаційний набуток свого суспільства. Їм потрібен піар, розголос, формування позитивного іміджу. Державні інституції нерідко відірвані від уявлення про актуальні мистецькі процеси. Чиновники сприймають культуру цілком обивательські: як набір певних кліше, усереднені явища (тому їм значно зручніше підтримувати чергову, нікому не потрібну шароварщину). Залишаються гранти і тут теж є своє підводне каміння. Ці інституції меншою мірою зацікавлені у суто культурному проекті й шукають соціальну складову. Й тут можна хоч голову об стіні розбити доводячи, що випуск, скажімо, антології творів запорізьких письменників-фантастів, з одного боку, сприятиме патріотичному самоусвідомленню городян, а з іншого – стане культурним емісаром Запоріжжя у загальному літературному процесі, відтак відлущуватиме негативні стереотипи пов’язані з нашим містом. Для них цих причинно-наслідкових зв’язків просто не існує.

О. Барліг: Так, десь за тиждень після фестивалю наш оргкомітет зібрався на позачерговий зборах Асамблеї діячів культури й кожен з нас проговорив прорахунки в організації, які помітив. Кожен такий пункт окремо обговорювався, ми слухали різні аргументи, що спростовували чи навпаки підкреслювали нагальність цієї критики. Чудовим було те, що багато хто починав цю критику словами: «Я знаю як виправити таку-то проблему на наступному фестивалі». Головним прорахунком (із яким я зіткнувся особисто як модератор кількох заходів) стала акустика зали. Оскільки чимало локацій були розділені суто умовно, то звучання деяких заходів нашаровувалося одне на одне. Тому усім, хто планує проводити фестивалі такого ж штибу, я раджу у тестовому режимі перевірити, як лунатимуть різні майданчики при підсилені звуку.

«За словами  організаторів, вони шукали літературу, що зворушує, збагачує та відкриває нові горизонти. Літературу, що розпочинає дискусії, надихає на думки, визначає те, що досі не визначено та не знає кордонів; літературу, що підштовхує, шукає взаємодію та звертається до своїх читачів, слухачів, публіки», – розповідає співорганізаторка фестивалю Євгенія Юрист. 

Крок 1: потрібна нова,  цікава ідея. Також має бути непоборне бажання цю ідею реалізувати. Тут головне, поки в очах горить вогонь і є натхнення,  починати діяти. 

Як це відбувалось на прикладі літературного фестивалю в Одесі? Ідея заходу зародилася ще до подій на Майдані, в м. Ясси (Румунія) під час розмови між київським письменником Андрієм Курковим та організаторами культурних подій Ульріхом Шрайбером та Гансом Рупрехтом. І вже в березні 2014 Ульріх Шрайбер і Ганс Рупрехт приїхали до Одеси з наполеонівськими планами провести в оперному театрі  тріумфальне відкриття  першого літературного фестивалю  з червоним килимом та оркестром.  Звичайно, для першого разу розмах фестивалю довелось трохи зменшити. 

Крок 2: необхідно звернутись до місцевих профі, які знають специфіку міста/області та мають досвід у проведенні аналогічних івентів. І це необхідно підкреслити, бо без підтримки та настанов таких ентузіастів дуже важко організувати та вдало інтегрувати міжнародний фестиваль. У випадку МЛО такими людьми були Олена Павлова та Олена Лебединська, які стали справжніми  друзями фестивалю. Вони відразу окреслили масштаби події, порекомендували локації та зробили промоцію ідеї проведення міжнародного фестивалю в Одесі.

 

Крок 3: ознайомитись з місцевим колоритом, відвідати міста можливого проведення фестивалю, налагодити контакти з культурними установами й далі, у випадку міжнародного фестивалю, необхідно поширити інформацію і зацікавити як місцевих, так і закордонних діячів культури та літератури. 

Кількість людей, які брали участь в роботі над фестивалем на різних етапах підготовки змінювалась, але в цілому, враховуючи організаторів, наша команда складалась з 12 осіб. В Одесі нас було 8. Тут, насамперед, варто сказати, що дуже важливо, щоб це була мобільна, стресостійка і гнучка команда, бо, відверто кажучи, у нас була купа проблем перед початком фестивалю. Але без нашої команди, в якій насправді не було чіткого розподілу обов’язків; якби ми не приходили на допомогу один одному; без наших модераторів, які перший раз брали участь у фестивалі такого формату, і тим не менш, віртуозно справлялись навіть зі змінами  в програмі, які відбувались в останню мить; без наших акторів, яким іноді приходилось читати текст без підготовки, і все одно вони робили це неперевершено; без нашого перевізника і його чарівної представниці, яка  намагалась реагувати на всі рейсові зміни – без всіх цих людей, які прийшли насолодитись якісною літературою, Перший міжнародний літературний фестиваль не був би таким успішним.  

Головний висновок, який я зробила по завершенні МЛО – у складні часи, у часи змін і негараздів суспільство як ніколи потребує якісної, різної, місцями провокативної, місцями мрійливої літератури. Тому щиро дякую нашим організаторам і всім авторам, які відгукнулись та подарували це літературне свято Одесі, яке вже назвали новою сторінкою в культурному житті міста. 

Наступного разу нам  буде набагато легше. По-перше, всі, починаючи від команди й до модераторів, перекладачів, акторів, знають, що таке МЛО, як проходить фестиваль і що кожному необхідно робити. В цьому році ми, так би мовити, вже відкрили Америку, а надалі будемо її опановувати та вдосконалювати. По-друге, плануємо активніше залучати молодь і заздалегідь проінформувати виші, можливо, навіть провести деякі читання у вишах. По-третє, збільшити кількість книг на продаж, авторів, які будуть проводити читання. Взагалі, ще є багато пунктів над якими слід попрацювати, але на цифрі 3 я ставлю крапку і сподіваюсь, що ця інформація буде для когось цікавою і корисною.

«творчі люди повинні нести своє надбання в маси, пробуджувати людей, активно бачитись, спілкуватися та обмінюватися досвідом, не зважаючи на відстані між областями і країнами. Людям треба відвідувати творчі заходи «в реалі», а поезія повинна бути надрукована на папері».

Ця локація не єдина, домовлятися було важко, від нас вимагали і привести орду нових читачів, і подарувати десятки нових енциклопедій до фонду бібліотеки, і платити гроші за аренду зали для того, щоб поети одержали право почитати вірші людям у бібліотеці, але це ж все безглуздо. Спілкування з директором бібліотеки розпочиналося і закінчувалося фразою: «Яка від вас нам буде користь?» Але ми все одно намагаємося відстоювати наше право і знаходити шляхи збиратися у центральній, обласній, універсальній, науковій, як називається наша «гончарівка», а не у шахово-шашковому клубі, наприклад, або різних музучилищах, як це бувало. Хоча, якщо і надалі контакти із директором бібліотеки ім.О.Гончара будуть пов’язані із напруженням і приниженням, ми із радістю продовжимо співробітництво із тими закладами, де нам раді: Літературним музеєм, Обласною бібліотекою для дітей ім. Дніпрової Чайки. Херсонським міським управлінням культури та Херсонським міським управлінням молоді і спорту, чи то як воно зараз називається.

Підготовка до фестивалю звичайно триває 1-2 місяці. Найкоротший термін був 3 тижні, до речі, це видався один з найвдаліших проектів.

Найбільші труднощі завжди були пов’язані із пошуком грошей на проект і із пошуком приміщень для проведення заходів. У нас немає постійного спонсора або мецената, все тримається на абсолютному ентузіазмі. Хоча зараз в нашому колі є такий жарт, що ми так багато разів проводили фестиваль без грошей, що стали в цьому майстрами і ніякі спонсори нам вже не потрібні) 

Гранти жорстко обумовлюють творчий проект і не залишають змоги на імпровізацію та маневровість події, це теж досить незручно.

Одного разу я написала пречудовий проект до фонду Рената Ахметова, де за вимогами детально описала фестиваль, який збиралася організувати. Він був, як звичайно, розрахований на декілька днів і передбачав участь дюжини волонтерів. Відповідь була приголомшливою: ми розглянули проект, все оформлено вірно, але ваш проект нереальний для керування окремою людиною, для цього потрібна принаймні велика організація. 

Але я це роблю. Мінімум двічі на рік))

«Члени літературного клубу «Хорошо» різних національностей. Ми звикли, що і Крим мультинаціональний, і наша організація певним чином також», – зазначає співорганізаторка ініціативи Анастасія Далок. 

Це фестиваль, який за свої чотири роки досяг міжнародного рівня, зібрав гостей та учасників з різних міст Росії, України, Білорусі, навіть Німеччини. 

У своєму фестивалі ми намагаємося щороку придумувати що-небудь нове, приурочувати його якимось подіям або створювати власні. Так, у 2013-му в нас був «Шорох», поєднаний з Самайном (або з Хеловіном в сучасному розумінні). Тож, окрім офіційної частини, у нас були майстер-класи по вирізанню з гарбуза і власний камерний спектакль «Ніч літератури жахів».

У 2014-му у нас був «глиняний» фестиваль, присвячений давнині. Там ми виступали з імпровізованою легендою, влаштовували екскурсії по Таврійському музею та майстер-класи з івриту.

Кожен «Шорох» – це також обов'язковий виїзд до моря і невелика культурна програма на його березі. Звичайно, на початку листопада вже не так тепло і купатися можливості немає (хоча дивлячись наскільки ти відчайдушний), але вже не так багатолюдно і можна подивитися на красиві місця Криму і поспілкуватися з морем, не спотикаючись об тіла тих, хто засмагає)) До того ж, в теплій компанії завжди тепло.

Спочатку для організації події гроші ми збирали самі. Робили все можливе своїми силами й руками, наприклад, візуальне оформлення фестивалю. Я вже точно не можу згадати, скільки грошей було вкладено в перші фести, але точно пам'ятаю, що ми заходили в мінуси. Тому згодом ми оформлювали фестиваль через грант, вигравали його й отримували фінансування. Грантами у нас займалася Лена Малая.

Крім «Шороха», у нас було багато одноразових проектів, починаючи з уже далекої та туманної «Міфотворчості», і закінчуючи постійними виступами з театралізованими елементами в Євпаторії. Це і «Ракушка», і Єсенінский, і Пушкінський вечори, і виступи на день міста, і бозна-що ще))

На такі заходи, як правило, матеріальних витрат небагато, але про всяк випадок ми тримаємо літклубівску «скарбничку» і беремо щось із неї.

2015 р. літклуб «Хорошо» вирішив зробити паузу у проведенні фесту, але,  якщо в них вистачить сил і часу, то у 2016 р. «Шорох» буде - каже Анастасія.