Граф Лотреамон за своє коротке життя (всього 24 роки) так і не побачив слави своєї книги «Пісні Мальдорора». Випадково знайдений рукопис, який знаходився у редактора, котрий відмовився брати відповідальність за такий «богохульний» текст, став справжньою літературною бомбою для Франції та всієї Європи кінця ХІХ століття. Без цієї поеми в прозі, ймовірно, не було б французьких символістів та сюрреалістів. А якби не було їх, то що було б зі світовою літературою століття ХХ? Лотреамон розпочне працю над продовженням діалогії, в другій частині якої він займеться не «феноменологічним описом зла», як це було в «Піснях Мальдорора», а питанням добра; він вже не ховається за псевдонімом, а видає перші частини нової поеми під справжнім іменем, та незабаром помирає. Причина смерті Лотреамона невідома й сьогодні. Де місце його поховання, не знає ніхто.
Літературним вчителем Лотреамона можна назвати Шарля Бодлера. І учень у зображенні зла та його естетизації, можливо навіть, перевершив вчителя. Французький поет Франсіс Понж писав про «Пісні Мальдорора»:
«відкрийте Лотреамона – і вся література постане перед вами навиворіт; закрийте Лотреамона – і, хоча все й здавалося б повернеться на свої місця, ви помітите, що вже не відчуваєте до літератури тієї наївної довіри, яка була у вас раніше».
В перший день весни поговоримо про один із найзагадковіших текстів в історії французької літератури, який вплинув на подальший розвиток мистецтва; про зло та його естетизацію, повстання проти Бога, а також про літературну традицію та руйнування її авторитетів.
Обговорення розпочнеться о 16.00. Вхід вільний!
1 березня, 16:00. Київ, Літературний клуб «Пломінь», провулок Шевченка, 5
Подія у Facebook: https://www.facebook.com/events/405718280266493/