LITCENTR

Духовне, високохудожнє слово рідною мовою покликане будити людське єство зі сну байдужості й бездіяльності, спонукувати до осмислення свого "Я" у вічному процесі самопізнання й осягнення навколишнього світу. Саме таким є поетичне і прозове слово Богдана Смоляка: непересічне, воно сприяє усвідомленню прочитаного, формуванню характеру людини майбутнього – шанобливої до інших людей і до глибшодумання, на засаді чого й можливе сприйняття незмінного імперативу життя: "Віра, надія, любов".
Це думне слово – засів доброго та доброго (за Б. С.) на добро, тож для широкого кола читачів.

У кожному слові — не час і не шарм,
а радше дрібок первозданного глею...
Від слова до слова мандрує душа –
і мусиш встигати за нею!
"Будуючи себе"

Будуючи себе, пам'ятаймо, що душа (дух) і думка – це рух, який обираємо, керуючись засадами вивіреної часом і досвідом давнини, власним розумінням глибин нашої культури, ментальності, бо "залишається вкрай важлива для всіх часів думка Горація: з того, що є спільним для всіх, силою хисту треба формувати своє, виборювати на нього <<приватне право>> (ius privatum)" (Андрій Содомора, "Афористичні етюди", с. 322–323 ).
Земле моя, слово рідною мовою, доки ви є – є й ми! Духовне слово рідною мовою – основа нашої незнищенності, вічності. А духовно виважена словотворчість Богдана Смоляка, це – щоб "Не слово при людині, щоб бути словом, а людина при слові, щоб бути людиною" (Андрій Содомора, "Поезія. Проза" ), щоби слово рідної мови не втрачало "свою основну – людинотворчу функцію" (Андрій Содомора, "Від слова до серця, від серця – до слова" ).
Вкотре нагадую: працюймо, щоби повернутись у ті стани й часи, коли мозок думає, а не лічить!!! Засоби самопізнання, осягнення своєї ідентичності – у мові, у рідному слові; дослухаючись до нього, зробимо наш поступ очевидним, а діла наші свідчитимуть: ми пізнали себе і йдемо, горді тим, що вистояли!.. Любов до України — це любов до рідної мови, бо ж вона серце України, наше серце, вічність: "Рідна українська мова … є таки запорукою вічності України" ("Віднайдене місто", с. 83 ); тільки українська мова здатна об'єднати Україну: "Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національної організації… Мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова – житиме й народ яко національність" (Іван Огієнко. Українська культура. – К.: Довіра, 1992. – С. 126).