1. Якщо в болісні, важкі та нестерпні години, незалежно від вас, ваших дій та ставлення до того, що відбувається, паралельно у вас в голові складається оповідка, ви не тільки відчуваєте біль, а і подумки цей біль, подію, реакції оформлюєте текстом, це свідчить про те, що ви маєте письменницький хист, здібності оповідача. Не зупиняйтеся і не зволікайте.
2. Моєю письменницькою звичкою є підслуховування розмов людей. Я живу діалогами людей, котрих випадково зустрічаю в місті. Підслухані слова для мене наче делікатеси; хтось ловить сни, а я – живе мовлення! Жива мова необхідна для створення діалогів та народження героїв.
3. Для того, щоб створювати достовірні тексти, героїв, я і досі потребую «милиці». Передовсім, це – оповідання історії через «я», мені так легше відчути героя; по-друге, використовування знань та спостережень, набутих завдяки моєї професії – правника; 3) вродженого почуття гумору. У вас це може бути що завгодно – мандрівки, власне дитинство, газетні статті, прочитані книги, фах, тощо.
4. Мені необхідно відчувати та знати про своїх героїв максимально багато. Я знаю, чи носить вона капці вдома, швендяє босоніж або у шкарпетках; або про який науковий винахід він мріяв у дитинстві; хто його вперше зрадив і чого вона боїться найбільше. Я можу про це не писати, але знати я то мушу.
5. Важливим в писанні є здоровий егоїзм та орієнтування, передовсім, на себе. Якщо ви відчуваєте щастя або біль, коли пишете, не варто думати про інших, чи відчують то все вони, якщо ви правдиво це відчуваєте, якщо помічаєте, як народжується всередині вас ця емоція – цього не зможуть не помітити інші.
6. Щастя та щоденну гармонійність текстово набагато важче передати за гнів, лють, біль, відчай та розчарування.
Бо щастя частіше за все шепотіть, решта – виє, волає, реве, якщо не надає перевагу німоті. Справа в тому, що ми самі шепотимо до щастя, боїмося, що воно відсахнеться. А біль, гнів, відчай – чули найголосніші, розпачливі звуки. Треба ставити для себе важчі завдання, наближатися до них – реченням, абзацом, темою.
7. Я проти того, щоб силоміць примушувати себе до писання, як і проти ледарства. Треба навчитися відчувати себе, свій стан та текст, що ним зараз займаєтеся. Людина завжди знає, коли вона ледарює, а коли втомлена чи стурбована іншим. Лінь завжди можна перемогти текстом, розпочинайте писати – якщо воно йде – пишіть, і не зважайте на лінь та решту перешкод. Не хочете/можете писати – читайте або пробуйте писати щось інше. Але іноді облиште себе у спокої, текст або герої у вашій голові від вас змучилися сильніше ніж ви від них.
8. Художник постійно працює з кольором, так і письменник має постійно працювати зі словом. Етюдними замальовками варто бавитися щодня. Створити персонажа, діалог, виписати опис природи. Так тренується спостережливість; загартовується стиль; не зникає вміння дивуватися та дивувати.
9. Герої текстів мають викликати емоції в автора. Неважливо, яке забарвлення має ця емоція, автор повинен реагувати на створених ним як під час створення, так і опісля. Тоді герої дійсно будуть живими. Так само, небайдуже, варто ставитися й до людей, пробувати вживатися в будь-кого; любити та розуміти.
10. Не варто боятися життя, не слід боятися фантазій. Входження в життя, в текст, літературу може бути різним. Всі люди по-різному входять у воду, хтось з розбігу пурнає у хвилі, хтось спочатку милується надзахідним сонцем, хтось привчає воду до свого тіла, або тіло до води. Головне – увійти, не боятися нових відчуттів.
