LITCENTR

Засновник і очільник Літературної майстерні Берліна Томас Вольфарт займається культуртрегерством та організацією мистецьких заходів, серед яких найбільший у Європі поетичний фестиваль та фест відеопоезії Zebra. Серед інших проектів – премія open mike для молодих авторів та lyrikline.org, архів поезії в інтернеті, де можна прочитати й почути мовою оригіналу твори понад 700 поетів з усього світу. Томас Вольфарт завітав до України, аби представити фільми-учасники Zebra. Покази відбуваються 24 березня в культурно-мистецькому центрі «Є» у Івано-Франківську та 26 березня у київському офісі Ґете-Інституту в Україні.

У. Т.: Які головні напрями діяльності очолюваної вами Літературної майстерні Берліна?

– Від 2000 року ми дедалі більше фокусуємося на поезії, ставши єдиним місцем у Німеччині, де нею опікуються. Мені особисто це подобається: я люблю поезію, мої колеги так само. Крім того, це ніша. Одним із поштовхів у 2000 році став Marche de la Poesie – чудовий поетичний ярмарок у Парижі. Я пройшовсь, аби подивитися, який німецький автор чи авторка представлені там у перекладах. І не знайшов нікого, тож вирішив щось робити. Поетичний фестиваль, який ми організовуємо в Берліні, впродовж дев’яти днів відвідують 10–14 тис. глядачів (тоді як найбільший на планеті поетичний фест у Медельїні, Колумбія, збирає за приблизно такої самої тривалості 120–130 тис. осіб). Ми намагаємося представити вірші з різноманітних культур і в поєднанні з новими технологіями. Зокрема, розвинули лейбл для цифрової поезії p0es1s (у світі цифри все відбувається між 0 та 1). Це продовження того, що мало місце в 1960–1980 роках, візуальної поезії, яка розвивається далі в цифровому вимірі.

У. Т.: Від 2002-го ви проводите фестиваль відеопоезії Zebra. Як трансформувався цей напрям останнім часом?

– Відеопоезії стільки само років, як і кіномистецтву загалом. Я думав, що знаю найстаріший поетичний фільм, який було знято 1910 року на тексти й за участю Аполлінера. Проте ми знайшли ще старіші стрічки на вірші Волта Вітмена зі США, створені 1905 року, тобто з часів зародження кіно. Поезія – це самостійне мистецтво, найближчою до якого є радше музика, а не проза. Звучання й ритмічні лінії в ній близькі до музики й танцю. Взагалі-то в поезії присутні всі види мистецтва, і саме це притягує до неї авангардистів з інших царин. У 1930-х роках у Франції доволі активно намагалися створювати відеопоезію – на целулоїдній плівці малювали фарбою, надаючи їй таким чином поетичного змісту. У 1950–1960 роках дуже популярною була так звана віденська група, до якої входили Ґергард Рюм, Ернст Яндль. Вони намагалися працювати на стику експериментальної поезії та фільму. Проте справжній стрибок у розвитку відеопоезії відбувся з появою комп’ютера, коли фільм за своєю структурою став здатний відповідати текстові. Не в сенсі продукування зображення за допомогою комп’ютера, йдеться про естетичні моменти, які вдалося втілити. Зокрема, переключення, стрибки від реального до віртуального й навпаки. Тобто того, що поезія могла ще 5 тис. років тому, у фільмі не можна було по-справжньому реалізувати. Йому знадобилося майже 100 років розвитку, аби структурно узгодитися з віршем. Для мене хорошою відеопоезією є не та стрічка, яка екранізує текст, а та, яка відповідає йому за побудовою. З допомогою комп’ютера це стало простіше, легше, також дешевше, але передусім естетично цікавіше. Zebra відбувається щодва роки. У минулому фестивалі брало участь близько тисячі фільмів із понад 70 країн, наступний заплановано на жовтень 2012 року, поки що на нього подають роботи. Можна здобути три премії загальною сумою €10 тис. Також є Zebrino – конкурс найкращих дитячих фільмів. А ще ми даємо нагороду за найкращий сценарій, відзначаємо найкраще цифрове виробництво та відеофільм. Загалом у нашому архіві понад 5 тис. відеоробіт.

У. Т.: Чи є серед них стрічки українського виробництва?

– Їх небагато. До нас на фестиваль надходило 13 фільмів із вашої країни, і лише один було відібрано для конкурсу. Це фільм Ігоря Стрембіцького «Подорожні».

 

У. Т.: На багатьох літературних святах поети читають вірші для поетів. Як ви приваблюєте публіку на Поетичний фестиваль Берліна? Адже це нелегке завдання…

– Перед тим як ми започаткували його, нас усі застерігали. Мовляв, це нікого не цікавить. Спершу ми організували довгу ніч поезії, цей захід одразу зібрав близько 500 осіб. Тобто інтерес є. На самому початку фесту ми проводимо дійство, яке називається Poets’ Corner. Ідея прийшла від поетів Берліна, які сказали: ми хочемо бути популярні там, де живемо. Це відбувалося в столиці: поети з різних її частин виходили в публічні місця – там, де вони живуть, – і проводили читання. Якщо захід був вдалий, люди йшли й на інші події фесту. Якщо у фестивалі бере участь сирійський автор, ми, звичайно, намагаємося інформувати про це всі німецько-арабські організації. Ще одним засобом комунікації є ЗМІ. Звісно, ми розклеюємо плакати, розсилаємо програми. Збираємося спонсорувати міську газету про мистецтво City, в якій теж умістимо нашу програму – таким чином вона з’явиться у 50 тис. екземплярів. Це справді карколомна робота – достукатися до людей. Культурне життя в Берліні дуже насичене, а ринковий інтерес до поезії доволі малий.

У. Т.: Що робити поетам, зі свого боку, аби привертати більше уваги публіки? Вдаватися до слему, читати під музику або викидати вірші з вертольота, як це було на минулому фестивалі в Берліні?

– Про це взагалі-то не йдеться. Єдино правильне, що може зробити поетка або поет, – написати хороший текст. Решта – маркетинг. А це, власне кажучи, не цікаво. Юрій Андрухович упродовж чотирьох місяців представляв у нашій Майстерні ряд авторок і авторів з України. Їх тут абсолютно ніхто не знав, однак послухати прийшло дуже багато людей.

У. Т.: У нас діє Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, яка кілька років тому звинуватила Олеся Ульяненка в написанні порнографічного роману. Нещодавно схожі закиди пролунали на адресу ще одного вітчизняного письменника. Чи припустимі, на вашу думку, такі оціночні характеристики в літературі?

– Те, про що ви говорите, є власне кажучи, цензурою. А цензура, переважно релігійно мотивована, – це привід для держави й цензора діяти. Хоча йдеться про інше. Окрім того, це вираження недовіри до людей. Вони можуть набагато краще вирішувати, читати далі чи ні. Крапка. Я пам’ятаю, коли ми представляли на поетичному фестивалі в Чернівцях фільми Zebra, показали сюжет про гомосексуальну пару – це були біженці з Іраку – з віршем Шекспіра. Він викликав бурхливу реакцію. Дехто реагував неадекватно, і це було показником того, що порушено табу, що про таке не говорять. Звісно, на мою думку, потрібно захищати молодь, коли йдеться про расизм, зневагу до особистостей. А з порнографією це завжди доволі складно. Якщо люди не хочуть цього читати, вони не читають.

Спілкувалася Інна Завгородня; Київ – Берлін

Джерело: "Тиждень”

---

Анонс події у Києві.

Поетичний кінофестиваль Зебра з д-ром Томасом Вольфартом, 

директором Літературної майстерні Берліна.

26.03.2012, 19:00

Goethe-Institut в Україні

вул. Волоська, 12/4

Київ

Вхід вільний

Тел.: +380 (44) 496 12 84 

http://www.goethe.de/ins/ua/kie/ver/uk9033800v.htm

• Розпочато набір заявок для участі у 6-му кінофестивалі поетичного мистецтва ZEBRA.
• Знайомимо із гостями Фестивалю відеопоезії «CYCLOP» - 2012!
• Гості та партнери Фестивалю відеопоезії «CYCLOP» - 2013!
• 28 травня: «ГІМН ОЧЕРЕТЯНИХ ХЛОПЧИКІВ» (м. Вінниця)
• Конкурс Всеукраїнської відеопоетичної премії БУК