17 Вересня 2019, 09:49 | Реєстрація | Вхід
/ Конкурси / "Турнір поетів": голосування за перших 15 фіналістів. - 1 Грудня 2011

"Турнір поетів": голосування за перших 15 фіналістів.

Категорія: «Конкурси»
Дата: 01 Грудня 2011 (Четвер)
Час: 14:35
Рейтинг: 0.0
Матеріал додав: pole_55
Кількість переглядів: 1090


Розпочинається новий етап всеукраїнського студентського поетичного конкурсу "Турнір поетів". Журі буде визначати остаточних переможців, ну а всім відвідувачам сайту доведеться шляхом голосування обрати 2 переможців у номінації «Приз глядацьких симпатій».

Для зручності тридцятка фіналістів була розбита у довільному порядку на дві частини. По кожній з них пройде окреме голосування. Поети, що отримають максимальну кількість голосів у кожній частині і здобудуть перемогу у номінації «Глядацьких симпатій».

Пунктуація і форматування тексу - авторські. 


Аврамов Євген - Донецький національний університет


ДОБРАНІЧ 

хай завтра буде той з найкращих днів, 
коли Тобі всміхаються планети,
коли співають в вікна солов'ї
і кращі всі збуваються прикмети.

коли дорога правильна лежить, 
і Ти ідеш, відмівши забобони,
і над Тобою світиться блакить,
і під Тобою м’якшають бетони.

і сміх ясний звучить в Тобі, як мідь, 
твій світлий янгол йде перед Тобою.
хай буде день, один на сотню літ,
коли усе пройняте добротою.

***   ***   ***   ***   *** 

ЮНІСТЬ 

Бездонне небо і безмежний світ, 
а нам всього по вісімнадцять літ.

                    Ліна Костенко.


здається, скажеш світові – Цвіти! – 
і все навколо забуяє цвітом,
і не один – а всі ясні світи
захочуть вмить теплом тебе зігріти.

і підеш так, як хочеться іти, 
на вільні плечі, на широкі груди.
і знайдеш очі, у яких лиш ти,
і знайдеш небо, що твоїм лиш буде.

а в тому небі голуби-листи 
несуть надію, віру, сподівання.
тож не сиди! вставай! шукай! іди!
бо юність – вперше, юність – і востаннє.


Банько Марія – Національний авіаційний університет

Аленький цветочек

Я умею оставаться парой строчек или точек,
Расставаться, растворяться, будто не было и нет.
Подари мне, милый братец, чудный аленький цветочек,
Чтоб на все вопросы разом дал один простой ответ.

Чтоб написанное в письмах превращалось только в правду,
 На церквях распятый город чтобы стал ко мне добрей.
 Чтобы память всех убитых белых, красных, черных гвардий
 Научила жить и плакать, а не ставить всех к стене.
 Подскажи, кто мне ответит – камень или в поле ветер?
 Чьи единственные губы с сердца выведут тавро?
 За копейки все  заветы, обереги, амулеты - 
 Только Бога поцелуи разменять нам не дано…

 А вот где его находят – в церкви и на небосводе,
 В переплётах толстых книжек и в арт-хаусном кино?
 От ума – и скорбь, и горе, Бог – любовь, и хватит спорить,
 Обещаю, как с ним свижусь, передам от вас письмо.


Бараненко Олена - Інститут геології та геохімії горючих копалин НАН України

Сонет

Безглузді спроби власних неписань
Не допоможуть. У червонім місті
Нас штампували із одного тіста
Без марних родзинкових копирсань.

Та визрівала в душах різна суть.
Ми різносортно виборсались в люди
І відцурались штучного облуду,
Всотавши зерен внутрішню красу.

Чи то відзнака – вміти не змовчать,
Коли довкола й на думках печать?
В свободі слова щасливіші міми.
Завжди знайдуться дивні (не дурні),

Що вже по вуха втоплені в лайні,
Але волають поглядом на німо.


Побачення

Я запрОшу тебе 
на концерт цвіркунів і цикад, 
під софітами зір, 
з ароматом нічним матіоли. 
Хай не вказаний час, 
не позначені місце 
і ряд – 
ми зустрінемось там. 
Компас серця не схибить ніколи. 


Наш умовний dress-code 
опівнОчі додолу спаде, 
як з пелюсток роса, 
як із придихом сказане слово. 
У маленькім саду 
заховавсь неосяжний Едем. 
Із цнотливих думок 
проростає шаленства промова. 


Ми зустрінемось ще 
на галявині зі сновидінь. 
Ти зігрієш мій сон, 
що листком затремтить на світанні. 
Як монетки – усмішки – залишимо
 в срібній воді… 

Диво перших обійм 
не дивніше 
за диво 
останніх.


Білокриницький Віталій - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка


"Выходи за меня! - сказал доллар. 
- Несмотря на то, что уже немолод.
Помни, что в блеске жизни приличной
Мои морщины будут тебе безразличны.
И к тебе на брачном уютном ложе
Приставать я не буду. Да и храпеть тоже.
Лягу ничком на краю постели.
И так каждую ночь, семь раз в неделю.
Ну а ты - будь свободна! Бурли, как реки!
По любви - это в каком-то там веке.
И вообще, сверни с плеч своих горы - 
Тридцать квадратов, велосипед в коридоре,
Голый кирпич, что Оттепель помнит,
Повсюду стихи, и тряпье на балконе.
Забудь это всё. И посередине лета
Холодный суп оставь для поэта,
А сама - за порог! Расправь свои крылья!
Отправляйся туда, где мы в изобильи.
Стань королевой без короны и трона,
Пером золотым напиши законы.
Проезжая случайно мимо бывшего мужа,
Не забудь колесом угодить прямо в лужу.
Грязь со слезами на лице у поэта - 
Посмотрит он вслед умчавшей карете.
А ты - лети, доколе не станет тошно,
Хлестай по бокам очумевшую лошадь.
Бей до крови, до изнеможения,
Пока не иссякнет, прекратив все движения.
Иссякнешь и ты, моя королева.
Когда-нибудь, лет через двадцать и девять
И я оставлю тебя, увидев твои морщины.
Вечный странник. Вечный мужчина!»


*  *  *

Фортепіано

Лунає стоголосо
Мелодія травнева.
Можливо, це Чайковський,
А,може, вальс Шопена.

На те я не зважаю,
Бо жар у моїх грудях,
Мов полум’я з вулкану
В мені щось дивне будить.

Старе фортепіано
На ноті «соль» фальшивить,
Та музику прекрасну
Спинити неможливо.

Травневий сонця промінь
В кімнату проникає.
Здається, саме сонце
На фортепіано грає.

Виконує пасажі,
Карбуючи стакато.
Й дихнути не наважусь,
Щоби не збити з такту.

Шляхетно й граціозно
Танцюють її пальці
Лиш де-не-де спіткнуться – 
Їм лише тринадцять.

Й дихнути не наважусь,
Щоби не збити з такту.
І не наважусь потім, 
Прощаючись назавжди…

… лунає стоголосо
Мелодія травнева.
А потім прийде осінь,
Сумна, як вальс Шопена…


Боровик Наталя - Національний Технічний Університет «Київський Політехнічний Інститут» 


Молюся на дощ

молюся на дощ сьогодні. молюся на дощ.
звідусіль оточена кілометрами сонячних променів.
поміж сотень будинків,вулиць і площ
я сама вже готова стати частиною повені.
по бруківці розлитись холодом,стежкам остудити шал.
затопити це місто,по вінця, холодною зливою,
в сніжки хмарами гратися серед рідких дзеркал,
малювати у небі веселку.смішною і вередливою.
молюся на дощ сьогодні. одна із небагатьох.
звертаюсь по допомогу до сивих хмар.
бо серед усіх здобутків,розсіяних між епох,
колись саме в дощ найбільше згубилося моїх чар.

***

Загратили очі собі і вуха,
у рамки вписались,в закони і правила.
А в житті одна лиш важлива наука
та,що в серці рубці зоставила.
Виріж,будь ласка, мене із рамок,
якщо я зранку сама забуду.
Бери різак і приходь на сніданок-
обріжем нитки всім лялькам вуду.
Лишали собі лише чорне і біле.
Дарма! то робота дурна і неправильна.
Ходімо з веселкою гуляти Києвом
своїми мріями розганяти марево.
Шанувати життя беззлісно і віддано,
малювати під зливою кольоровими фарбами.
Давай радіти,поки не пізно нам,
допоки нас іще в кут не загнано.
Давай на кавалки разом розіб'ємося,
щоб потім яскравими пазлами гратися .
Всьо буде чьотко, якшо не зіп'ємося.
Та ми не прості,щоб так легко здаватися.
Тобі для щастя не треба замок?
Мені ж достатньо і незабудок..
А!ще.. виріж,будь ласка, мене із рамок,
якщо я зранку сама забуду.


Гаджій Оксана - Київський національний торговельно-економічний університет 

Чи стану

У мене між грудями видно як б’ється серце
Та це не хвилює. Хвилюють інші питання
Бігун що помре далі бігатиме за інерцією?
А я як помру чи стану достатньо гарною?

Дівчатка у років десять мають свої анкетки
в моїй певно мали бути ці два питання
а ще чи сували ви пальці колись в розетки?
Бо я ж то сувала щоб стати достатньо гарною

Почесно було заповнювать ці анкетки
і знати секрети всіх подруг яким десь десять.
У всіх замість цицьок тоді були цятки маленькі
та в мене між цяток виднілось як б’ється серце

Вгадуєш

Усе як пошкоджене зображення
шумне
непропорційне
монохромне
кожна піщинка деталізована
і ти лише декілька піщинок
майже ніщо
майже

З такими асоціаціями завжди засинала у дитинстві


Затискають геометричні фігури
величезні
і ніде сховатись на ліжку
і руки великі і страшні
ніби ти печиво у формі тваринки
спочатку вгадуєш що то за створіння
а потім відгризаєш ручку ніжку
ручку ніжку
хвостик
тіло
вушко
і залишається лише голова
маленька
у чотири піщинки


Страшно так засинати
і навіть коли відкриваєш очі
пропорції не з'являються
і навіть коли відкриваєш очі
тебе затискають геометричні шафи й стільці
і щелепами невгаданої тварини
дивиться люстра


Я не печиво
кричиш
Я не пе
так що прокидаються пандочки
бігають по піжамці
ми не печиво не печиво не ми
зачіпляють свої імена перевертаючи
овичеп ен им ен им

Здригаєшся
прокидаючись у повітрі
в заплаканій піжамі

Я ніколи не бачила снів
майже ніколи
майже


Гайворонський Богдан - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка 

Восени 2008 року на одній із вулиць Львова
українського поета Ігора Римарука збила автівка.
Через кілька днів він помер.
«Вікіпедія»
Не вщухне мій безмежний біль.
Вщухати він не хоче.
Поета збив автомобіль
На магістралі ночі.

Торік чи вже позаторік
(Не пам’ятаю дати)
Поет втопився у Дніпрі,
Собі не давши ради.

Нехай у списках долі всі
Майбутні дані стерті,
Поет, минаючи синці,
Собі бажає смерті.

Він – наче стиснута пружина,
Він – як вода у губці…
Одних зіб’є автомашина,
А інші – самогубці.


Гедрович Ася – Одеський національний політехнічний університет  

Бархатному принцу. Акростих


Белое небо на стылую землю осыплется бархатной пылью.
 Алую каплю связавшей их боли укроет осколками неба. 
 Разве могли они думать, что верность врагу обернется вдруг былью?
 Хватит ли духа понять и простить отпускающим в небыль?
 Алая лента в ее волосах в его бархатный мех зарывалась. 
 Тихо слезинки роняла и волка к груди прижимала сильнее. 
 Ночью февральской прогулка до неба двум преданным - сущая малость.
 Облик луны он не видел, но в вое щемящем прощанье больнее…
 Можно простить и остаться друзьями на век до последней разлуки,
 Уже становится грань между жизнью и смертью за час до рассвета.
 Память приносит из прошлого стоны клинков и рычания звуки.
 Раненый волк возле лучницы, преданный стаей и ждущий ответа.
 Имя его тихо женщина шепчет в порыве истерзанной были,
 Нежность роняя последними каплями жизни ему на ресницы…
 Ценность прогулки по белому небу отмерена бархатной пылью.
 Утром над полем в небесную высь воспарили две белые птицы.

Знайди мене

Знайди мене уві сні,
 Торкнись простягнутої долоні
 Посеред темної пустоти, 
 Хоч не знаю ім’я твоє,
 Не знаю серце…

 Знайди мене уві сні,
 Впізнай на дотик обличчя,
 Що в серці було завжди.
 Чекаю кожного сну,
 Кожної миті чекаю
 Тебе.

 Знайди мене уві сні, 
 Бо цей простір єдиний
 Для нас обох,
 Єдиний, де можливо зустрітись
 З тобою.

Головецька Зоряна - Житомирський державний університет імені Івана Франка 

Згасають кривоногі ліхтарі,
На ранок повертає ніч маршрути.
Мене не чути?
Ні?
Не чути?
Ні…
А втім, ти не хотів мене почути….
Біжать у темінь тіні з автотрас,
Кудись шалено сунеться сіяння.
Уже світання?
Вже?
Світання?
Так…
Мій шепіт перебив твоє мовчання.
Кирпаті верби всім свою тугу,
А скільки ще несказаного в світі.
Уже пора?
Уже?
Пора?
Угу…
Саме життя збігає через миті…

***

У хворого діда болять коліна,
У хворого діда радикуліт.
Він відслужив в громадянських війнах
Цілий десяток (чи більше) літ…
В нього болять вогнепальні рани.
Ось залишилося два рубці.
Він за відвагу медалі й грамоти
Держить на продаж в старій руці.
Він посміхається всім до єдиного
Й тихо шепоче собі під ніс:
«Боже Всевишній, храни Вкраїну!»
Жалібно дуже і аж до сліз.
В сірій шинелі, старий і хворий,
Він за останнє купує хліб…
Люди не знають своїх героїв,
Бо для людей це звичайний дід.

Донченко Валентина - Національний Технічний Університет «Київський Політехнічний Інститут» 

Листопад. Я гуляю одна
По аллеям вечернего сквера.
Пустота. Я испита до дна
Не тобою, но собственной верой.

Ты не делала мне больно – никак
Ты не делал! – Мечтами разбита.
И никто не виновен, что так
Я до дна, как напиток, испита.

Не прошита крестами канва,
И не молвлено тёплое слово.
Обманул ты не раз и не два,
Ну зачем я поверила снова?

***

Прости, крылатая сестра, 
Что не даю тебе покоя, 
Гоняюсь с самого утра 
Я с объективом за тобою. 

Твой век недолог, просто вздор, 
В уме одна танцует мысль: 
Направить взор на твой узор, 
Познать его сакральный смысл. 

Твоя душа дала обет 
Служить прозренья дуновеньем. 
Твое крыло - Его мольберт 
Писать на Землю откровенья.


Жернова Вероніка - Львівський національний університет імені Івана Франка 

Смертябрь

Дамы с загоревшей кожей в сентябре в плащах. 
Улицы тонут, хоть грязи никто и не предвещал. 
Не обольщайся только; сам себя не прощай. 
Это обычная смерть. Это нормальный страх. 

Беспричинность отдает сыростью и дождем. 
Ожидание играет с вечностью злую шутку. 
Мне бы сказать тебе, не забыть бы простую штуку; 
Бесприкословность обжигает мысли твои плечем. 

Ты безмолвный, как крик; я зависима, как овечка. 
Мне на завтра останется от тебя сотня забот. 
Это последняя из всех твоих длинных суббот. 
Если увидишь Бога – замолви за меня словечко.


Інші

Тільки не сердься, Серце. Знаю. Я вже не в моді. 
Тиша шукає знаків. Сонце уже на сході. 
В світі Душа блукає. Бачу її на сходах. 
З даху злітає птаха. Щастя шукає в згоді. 

Згодом заходить Правда. Темряву ріже в груди. 
Більше вже нас немає. Інші тепер тут Люди. 
Зліплені з пластиліну. Ліплять зі снігу грудень. 
Пазли нові складають. Знищують сірі будні. 

Будуть вони останні. Перші. Чи просто Інші. 
Може від нас і кращі. Може у чомусь гірші. 
В грому просити щастя. В морі топити вірші. 
Знаючи трошки краще. Знаючи трошки більше.


Клименко Андрій - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка 

                     Не спиться…

Пітьма байдужості шпалери здерла з душі – 
Жилої площі вічності моєї,
Сьогодні на цій площі прапори приспущені,
На ній розпущені думки грають Пінк Флойд...

                    Ти знову так розтанула в мені, як алкоголь у крові,
                    Я пригубив, я загубив тебе...

Я ледь сп’янів, як вже прийшло похмілля,
Я ледь зустрів, як ти пішла на певне,
Я відпустив тебе... Даремно...

Ти так мовчала, як мовчать святі,
Так говорила, як вганяла цвяхи,
І я готовий буть розп’ятим так...

                    Така любов не станеться – на неї нас не стане...

Моя Міс Вересень, мій вересень тобі,
Яка бездарність у рядках, як латках,
Яка ж абсурдність в цьому Римі суму,
Якщо для тебе я запилений альбом, 
                     в бібліотеці непотрібних спогадів....       

          *     *      *

Вандали душ, мародери на полі бою революції свідомості,
Збираєте іскри надії,
Щоб розпалити багття,
На якому їх і стратите,
Допоки дух нескореності зачинився у склепі мовчання?
Будуєте над цим склепом саркофаги  брехні?
Чіпляєте ярлики? Обмотуєте колючими дротами клеймування?
Лякаєте заразністю хворих байдужістю...

Народе мій, не опускай руки, 
Бо стримуєш над головою 
Поли залізної клітки, що спопеляє надії...

І не вір у Фенікса, що постає з попелу,
З попелу зазвичай його витягують смаженим
На вечерю Кліо...


Лашук Тетяна - Чернігівський Національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка 

Сім +сім стовпчиків про слонів у стилі «S»

Присвячується хлопцям, що сумують за дівчатами.

Слон Санько сидів самотньо,
Сумував на самоті, 
Сипав сльози, бо сьогодні
Слонку* Соньку уві сні 

Споглядав: сіяла сяйвом,
Від «Сваровськи» сарафан.
Серце у слона стискалось,
Сірим світ йому ставав.

Сім «сьогодні» слон сумує,
Слонки* слід стік у село – 
Старцю сивому слугує,
Спить на сіні. Сорок сов

Стають в сторожу,
Стережуть слонисі сни,
Солов’ї співають сольно – 
Сонці солодко в селі.

Слон сумує, що й сказати,
Спить – не спить: стрес у слона – 
Сподівавсь слониху сватать,
Сподівавсь слона-синка.

Слон сидить, сідає сонце,
Сумно, страшно, самота.
Сон спокійно сів в сторонці,
Сторониться сон слона.

Слон сидів, сідало сонце.
Сонце сходить, слон сидить.
Страшно за слона сороці,
Спить сорока, слон не спить.

Сорок сім, сім - сорок. Скоро
Слон ступає у село
Страх самотності і сором,
Сліз не стримує Санько.

Сподівається сорока
Сватати слонів в селі.
Сам Санько, неначе сокіл,
Страх сховавши у собі,

Сорок слів склав у сонети.
Сім синиць у супровід,
Сім слонів ступають слідом – 
Славне стадо слону в слід.

Сонька солодко ще спала,
Стадо сіло серед саду.
Сонце серед степу стало – 
Слон співає серенаду!!!

І сорока, і синиці,
І слони, і солов’ї,
Сонька спить і Сонці сниться
Слон в саду – то ж Санька свій!

Солов’ї співають, свищуть,
Справжнє свято у селі!
Серце стукає сильніше – 
Славні у слона свати!

Славне сватання слонове,
Сонька Саньку як своя.
Свадьбу скоро станцювали,
Сонька й Санька вже сім’я!

* тут - слониха


Лаюк Мирослав - Національний університет «Києво-Могилянська академія» 

кола 

І

зубами хапати підпoтяжні рейки 
з обличчя здирати рекламні плакати
міняти у друзях старі батарейки 
тікати на захід на північ тікати

знаходити джойса а потім гомера
вилазити з ґрат у оновлені ґрати
шептати під ніздрями contra spem sperо
тікати на південь на схід утікати

учора адам а сьогодні антоній
з-під люстри зриватися серед кімнати
щороку вплітатись у мозки півоній
щодня соляними стовпами ставати

II

і затихають ваші відчування
бо цятки дві від змія на нозі
в цім дні минуло ваше князювання 
новим князям вклоняйтеся князі

живі дощі у зав’язь зв’яжуть руки 
живі дощі із крові та вина
а ми були голодні наче суки 
що їх щенята виссали до дна

а ми були забутими мерцями
з надгробків наших виросли міста
тепер ми тут щоб вuщати над вами
котрим параліч сковує уста

нехай ми й ватра що уже горіла 
стара монета знайдена в золі
нехай тіла – нехай обрубки тіла 
важкого тіла першої землі

старим князям вклоняйтеся князі!
і гадина сичить оскаженіла


жертвоприношення *

о дерев’яний аврааме  що вбиває деревяного ісаака
о майстре пінзелю 
котрі були і не були
вас забагато у цьому просторі – у цьому просторі 
від сузір’я подорожника до сузір’я лева
вас забагато у цьому смертельно отруйному і несамовитому танку 
повітря вас просто дуже-дуже забагато

вийдіть будь ласка геть покиньте це приміщення
я вас благаю на колінах
як ви благали господа доводячи йому свою відданість
на одній зі старозавітних гір чи у соборі святого юра
вийдіть геть щоб ніхто не міг більше побачити ваші гострі контури
ваші тваринні погляди – погляди безтурботних козуль

о дерев’яний аврааме  що вбиває деревяного ісаака
о майстре пінзелю  
котрі були і не були
вийдіть геть серед ночі 
коли півні тремтітимуть у курниках від привидів лиса
коли розцвітатимуть бузки і магнолії
коли тріскатимуть урійські гранати над євфратом

вийдіть такі всі в золоті щоб ніхто не бачив
навіть той
там
щоб він теж 
був під сумнівом

 * «жертвоприношення авраама» – назва скульптури івана георга пінзеля (XVIII ст)


Лясота Анастасія - Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова 

Грусть.Печаль.Обиды. Срывы.   
Телефон.Звонки.Разрывы.
Нервы.Радость.Примиренье.  
Ожиданье.Сон.Забвенье.
Скоро.Ночь.Вокзал.Дорога.
Потерпи.Ещё немного.
Окна.Свет.Усталость.Слабость.
Сон.Опять вокзал.Ты.Радость.
Смех.Касанье.Счастье.Рядом.  
Понимать.Обнять.Лишь взглядом.
Поцелуй.Слова.Навек.
Рядом.Время.Дикий бег. 
Ночь.Такси.Шальная спешка.  
Опоздаю.Орел?Решка?  
Вот.Вокзал.Перон опять.
Приезжай.Я буду ждать!


Почекай у мене на порозі.  
Я прийду,  
Ти тільки почекай.  

Прибіжу, хоч ноги будуть босі.  
Бо з тобою  
Тільки буде поряд рай.  

Ти побудь там,  
Не тікай нікуди.  
Я прийду, хай через сотню літ.   

Не забудь лиш,  
Виглядай постійно.  
Розмалюємо з тобою світ.  

Я жива, повір.  
Прийду вже скоро.  
Заспіваю тиху пісню я тобі.  

Тільки ти чекай,  
У мене на порозі  
Я прийду до тебе...  
... увісні...


Проголосувати за того поета, творчість якого вам сподобалась найбільше, у коментарях до статті: http://www.lovi-moment.com.ua/novyny-vnz/zagalni/12205--15-.html
Блок коментарів розташований внизу сторінки. 

Голосування за перші 15 фіналістів триватиме з 30.11 по 7.12 включно. 
Пам’ятайте: саме від вас залежить доля номінації!



0 коментарів

Залишити коментар

avatar